«Ключ до ковзанки»

Роздягальню хокейної команди, у якій Лиси знімали з себе громістку екіпіровку, наповнив звук мелодійного рингтону із сумки Ендрю. Будь його воля Міньярд продовжив би ігнорувати дзвінок і майже слізні прохання змучених товаришів по команді вимкнути це, але Кевін ненароком, дивлячись кудись у стіну, кинув «Може це Аарон і у нього щось сталось». Ця чорна скотина завжди знала куди надавити, тому пропаливши його поглядом блондин все ж таки витяг десь із дна сумки телефон. На екрані не висвітилось ім'я брата, натомість там був невідомий номер. Піднявши слухавку Ендрю підніс мобільний до вуха, але так нічого і не сказав, очікуючи на слова того хто подзвонив.

—Ало?

—Хто? — і без того низький голос Міньярда опустився ще на кілька тонів

—Ем..Ніл Джостен, ми з тобою на одній ковзанці катаємо

—Номер звідки?

—Мені його дав один хороший знайомий — по голосу співрозмовника було очевидно, що він неймовірно задоволений тим, що Ендрю не просто взяв трубку, а ще й говорить з ним

—Нікі?

—Не вгадав — Ендрю перевів вбивчий погляд на Кевіна, якого від цього різко зацікавив візерунок його шафки

—Що треба?

—Еее...Ключ! Мені сказали, що у тебе є ключ від ковзанки і я...— договорити він не встиг, його перервали короткі гудки. Коли Міньярд вже збирався кинути телефон у сумку, він знову завібрував, а у вже роздягальні почулась мелодія. Закотивши очі, Ендрю все ж таки підняв слухавку вдруге, не до кінця розуміючи для чого.

—Так от, ключі

—У мене тренування

—Воно закінчилось 10 хвилин тому

—Сталкер?

—Ні — голос у слухавці звучав обурено, наче його образило це

—Довбойоб?

—Як тобі заманеться — Ендрю скинув трубку і відразу заблокував контакт.

Сьогодні Кевін залишався вирішувати якісь питання із тренером, а Нікі після тренування побіг робити якийсь проєкт з однокурсниками, тому на вулицю Міньярд вийшов один, як і сів у машину. Щойно він завів двигун у переднє вікно зі сторони водія постукали. Опустивши скло Ендрю зустрівся поглядом із голубими очима, на які спадали пасма рудого неслухняного волосся.

—Стосовно ключів — почав Ніл, але вікно почало стрімко підніматись. Ніби сподіваючись його втримати, Джостен поставив пальці на скло, але блондина це ні краплі не хвилювало, він продовжував тиснути кнопку підйому. Коли чужі пальці майже були притиснуті, машина відмовилась закривати вікно повністю, тому Ендрю, з величезним небажанням і думками, що оці всі наворочені штуки для безпеки у машинах тільки заважають, все ж таки доведеться вислухати рудого.

Опустивши скло, Міньярд пробігся зверху вниз по людині навпроти. Ще раз підмітив волосся практично вогняного кольору, яке різко контрастувало з льодяними очима, здавалося саме по ним він і обирав собі вид спорту. На шиї Ніла виступав легкий піт, очевидно через те, що навіть зараз, у розпал літа, поверх облягаючої футболки, яка тільки підкреслювала прес, він накинув зіп-худі і блондин знав причину. Фігуристи разом з хокеїстами займались на одній ковзанці, тому вони двоє неминуче перетиналися і кілька разів Ендрю доводилось бачити його руки, вкриті шрамами, точно нанесеними не ним самостійно. Приховувати їх доводилось, щоб не викликати питань у журналістів, тому там де вони точно не могли його дістати, Ніл дозволяв собі світити руками на право і на ліво. Ще тоді Міньярд підмітив, що Джостену не завадили б такі ж пов'язки, як у нього самого і картина перед ним, як рудий буквально вариться, тільки підтвердила це. Повернувшись назад до його лиця, Ендрю зробив вираз обличчя «Що треба?», але реакції не було, він навіть підняв брову, щоб показати очікування якихось дій і тільки тоді зрозумів, що, мабуть, його не видно за тонованим склом. Він знову опустив вікно і витріщився на Ніла

—Ну так от, я хотів попросити позичити мені ключі, щоб зробити дублікат

—Попроси у свого тренера — Міньярд вже почав закривати вікно, але Джостен знову поставив пальці на скло, тому кнопку довелось відпустити

—У нього тільки один ключ, тому він не може мені віддати його

—Попроси у Кевіна

—Серйозно? Щоб Кевін і віддав ключ від ковзанки? Він же ж і дня без нічного тренування не протягне

—Мої ключі у гуртожитку — з цими словами Ендрю рушив з місця, не даючи щось сказати Нілу, який вже відкрив рот

Їдучи, блондин думав, що на найближчі декілька годин позбувся цієї рудої скалки в сраці, але коли він вже підійшов до важких дверей гуртожитоку з-за повороту вибігла та сама скалка.

—Фух, встиг — тримаючи руки на зігнутих колінах і намагаючись віддихатись, сказав Джостен

—Ти біг за моєю машиною?

—Тільки половину дороги, потім зрізав на куті, а далі через двори — перериваючись на ковтки повітря сказав Ніл

—І як ти з такими данними фігурист, а не легкоатлет — сухо підмітив Ендрю, заходячи у гуртожиток, не дочекавшись відповіді, а Джостен, так і не відновивши дихання, пішов за ним. До кімнати вони дійшли під спроби рудого завести розмову на нейтральну тему, але усі вони були розбиті об крижане мовчання, з боку опонента. Коли Міньярд відкрив двері Джостен практично завалився у кімнату за блондином, але той штовхнув його у груди і закрив перед ним двері, мовчки наказуючи чекати. Через кілька хвилин двері знову відкрились і ключ, щойно знятий зі зв'язки, яку тримав Ендрю, прилетів у лоб Нілу та впав йому під ноги

—Хреновий з тебе воротар, можеш не вертати — блондин хотів зачинитись зсередини, але це зробити не дала чужа рука, яку вже вдруге дуже хотілось прищемити, але щось всередині не давало

—Неее, ти мене так просто не позбудешся, я поверну, ми ще зустрінемося і я більше надаю перевагу позиції нападаючого — Ніл стояв на колінах, піднімаючи ключ, і дивився знизу вверх та його посмішка всеодно виглядала загрозливою, практично хижою

—Дякую за ключик — крикнув хлопець вже йдучи по коридору. Не зумівши собі пояснити чому не закрив двері як тільки Ніл їх відпустив, Ендрю все ж таки гримнув ними і прокрутив замок три рази, щоб точно ніяка руда нечисть вночі не пролізла.