Китай проти Китаю: наступна світова війна почнеться в Азії?

Початок повномасштабного вторгнення Росії на територію України в 2022 році стрімко перемістив фокус уваги світових конфліктологів на європейський континент. Небачена за масштабами після 1945 року, війна, в яку прямо (Російська Федерація) чи опосередковано (Сполучені Штати Америки) втягнуті найбільші ядерні гравці на планеті багатьма сприймалася як прелюдія до нової, Третьої світової війни. Однак бажання США та країн Європейського Союзу запобігати будь-якій ескалації конфлікту з одного боку, та ряд відчутних поразок армії РФ від Збройних Сил України – з іншого, з часом призвело до певного відвернення уваги від конфлікту в Європі. Вже 2 серпня 2022 року світ отримав нагадування, що на іншому кінці планети досі існує конфлікт, який в будь-який момент може перерости у світову війну. Цим нагадуванням був візит на острів Тайвань спікера Палати представників США, політ якої відслідковували мільйони людей у реальному часі. То ж чи яка вірогідність, що політичний конфлікт, який триває з 1949 року, в 2020-х роках переросте у повноцінну війну? 

Історія протистояння материкового Китаю з невеликим, але гордим островом Тайвань розпочалася у 1949 році. Тоді, після поразки у війні за владу на материковому Китаї, представники уряду Китайської Республіки (партія «Гоміньдан» та її лідер Чан Кайші) евакуювалися на острів Тайвань, куди разом з ними прибули біженці, частина золотого запасу та майже весь флот. Відтоді в світі існує два Китаї, і хоча більшість країн світу визнає легітимним лише материкову Китайську Народну Республіку, Тайвань за більш ніж 70 років своєї незалежності зміг стати важливою частиною світової економіки. З 1949 року протистояння між двома Китаями багато разів наближалося до межі війни, однак наявність гарантій військової підтримки від США дозволила невеликому острову зберегти незалежність та з часом вибудувати сильну армію та економіку. Найбільшим проривом Тайваню стало виробництво складної електроніки та мікрочіпів: в окремих видах наночіпів частка виробництва компаній з Тайваню досягає 90%, що робить невизнану державу однією з найважливіших складових світової економіки. Однак КНР починаючи з 1970-х років також стала на шлях докорінних реформ: неефективне правління засновника країни, Мао Цзедуна, в кінці 1970-х років змінилося на правління реформатора Дена Сяопіна, в результаті чого КНР із середини 2000-х років стала другою економікою світу, поступаючись лише США. Для оцінки вірогідності початку війни між КНР та Тайванем ключовим також є розуміння мілітарних спроможностей як самих країн, так і їх основних союзників. 

На відміну від таких країн як Росія, Китай протягом історії віддавав перевагу невоєнним засобам для досягнення своїх цілей. Ця практика зберігається і в ХХІ столітті, де Китай використовує економіку для розповсюдження свого впливу в різних регіонах світу. З приходом до влади Сі Цзиньпіна в 2013 році, Китай посилив свою експансію в Африці, де в обмін на масштабні інфраструктурні інвестиції під контроль державних корпорацій КНР передаються важливі джерела різноманітної сировини. Паралельно з економічною експансією, КНР невпинно розвиває свої збройні сили, особливо ці процеси прискорилися через політику Сі Цзиньпіна, якій притаманне зростання напруженості у відносинах КНР з США та країнами НАТО. Китай з 1964 року володіє ядерною зброєю, а Народно-Визвольна армія Китаю є найчисленнішою армією у світі: теоретично у випадку призову армія може нараховувати до 500 млн осіб. Окрім традиційних авіації та флоту, КНР активно розвиває такі напрямки як використання БПЛА та створення якісної та щільної протиповітряної оборони. КНР не є членом жодного військового союзу, однак з 2022 року основними союзниками Пекіна є РФ, Іран та Північна Корея, країни активно обмінюються розвідданими та окремими технічними розробками. Ефективність такого партнерства продемонструвала війна в Україні, зокрема за 2023 рік КНР, Іран та Північна Корея змогли надати Росії більше одного мільйона артилерійських снарядів, водночас країни НАТО не змогли досягти і половини від цієї кількості для України. Однак, як і кожна армія, армія КНР має проблеми. Не зважаючи на закритість країни, періодично американським та європейським ЗМІ вдається отримати інформацію про корупцію, а також проблеми з базовим забезпеченням солдат.

Незважаючи на потенціал КНР, Тайвань впродовж 75 років зберігав незалежність, що вказує на те що невелика острівна держава має шанси у протистоянні з велетнем. Попри те, що острів розташований лише за 200 км від материка, для його захоплення все ж треба перетнути Тайванську протоку, що може виявитися складною задачею навіть для КНР. Республіка Китай має сучасні повітряні сили та флот, які значно поступаються за чисельністю, але в окремих аспектах мають технологічні переваги. Важливим аспектом також є цивільна оборона – у містах РК існують цілі мережі укриттів на випадок нападу, де люди можуть жити протягом тривалого часу. Ключовою у військовій стратегії РК є підтримка з боку США. Попри те що США не визнають Республіку Китай як незалежну державу, США неодноразово підтверджували свою готовність захищати Тайвань від вторгнення. Окрім цього, США є головним військовим партнером РК, уряд якої виділяє мільярди на закупівлі літаків, артилерійських систем та різноманітного високотехнологічного обладнання у американських компаній. Війна в Україні змусила аналітиків виокремити ще один фактор, який потенційно може завадити КНР успішно здобути острів – населення, готове захищати власний дім. 

Основним фактором, який вплине на можливість вторгнення КНР на Тайвань, залишається здатність США підтримувати своїх союзників у довгостроковій перспективі, що наочно демонструє війна в Україні. Якщо початкові провали військ РФ в Україні, здавалося, зменшили бажання Пекіна випробовувати долю, то політична криза в США, пов’язана з неможливістю надати Україні підтримку у довгостроковому порядку, знову повернула в публічний простір розмови про потенційний конфлікт в Азії. Все вказує на те, що доля Азії (а можливо і світу) вирішується в Україні…