"Кленові браслети." 𖹭

11 жовтня, гучний полудень п'ятниці. Ми йдемо крізь яскравий осінній ярмарок, де аромати гарячих напоїв і випічки заповнюють повітря та ніс. Фуріна з цікавістю оглядає все навколо: від стендів з книгами до майстерень з виготовлення прикрас. Її очі захоплено блищать, коли вона підходить до однієї з яток і купує маленькі кленові сувеніри — парну металеву прикрасу у вигляді червоного листка. Показуючи один мені зі словами: "На пам'ять про сьогодні". Вона обережно зав'язує браслет навколо мого зап'ястя і ніжно

"Зав'яжеш мій також?" — запитала вона тихо, і я кивнув, повторюючи її рухи.

Ми далі блукаємо, дегустуючи їжу і сміючись із випадкових дрібниць. До цього моменту мої руки вже добряче замерзли від прохолодного осіннього повітря. Вона помітила це швидше, ніж я встиг сказати щось. Зупинившись, Фуріна зняла свої бежеві рукавички і простягнула їх мені.

"Головне, аби руки посиніли," — промовила вона, з легкою турботливою посмішкою на обличчі, і одночасно підсунула мені гаряче какао. Я намагався відмовитися, кажучи, що їй теж холодно, але вона лише легенько хитнула головою.

Осінній вітер постійно грався з її волоссям, і цей момент здається ідеальним: спокійним, простим, але таким теплим. Зігрівало не тільки какао, що я тримав у руках, чи її рукавички, а її присутність. Вона була поруч. Коли ти з такою людиною, як вона, навіть найпростіші моменти перетворюються на теплі спогади, які залишаються з тобою назавжди. Кожен подих осіннього вітру приносив із собою щось ніжне – відчуття того, що саме ця мить і є справжнім "життям".

Коли ми вже поверталися додому, я затримав погляд на нашій спільній прикрасі — кленовому браслеті, що ніжно обвивав моє зап'ястя. "На пам'ять про сьогодні," — ці слова Фуріни знову пролунали в моїй голові. Я буду берегти цей браслет, обіцяю...