Мова кінематографу: композиція
pustoproject![](/file/b0c864686812ef62b3dc5.jpg)
Якби фільм був літаком, то композиція була би першим пілотом. Побудова кадру здатна керувати не лише поглядом глядача, але й ієрархією персонажів, транслювати їх характери та стани. З’ясовуємо, як за допомогою ліній, форм, світлотіні, кольору, перспективи, балансу та інших засобів композиції оператори й режисери розставляють візуальні та сенсові акценти у стрічці. А ще — допомагають глядачам знайти відповіді на одвічні запитання:
Куди дивитися?
Окрім класичних законів на кшталт правила третин, золотого перетину чи діагоналей, керувати поглядом глядача можна за допомогою фреймінгу (від англ. frame — рамка). Цей прийом полягає у створенні рамки навколо об’єкта чи персонажа, на якого хочуть звернути увагу. Фреймінг структурує кадр і полегшує його сприйняття. Людське око шукає порядок там, де його може й не бути. Тому авдиторія звертає увагу на рамку — всередині неї порядок.
Сцена з фреймінгом може транслювати контраст двох станів, розділення просторів чи світів, суспільний тиск на персонажа та його психологічні обмеження.
Рамка не обов’язково є фізичним об’єктом (вікно, замкова щілини чи вічко на дверях) — режисер може використовувати віньєтування, фокус або негативний (=вільний) простір навколо героя.
![](/file/fd479fa42197a2f3808e9.png)
Що є важливим?
Альфред Гічкок сказав, що розмір об’єкта в кадрі має бути пропорційним до його важливости для історії. Але режисер не був першим — тієї ж думки дотримувались і середньовічні митці.
“Маеста”, Дуччо ді Буонінсенья, 1308–1311 рр.
Розмір об’єкта підкреслює його значення. Коли бачимо кадр із озброєним героєм, знятий так, що пістолет є найбільшим предметом у композиції, то одразу розуміємо, що герой має намір його використати.
Великі плани із очима персонажів, наприклад, дозволяють зазирнути в їхній внутрішній світ, вловити настрій та емоції. Коли ж нас зовсім відсувають від героїв у широкий план, то намагаються показати, що ті, порівняно з навколишнім середовищем, неважливі та посередні.
![](/file/9bad154f021269a75d57e.png)
Як об’єкт взаємодіє із простором?
Баланс є ключовим параметром у створенні естетично та змістовно довершеного кадру. Його встановлення та руйнування створює візуальну напругу, чи, навпаки, транслює гармонію.
Персонаж, розташований у центрі кадру великим планом, захоплює контроль як над ситуацією, так і над увагою глядача (знову подивіться на фреску). Тоді як велика кількість негативного простору допомагає передати почуття спустошености, сконцентрувати увагу на конкретній деталі та створює простір для появи неочікуваного (наприклад, скрімера).
![](/file/f41efc9e1acd4ec8d48a2.png)
Для того, аби показати рівність та спорідненість двох героїв, достатньо зняти їх без нахилів камери. Але варто лише захопити одного персонажа знизу, а іншого — зверху, як вони перетворюються на контролера (так, такі бувають не лише в тролейбусах) та контрольованого. Розбалансувавши кадр, режисер робить його динамічним та змінює ієрархію зображуваного.
![](/file/4092b068b4d5efd8b1e54.png)
Композиція — як у літературі й живописі, так і у кінематографі — це те, що створює вічні емоції та сцени, які запам'ятовують назавжди. Винахідлива побудова кадру/полотна/розділу допомагає вкласти у твір додаткові підтексти. А про те, як викопувати ці символи із ґрунту образотворчого мистецтва, дивіться у нашому відео Читаємо картини. Випуск 1: Символи.
#пусто_про_кіно