Кодекс службової етики Української Держави

РОЗДІЛ І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Кодекс службової етики встановлює особливі правила етичної та доцільної поведінки та інші вимоги, які підлягають дотриманню службовцями Української Держави, а також встановлює наслідки їх недотримання.

Дія Кодексу за правилом аналогії також розповсюджується і на суб'єктів з владними повноваженнями, які не є службовцями, якщо інше не передбачено законодавством чи не випливає з суті владних відносин.

Стаття 2. Норми цього кодексу не впливають і не скасовують можливості паралельного застосування норм про відповідальність, передбачену Кодексом судочинства Української Держави, якщо інше не передбачено ним чи цим Кодексом.

РОЗДІЛ II. ЗАГАЛЬНІ ПРИНЦИПИ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ

Стаття 3. Законність: державний службовець, здійснюючи свої повноваження, має дотримуватися процесуальних і матеріальних вимог законодавства, інших нормативних актів і інструкцій. У разі неясності положень чи відсутності законодавчого регулювання, службовець має орієнтуватися на правовий звичай, тобто усталене належне виконання тих чи інших функцій, а у відсутності, неможливості чи недоцільності такого — здійснювати правову рецепцію, тобто застосовувати спосіб, що дозволяє ефективно виконати необхідні посадові завдання з найменшими ризиками для інтересів осіб, Республіки та її елементів, та який не суперечить законодавству, зокрема положенням цього Кодексу.

У разі, коли через наявну складність чи неординарність завдання службовець має невпевненість про правильну законну реалізацію того чи іншого повноваження, службовець має звернутися до вищого за рангом посадовця (керівника органу, якому підзвітний службовець) або інших посадовців, які мають достатню кваліфікацію.

У виключних випадках, коли здійснення необхідних повноважень ставить чи може поставити під ризик інтереси осіб, Республіки та її елементів, або, коли службовець має сумніви щодо належності функцій до його службової компетенції, то він має право здійснити консультативне звернення до суду.

Стаття 4. Незалежність: державний службовець має здійснювати свої повноваження незалежно, тобто виключати протиправний вплив інших осіб на якість, спосіб та інші умови здійснення своїх повноважень, а також свої рішення. На підставі будь-яких перешкод роботі, маніпуляцій чи обману, які інші особи здійснюють відносно службовця щодо його функцій, останній має право звернутися до суду з індивідуально-публічним змістом позову.

Стаття 5. Солідарність: державний службовець має здійснювати свої обов'язки солідарно з іншими службовцями, з урахуванням спільної мети та принципу кооперації, якщо певне завдання вимагає спільної дії кількох службовців в межах їх повноважень, а також відповідати на запити від інших посадовців з питань, що належать у його компетенції.

З поміж альтернативних способів і засобів, однакових чи подібних за ефективністю, для виконання певного службового завдання, опріч іншого, мають застосовуватися ті, що гарантують мінімальне перешкоджання роботі інших службовців. Не допускається здійснення повноважень службовця з наміром завадити іншим службовцям виконувати свої функції. У разі, коли здійснення таких повноважень є обов'язковим і не має альтернативних способів (засобів), то службовець має повідомити іншого зацікавленого службовця щодо здійснення таких повноважень.

Стаття 6. Повага до Республіки: державний службовець не повинен здійснювати глузування чи зневажливу критику відносно Республіки, Конституції, законного порядку чи українства. Під визначення критики Республіки чи законного порядку не потрапляє законна політична критика щодо осіб, партій чи результатів їх дій.

Службовець має послуговуватися українською мовою.

Стаття 7. Безсторонність: державний службовець має здійснювати свої обов'язки безсторонньо, тобто, враховуючи всі суміжні обставини, здійснювати надання послуг та виконання інших функцій однаковими способами, на однакових умовах, незалежно від особи, якій надається послуга чи обстановки виконання функцій.

Державний службовець не має затягувати чи будь-яким чином ускладнювати процес надання послуг чи іншого здійснення повноважень, керуючись виключно власним ставленням до особи, її поглядів, гендерної, партійної належності чи інших характеристик.

Надання послуг державним службовцем має здійснюватися в хронологічному порядку їх надходження від осіб, якщо інше не зумовлено розбіжністю видів послуг чи іншими обставинами.

Державний службовець з контрольними повноваженнями не має застосовувати їх однобічно, тобто лише чи переважно щодо певної групи осіб чи інших об'єктів, без об'єктивних на те причин.

Стаття 8: Ґречність: державний службовець при наданні послуг особам має дотримуватися загальноприйнятих правил ввічливості, доступно розповідати про зміст послуг, що надаються, а також послідовно відповідати на супровідні питання особи.

РОЗДІЛ III. СПЕЦІАЛЬНІ ПРИНЦИПИ СЛУЖБИ ВАРТОВИХ

Стаття 9. Окрім загальних принципів, на Вартових, а також Директора Державної Варти розповсюджуються також правила служби, встановлені спеціальним законом, що регулює діяльність Державної Варти.

Порушення правил, засад і функцій, встановлених спеціальним законом, має наслідком дисциплінарну відповідальність, встановлену цим Кодексом.

РОЗДІЛ IV. СПЕЦІАЛЬНІ ПРИНЦИПИ СЛУЖБИ ДЕРЖАВНОГО ОБВИНУВАЧЕННЯ

Стаття 10. Особи, які мають право державного обвинувачення, здійснюючи державне обвинувачення, мають обов'язок дотримуватися всіх загальних принципів державного служби, окрім принципу, передбаченого статтею 5 цього Кодексу.

Окрім цього, особи, що здійснюють державне обвинувачення, під час здійснення державного обвинувачення і в суміжних моментах, мають утримуватися від висловлення політичних оцінок чи здійснення активних політичних дій.

РОЗДІЛ V. СПЕЦІАЛЬНІ ПРИНЦИПИ СЕНАТОРСЬКОЇ ЕТИКИ

Стаття 11. На сенаторів, при здійсненні їх функцій в межах Сенату, розповсюджуються наступні загальні принципи державної служби:

1. Законність (стаття 3 цього Кодексу)
2. Незалежність (стаття 4 цього Кодексу), окрім випадків політичної залежності від сенаторської групи, партії чи іншого об'єднання.
3. Солідарність (стаття 5 цього Кодексу), окрім випадків, що випливають з політичної конкуренції.
4. Повага до Республіки (стаття 6. цього Кодексу).

Стаття 12. Сенатор, як і інші члени бесіди Сенату, має бути стриманим та уникати цинічної чи зневажливої поведінки та висловлювань в Сенаті (не поширюється на змістовну політичну критику з боку сенаторів), надсилати якнайменше повідомлень, що не несуть інформаційного змісту та не перешкоджати веденню наявної дискусії.

РОЗДІЛ VI. СПЕЦІАЛЬНІ ПРИНЦИПИ ВИЩИХ ПОЛІТИЧНИХ ПОСАД.

Стаття 13. Вищими політичними посадами у цілях цього розділу є посада Канцлера, Гетьмана та виконавця обов'язків Гетьмана.

Стаття 14. На вищих політичних посадовців розповсюджуються загальні принципи держаної служби передбачені лише статтями 3 і 6 цього Кодексу.

РОЗДІЛ VII. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ПРИНЦИПІВ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ.

Стаття 15. За порушення принципів державної служби накладається дисциплінарна відповідальність, передбачена цим розділом. Притягнення чи відмова у притягненні до дисциплінарної відповідальності не виключає можливості притягнути службовця до іншого виду відповідальності, встановленої законом, за наявності підстав для такої.

Стаття 16. Ініціювання притягнення службовця до дисциплінарної відповідальності здійснюється посадовцем, якому цей службовець підлеглий, або, за відсутності можливості встановити підлеглість — посадовцем, який призначив чи за ініціативою якого було призначено даного службовця.

Особи, інтерес яких було порушено діями службовця, мають право звернутися до посадовця, що може ініціювати його притягнення до дисциплінарної відповідальності. Якщо посадовець відмовляється притягувати до відповідальності службовця на підставі звернення за грубе чи повторне порушення, то особа, що надала звернення має право звернутися на цій підставі до суду.

Притягнення до відповідальності вищих політичних посадовців чи інших виборних посад здійснюється через суд за позовом державного обвинувачення чи особи, інтерес якої було порушено.

Стаття 17. До посадовця можуть бути застосовані такі види відповідальності, що розташовані відповідно до ступеню їх тяжкості:

1. Застереження.
2. Догана.
3. Сувора догана з позбавленням преміальних.
4. Обмеження заробітної плати.
5. Пониження у званні.
6. Звільнення (ініціювання процесу звільнення, якшо це вимагає законна процедура).

Застереження застосовується у випадках, коли особа здійснила порушення норм цього Кодексу через недостатню обізнаність, недостатню кваліфікацію, надзвичайне навантаження чи іншу нетипову обстановку, відтак не мала прямого умислу на таке порушення. Застереження здійснюється в усній формі публічно чи у приватні повідомлення службовця.

Догана та сувора догана з позбавленням преміальних застосовуються при умисному порушенні норм цього Кодексу чи здійснених з грубою необережністю, залежно від ступеню тяжкості порушення, наявності неправомірних особистих мотивів до такого порушення тощо, однак коли є достатні підстави вважати, що винесення догани чи суворої догани може змусити службовця стати на шлях виправлення. Догана та сувора догана здійснюються тільки публічно, шляхом надсиланням повідомлення у бесіду органу, в якому службовець працює, задля інформування про порушення інших службовців.

Обмеження заробітної плати здійснюється у разі повторного грубого порушення відповідних норм цього Кодексу та/або якщо винесення догани або суворої догани з позбавленням преміальних не є достатньою санкцією виходячи з тяжкості порушення. Таке обмеження не може становити більше 50% від одноразової виплати встановленої законом заробітної плати відповідного посадовця.

Пониження у званні здійснюється за наявності такого у тій чи іншій сфері державної служби, якщо всі попередні санкції не дали результату чи за винятково грубого порушення, що містить істотні зловмисні порушення норм цього Кодексу.

Звільнення як засіб відповідальності застосовується тоді, коли виходячи з обставин порушення попередні санкції є недоцільними.

Стаття 18. Особа, яку притягнуто до дисциплінарної відповідальності, може оскаржити факт відповідальності чи санкцію, якщо така, на думку особи є надто тяжкою, до суду. Санкція у формі застереження судовому оскарженню не підлягає.

Зловживання правом на притягнення до дисциплінарної відповідальності формує склад публічного порушення "Зловживання владою чи службовим становищем".

РОЗДІЛ VIII. ПРИНЦИПИ СУДДІВСЬКОЇ ЕТИКИ

Стаття 19. На носіїв судової влади не застосовуються положення цього Кодексу, окрім положень цього розділу, якщо інше не передбачено цим розділом.

Внесення змін до цього розділу, а також до статей, на які здійснюється посилання у цьому розділі, можливі тільки з ратифікацією Верховного Суду.

Стаття 20. На носіїв судової влади застосовуються загальні принципи державної служби, передбачені статтями 3, 4, 6, 7 та 8 цього Кодексу.

Стаття 21. Носії судової влади мають бути аполітичні, тобто не здійснювати агітаційних закликів чи критики щодо певних партій чи осіб в межах Української Держави (дане положення не стосується загальних правових, державницьких чи ретроспективних оцінок роботи таких осіб чи партій), не впливати на роботу органів з міркувань політичної прихильності та не займатися іншою діяльністю, яка може оцінюватися як політична, тобто спрямована на просування кандидатів на посади несудової влади, окрім випадків, що випливають з норм Конституції. (дане положення не стосується заходів, пов'язаних з самовисуванням судді на певну виборну посаду).

Стаття 22. За порушення службової етики на носіїв судової влади застосовуються загальні види відповідальності, передбачені статтею 17 цього Кодексу. Розгляд питання щодо притягнення носія судової влади до відповідальності здійснюється Верховним Судом.

Ініціювання засідання щодо розгляду притягнення до дисциплінарної відповідальності здійснюється будь-яким іншим носієм судової влади, державним обвинуваченням чи особою, чиї інтереси було порушено такими діями.

Верховний суд може під час розгляду питання щодо притягнення до відповідальності може перевіряти наявність складу суміжних не дисциплінарних порушень (зокрема, на склад публічного порушення "Зловживання владою чи службовим становищем"), а також закрити справу за фактом малозначності дисциплінарного порушення.

Вирішення питання щодо притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності супроводжується виданням постанови Верховного Суду.