Коли знудилися боги

- Капітане, рій броненосців прямо по курсу!

Дзвінкий ельфійський голос одного з матросів розбудив молодого юнгу. Звісно, послання було адресоване не йому, але він вже здогадувався, що буде далі, тому поспішив зіскочити з гамака.

- Командо, на реї!

- Прокидайтеся, акулята, здобич знову прямує нам у пащу!

А це вже було адресовано юнзі в тому числі. Білий драконід, вдягнений в одні лише штані та бандаму, щоб не напекло голову. Його луска за ті декілька тижнів, що він провів на бригу "Посейдон" отримала легку жовтувату засмагу, роблячи її із білосніжної ближчою до мармуру, або ж слонової кістки. Статурою молодий драконід більше походив до ельфійської частини екіпажу, ніж до своїх лускатих побратимів, але це було через вік. В свої 16 років він втратив батьків, і не маючи багато альтернатив, доєднався до екіпажу приватирів, або ж як вони себе кликали: "Сили Самооборони Архіпелагу Свободи". Втім, на скільки йому було відомо, це була доволі розповсюджена історія серед екіпажу. Навіть їх таємничий капітан, якого юнга за всі тижні в морі до сих пір не бачив, кажуть ще був дитиною, коли тільки почав займатися морською справою.

На "Посейдоні" почався справжній фурор: ельфи та драконіди жваво розбирали зброю з арсеналу й наввипередки бігли на палубу. Юнзі також нетерпілося доєднатися до свого першого бою, але на відміну від інших, він відчував деякий страх. Броненосці: страшні машини з металу, які ходили морем вже не на вітрилах, а на двигунах. Їм були не страшні шторми, їх броня здавалася непробивною, а їх гармати - руйнували все. Один з таких монстрів і зруйнував свого часу риболовецьку шхуну, на якій потонули обоє батьків хлопця. А чатовий доповідав про цілий рій: 10-15 кораблів.

До речі, про гармати: незважаючи на завзяття екіпажу, на "Посейдоні" не було жодної. Хіба що крім старенької мортири на кормі. Але цього було явно недостатньо, щоб протистояти рою броненосців.

На палубі вирував справжній запал. Команді нетерпілося вступити у бій з роєм плавучих металевих островів, до рухалися їм на зустріч проти вітру. Здалеку можна було розгледіти, як засувки на кількох передніх броненосцях відкрилися, оголяючи передні гармати. Судячи за все, вони теж помітили "Посейдон" і от-от планували його затопити. Дерев'яне судно, незважаючи на те, що було більше за шхуну - все одно мало розколотися навпіл від 1-2 снарядів.

Коліна юнги затремтіли. Перед очима вже блимали картинки з невідворотнім кінцем. Йому було все важче і важче розділяти захват команди навколо.

Раптом, довкола роздався гуркіт, ніби грім. І ще, і ще. З боку броненосців звиднілося кілька спалахів, а на фоні ясного синього неба можна було побачити кілька тьмяних цяток. Снаряди.

Ось і кінець... Невже, славнозвісний Посейдон, про якого в селищі складали легенди - затоне ось так швидко і невимушено. Всього за якусь мить, навіть не давши бій? Невже демони з Тарії дійсно такі страшні і непереможні? Невже...

Хвилі ласкаво облизували своїми язиками дерев'яні борти Посейдона, легенько гойдаючи судно з боку в бік. Море було таким спокійним, день - таким сонячним. Було б так прикро закинути саме тут, саме зараз...

Гучний сплеск змусив замружені очі юнги знову відкритися. Один зі снарядів прилетів у воду, в декількох метрів від палуби брига. Здивовано, хлопець глянув у бік броненосців щоб побачити... Як декілька величних хвиль ніби морською рукою ловлять снаряди з неба, відштовхуючи їх з траєкторії руху й приземляючи за декілька метрів від корабля. Ніби сам Посейдон своєю рукою захищав корабель, названий к свою честь.

- Цинга їм в зуби, ці бісові поріддя нам навіть прапор не дали вивісити!

Сильний жіночий голос роздався десь з боку корми... З боку капітанової каюти.

Озирнувшись, юнга нарешті побачив легендарного капітана Шіву. Точніше, легендарну пані капітана Шіву...

На пів-голови вища за ельфа-боцмана, що прибув доповісти, драконідка кольору лазуриту. Її постать була гордовито-прямою, майже аристократичною, руки вона тримала за спиною... А інші дві - на своїй капітанській трикутці та шаблі. Так, Шіва мала 4 руки. Мабуть, тому й отримала таке прізвисько.

- Світоче, доповідай.

- Так, пані! На 12 годину маємо рій броненосців. Згідно опису, схоже на рій капітана Панцифуса "Черепахи". Видно тільки 7 броненосців, але очікується не більше 10.

Ставши струнко, боцман-ельф на прізвисько Світоч рівним тоном та на одному видосі надав капітанці звіт. Вся інша команда в момент стихла, як тільки почула голос Шіви. Було помітно, на скільки її тут поважали, враховуючи як вільні пірати різко ставали вишколеними вояками поруч із нею, одразу вставши у стрій й готуючись до отримання вказівок.

- Всього 10? Дідько, як же заїбала ця зверхність. Хоч би ескадрилью чи дивізіон відправили...

На обличчі капітанки проступало помітне роздратування, але вона доволі швидко відкинула цю емоцію й перестрибнувши балюстраду опинилася на палубі серед інших матросів.

- Кожен божий день я прокидаюся з надією сказати, що сьогодні нас очікує "відплата", але це не вона. Цей десяток залізних черепах - це навіть не частка того, що ми маємо знищити, щоб отримати її. За все, що нам накоїли демони Тарії. І втім, навіть такі крихти - це те, що ми не маємо права пропускати. Ці 10 корит - це не "справедливість", але це означає, що ці води стануть на 10 корит чистіші. Для нас. І для всіх жителів Архіпелагу Свободи, для наших рідних і для тих, кого ми поклялися захищати. Тож, мої голодні акулята, готуйтесь до нового полювання. Бурда, підняти прапор!

- Підняти прапор!

Варто було пані капітану сказати ці магічні слова, як вся команда заревіла за нею, аж доки прапор не опинився на вершині грот-щогли. Чорний прапор з білим черепом та щупальцями восьминога, який у двох з них тримав два схрещених посейдонівських тризуба.

- Розпускай марселя та бом-брамселя! Повні вітрила!

Боцман Світоч дав команду на диво низьким, але гучним голосом, як тільки прапор замайорів на щоглі. В цей же момент у корму "Посейдона" вдарив сильний вітер, що поніс його прямо на ворога.

Ще кілька спалахів, але нові снаряди "руки Посейдона" вже відбили не в бік. Дві величні хвилі рушили вздовж бортів брига, обганяючи його й збиваючи снаряди назад у броненосці.

Вибух. Перший вибух за цей бій і з пари броненосців піднявся чорний дим. Не той, що здіймався з їх труб, але той, що здіймався від пожежі, яка виникла в результаті влучань снарядів. І разом з вибухами команда Посейдону знову шалено заревіла.

Саме в цей момент юнга помітив, що Шіва рухала своїми руками, коли хвилі збивали снаряди. Це були не руки Посейдона, це були її руки. Руки капітанки Шіви.

Ще дві хвилі, вже набагато більших розмірів, здійнялася з бортів уражених броненосців, зіштовхуючи їх одне з одним. Ще один вибух і один з броненосців вже йде на дно.

Наступної миті десь в середині ройового строю броненосців нізвідки взявся величезний вир, зіштовхуючи одне з одним ще декілька кораблів. Порядок було порушено і ті декілька броненосців, що все ж встигли вистрілити - аж ніяк не могли влучити у "Посейдона", що на всіх вітрилах нісся на ворогів.

Вогонь. Вогонь пожежі на одному з броненосців віддзеркалювався в очах юнги. Страх танув що секунди, а десь всередині розпалювалося полум'я надії. Демони - теж горять. Демони - теж вмирають. Демонів - теж можливо перемогти.

Вихопивши шаблю з піхов, хлопець теж заревів, разом з усією командою. Його руки вже жадали бою, його ноги - готувалися до стрибка, щоб взяти одну з "черепах" на абордаж. Він жадав помсти. Він був готовий до битви.

"Посейдон" увійшов у порядки ворога. Увійшов у вир, що крутив броненосці, немов іграшки, й встав у його центрі. Туди, звідки команда "Посейдону" могла легко обирати свою здобич і атакувати.

З маленького брига у воду полетів рій мотузок, захоплюючи ворожі кораблі й дозволяючи перестрибувати на них. Екіпажі "черепах" були зовсім не готові до такого. Вони взагалі не готувалися до ближнього бою. Бриг мав бути зруйнований ще першими пострілами і місія мала б на цьому закінчитися, але тепер вони були у пастці. Пастці моря. Пастці Посейдона...

Бій дійсно не тривав довго. Всього кілька десятків хвилин. Частина броненосців пішли на дно, частина - були взяті на буксир, як здобич. А капітан Панцифусн своєму підбитому та обеззброєному флагмані був відправлений назад у Тарію, аби доповісти про провал своєї каральної експедиції.

Сонце повільно сідало за обрій, а команда радісно ділила здобич.

В той день, юнга нарешті пройшов свій перший бій. Нарешті, став повноцінною частиною Посейдону, став частиною сім'ї. Частиною того, що демони з Тарії забрали в нього кілька років тому. І нарешті отримав ім'я. Одіссей...

Хвилі ліниво лизали борти Посейдона, трохи хитаючи його з боку в бік, а піратський бриг, повний здобичі й завзяття, прямував у бік сходу, повільно зникаючи за обрієм...