Конституційне право зарубіжних країн - Государство и право шпаргалка
Главная
Государство и право
Конституційне право зарубіжних країн
Поняття і суть конституцій. Підстави виникнення, змін, припинення конституційно-правових відносин. Конституційна право і дієздатність громадян у зарубіжних країнах. Релігійні джерела права в мусульманських країнах. Поняття і характерні риси громадянства.
посмотреть текст работы
скачать работу можно здесь
полная информация о работе
весь список подобных работ
Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
1. Поняття і суть конституційного права як галузі національного права зарубіжної країни
Конституційне право в кожній зарубіжній країні -- це основоположна, фундаментальна галузь усієї національної системи права. Як і будь-яка інша галузь права, вона становить сукупність конституційно-правових норм, що закріплюють економічну, політичну й соціальну основи держави; права та обов'язки громадян (підданих); форми правління, державного устрою; політичний режим; організацію, компетенцію і порядок діяльності вищих і місцевих органів державної влади й управління; виборче право і виборчу систему. Ці норми встановлюються органами вищої державної влади і виражають волю панівних соціальних верств суспільства. Такі правові норми закріплюються в системі конституційних актів і спираються на примусову силу держави.
2. Співвідношення понять «конституційне право» та «державне право» в зарубіжних країнах
Терміни «конституційне право» і «державне право» часто вважаються синонімами. Вибір терміну зазвичай диктується національною традицією вживання слів. Так, англо-саксонська і романська правові системи традиційно користуються терміном «конституційне право», тоді як для германської системи характерним є вживання терміну «державне право». При детальнішому розгляді питання можна, однак, помітити, що відмінність термінології відображає сутнісну різницю між відповідними поняттями. Так, у Великобританії, США, Франції на початку XIX століття встановився конституційний лад, мінімальними ознаками якого є судовий захист прав людини і поділ влад. В Німеччині це відбулось пізніше. Варто звернути увагу, що сьогодні і в Німеччині почав вживатися термін «конституційне право», хоча й в більш вузькому значенні. Для позначення навчальної дисципліни в німецьких юридичних вузах часто використовуються терміни «публічне право» чи «державне право в широкому змісті», які охоплюють і адміністративне право і деякі інші галузі права. Державне ж право у вузькому змісті - аналог конституційного права - розглядається як основоположна галузь публічного права.
Сьогодні лише порівняно невелика група країн користується терміном «державне право», більшість ж позначає основоположну галузь свого права терміном «конституційне право» незалежно від того, існує там в дійсності конституційний лад.
3. Поняття та предмет конституційного права зарубіжних країн
Конституційне право зарубіжних країн як наука становить цілісну систему теоретичних узагальнень, що досліджує національне конституційне право кожної держав и, вбачаючи у ньому фундаментальну галузь правової системи. Ця наука вивчає всі основні інститути державного права як з точки зору їх особливого, так і загального з огляду на схожість за змістом окремих інститутів права світової системи.
Сучасна наука конституційного права має як політичний характер, оскільки об'єктом її дослідження є найважливіші політичні інститути (державна влада у сукупності з іншими: статус особистості, виборчі системи тощо), так і юридичний, бо у переважній більшості об'єктом дослідження є система правових нормативних приписів конституцій і конституційних законів тієї чи іншої держави.
4. Предмет і метод правового регулювання в конституційному праві зарубіжних країн
КП - провідна основоположна галузь права в зарубіжних країнах. Окрему галузь права виділяють за допомогою предмету та методу. поняття яких в різних країнах і різних вчених різне. Предмет змінюється в залежності від етапів зміни К або положень К.
Предмет КП - система суспільних відносини, що регулюються даною галуззю.
· суспільні відносини, які утворюють основу устрою суспільства і держави та безпосередньо пов'язані із:
o здійсненням публічної, в основному державної, влади,
o відносини між людиною, суспільством і державою,
o основоположні відносини, що визначають устрій держави і її функціонування.
Відносини можна розділити на 3 групи, що:
· безпосередньо пов'язані з економічною і політичною організацією суспільства
· виникають у процесі становлення і функціонування публічних, державних інститутів і відображають територіальну організацію держави (організацію і діяльність державного механізму, політико- і адміністративно-територіальний устрій держави)
· характеризують основи взаємозв'язків держави і особи
Метод правового регулювання - сукупність прийомів і способів правового впливу на суспільні відносини. У конституційному праві засновуються на владно-імперативних (авторитарних) засадах.
5. Принципи конституційного права зарубіжних країн
Принципи конституційного права - це загальні засади, в яких знаходять правове відображення найбільш важливі демократичні цінності людської цивілізації, відповідно до яких будується вся система юридичних норм, а також здійснюється конституційно-правове регулювання суспільних відносин.
Конституціями держав проголошуються такі принципи:
· народного суверенітету (ст.1 Конституції Італії, ст. 3 Конституції Франції та ін.);
· народного представництва (ст. 50 Конституції Нідерландів)
· розподілу влад (§ 3 Конституції Данії, §3 Форми правління Фінляндії, ст. 20 Основного Закону ФРН та ін.);
· рівноправності (ст. 3 Конституції Італії);
· невідчуженості прав (ст. 1 Основного закону ФРН та ін.) тощо.
Також можна знайти принципи, які мають чітку юридичну форму вираження та безпосередньо застосовується у державній діяльності :
· незалежність депутатів від виборців (ст.27 Конституції Франції),
· судового захисту конституційних прав (ст.53 Конституції Іспанії),
· невідповідальності глави держави(ст.56 Конституції Іспанії, § 13 Конституції Данії).
6. Сучасні тенденції розвитку конституційного права зарубіжних країн
Друга світова війна стала межею, після якої наука конституційного права отримала новий значний поштовх у розвитку. З одного боку, крах фашистського режиму й усвідомлення світовою спільнотою трагічних наслідків тоталітарного режиму, а з іншого - формування в європейських країнах засад правової,соціальної та демократичної держави та проведення корінних соціальних реформ висунули перед наукою конституційного права низку юридичних проблем..
Необхідно підкреслити і значний внесок Організації Об'єднаних Націй та інших міжнародних організацій у розвиток науки конституційного права. Так, у результаті їх діяльності конституційні принципи і норми у галузі прав людини набули характеру загальновизнаних людських цінностей та заклали фундаментальні засади розвитку інституту прав людини у різних країнах. Це явище, безумовно, вплинуло на специфіку формування концепцій науки конституційного права.
Після Другої світової війни завдяки своєму прикладному, політичному й ідеологічному призначенню наука конституційного права стає самосійною галуззю правознавства. Поширення переліку предметів регулювання у конституціях призвело до підвищення ролі науки конституційного права у системі юридичних наук. Зазначений процес загострив необхідність аналізу не лише правових проблем, а й фактичних соціально-політичних відносин. У той же час у деяких країнах на напрями розвитку науки конституційного права суттєво вплинула політологія.
Кілька слів слід сказати про специфіку розвитку науки конституційного права наприкінці XX ст. У зв'язку з крахом соціалістичної системи на сучасному етапі згладилися суттєві протиріччя між західною конституційно-правовою доктриною та наукою державного права, яка склалася в Радянському Союзі та інших країнах соціалістичної спрямованості. Раніш основна концепція науки радянського державного права полягала у критиці ідей «західної демократії». Сьогодення вчені-конституціоналісти колишніх соціалістичних країн формулюють прогресивні концепції щодо устрою сучасної держави, зокрема чинне місце зайняла ідея правової та демократичної держави.
громадянство дієздатність конституція мусульманський
7. Розвиток державно-правової науки
Державно-правова наука є порівняно молодою, історично склалося так, що на відміну, наприклад, від науки цивільного або кримінального права, наука конституційного права склалася як самостійна дисципліна в другій половині XIX ст., а на весь голос заявила про себе лише в XX от.
Для того щоб конституційне право як юридична наука сформувалося у структуровану систему знань, необхідно було, щоб правове регулювання форм і способів здійснення державної влади, тобто структури, утворення й діяльності органів держави, досягло значного рівня розвитку, щоб склалася більш або менш розгорнута система конституційних та інших правових норм, які регулюють відносини цієї сфери, а питання державного життя (у тому числі відносини влади та громадян) вирішувалися б не через сваволю тієї або іншої владної державної особи, а на основі права і відповідно до нього.
У науки конституційного права був інший плацдарм, значення якого важко переоцінити. Це - політична філософія XVIII ст., насамперед праці таких її представників, як Ш.-Л. Монтеск'є, Ж.-Ж. Руссо, Дж. Локк, Д. Дідро, Т. Джефферсон та ін. Саме в цих працях сформульовано багато принципів, сприйняття й розвиток яких дали можливість створити розгорнуту конституційно-правову доктрину, що стала не лише самостійною, а й провідною галуззю юриспруденції. Йдеться про такі принципи, як народний суверенітет, поділ влади, верховенство конституції, невідчужуваність основних прав тощо. Проте якою б важливою не була роль політичної філософії, освіти в генезисі науки конституційного права, історична дистанція між ними є надто значною, щоб можна було говорити про пряму наступність.
8. Наука конституційного права. Історичний аспект
Наука конституційного права становить систему концепцій, теорій, учень, висновків про закономірності розвитку конституційно-правових принципів, норм, інститутів, а також суспільних відносин, які регулюються ними. Наука конституційного права вивчає еволюцію держави та права, сучасний досвід формування та реалізації конституційних принципів, норм й інститутів та формулює пропозиції щодо вдосконалення конституційного законодавства та практики його застосування. Основними методами науки конституційного права є історичний, соціологічний, формально-юридичний, порівняльно-правовий тощо. Зазначена методологія дозволяє всебічно дослідити різні моделі конституційного регулювання, які діють у подібних умовах у різних країнах.
Як самостійна галузь юридичної науки почала складатися у другій половині XIX ст. Таке порівняно запізнене формування науки конституційного права пов'язане з об'єктивними обставинами. По-перше, існуючі тоді форми і способи здійснення державної влади були недостатньо розвинуті. По-друге, суспільні відносини регулювалися одноосібним рішенням монарха або іншої особи, яка узурпувала владу, а не на основі права. По-третє, у працях Платона, Арістотеля, Фоми Аквінського, Макіавеллі, Гоббса, Спінози та ін. основна увага приділялася політичним, історичним, соціологічним і філософським, а не юридичним проблемам. Наприклад, у “Політиці” Арістотеля розглядаються фактичні державні форми як предмет філософських узагальнень, а правове регулювання залишається поза аналізом.
Але це не означає, що до XIX ст. проблеми конституційного права зовсім не вивчалися. Вже наприкінці XVII ст. у Феррарському, Болонському та Павійському університетах було запроваджено викладання конституційного права. У німецькій літературі XVII і XVIII ст. застосовувався термін “державне право” (Staatsrecht), який розглядався як інституція публічного права.
Для процесу формування науки конституційного права як самостійної галузі юридичної науки важливе значення мала політична філософія XVIII ст. У працях відомих просвітників (Ш. Монтеск'є, Ж.-Ж.Руссо, Дж. Локка, Д. Дідро) були сформульовані основоположні принципи, які надалі сприяли утворенню розгорнутої конституційно-правової доктрини. Такі принципи, як народний суверенітет, верховенство конституції, розподіл влад стали фундаментом розвитку засад конституційного права як ведучої галузі юриспруденції.
У другій половині XIX ст. формування науки конституційного права було викликане наступними об'єктивними обставинами:
· необхідністю юридичного обґрунтування, правової регламентації та дослідження нових політичних відносин й інститутів, які з'явилися у суспільстві після буржуазно-демократичних революцій;
· необхідністю розробки розгорнутої теорії правової держави;
· необхідністю систематизації великої кількості норм конституційного права і формулювання нових понять, категорій, конструкцій та технологій.
9. Сучасні напрямки та доктрини в науці конституційного права
Наука конституційного права в зарубіжних країнах на зламі ХХ і ХХІ століть у цілому може бути охарактеризована як складний конгломерат політико-соціологічних, юридичних і релігійних ідей та концепцій, які відображають різні підходи щодо оцінки правового регулювання конституційно-правових проблем. Можна виділити три її основні напрямки.
Перший напрямок - політико-соціологічний, який може розглядатися як продовження соціологічного напрямку. Сучасні її представники - Ж.Бюрдо, М. Дюверже, А.Дженнигс, М.Прело, С.Лоу, Т.Маунц та ін. стоять на позиції “наведення мостів ” із політологією. Загальні тенденції цього напрямку можна коротко сформулювати так. По-перше, при поділі суспільства на класи, соціальні групи, прошарки представники цього напрямку використовують теорію поділу людей на пануючих та підвладних. По-друге, держава зображується ними як надкласовий орган, який займається соціальною допомогою, регулюванням соціальних відносин. На їхню думку, якщо держава у минулому була органом пригноблення, примусу, то тепер - це держава загального благоденства. По-третє, представники політико-соціологічного напрямку по-новому тлумачать поняття суверенітету, верховенства влади, парламентської влади та ін.
Другий напрямок - “модернізований юридичний”, який “генетично” у більшій мірі пов'язаний з “класичною школою”. Прихильники цього напрямку (наприклад, К.Хессе) намагаються, як правило, залишатися у рамках конституційної проблематики; їх основна увага спрямована на конституційний механізм держави. Основний підхід “модернізованого юридичного напрямку” - інституційний, тоді як прихильники політико-соціологічного напрямку віддають перевагу функціональному аналізу.
Третій напрямок - теологічний є характерним для держав, які іменують себе ісламськими. Прихильники цього напрямку Алі Абдель Разєн (Єгипет), Сулейман Мухаммед ат-Тамауі (Єгипет), Кахтан Рахман ад-Дурі (Ірак), колишній керівник Ірану аятолла Рухолла Мусаві Хомейні та інші відстоюють доктрину, побудовану на ісламі і яка обстоює новий тип державного устрою (т.зв. концепція “халіфату - справедливого правління”) і правового статусу особи. В цій доктрині немає місця суверенітету народу, іншим демократичним принципу та інституту.
10. Система основних інститутів конституційного права в зарубіжних країнах
Поняття конституційно-правового (конституційного) інституту, має передумовою існування визначеної сукупності юридичних норм, що регулюють коло однорідних і взаємопов'язаних відносин, що утворюють відокремлену групу. Головним критерієм визначення структури галузі конституційного права за інститутами є єдність змісту їхніх норм. Три різновиди конституційно-правових інститутів:
Всі різняться ступенем узагальнення. Це три рівні систематизації конституційно-правових норм. Загальні - це складні нормативні формування найчастіше комплексного змісту. До них належать: інститут начал організації і діяльності державного механізму. До нього на правах головних входять інститути кожного з вищих органів Д., основ організації місцевого управління. Також належать інститут територіальної організації: головні інститути: політико-територіальний устрій, адм.-територіальний устрій і державна територія. Також інститут конституційного статусу особи: такі головні інститути як громадянство, основні права і свободи особи. Головні інститути відрізняються від загальних більшою рухомістю та індивідуалізацією.
11. Конституційно-правові норми в зарубіжних країнах - характеристика
Конституційно-правові норми - це встановлені чи санкціоновані державою правила, які визначають поведінку учасників конституційно-правових відносин.
Вони становлять собою особливий різновид норм системи національного права. їм властиві риси, притаманні всім правовим нормам:
· встановлюються чи санкціонуються державою;
· мають державно-владний характер, є формально визначеними загальнообов'язковими правилами поведінки;
· закріплюються в правових актах, що видаються компетентними державними органами;
· мають двосторонній характер, тобто встановлюють не тільки права, але й обов'язки учасників правовідносин;
· передбачають наявність особливого механізму реалізації, елементами якого є матеріальні, ідеологічні, соціально-психологічні та правові чинники;
· визначають можливість багатоваріантної поведінки;
· є цілеспрямованими і гарантованими.
Конституційні правовідносини - нормативно визначені суспільно-політичні відносини, що виникають, змінюються або припиняються внаслідок діяльності чи поведінки суб'єктів конституційно-правових відносин і породжують конституційні права й обов'язки учасників цих відносин.
Кваліфікуючі ознаки конституційних правовідносин:
· конституційно-правові відносини-це вид суспільно-політичних відносин, які виникають, змінюються і припиняються на підставі дії конституційно-правової норми. За сутністю і змістом ці правовідносини пов'язані переважно з реалізацією владних, політичних інтересів суб'єктів конституційного права.
· мають динамічний характер. Вони виникають, змінюються (доповнюються) та припиняються (призупиняються) внаслідок діяльності, поведінки суб'єктів конституційно-правових відносин або ж незалежно від їх волі.
· виникнення, зміна та припинення конституційно-правових відносин породжують конституційні права і обов'язки учасників цих відносин. Тобто конституційні права і обов'язки виникають, змінюються та припиняються залежно від динаміки розвитку конституційно-правових відносин загалом.
· усі елементи конституційно-правових відносин - об'єкти конституційно-правових відносин, суб'єкти конституційно-правових відносин, зміст конституційно-правових відносин, юридичний факт мають свої особливі ознаки, що різнять ці елементи від елементів інших галузевих правовідносин.
· конституційно-правові відносини є досить багатоманітними, оскільки вони охоплюють усі сфери суспільного і державного життя.
Найбільш характерними ознаками конституційно-правових відносин є такі особливості:
· Це найбільш суттєві суспільні відносини, які виникають у сфері здійснення влади народом країни. Решта суспільних відносин є підпорядкованими конституційним відносинам.
· Це різновид політико-правових відносин, оскільки предметом їх правового регулювання є політика, тобто та сфера життєдіяльності суспільства, яка зв'язана з державною владою, з боротьбою різних політичних партій, соціальних груп за завоювання і здійснення влади. Звідси їх особливий, імперативний характер, провідна роль у системі правових відносин. Вони визначають зміст інших відносин, функціональне призначення яких -- забезпечити суверенітет народу України.
· Їм властиве особливе коло суб'єктів, головною ознакою яких є реалізація державно-владних повноважень в основному шляхом нав'язування своєї волі. Це, однак, не виключає можливості існування суб'єктів, які діють на паритетних, рівноправних засадах.
· Для них характерний особливий спосіб реалізації прав і обов'язків учасників відносин. В одних випадках такі права і обов'язки реалізуються безпосередньо в даному відношенні, в інших -- через норми інших галузей права, які конкретизують ці права й обов'язки. Такі норми характерні як для Конституції України, так і для інших джерел конституційного права.
· Особливістю конституційно-правових відносин є й те, що вони виникають і реалізуються у сфері власне державної діяльності як такої. Така діяльність є основною формою вияву повновладдя народу України, що органічно поєднує в собі інститути безпосередньої демократії і діяльності представницьких органів влади.
За змістом конституційно-правові відносини:
· Відносини, які виникають при закріпленні та захисті засад суспільного і державного ладу, суспільного життя (відносини народовладдя та основні форми його здійснення, статус держави, суспільства, становище особи).
· Відносини, які виникають при закріпленні та захисті конституційно-правового статусу людини та громадянина (рівноправність, громадянство, конституційні права і свободи громадян, механізм їх дії).
· Відносини, які виникають при закріпленні та захисті форми держави (форма правління, форма державного устрою, державний (політичний) режим.
· Відносини, які виникають при закріпленні та захисті організації та функціонування державної влади, а також місцевого самоврядування (механізм розподілу влад, статус органів державної влади і місцевого самоврядування).
Залежно від характеру взаємовідносин сторін у конституційно-правових відносинах :
· такі, що мають загальний: немає конкретних суб'єктів, не визначені права й обов'язки сторін, окреслюють контури державності, суспільного ладу, статусу особи. Наприклад, задекларовані Конституцією Словаччини якості Словацької Республіки як суверенної, демократичної і правової держави (ст. 1 ) породжують загальні конституційні правовідносини, в яких беруть участь як мінімум усі державні органи і посадові особи, зобов'язані вести себе так, щоб забезпечити вказані якості держави.
· такі, що мають конкретний характер. Для виникнення конкретних конституційно-правових відносин, крім наявності конституційно-правової норми, необхідно мати також певний юридичний факт, який спричиняє дію цієї норми. Наприклад, виникнення правовідношення щодо реалізації права обирати передують такі факти: досягнення певного віку (звичайно, 18 р.), призначення дня виборів, утворення виборчих комісій, округів, дільниць, складання списків виборців, участь у голосуванні тощо.
13. Суб'єкти конституційно-правових відносин у зарубіжних країнах
Суб'єкт конституційного права - це особа, організація або інше утворення, за якими законом визнається здатність бути носіями суб'єктивних прав і юридичних обов'язків. Тільки закон може встановлювати і визнавати ту особливу юридичну якість або властивість, яка дозволяє особі або організації стати суб'єктом правовідносин. Ця якість або властивість зветься правосуб'єктністю. Для того, щоб особа мала право бути учасником правовідносин, вона обов'язково повинна володіти крім правоздатності ще і дієздатністю, тобто здатністю своїми діями набувати права і створювати для себе юридичні обов'язки, а також нести відповідальність за здійсненні правопорушення (т. зв. деліктоздатністю).
Суб'єкти конституційного права поділяються на
· фізичні особи: громадяни, іноземці, групи громадян, виборці і депутати як особи за спеціальною правоздатністю та їх групи ( в Італії та Словенії, наприклад, групи виборців є суб'єктами права законодавчої ініціативи). Обсяг прав, наданих національним конституційним правом, є різним і залежить від того чи знаходиться дана фізична особа у громадянстві цієї держави, є іноземцем або особою без громадянства. З-поміж цієї групи суб'єктів особливий характер має конституційна правосуб'єктність депутатів, насамперед депутатів парламентів. Окремі конституції наділяють члена парламенту спеціальною правосуб'єктністю. Так, згідно зі ст. 69 Конституції Греції доповіді до парламенту “подаються через відповідного депутата або передаються голові”. Ст. 70 конституції Італії наділяє законодавчою ініціативою будь-якого члена палат..
· суспільні утворення: населення держави у цілому, органи держави (парламент, глава держави, уряд та ін.), іноді їхні відокремлені частини (наприклад, палати, комісії, партійні групи в парламентах), окремі соціальні спільноти (територіальні колективи самоврядування та їх органи), громадські об'єднання (профспілки, об'єднання осіб вільних професій), політичні партії, в деяких державах - церква. Нерідко конституційною правосуб'єктністю наділяються групи депутатів. Наприклад, ст. 183 Конституції Португалії закріплює за парламентськими групами такі права: а) брати участь у роботі комісій Асамблеї; б) висловлюватися при складанні порядку денного і звертання до пленарного засідання для перегляду підготовленого порядку денного; в) ініціювати шляхом надання інтерпеляції Урядові відкриття двох дискусій на кожній парламентській сесії зі загальних або галузевих політичних питань. У деяких країнах суб'єктами конституційного права виступають групи виборців, будучи наділеними правом т. зв. народної законодавчої ініціативи.
Характерною особливістю конкретних конституційно-правових відносин є те, що їхні суб'єкти - сторони нерівноправні. У цих відносинах діє принцип владування підпорядкування. При цьому один і той же суб'єкт конституційного права у різних відносинах може мати як владу, так і бути стороною підпорядкованою. Так, внесення депутатом Державної Думи РФ до палати проекту закону тягне за собою виникнення між ними конституційно-правових відносин, а прибуття виборця на виборчу дільницю у день виборів породжує конституційно-правові відносини між ним і дільничною виборчою комісією.
14. Об'єкти конституційного регулювання в зарубіжних країнах
Об'єкт конституційних правовідносин -- це різного роду обставини, або фактичні умови, що потребують юридичного опосередкування. В юридичній науці під об'єктом правовідносин розуміють два його рівні (аспекти): безпосередній і зовнішній. Об'єктом конституційних правовідносин є те, на що спрямований правовий вплив у конкретному соціальному зв'язку.
До об'єктів конституційних правовідносин належать законодавча, установча, контрольна діяльність представницьких органів влади, правотворча діяльність уряду, вибори представницьких органів держави, референдум, порядок здійснення прав і свобод громадян, нагляд і контроль за місцевими органами влади та управління.
Виокремивши предмет конституційно-правового регулювання, можемо назвати його об'єкти. До них належать: найважливіші принципи функціонування держави (народоправства, демократії, соціальної політики); вищі органи державної влади (форма правління, глава держави, парламент, уряд, їхня компетенція і строки повноважень); інститути, що становлять конституційно-правовий статус особи (громадянство, права і свободи людини, конституційні обов'язки громадян); виборче право (порядок організації та проведення виборів вищих посадових осіб і представницьких органів, а також референдумів); символіка держави (герб, прапор, гімн, іноді девіз держави); адміністративно-територіальний устрій (форма державного устрою, автономія, статус територіальних одиниць і їх відносини з центром); організація судової влади, місцеве управління та самоврядування. Крім того, багато конституцій регулюють питання економіки (закріплення приватної власності та принципів ринкового господарювання), ідеологічного життя (фіксація плюралізму або закріплення якої-небудь домінуючої ідеології), міжнаціональних відносин і офіційної мови.
15. Конституційна право і дієздатність громадян (підданих) у зарубіжних країнах
Правоздатність-це здатність мати права і обов'язки. Дієздатність-це здатність своїми діями набувати прав і обов'язків, а також нести відповідальність за власні дії (т. зв. Деліктоздатність)
Зміст правоздатності - це загальні права, які визначають становище суб'єктів даного права у суспільстві.
Конституційно-правова правоздатність фізичних осіб визначається нормами конституцій. Її елементами є конституційні права і свободи (право обирати і бути обраним, свобода слова та ін.).
Конституційно-правова правоздатність державних органів - це, звичайно, їхні завдання і функції. Наприклад, Конституція Греції у такий спосіб визначає правоздатність глави держави: “Президент Республіки є регулятором державного ладу…” (п.1 ст. 30); “Президент Республіки очолює збройні сили країни…” (ст. 45). Зауважимо, що правоздатність державних органів і організацій є спеціальною для кожного їхнього виду, тобто визначається цілями і завданнями, для досягнення яких ці органи або організації утворені.
Конституційна правоздатність припиняється у момент смерті.
Конституційна дієздатність - це здатність людини і громадянина своїми діями набувати для себе конституційних прав та свобод і самостійно їх здійснювати, а також своїми діями створювати для себе конституційні обов'язки, самостійно їх виконувати і нести відповідальність за їх невиконання (наприклад, конституційний обов'язок сплачувати податки несуть особи, які реалізували своє право на працю або на підприємницьку діяльність.Здатність людини і громадянина своїми діями набувати для себе конституційних прав та свобод, самостійно їх здійснювати, створювати для себе конституційні обов'язки часто залежить від конкретного змісту відповідних прав і обов'язків, а отже, від цивільної дієздатності фізичної особи. Тому, залежно від віку, психічного стану особи її конституційна дієздатність, як і цивільна, може бути обмежена..
16. Держава, як суб'єкт конституційних правовідносин у зарубіжних країнах.
До предмета конституційного права належать відносини безпосередньо політичного характеру, що виникають у процесі організації та здійснення влади у структурі зв'язків “держава - особа” і “особа - держава”. Суб'єктом переважної більшості таких відносин виступає держава, тому їх можна назвати державно-політичними відносинами владарювання.
Суб'єктом конституційного права виступає держава в цілому. Вона є учасником правовідносин, які безпосередньо виражають її суверенітет. Як носій суверенітету держава сама визначає коло відносин, учасником яких вона є. Ці відносини мають особливий характер і нерідко правлять за основу розвитку інших конституційно-правових відносин.
Держава в цілому є учасником конституційно-правових відносин у сфері судочинства. З цим пов'язані процесуальні гарантії прав і свобод, реалізація яких забезпечується авторитетом держави. Такий підхід відображає no-справжньому демократичне ставлення у суспільстві до прав та інтересів особи. У зазначених правовідносинах державні органи і посадові особи виступають як представники держави в цілому.
Ще одним прикладом конституційно-правових відносин за участю держави в цілому є правовідносини, пов'язані з громадянством. Громадянст
Конституційне право зарубіжних країн шпаргалка. Государство и право.
Курсовая работа по теме Кредитоспроможність підприємства та оцінка кредитного забезпечення
Сочинение На Тему Что Такое Смысл Жизни
Курсовая Работа На Тему Проектирование Узла Цифрового Комбинационного Устройства
Реферат: Особенности неогенового периода
Сочинение В Чем Смысл Реплики Стародума
Курсовая работа по теме Методи та форми активізації навчально-пізнавальної діяльності студентів
Реферат: King Arthur An Enduring Legend Essay Research
Курсовая работа: Движение тела, брошенного под углом к горизонту. Скачать бесплатно и без регистрации
Лабораторная Работа На Тему Визначення Кількості Витків В Обмотках Трансформатора
Дипломная работа по теме Сравнительный анализ состояния рынка электронных денег и основных тенденций развития цифровой наличности в Российской Федерации и на Западе
Реферат по теме Причини, за яких КСУ відмовляє у відкритті провадження по справах про офіційне тлумачення норм Конституції України
Дипломная работа по теме Мовна специфіка літературних творів доби Золотого Віку
Роль Денег Эссе
Реферат по теме Токсоплазмоз: причины, симптомы и лечение
Курсовая работа: Преступность в России и способы борьбы с ней. Скачать бесплатно и без регистрации
Реферат: Изготовление деталей на станке
Сколько Частей Должно Быть В Итоговом Сочинении
Персональная Бд Учета Расхода Финансов Курсовая Работа
Реферат: Основы теории трактора и автомобиля. Скачать бесплатно и без регистрации
Реферат: Социальная стратификация 12
Учетная политика на примере деятельности Администрации МО "Западнодвинский район" - Бухгалтерский учет и аудит дипломная работа
Деление клетки. Митоз. Амитоз. Мейоз - Биология и естествознание презентация
Методы разработки месторождений высоковязких нефтей и природных битумов - Геология, гидрология и геодезия курсовая работа