Кодифікація законодавства України - Государство и право курсовая работа
Главная
Государство и право
Кодифікація законодавства України
Поняття і характерні риси кодифікації, її види та особливості. Форми та ознаки кодифікаційних актів. Аналіз законодавчої діяльності Верховної Ради України, проблеми упорядкування національного законодавства. Основні напрями кодифікації міжнародного права.
посмотреть текст работы
скачать работу можно здесь
полная информация о работе
весь список подобных работ
Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
1.1 Поняття кодифікації та її характерні риси
1.2 Види кодифікації та форми кодифікаційних актів
2. Кодифікація законодавства України
2.1 Кодифікація національного законодавства: загальне поняття
2.3 Методологічні проблеми кодифікації національного законодавства
2.4 Сучасний стан кодифікації законодавства України
2.5 Законодавчий процес як передумова кодифікації законодавства
3.1 Поняття кодифікації міжнародного права
3.2 Основні напрями кодифікації міжнародного права
В людській історії настало уже третє тисячоліття. З самого початку зародження права кращі юристи та наукові діячі світу працювали над законодавствами своїх країн, постійно покращуючи та доповнюючи їх. Проте не існує ідеального законодавства. Трапляються своєрідні прогалини та колізії, які необхідно долати. І один із шляхів їх вирішення, це кодифікація законодавства, яка, по суті, є формою вдосконалення вже існуючого нормативно-правового акту.
Кодифікація - це форма вдосконалення законодавства по суті, і її результатом є новий зведений законодавчий акт стабільного змісту (кодекс, положення, статут тощо), що заміняє раніше чинні нормативні акти з даного питання. Поєднання в кодифікації упорядкування і оновлення законодавства дозволяє розглядати її як найбільш досконалу, вищу форму правотворчості.
Кодифікація законодавства має своїм предметом систему юридичних норм (правовий інститут, галузь, систему законодавства). Метою кодифікації є формування положень сукупності юридичних норм у рамках правових інститутів, закріплення галузевої структури законодавства та розвиток правових інститутів і галузей законодавства як органічних складових єдиної системи законодавства у напрямку підвищення його ефективності. Відтак, способами кодифікації законодавства стають його інституційна, галузева і комплексна систематизація. Результатом кодифікації є часткова формальна і змістовна систематизація законодавства, досягнення більше високого рівня розвитку як єдиної системи та підвищення його ефективності.
Якщо розглядати законодавство України з точки зору його кодифікованості, то воно характеризується наявністю досить значної кількості чинних кодексів України. Можна стверджувати, що значна частина національного законодавства охоплена кодифікацією, систематизована в кодифікаційних актах (кодексах).
Упорядкування законодавства в цілому чи будь-якої його сфери відбувається в рамках законодавчого процесу та не підпорядковуватися вимогам цього процесу. Кодифікація, як одна із дієвих форм упорядкування, систематизації законодавства, не є винятком із даного правила; через це, при здійсненні кодифікації має бути не лише усвідомлення стану існуючої законодавчої бази, але й розуміння необхідності кодифікації певної сфери законодавства, виходячи з характеру законодавчого процесу, що відбувається у державі на даний момент.
Після відродження держави і прийняття Конституції в Україні почався активний процес вдосконалення і впорядкування всіх галузей українського законодавства. Все це втілено у великій кількості нормативно-правових актів різної юридичної сили. Серед них є такі, що повторюють положення інших, але велика їх кількість розходиться з нормами Основного закону - Конституції України, а деякі взагалі неврегульовані.
Саме тому і постає необхідність у систематизації, а особливо у кодифікації чинного законодавства. Кодифікація норм - завжди надто складний процес, сьогодення - не виняток. Варто лиш згадати, як складно затверджувався Податковий Кодекс, та які прогалини існують в інших кодексах. Саме тому, дана робота є досить актуальною.
Основні питання, які вимагають вирішення, це як саме кодифікація стає інструментом для усунення прогалин законодавства та які види кодифікацій існують, (в тому числі і в українському законодавстві), а також визначення їх основних проблем та недоліків. Для вирішення цих питань я досліджував наукові видання, монографії, та книги знавців кодифікації та теорії держави і права.
Об'єктом мого дослідження була кодифікація українського законодавства. Предметом дослідження є національні та міжнародні кодифікаційні акти.
1.1 Поняття к одифікації та її характер н і риси
Кодифікація законодавства - це форма докорінного перероблення чинних нормативних актів в певній сфері відносин, спосіб якісного упорядкування законодавства, забезпечення його узгодженості й компактності, звільнення нормативного масиву від застарілих норм, що не виправдали себе.
У процесі кодифікації укладач намагається об'єднати і систематизувати чинні норми, що виправдали себе, а також переробити їх зміст, викласти нормативні приписи внутрішньо узгодженими, щоб забезпечувалася максимальна повнота регулювання відповідної сфери відносин. Кодифікація спрямована на те, щоб критично переосмислити чинні норми, подолати протиріччя і неузгодженість між ними.
Кодифікація - це форма правотворчості. Вона є узагальненням чинного регулювання, спрямованим на встановлення нових норм, що відображають назрілі потреби суспільної практики і долають прогалини правового регулювання. Кодифікація - це форма вдосконалення законодавства по суті, і її результатом є новий зведений законодавчий акт стабільного змісту (кодекс, положення, статут тощо), що заміняє раніше чинні нормативні акти з даного питання. Поєднання в кодифікації упорядкування і оновлення законодавства дозволяє розглядати її як найбільш досконалу, вищу форму правотворчості. [6]
Кодифікація має ряд характерних рис:
- в кодифікованому акті звичайно формулюються норми, що регулюють найбільш важливі, принципові питання суспільного життя, які визначають нормативні основи тієї чи іншої галузі (інституту) законодавства;
- такий акт регулює значну і досить широку сферу відносин (майнові, трудові, шлюбно-сімейні, боротьбу із злочинністю тощо);
- як підсумок вдосконалення законодавства кодифікаційний акт являє собою зведений акт, упорядковану сукупність взаємозалежних приписів. Він є єдиним, внутрішньопов'язаним документом, що включає в себе як перевірені життям, суспільною практикою чинні норми, так і нові правила, обумовлені динамікою соціального життя, назрілими потребами розвитку суспільства;
- кодифікація спрямована на створення більш стійких, стабільних норм, розрахованих на тривалий період їх дії. Ефективність кодифікованого акта багато в чому залежить від того, чи зможе законодавець врахувати об'єктивні тенденції розвитку відносин, які є предметом регулювання такого акта, їх динаміку;
- предмет кодифікації звичайно визначається залежно від поділу системи законодавства на галузі і інститути. Кодифікація закріплює системність нормативних актів, їх юридичну єдність і узгодженість. Кодифікований акт, звичайно, очолює систему взаємопов'язаних нормативних актів, що утворюють певну галузь, підгалузь чи окремий інститут законодавства;
- акт кодифікації завжди значний за обсягом, має складну структуру. Це своєрідний укрупнений блок законодавства, який забезпечує більш чітку побудову системи нормативних приписів, а також зручність їх використання [7].
1.2 Види кодифікації та форми кодифікаційних актів
В юридичній літературі і практиці розрізняють декілька видів кодифікації. Перший вид - це загальна кодифікація, під якою розуміють прийняття цілого ряду кодифікаційних актів з усіх основних галузей законодавства і, як наступний етап, створення об'єднаної, внутрішньо узгодженої системи таких актів у вигляді «кодексу кодексів». Другий вид - це галузева кодифікація, що охоплює законодавство тієї чи іншої галузі права (Цивільний, Трудовий, Кримінальний кодекси тощо). Крім того, існує спеціальна (комплексна) кодифікація, що включає акти тієї чи іншої підгалузі, інституту чи однорідного комплексу законодавства (Податковий, Лісовий, Митний кодекси тощо).
Кодифіковані акти можуть зовнішньо виражатися у різних формах. Одна з них - це Основи законодавства, які активно використовуються законодавчою практикою.
Основи законодавства звичайно очолюють ті чи інші галузі або інститути права, забезпечують взаємоузгодженість всіх норм відповідних галузей і інститутів. Звичайно вони поділяються на великі, відокремлені підрозділи (розділи, глави). У них визначаються єдині для всіх суб'єктів принципи регулювання, надаються визначення важливих понять, що використовуються у відповідній сфері.
Проте найбільш уживаним видом кодифікованого акта є кодекс. Це великий зведений акт, що детально і конкретно регулює певну сферу відносин і підлягає безпосередньому застосуванню. Він, або повністю поглинає всі норми відповідної галузі (Кримінальний кодекс), або містить основну за обсягом найбільш важливу частину таких норм (Цивільний кодекс, Кодекс законів про працю). Поряд з нормами-принципами і нормами-дефініціями у кодексах формулюються норми безпосереднього регулювання, конкретні варіанти поведінки, що складають основний їх зміст.
Кодекс - оптимальний варіант узагальнення і систематизації законодавства за певним напрямом, дієвий засіб ліквідації множинності актів з одного і того ж питання. Сьогодні більшість галузевих кодексів України потребує суттєвого перероблення. Відповідна робота у цьому напрямі невпинно провадиться.
Теорія права за характером відносин, що регулюються, поділяє всі кодекси на галузеві або комплексні (міжгалузеві). Перші регулюють конкретну сферу суспільних відносин, яка визначає поділ права на галузі і інститути. Це - Кримінальний, Цивільний кодекси, Кодекс законів про працю тощо. Комплексний кодекс систематизує норми, зібрані разом не за галузями права, а за іншими підставами (сфера державної діяльності, галузь господарства або соціально-культурного будівництва) і об'єднані єдиною концепцією, загальними принципами регулювання значної сфери відносин (Повітряний кодекс, Митний кодекс тощо).
Інтереси створення єдиної, логічно узгодженої системи законодавства потребує, щоб у законодавчій діяльності перевага надавалася в першу чергу галузевим кодексам як актам, що безпосередньо відображають науково обґрунтований розподіл нормативного матеріалу за предметом і методом правового регулювання. Що стосується прийняття комплексних кодексів, то воно покликано бути додатковим спрямуванням кодифікаційних робіт.
У правовій системі можуть існувати й інші види кодифікаційних актів: статути, положення, правила тощо.
Статути - це комплексні нормативні акти, що регулюють правове становище певних органів і організацій або ту чи іншу сферу державної діяльності (Статут залізничних доріг тощо).
Положення регламентують правовий стан, завдання і компетенцію певного органу, установи чи групи однорідних органів, установ, організацій. Це - кодифікаційні акти спеціальної дії, які можуть видаватися не тільки законодавчими, а й іншими правотворчими органами, наприклад, урядом. Правила містять процедурні норми, що визначають порядок організації якого-небудь роду діяльності.
У ряді випадків кодифікований акт може прийматися у формі закону без додаткової назви (наприклад, Закон про освіту тощо). Віднесення того чи іншого закону до розряду кодифікаційних провадиться залежно від його змісту, обсягу і сфери регулювання суспільних відносин, спрямованості на об'єднання чинних норм і одночасного внесення нормативних новел.
Правова система України з самого початку повинна формуватися не як сукупність розрізнених актів з вузьких питань, а як науково обґрунтована і взаємоузгоджена система кодифікованих актів, які мають бути базою, основою системи законодавства країни. Кодифікація сприяє посиленню стабільності законодавства, створенню чіткої системи нормативних актів, забезпечує оптимальну скоординованість чинних норм, створення в законодавстві укрупнених нормативних блоків. Вона дозволяє вирішити два взаємопов'язаних завдання - вдосконалювати і зміст, і форму законодавства.
Множинність і фрагментарність законів, їх вузька тематика - це суттєвий недолік законодавства, і він буде ставати все більш рельєфним з подальшим формуванням правової системи, поглибленням правового регулювання. Проте необхідність швидко, оперативно заповнювати прогалини в чинному регулюванні, потреба законодавчого забезпечення ринкових реформ, подальшої демократизації громадського життя, динаміка соціальних перетворень об'єктивно вимагає від законодавця приймати окремі акти з вузьких тем, приватних питань. В результаті цього нормативний масив інтенсивно зростає і разом з тим створюється більше можливостей для появи нових прогалин, неузгодженостей і протиріч у чинному регулюванні.
У перспективі видання кодифікаційних актів повинно перетворитися у важливу форму законотворчості. Основний шлях подолання множинності нормативних актів, а також прогалин і протиріч регулювання - це підвищення уваги до кодифікації законодавства, прийняття законів з укрупнених блоків регулювання. Слід поєднувати галузеву і комплексну кодифікації, надаючи перевагу останній. [4]
Генеральною лінією вдосконалення українського законодавства у майбутньому слід було б обрати курс на поступове здійснення його загальної кодифікації. Для цього слід створювати кодифікаційні блоки, які б не тільки відповідали завданням чинного упорядкування законодавства, а й були б розраховані на включення у майбутній кодифікаційний звід. Чинні акти доцільно складати так, щоб їх, по можливості, не поділяючи на частини, можна було включати у більш великі кодифікаційні підрозділи - в кодекси, єдині томи зводу.
Особливості кодифікації в країнах романо-германського типу полягають у наступному.
1. Розробляються кодекси галузевого характеру. Вже перші з них - Французький цивільний кодекс 1804 p., Німецьке Цивільне уложення 1896 p., Швейцарський цивільний кодекс 1907р. та ін. - мали галузеву спрямованість. Таку ж спрямованість вони мають і нині, хоча у них з'явилися явно виражені особливості.
2. У кодекси включаються як законодавчі, так і підзаконні акти. Це пояснюється значною роллю делегованої правотворчості - делегування парламентом низки повноважень щодо видання законів уряду.
3. Створюються кодекси і комплексно-галузевого характеру (комплексне законодавство). В них містяться норми декількох галузей права для регулювання відносин у конкретній сфері промисловості, господарства чи культури.
У кодексах і законах кожної держави висвітлюються особливості внутрішньополітичного життя країни та її правових традицій.
У Франції законодавство зберігає традиційну наполеонівську форму систематизації - цивільний, кримінальний та інші кодекси, зміни в яких також проводяться шляхом видання законів, якщо законодавець не наказує іншого. Юридичну чинність зберігає дотепер Й Декларація прав людини і громадянина 1789 р. як складова частина Конституції Франції 1958 р. Також має юридичну силу преамбула до Конституції 1946 p., що містить розгорнутий виклад демократичних прав і свобод громадян. З п'ятьох наполеонівських кодексів три - Цивільний, Торговий і Кримінальний - визнаються, як і раніше, чинними, хоча вони і зазнали значних змін. Адміністративний і Цивільні кодекси служать формою консолідації законів, декретів, регламентів уряду, судових рішень і міжнародних актів. Спроба звести трудове законодавство до «трудового кодексу» вдалася лише частково. У результаті утворилися скоріше компілятивні зібрання нормативно-правових актів, ніж єдиний, зведений, юридичне і логічно цілісний, внутрішньо узгоджений нормативний акт.
Відійшовши від традиційної класичної кодифікації, Франція віддала перевагу консолідації - упорядкуванню нормативних актів шляхом логічного перегрупування, виробленого, як правило, без зміни змісту складових їх норм. Результатом такої форми систематизації нормативно-правових актів стали галузеві збірники, що включають норми як законодавчих, так і підзаконних актів, які не зазнали переробки і удосконалення.
Після оформлення Бельгії як самостійної держави (1830 р.) основу її законодавства склали п'ять французьких кодексів: Цивільний, Торговий, Кримінальний, Цивільний процесуальний, Кримінально-процесуальний. Цивільний кодекс з тією ж структурою діє і нині, щоправда, зі зміненим змістом. Торговий кодекс (прийнятий у 1872 p.), Кримінально-процесуальний кодекс (прийнятий у 1878 р.) включали і нині містять розділи, запозичені із кодексів Франції. У такому ж плані складений і прийнятий у 1967 р. Судовий кодекс, що регулює організацію судів, трибуналів, їх компетенцію і порядок діяльності.
В Італії, так само, як і у Франції, кодифікація здійснюється з XIX ст. Вона провадиться головним чином відповідно до галузей права: Цивільний, Торговий, Цивільний процесуальний, Кримінально-процесуальний (1865 р.) кодекси. Пізніше два із них були удосконалені з техніко-юридичної сторони -- Торговий (1882 р.) і Кримінально-процесуальний (1913 р.). У 1889 р. був прийнятий перший Кримінальний кодекс, який містив широко подану систему обставин, що пом'якшують покарання, і відмову від смертної кари. У 1930 р. він був замінений новими Кримінальним і Кримінально-процесуальними кодексами. У наші дні діє Кримінально-процесуальний кодекс 1988 p., що спростив вирішення деяких процедурних питань і правовий статус учасників судового процесу.
Продовжує діяти Цивільний кодекс Італії 1942 p., який за структурою наближається до французького кодексу, ніж до німецького. На ньому позначився вплив і швейцарського зобов'язального закону. На відміну від більшості країн Європи (Іспанії, Бельгії, Португалії, Австрії, Німеччини), де є окремі торгові кодекси, італійський Торговий кодекс 1882 р. входить до складу Цивільного кодексу 1942 p. Навігаційний кодекс 1942 р. є істотним доповненням до Цивільного кодексу.
Цивільний кодекс і Закон про шлюб зазнали поступових змін щодо розлучення. Тривалий час в Італії не дозволялося розлучення. Внаслідок значного впливу католицької церкви допускалося лише юридичне оформлене роздільне проживання чоловіків. Тільки в 1987 р. був прийнятий закон №47, яким роздільне проживання чоловіків протягом трьох років визнавалося достатньою підставою для розлучення. Було передбачено чергове виконання батьківських обов'язків розлученими чоловіками.
У Німеччині серед форм систематизації законодавства перевага віддається консолідації. Відповідно до закону 1958 р. про зібрання федерального права систематизації підлягають видання, в яких публікуються закони і підзаконні акти. Сюди не входять закони про державний бюджет, акти про тарифи, статути публічно-правових корпорацій і фірм та ін. За період 1958-1963 pp. були опубліковані «Зібрання федерального права» - зібрання чинного законодавства ФРН, систематизоване по таких головних галузях права і напрямках діяльності держави: державне і конституційне право; управління; правосуддя; цивільне і кримінальне право; оборона; фінанси; господарське право; трудове право, соціальне забезпечення, забезпечення жертв війни; зв'язок, шляхи сполучення, водяний транспорт.
Кодекси країн континентальної Європи мають певну схожість, що пояснюється впливом традицій римського права не тільки на положення приватного права, а й на методи створення нових положень. Так, цивільні кодекси побудовано за пандектною системою - загальна частина, речове право, зобов'язальне право, спадкове право. Конкретні непринципові розходження в їх структурі виникли з моменту появи перших значних кодексів. У Німецькому цивільному уложенні 1896 р. виділено Загальну частину. В Французькому цивільному кодексі 1804 р. Загальної частини практично немає, а міститься лише стислий Вступний титул про опублікування, дію і застосування законів узагалі (на зразок Конституції).
Новий Цивільний кодекс Нідерландів, за прикладом Швейцарії та Італії, об'єднує в одному акті цивільне і торгове право, тобто охоплює всю галузь приватного права. У ньому жодна правова доктрина не є переважною, і іноземний вплив збалансований. Робота над кодексом була розпочата в 1945 р. професором Е.М. Майерсом. Планувалося, що кодекс буде складатися з дев'яти книг. Перша книга повинна була регулювати положення фізичних осіб, сімейні стосунки; друга - право акціонерних компаній, спілок та ін. Третя книга присвячувалася майновим відносинам, четверта - спадковому праву, п'ята - речовому праву, шоста -- загальним нормам зобов'язального права, сьома - окремим типам договорів, восьма - договорам перевезення, дев'ята - патентному і винахідницькому праву (від цієї книги відмовилися). Книги Цивільного кодексу набирали чинності в міру їх підготування. Так, перша книга набрала чинності в 1970 р. Друга книга діє з 1976 р. Восьма книга була частково прийнята в 1979 р. Цивільний кодекс у цілому набрав чинності в 1992 р. Він становить собою добре продуману систему. До нього включено Загальну частину (Книга 3), дія якої не поширюється на «Право осіб», «Сімейне право» (Книга 1) і «Право юридичних осіб» (Книга 2). Вважається, що зі створенням нового Цивільного кодексу в Нідерландах відбулася рекодифікація цивільного права [9].
Кодифікація законодавства являє собою діяльність уповноважених на те органів державної влади, спрямована на розробку, прийняття та введення в дію нового як за формою, так і за змістом нормативно-правового акта підвищеної стабільності. Така діяльність здійснюється шляхом використання законодавцем, а також іншим уповноваженим на те органом відповідних прийомів, методів, засобів, правил, процедур, що отримали в теорії права назву кодифікаційної техніки.
Проблема кодифікаційної техніки висвітлюється і в сучасних юридичних джерелах, але слід наголосити на тому, що вказане питання залишається не до кінця вивченим.
Таким чином, юридичні конструкції являють собою закріплену в кодифікаційних нормативно-правових актах модель суспільних відносин. Юридичні конструкції відіграють значну роль у кодифікаційних нормативно-правових актах, оскільки спрямовані на врегулювання певної галузі суспільних відносин. Разом з тим при формуванні правових конструкцій, як і інших прийомів юридичної техніки необхідно дотримуватися розроблених теорію права вимог, відповідно до яких формуються ці прийоми. Переходячи до розгляду юридичної презумпції у кодифікаційному акті, необхідно наголосити на тому, що поняття останньої не закріплено на законодавчому рівні, що значною мірою перешкоджає його правильному застосуванню у нормотворчому процесі. У більшості випадків під юридичною презумпцією розуміють закріплені правовими нормами припущення про вірогідність настання або ненастання певного юридичного факту, яке засноване на зв'язку передбачуваних фактів із фактами наявними, виходячи із попереднього досвіду К. К. Панько, розглядаючи проблему юридичної презумпції у кримінальному праві, наголошує на тому, що на основі узагальнення достатньо великої кількості випадків робиться загальний висновок, який є правильним відносно більшості аналогічних узагальнених випадків. Прийомом, що широко використовується при проведенні кодифікаційних робіт, є закріплення правових фікцій у кодифікаційному акті. Правові фікції - це прийоми конструювання правових приписів, якими неіснуючі положення оголошуються існуючими, завдяки чому останні набувають обов'язкового значення, шляхом закріплення їх у новому кодифікаційному акті [1].
При проведенні кодифікаційних робіт великого значення, на мою думку, набуває не тільки позначення понять, але й надання їм визначення на законодавчому рівні. Таке визначення в юридичних джерелах отримало назву законодавчої дефініції. Ідея визначеності термінів і понять у законі, у тому числі й кодифікаційному, була присутня в трактаті Платона «Закони», у якому мислитель наголошує на тому, що «законодавець не повинен мати дві різні думки щодо одного й того самого предмета.
2. Кодифікація законодавства України
2.1 Кодифікація національного законодавства: загальне поняття
Необхідність усе більш оперативного правового регулювання зростаючого кола питань суспільного життя, наштовхуючись на ускладнену названими вище проблемами діяльність парламенту, як законодавчого органу, породжує потребу в розв'язанні даної суперечності. Та оскільки держава не здатна зупинити темпи і масштаби накопичення суспільних проблем, що потребують правового регулювання, так само як і штучно скоротити її втручання в регулювання цих проблем, то для розв'язання даної суперечності залишається лише пошук шляхів удосконалення самої правотворчої діяльності. У влади виникає інтерес до підвищення рівня оперативності і правового регулювання, шляхом, по-перше, удосконалення правової діяльності самого законодавчого органу; по-друге - розподілення цієї діяльності між законодавчим органом та іншими органами держави (урядом, президентом тощо), запровадження у правотворчу практику так званої субститутної законотворчості; по-третє - зменшення ролі закону, як єдиного правотворчого акта, за рахунок надання правотворчого значення судовому прецеденту.
Кодифікація законодавства має своїм предметом систему юридичних норм (правовий інститут, галузь, систему законодавства). Метою кодифікації є формування положень сукупності юридичних норм у рамках правових інститутів, закріплення галузевої структури законодавства та розвиток правових інститутів і галузей законодавства як органічних складових єдиної системи законодавства у напрямку підвищення його ефективності. Відтак, способами кодифікації законодавства стають його інституційна, галузева і комплексна систематизація. Результатом кодифікації є часткова формальна і змістовна систематизація законодавства, досягнення більше високого рівня розвитку як єдиної системи та підвищення його ефективності [18].
Зважаючи на викладене, кодифікація національного законодавства уявляється як процес законодавчої уніфікації, що передбачає узагальнення положень чинних нормативних актів, якими регулюються однорідні суспільні відносини, приведення цих положень до уніфікованих форм вираження та зведення їх в єдиний нормативно-правовий кодифікаційний акт.
Характеризуючи ознаки кодифікаційних актів можна поділити їх на «внутрішні» та «зовнішні». Внутрішніми ознаками кодифікаційного акта є: 1) внесення актом істотних змін у регулювання суспільних відносин; 2) всебічне вирішення актом усіх основних питань правового регулювання певної сфери суспільних відносин; 3) «звідний» характер акта; 4) логічну довершеність, системність, внутрішній взаємозв'язок і погодженість акта, його динамізм; 5) відповідність акта, як результату кодифікації, системі права; 6) регулювання актом важливої, достатньо широкої сфери суспільних відносин, його підвищена стабільність; 7) центральне місце кодифікаційного акта в системі нормативно-правових актів окремої галузі законодавства. До переліку зовнішніх ознак кодифікаційного акта включається: 1) найменування акта, що вказує на його видову належність до кодифікаційних актів; 2) наявність у акта деякої структурної особливості; 3) значний обсяг акта; 4) складну структуру й чітку систему розподілів приписів акта; 5) тривалий період дії акта; 6) затвердження акта відповідним правотворчим органом; 7) встановлення конкретної дати вступу в силу кодифікаційного акта, значно віддаленої від його прийняття/
Проте, надто широкий перелік ознак кодифікаційних актів змушує узагальнити їх, скоротивши перелік до чотирьох основних властивостей кодифікаційних актів. Цими властивостями є: 1) висока юридична цілісність і юридична узгодженість; 2) стабільність; 3) врегулювання широкого кола суспільних відносин; 4) складна структурна побудова [12].
2.3 Методологічні проблеми кодифіка ції національного законодавства
Аналіз законодавчої діяльності Верховної Ради України, напрямів і найближчих перспектив цієї діяльності дає підстави для висновку про фактичну відсутність чітких методологічних засад і науково обґрунтованих методичних підходів до формування національної системи законодавства. Зазначена діяльність не тільки не зорієнтована на проведення систематизації законодавства, а й значною мірою допускає декодифікацію і десистематизацію законодавства через прийняття багатьох окремих дрібних законів, в тому числі у тих сферах законодавства, де є кодекси.
Не додає системності у формування національного законодавства також практика внесення Верховною Радою України змін до чинної Конституції України. Очевидно, що прийняттю конституційних законів мало б передувати вироблення й ухвалення парламентом концепцій відповідних реформ. Між тим, прийняття більшості законів, пов'язаних із статусом суддів, судоустроєм і судочинством, в тому числі нових редакцій процесуальних кодексів планується до внесення відповідних змін у Конституцію, тобто без урахування майбутніх змін. Усі взаємопов'язані закони методично правильно було б приймати у єдиному пакеті, орієнтуючись на відповідні концепції реформ.
Так само невиправданим з методологічної точки зору є формування переліку законопроектів, які планує розглянути і ухвалити Верховна Рада України ближчим часом, без урахування Програми діяльності Кабінету Міністрів України і тих законів, прийняття яких має бути передбачено нею. Не можна вважати раціональною в методологічному відношенні й таку законодавчу практику, коли у плановому порядку не визначається перелік законопроектів, прийняття яких випливає із зобов'язань перед міжнародними організаціями, що свідчить про методологічну недосконалість в організації законодавчої діяльності, відсутність системного комплексного під'їду до планування цієї діяльності [17].
Розробці проектів нових кодифікаційних актів повинні, на мій погляд, передувати науково-пошукові дослідження, за результатами яких має формуватися загальна концепція систематизації законодавства України. В цій концепції доцільно сформулювати обґрунтування необхідності й актуальності систематизації певних сфер законодавства, запропонувати адекватні форми систематизації законодавства, визначити предмет і обсяги кодифікації відповідних галузей (сфер) законодавства, вказати орієнтовні назви і визначити зміст нових кодифікаційних актів, а щодо їх прийняття нової редакції чинних кодексів - основні зміни, які передбачається внести.
2.4 Сучасний стан кодифікації законодавства України
Якщо розглядати законодавство України з точки зору його кодифікованості, то воно характеризується наявністю досить значної кількості чинних кодексів України. Можна стверджувати, що значна частина національного законодавства охоплена кодифікацією, систематизована в кодифікаційних актах (кодексах).
Разом з тим, така інтенсивна, подекуди поспішна кодифікація
Кодифікація законодавства України курсовая работа. Государство и право.
Курсовая работа по теме Структура туристского рынка России и динамика развития выездного туризма в период 2000–2008 годов
Реферат: Источники и принципы образовательного права
Отчет По Практике Межевание
Пример Готового Реферата По Истории
Оформление Курсовой Работы Образец Титульный Лист
Реферат: Морская свинка. Скачать бесплатно и без регистрации
Реферат: Электрические схемы технологического контроля и сигнализации
Реферат по теме Введение к книге «Мифы древнего Китая»
Эссе На Тему Я Молодой Специалист Механик
Алгоритм Здоровья Основы Здорового Образа Жизни Реферат
Лабораторная Работа 6 Определение
Реферат по теме Аудио адаптер, видео адаптер, графический акселератор, сканер, принтер
Реферат: Применение генетических методов в судебной медицине
Реферат: Проявление агрессии в личностных качествах медицинского работника
Курсовая работа: Электроискровая и электроимпульсная обработка металла. Скачать бесплатно и без регистрации
Курсовая работа по теме Организация работы зоны ТО-2 комплекса технического обслуживания и диагностики АТП г. Красноярска
Курсовая работа: Разработка арифметико-логического устройства, выполняющего операции сложения и вычитания в прямом двоичном коде
Сочинение На Тему 8 Класс Честность Аргументы
Курсовая работа: Особенности социально-экономического положинеия НИС АТР. Скачать бесплатно и без регистрации
Реферат: George Rogers Clark Essay Research Paper George
Гражданское право как отрасль права - Государство и право шпаргалка
Сравнительный анализ МСФО 38 "Нематериальные активы" и ПБУ 14/07 "Учет нематериальных активов", ПБУ 17/02 "Учет расходов на научно-исследовательские, опытно-конструкторские работы" - Бухгалтерский учет и аудит дипломная работа
Взаимодействие органов государственной и местной власти - Государство и право реферат