Княгиня Ольга: частина 2

Після перемоги над бунтівниками княгиня перейшла до масштабних управлінських і економічних реформ.

По-перше, Ольга навела лад у системі оподаткування. Були введені чіткі правила та створені різні категорії виплат. Це робило стосунки між правлячою династією та підданими максимально прозорими. Вперше було визначено з якого регіону, в якому розмірі та в якому місці буде збиратися данина.

По-друге, конкретні місця збору данини — «погости» перетворилися в центри адміністративної присутності влади київського князя і, що особливо важливо, в торгові та культурні центри. Сьогодні термін «погост» викликає асоціації з цвинтарем. Це пов’язано з тим, що пізніше саме по «погостам» створювалися відносно великі церкви, при яких були християнські цвинтарі.

Система «погостів» стала справжньою революцією в системі держуправління того часу.

По-третє, Ольга налагодила промисловий відлов хутрових звірів. Саме хутро тоді могло вважатися найціннішим ресурсом Русі. Відтепер певна кількість хутра добувалася напряму для правлячої династії згідно з певним планом. Фактично це був аналог державного сектору в економіці.

На перший погляд такі реформи здаються скромними. Проте не варто забувати, що йдеться про часи, коли функція держави переважно ототожнювалася з обороною країни та оподаткуванням. Отже, для тогочасного політичного контексту мова йшла про справжню управлінську революцію.

Але основний прорив Русі відбувся на міжнародній сцені.

«У РІК 6463 [955]. Вирушила Ольга в Греки і прибула до Цесарограда 1. А був тоді цесарем Костянтин, син Леонтів. І, побачивши її, гарну з лиця і вельми тямущу, здивувався цесар розумові її і розмовляв з нею, сказавши їй: ”Достойна ти єси цесарствувати в городі сьому з нами”. Вона ж, зрозумівши [його річ], мовила до цесаря: ”Я поганинка єсмь. А якщо ти хочеш мене охрестити, то охрести мене сам. Якщо ні — то я не охрещуся”. І охрестив її цесар з патріархом [Полієвктом].

Просвітившись же, радувалась вона душею і тілом. І поучив її патріарх про віру [християнську], і мовив їй: ”Благословенна ти єси в руських князях, бо возлюбила ти світло, а тьму облишиш. Благословлятимуть тебе сини руськії навіть в останньому покоління нащадків твоїх”. І дав він їй заповіді про церковний устав, і про молитву, і про піст, і про милостиню, і про додержання тіла в чисто. А вона, схиливши голову, стояла, | слухаючи поучения, вбирала [його], як губка, і, поклонившись патріархові, говорила: ”Молитвами твоїми, владико, хай убережена буду я од сіті вражої”. І було наречено її в хрещенні ім’ям Олена, як ото й колишню цесарицю, матір великого Костянтина. І благословив її патріарх, і відпустив її.

А по схрещенні призвав її цесар і сказав їй: ”Я хочу взя тебе за жону”. Вона тоді мовила: ”Як ти мене хочеш узяти, ко охрестив мене сам і назвав мене дочкою? Адже в християнах нема такого закону — ти ж сам знаєш”. І сказав цесар: ”Перехитри ти мене єси 2, Ольго”. І дав він їй дари многі — золото, і серебі і паволоки, і начиння різного, і відпустив її, назвавши її дочкою своєю».

Цей момент з «Повісті минулих літ» є досить таки легендарним. Про сватання імператора до княгині Ольги знають навіть ті, хто вкрай мало цікавиться історією в цілому та її персоною зокрема. Але важливішим є, безумовно, хрещення Ольги. Якщо відштовхуватись від буквального тексту літопису, виникає враження, що це було досить спонтанне рішення, до того ж прив’язане до невдалої спроби імператора засватати княгиню.

Насправді ані спонтанне сватання імператора до варварської правительки, ані таке ж спонтанне прийняття нею християнства були неможливі в ті часи.

Оскільки і перше, і друге було важливим політичним актом.

Цікаво, що візит Ольги в Царгород досить докладно описується в відомому ромейському джерелі тих часів «Про церемонії». Характерно, що незважаючи на ретельне описання візиту, там не згадується хрещення та невдале сватання імператора. Притому що, наприклад, описана конкретна вартість подарунків, які отримала Ольга та її супутники. Крім того, і Костянтин Багрянородний, і його син та соправитель (формально теж імператор) Роман Молодший були одружені на момент візиту Ольги в Царгород.

Крім того, в роменському джерелі згадується те, що княгиню супроводжував християнський священик. Досить незвичайна деталь для язичниці. Водночас Ольгу називають не християнським ім’ям Олена (яке вона носила після хрещення), а язичницьким Ольга.

А втім, відповідь лежить на поверхні. Ймовірно, Ольга справді прийняла хрещення саме під час свого візиту в Царгород, але на момент свого прибуття перебувала в статусі «оглашенної». Тобто, не прийнявши хрещення, вона вже декларувала свою прихильність християнській вірі та брала участь у певних обрядах та частково таїнствах.

Зараз це маловідомо, але під час християнізації Європи перебування в такому статусі розтягувалося на роки, і «оглашенні» фактично становили окрему групу населення. Західні джерела того часу теж однозначно визнають її хрещення під час візиту.

В будь-якому разі хрещення княгині Ольги мало величезне національно-історичне значення для Русі — України. Християн на Русі було вже чимало, більш того їх громада була впливовою та помітною, але прийняття хрещення матір’ю та співправителькою правлячого князя виводили ситуацію на якісно інший рівень.

Варто приділити увагу непростим стосункам св. Ольги з її сином та володарем, переконаним язичником Святославом Хоробрим.

Одразу треба зазначити, що навколо цього існує багато інсинуацій. Систематично трапляються якісь жахливі історії про те, що Святослав переслідував християн і навіть вбив рідного брата християнина на ім’я Борис. Проте, аналізуючи історичні джерела, стає зрозумілим, що це не могло бути правдою.

По-перше, така інформація починає з’являтися лише в пізніх неаутентичних джерелах на кшталт «Іоакімівського літопису», який був всього лише збіркою легенд 17 ст. (!). Тобто до інформації про цей період він мав не більше відношення ніж сучасні історичні серіали до реалій середньовіччя.

По-друге , якби «чорна легенда» про вбитого брата та переслідування християн була правдою, ми б зараз мали величезну кількість святих мучеників того періоду, які були б канонізовані в найближчі роки після Володимирового хрещення.

І третє, Ольга залишалася співправителькою Святослава майже все його життя. Він пережив матір лише на три роки. Майже все його самостійне правління пройшло в військових походах, і реальну владу на Русі здійснювала його матір християнка.

Наведемо пряму цитату з «Повісті минулих літ»:

«Жила ж Ольга [разом] із сином своїм Святославом, і повчала його мати охреститися, та не зважав він на це, ні до вух не брав. А якщо хто хотів [своєю] волею охреститися — [Святослав і його дружина] не боронили, але глумилися з того. ”Адже для невіруючих віра християнська юродство єсть” 13; ”не знали бо [її], ані розуміли ті, які ходять у тьмі, і не відали вони слави господньої” 14, ”бо одебеліли серця їх, і ушима ж важко вони слухали, [а] очима [не хотіли] видіти” 15. Сказав бо Соломон: ”Діла нечестивих далекі від розуму” 16, ”хоча я, [премудрість], кликала вас, та ви не послухали, і простерла я слова [мої], а ви не розуміли, і одкидали ви мої поради, а моїх же докорів не слухали”, ”зненавиділи бо ви премудрість і страху господнього не прийняли, не хотіли ви слухати порад моїх і зневажали мої викриття” 17.

Отак і Ольга часто [Святославові] говорила: ”Я, сину, Бога пізнала і радуюся. Якщо й ти пізнаєш Бога, то радуватися станеш”. Але він не слухав цього, кажучи: ”Як я інший закон один прийму? Адже дружина моя з сього сміятись почне!” Вона тоді сказала йому: ”Якщо ти охрестишся, — всі це саме вчинять”. Та він не послухав матері і додержував поганських звичаїв, не відаючи, [що] коли хто матері не слухає, — у біду впадає. Як ото сказано: ”Якщо хто отця чи матері не слухає, — смертю хай умре” 18. Сей же [Святослав] після цього гнівався на матір, бо Соломон сказав: ”Той, хто повчає злих, — наживе собі безчестя; викриваючи нечестивого, він опорочить себе, бо викриття нечестивих — це страждання їм, [обличителям]; не викривай злих, щоб не зненавиділи вони тебе” 19. Та, проте, любила Ольга сина свого Святослава, мовлячи: ”Нехай буде воля божа. Якщо бог захоче помилувати рід мій і землю Руськую хай покладе їм на серце звернутись до бога, як ото і мені бог дарував”.

І, це сказавши, молилась вона за сина і за людей у всі дні і ночі, вирощуючи сина свого до змужніння його і до повноліття його».

Таким чином, ми бачимо, що літописець прямо вказує на те, що він не забороняв нікому хреститися, хоча сам християнство не сприймав і насміхався над ним. Між іншим сумнозвісна фраза «віра християнська юродство єсть», яку нерідко виривають з контексту, є прямим посиланням у літописі на цитату зі Святого Письма.

Загалом «Повість минулих літ» ставиться до князя-язичника досить об’єктивно, критикуючи його за несприйняття істинної віри, але високо цінуючи його якості володаря та полководця.

Особиста драма св.Ольги і її сина була досить типовою для Північної Європи того часу. Християнізація розтягувалася на покоління, і нерідко близькі родичі щиро сповідували різну віру, зокрема і в родинах вищої аристократії.

Останнім діянням княгині Ольги як правительки стала героїчна оборона Києва від печенігів у 968 році. Вже немолода і швидше за все дуже хвора княгиня очолила боротьбу проти переважаючого ворога, разом зі своїми юними онуками, синами Святослава.

«У РІК 6476 [968]. Прийшли печеніги вперше 1 на Руську землю. А Святослав був [тоді] в Переяславці, і заперлася Ольга з онуками своїми — Ярополком, і Олегом, і Володимиром — у городі Києві. І оступили печеніги город силою великою, — незчисленне множество [стояло їх] довкола города, — і не можна було вийти з города, вісті послати, і знемагали люди од голоду й безвіддя. І, зібравшись, люди тої сторони Дніпра стояли в човнах на тій стороні, та не можна було увійти в Київ ані одному з них, ні із города [вийти кому] до них.

І затужили люди в городі, і сказали: ”Чи нема кого, який би на ту сторону міг дійти; переказати 2: ”Якщо ви не приступите завтра під город, — ми здамось печенігам”. І сказав один хлопець:

”Я можу перейти”. Городяни ж, зрадівши, сказали хлопцеві: ”Коли можеш ти якось іти — іди”. Він тоді вийшов із города з уздечкою і ходив серед печенігів, запитуючи: ”Чи ніхто не бачив коня?”, — бо він умів по-печенізькому і вони вважали його [за одного з] своїх. А як приблизився він до ріки, [то], скинувши одежу з себе, скочив у Дніпро і побрів. І коли побачили [це] печеніги, кинулися вони за ним, стріляючи в нього, але не могли йому анічого зробити.

А ті, побачивши [це] з тої сторони [Дніпра і] прибувши в човні назустріч йому, взяли його в човен і привезли його до дружини. І сказав він їм: ”Якщо ви не підступите завтра рано під город, — здадуться люди печенігам”. Мовив тоді їм воєвода їхній, на ім’я Претич:

”Підступимо завтра в човнах і, захопивши княгиню і княжичів, умчимо ми на сю сторону і люди. Якщо ж сього не зробимо, — погубить нас Святослав”.

І як настав ранок, сіли вони в човни перед світом, затрубили сильно трубами, і люди в городі зняли крик. Печеніги ж подумали, що князь [Святослав] прийшов, [і] побігли од города хто куди.

І вийшла Ольга з онуками і з людьми до човнів, а князь печенізький [Куря], побачивши [це], вернувся один до воєводи Претича і запитав: ”Хто се прийшов?” І сказав йому [воєвода]: ”Люди тої сторони”. І спитав князь печенізький: ”А ти чи не князь єси?” Він же сказав: ”Я — муж його і прийшов зі сторожею, а вслід за мною іде воїв незчисленне множество”, — а це він сказав, лякаючи їх. І мовив князь печенізький Претичеві: ”Будь мені другом”. Він тоді сказав: ”Нехай буде так”. І подали вони руку один одному, і дав печенізький князь Претичеві коня, шаблю, стріли, а він дав йому броню, щит, меч. І відступили печеніги од города, і не можна було коня напоїти: на Либеді — печеніги 3.

І послали кияни [гінця] до Святослава, говорячи: ”Ти, княже, чужої землі шукаєш і дбаєш [про неї], а свою полишив. Нас же мало не взяли печеніги, і матір твою, і дітей твоїх. Якщо ти не прийдеш, не оборониш нас, — то таки нас візьмуть. Чи тобі не жаль отчини своєї, і матері, що стала старою, і дітей своїх?”

 Це почувши, Святослав швидко сів на коней з дружиною своєю, і прибув до Києва, і цілував матір свою, і дітей своїх, [і] журився тим, що сталося од печенігів. І зібрав він воїв, і прогнав печенігів у поле, і було мирно».

Можна з впевненістю сказати, що Ольга тоді вберегла столицю Русі і свою родину від загибелі. Падіння Києва в тих умовах загрожувало самому існуванню правлячої династії і самої держави.

Але для неї це було останнє діяння:

«У РІК 6477 [969]. Сказав Святослав матері своїй і боярам своїм: ”Не любо мені є в Києві жити. Хочу жити я в Переяславці на Дунаї, бо то є середина землі моєї. Адже там усі добра сходяться: із Греків — паволоки, золото, вино й овочі різні, | а з Чехів і з Угрів — серебро й коні, із Русі ж — хутро, і віск, і мед, і челядь”. І мовила йому мати: ”Чи бачиш ти, що я недужа? Куди ти хочеш [іти] од мене?” — бо вона вже розболілася була. Сказала ж вона йому: ”Погребши мене — іди, куди хочеш”.

 І по трьох днях померла Ольга. І плакав за нею син її, і внуки її, і люди всі плачем великим, і, понісши, погребли її на [уготованому] місці 1. І заповіла була Ольга не творити тризни над собою, бо мала вона пресвітера, і той похоронив блаженну Ольгу».

Звернімо увагу, що з цього уривку ми бачимо і близькі стосунки між матір’ю та сином, і те, що Ольга була улюбленою княгинею не тільки для своїх єдиновірців, але й для язичників.

Вшанування Ольги як святої розпочинається майже одразу після її преставлення. Вже в царювання Ярополка (попередника Володимира Великого) спостерігаємо досить потужний її культ. Збереглось описання її нетлінних мощей та пов’язані з ними чудеса.

Характерно, що св. Рівноапостольна Ольга вшановується і на Заході, і на Сході християнського світу. Крім того, цікаво зазначити, що лише шість жінок (разом з нею) вшановуються як рівноапостольні.

На завершення варто зазначити, що через княгиню Ольгу відбулось освячення та благословення династії київських князів. Хоча її син і чоловік залишились язичниками, але вже її онук та три правнуки (!) були святими. Від її крові походить унікальний рід, який дав християнському світові близько сотні святих (з урахуванням святих місцевого вшанування), а це безпрецедентний випадок в історії християнства. Не треба забувати, що через трьох дочок її онука, св. Благовірного князя Ярослава, від неї походять в материнському коліні всі августійші роди Європи.

Таким чином, св. Ольга залишається з християнським світом не лише як свята, до якої ми можемо звертати наші молитви, але в крові династій християнських монархів.