Концепції свободи

У своєму тексті філософи Джейсон Бреннан і Девід Шмідц кидають виклик поширеній думці. За нею розуміння свободи ділиться на негативне та позитивне, що уособлюють конкуруючі політичні ідеали. На їхню думку, це міф, бо є концепції, що не вміщаються в цей поділ, і ні позитивне, ні негативне розуміння свободи саме по собі не передбачає, як вона має забезпечуватися.

Великий міф про свободу

Є широко розповсюджений міф про слово «свобода», міф, поширюваний філософами «лівого» і «правого» спрямування, консерваторами, радикалами, сучасними і класичними лібералами.

Міф починається з проведення вододілу: свобода приймає дві основні форми — негативну та позитивну. Негативна свобода означає брак обмежень, перешкод або втручання. Наприклад, людина має негативну свободу власності, якщо інші не можуть забрати її власність або втручатися в розпорядження нею. На противагу цьому, позитивна свобода стосується влади чи здатності діяти на свій розсуд або можливості діяти автономно. Людина має позитивну свободу власності, якщо вона дійсно володіє чимось і контролює це. У Білла Ґейтса й у мене є негативна свобода володіти яхтою, але тільки Ґейтс може її собі дозволити. У нього є здатність робити те, чого я не можу, і з цього погляду він більш вільний.

Тепер повернімося до міфу про свободу. Міф говорить, що негативна свобода — це особлива турбота класичних лібералів і лібертаріанців, а позитивна — марксистів, соціалістів і сучасних лібералів. Багато класичних лібералів відкидають позитивну свободу, стверджуючи, що здатність робити все, що завгодно, або приймати самостійні рішення, якими б цінними вони не були, насправді не є формою свободи. Якби це було так, це автоматично дало б уряду право робити все, що він хоче, у спробі змусити нас бути вільними. На противагу цьому, багато марксистів нарікають, що, якщо свобода полягає лише у відсутності втручання, то така свобода не буде цінною чи значущою. Вони кажуть, що негативна свобода — це свобода бути бідним, безробітним і спати на вулиці. Марксисти можуть сказати, що в життя бездомного ніхто не втручається, але він не вільний ні в якому значущому сенсі. У цьому питанні і класичні ліберали, і марксисти помиляються.

Ісая Берлін — головний виразник міфу. Можливо, Берлін навіть був його автором. Провівши розмежування між негативною та позитивною свободою, він стверджував, що дві концепції свободи — це не просто різні концептуальні категорії, а конкуруючі політичні ідеали з протилежними висновками про належну роль і масштаби уряду. Припущення, що різні концепції свободи тягнуть за собою різні політичні режими, перетворює семантичну проблему («що є свобода?») у політичну, де суперечки ведуться не тільки про те, як застосовувати мову, а і про те, як застосовувати поліцію.

Міф увічнений, бо обидві сторони в цій суперечці висувають спільне припущення: свобода — чим би вона не була — має просуватися безпосередньо урядом. Обидві сторони згодні з тим, що уряд має просувати свободу (як би свобода не трактувалася), й обидві сторони згодні з тим, що уряд має робити це безпосередньо.

Коли ми говоримо, що уряд мусить просувати якусь цінність, ми можемо мати на увазі, що він має робити це безпосередньо чи побічно. Цю різницю найкраще можна проілюструвати аналогією. Припустімо, ви вважаєте, що завдання уряду — сприяти торгівлі. Уряд може спробувати стимулювати торгівлю безпосередньо, створюючи нові корпорації, пропонуючи субсидії і гранти підприємствам, забезпечуючи тарифний захист і закуповуючи продукти, чи побічно, забезпечуючи базову інституційну основу (як от верховенство права, конституційна представницька демократія, суди й добре функціонуючий режим прав власності). Зважаючи на припущення, що уряд повинен безпосередньо просувати свободу, життєво необхідно вирішити, яка свобода є реальною чи більш важливою.

З огляду на це припущення, визначення того, що під «свободою» найкраще розуміти «здатність самостійно обирати для себе», дійсно дало б уряду ліцензію змусити нас бути вільними.

Проте це припущення хибне. Визначення ролі уряду чи будь-якої іншої інституції в якості захисника чи поборника свободи вимагає реальних аргументів. Це робить необхідним дослідження історичних, економічних, правових та соціологічних даних, щоби визначити, наскільки добре (і як) уряд може виконувати свою роботу. Уряд отримує місію з просування певного різновиду свободи певним чином тільки в тому випадку, коли він найкраще підходить для цієї роботи. Ми обговоримо цей момент нижче.

Позитивна та негативна свобода

Берлін провів вододіл між позитивною та негативною свободою. (Насправді використання ним цих термінів дещо відрізнялося від того, як ми охарактеризували їх вище. Однак вони стали використовуватися зараз у значенні, яке трохи відмінне від початкового за Берліном.) Такий поділ, природно, передбачає, що категорії негативної й позитивної свободи разом повинні покривати всі можливі значення свободи. Проте це не так. Берлін стверджував, що історики задокументували двісті способів використання цього терміна, а він пише лише про два основні. Нижче ми перераховуємо деякі значення, у яких, як нам відомо, люди використовують термін «свобода».

Негативна свобода

• Гоббс описує свободу як «брак зовнішніх перешкод» [1]. На його думку, будь-яка перешкода є перепоною на шляху до свободи.
• Більш конкретно, ми можемо визначити свободу як брак перешкод, що накладаються іншими людьми.
• Ще більш конкретно, ми можемо визначити свободу як брак перешкод, навмисно накладених іншими людьми.
• Або ми можемо визначити свободу як брак перешкод, протиправно накладених іншими людьми.

За негативного розуміння свободи питання про те, чи зробить ця свобода життя більш щасливим, здоровим чи багатим, буде питанням історичної випадковості. Негативні свободи не гарантують поліпшення нашого становища, але гарантій не дають ні вітамін С, ні фізичні вправи — тож гарантії справи не стосуються. Сенс негативної свободи меншою мірою пов’язаний із гарантіями свободи й більшою мірою з тим, що свобода дає людям можливість робити щось для самих себе.

Незважаючи на брак гарантій, суспільні науки та історія цілком можуть продемонструвати, що повага до негативних свобод має довгий, успішний і невипадковий послужний список поліпшення життя. Може виявитися, що найефективніший спосіб просування позитивної свободи — це захист негативної. У будь-якому разі ми не можемо вирішити суперечку про те, що саме негативна свобода дає людям, послуговуючись лише концептуальним аналізом.[2] Нам потрібно досліджувати, що відбувається з людьми, коли негативні свободи досить захищені, і що відбувається, коли вони не забезпечуються. Тобто, якщо ви хочете дізнатися, наскільки цінна негативна свобода, вам потрібно встати з крісла й піти перевірити.

Позитивна свобода

• У більш позитивному руслі ми можемо визначити свободу як здатність робити те, чого ми хочемо. Берлін відкинув би таке визначення політичної свободи (позитивної чи негативної), крім випадків, коли чиясь нездатність була спричинена іншими людьми.[3] Проте, навіть якщо така нездатність не має ніякого стосунку до політичної свободи, вона залишається частиною концептуального ландшафту позитивної свободи.

Однак навіть з урахуванням цього позитивного, орієнтованого на можливості погляду на свободу залишається питання, чи сприяє збільшення свободи поліпшенню життя. У дитинстві й навіть у дорослому віці деякі з наших потреб саморуйнівні, і здатність задовольнити наші потреби не обов’язково повинна бути корисною для нас. Чи добре це для нас, буде залежати від характеру наших бажань і рівня нашої зрілості. (Примітка: нам варто уникнути хвацького стрибка від тези, що здатність задовольняти деякі з моїх потреб шкідлива для мене до висновку, що для мене було б краще, якби бюрократи й поліція мали владу перешкодити мені задовольнити ці потреби.)

Ми не можемо вирішити суперечки про те, що саме позитивна свобода дає людям, лише послуговуючись концептуальним аналізом. Нам потрібно досліджувати, що відбувається з людьми, коли позитивні свободи наявні, і що відбувається, коли їх немає. Інакше кажучи, якщо ви хочете дізнатися, наскільки цінна позитивна свобода, вам потрібно встати з крісла й піти перевірити. Ми легко можемо уявити собі світ, у якому люди мають багато позитивної свободи, але залишаються нещасними. Однак насправді може статися так, що коли люди мають позитивну свободу, вони схильні бути щасливими. У будь-якому разі філософія не може вирішити цю суперечку.

• Моралізуючи попереднє визначення, ми можемо думати про свободу як про владу робити те, що правильно.
• Або ми можемо визначити «свободу» як здатність робити те, що правильно, без всякого спокуси вчинити інакше.
• Ми зазначаємо можливість існування цілого сімейства споріднених концепцій, за якими свобода є правом робити те, що ми хочемо, не маючи за плечима власного багажу (іншими словами, бути вільним від зобов’язань або, у більш загальному випадку, від планів, обіцянок, заздрощів й зарозумілості, які більше не підходять людині).

Ця концепція позитивної свободи підкреслює незручну й аж ніяк не суто теоретичну загадку. А саме, у нас може бути реальний вибір, але нам однаково заважають такі чинники, як недостатня мотивація, недостатньо незалежні судження чи недостатня інформація про наші можливості, про наші здібності чи, якщо вже на те пішло, про справжність наших цілей. Ми можемо хотіти занадто багато чи занадто мало, щоби мати можливість мати справу з нашим світом варіантів, як він є. Загалом, не всі перешкоди на шляху до свободи є зовнішніми. Психологічна свобода й те, як вона співвідноситься з іншими формами свободи, є предметом останнього розділу нашої нової книги «Коротка історія свободи».

Ми й далі говоримо про позитивну й негативну свободу, але ми як і раніше усвідомлюємо, що, як підкреслював Берлін і як зазначали його критики, позитивна й негативна свобода — це хибна дихотомія. Негативна й позитивна свобода самі по собі можуть розглядатися як кластери пов’язаних понять, і є концепції свободи, подібні до концепції свободи як недомінування Філіпа Петіта, які перебувають між цими двома категоріями.[4]

Вибір концепції

Люди використовують термін «свобода» для позначення найрізноманітніших речей. Перевірені часом концепції, як правило, цінуються з якоїсь причини. З погляду здорового глузду вони грають різні, часто взаємодоповнюючі ролі. Важливо зазначити, що всі ці різноманітні концепції мають загальну суть, але багато що може бути досягнуто й завдяки усвідомленню відмінностей. Кожну з цих свобод люди намагалися забезпечити не випадково. У всіх цих контекстах мова йде про свободу, проте цілі, які люди намагалися позначити цим словом, неідентичні.

Деякі теоретики вважають, що мінімальний набір негативних свобод, які захищаються, — це все, що нам потрібно для створення суспільства, яке впродовж поколінь забезпечить бурхливе зростання позитивної свободи. Інші теоретики шукають гарантій і не знаходять їх у системі звичайної негативної свободи. Я можу бути вільним від державного втручання, від утисків із боку жорсткої кастової системи тощо, але я буду нездатний зробити багато чого через мою бідність.

Такі проблеми реальні, тому було б соромно дати дебатам про реальні наслідки негативної свободи виродитися в термінологічну суперечку. Можливо, негативна свобода часто призводить до бідності. Звідки нам знати? Маніпулювання термінами мало чим нам допоможе. Сенс визначення термінів полягає не в тому, щоби припинити обговорення, а, швидше, у тому, щоби його полегшити: чи не домовитись, що негативна свобода за визначенням веде до процвітання, а в тому, щоби зробити питання досить точним, аби на нього можна було відповісти. Наприклад, чи не буде там, де менше перешкод для пошуку бажаної роботи (менше міграційних обмежень, менше вимог із ліцензування чи членства в профспілках) зрештою менше безробітних? Якщо це так, то ми можемо зробити висновок (не в сенсі строго логічної дедукції, а ймовірніше так, як учений обережно виводить причинні зв’язки з емпіричних закономірностей), що негативна свобода в цьому стосунку звільняє й у позитивному значенні також. Ми можемо поставити чітко визначені питання про наслідки певних форм негативної свободи, як от свобода від торгових обмежень або від державної релігії. Якщо ми зможемо зафіксувати тенденції, дебатуючи менше про те, чи є та чи інша тенденція реальною, і більше про те, чому світ іноді відхиляється від неї, ми домоглися б прогресу в зниженні бар’єрів на шляху до розуміння — на що ми реалістично сподіваємося від філософії.

Роль уряду

Просте визнання позитивної свободи як цінного різновиду свободи не зобов’язує нас до якогось конкретного погляду на те, який режим найкраще її просуває. Ми поділяємо стурбованість Берліна щодо надання урядам ліцензії на все необхідне для просування позитивної свободи. (У реальному світі, коли ми надаємо урядовцям повноваження робити Х, то сподіваємося, що чиновники будуть використовувати їх для виконання Х, і знаємо, що незалежно від того, хто насправді виявиться на цій посаді, ця особа на словах робитиме Х, водночас використовуючи владу у власних цілях). Жодна з концепцій свободи, розглянутих раніше, не передбачає, що забезпечення такої свободи — це завдання уряду. Визначення термінів не може нічого сказати про належну роль уряду як захисника або покровителя певних свобод.

Незалежно від того, що Констан і Берлін хотіли сказати, попереджаючи, що різні концепції свободи також є різними політичними ідеалами, основна цінність полягає не в тому, що різні концепції свободи автоматично конвертуються в різні урядові мандати, а в тому, що наївні концепції того, що можливо або що поставлено на кін, можуть дати людям впевненість у вірогідності досягнення результату через забезпечення політичної влади для досягнення цього результату силою.

Багато хто думає, що завдання уряду — гарантувати нам задовільний рівень свободи. Однак є різниця між «гарантіями» як чимось неминучим (наприклад, коли економіст говорить, що подвоєння мінімальної заробітної плати гарантує зростання безробіття) і «гарантіями», коли уряд висловлює рішучий намір. Зрозуміло, що гарантія чогось в останньому сенсі не є гарантією в першому. Уявіть собі світ, у якому кожен раз, коли уряд гарантує, що люди досягнуть певного рівня добробуту, злий демон буде стежити за тим, щоби цього не сталося. У цьому світі, якщо ви хочете, щоби люди жили в достатку, ви не захотіли б, щоб уряд взагалі давав гарантії. Ви дасте людям жити в бідності, тому що це буде їхній єдиний шанс на процвітання в цьому світі, повному демонів.

Звісно, ми не живемо у світі злих демонів, тож, можливо, викладене вище не має сенсу. Тим не менш, багато реальних чинників можуть порушити, розбестити чи спотворити наші найпродуманіші плани й гарантії. Тому світ, позбавлений корупції й непередбачених наслідків (який уявляють деякі теоретики) не більш реалістичний, ніж світ злих демонів. Ми повинні перевірити, наскільки добре працюють юридичні гарантії в нашому світі. Ми хочемо, щоб уряди видавали гарантії тільки в тій мірі, у якій вони працюють.

Від того, як ми визначаємо наші терміни, залежить не так багато практичних наслідків. Навпаки, багато що залежить від того, чого ми хочемо від свого життя і від наших спільнот — чи хочемо ми бути вільними, щоби досягти успіху чи провалитися завдяки власним заслугам, або чи хочемо ми бути вільними від ризиків і витрат, пов’язаних з особистою відповідальністю. Багато що залежить від того, наскільки сильним і вільним ми хочемо бачити наш уряд, що частково залежить від нашої впевненості в тому, що він буде використаний на користь, а не на шкоду для життя наших дітей.

Ми вважаємо, що свобода має і негативну, і позитивну цінність. Негативна свобода має цінність почасти тому, що це дуже ефективний, хоча й недосконалий спосіб просування позитивної свободи. Результатом свободи думки, свободи об’єднань, поділу праці всередині фірм і між фірмами є те, що суспільство перетворюється в неймовірно складну мережу співпраці, усе далі йде від індивідуальної самодостатності. Хоча це може здатися дещо парадоксальним, насправді це внесок у позитивну свободу, тому що в міру того, як певні ролі в суспільстві стають непотрібними, та чи інша особа стає менш залежною від тих чи інших постачальників цієї послуги. Свобода в позитивному сенсі може іноді й справді приходить разом із павутиною взаємозалежності, що ускладнюється. «Коротка історія свободи» — це історія тих попередніх умов реального вибору, які повільно зливаються воєдино.

Примітки

1. Thomas Hobbes, Leviathan. Indianapolis: Hackett (1994): 79. Контекст полягає в тому, що Гобс описує перешкоди на шляху до природного права як свободи людей робити те, що вони вважають найбільш сприятливим для самозбереження.
2. Ми визнаємо можливість того, що тільки концептуальний аналіз може встановити внутрішню цінність цієї свободи.
3. Берлін стверджував це під час обговорення негативної свободи, але він ніколи не класифікував таку нездатність як відсутність свободи будь-якого типу.
4. Pettit, Philip (1997) Republicanism: A Theory of Freedom and Government. New York: Oxford University Press.

Більше статей і дрібка мемів у телеграм-каналі «Українських студентів за свободу», підпишіться.

Обговорити публікації ви можете в нашому публічному чаті.