Kiss and tell

З якої ноги треба встати, щоб день був хороший?

На думку Джисона, вже краще левітувати, бо обидва випадки вже підляглися експериментам і були спростовані ним ще в перший день.

Але він ще не дійшов до того, щоб спокійно парити над землею, наче з його тіла забрали весь кисень і нутрощі, накачали тонною гелія, тому довелося прокидатися з правої.

Сьогоднішній ранок був схожий на грозу, проте погода менш різка.

Одне сіре небо, варто було лишити без звукових і просторових ефектів, як воно наганяло потрібний настрій.

І трішки занадто сухо для зими.

Але сніг і не збирався вкривати до того припилені чужим потом і кровʼю міста. Принаймні так здавалося Джисону. Бо крові було немало, Хан знав про це краще за інших, був частиною чогось такого колись.

Зараз же він волів не згадувати, життя тепер скидалося на робочу обсесію в пункті видачі загублених речей.

Працював надією, але, якщо брати точніше, намагався загубити минуле серед полиць чужих речей і завжди думав, як люди завжди знаходять їх.

Бо невелика будівля сірого кольору знаходилася в центрі міста і мала б бути наяву, проте ховалася в тіні і виглядала радше як доповнення.

Можливо, вони були поєднані з речами якоюсь червоною ниткою, та мала б бути безкінечною, щоб точно зʼєднувала два кінця міста чи всесвіту.

Або ж вони були настільки довго поруч, що якась частина власної енергії вбиралася в щось матеріальне.

— Хан, там візитку якусь дивну знайшли, впишеш?

Голос розітнув межу, вивільнивши Хана з думок. Знайомий, бо Джисон чув його завжди, коли потрібно було щось записати в журнали, запилені старими рештками шкіри і бруду. Джисон їх протирав, але завжди це не давало нічого, вони знов і знов були брудні.

Із 7 днів усі 6 завжди на його столі.

Бо натхнення на них вистачало лиш Хану, він єдиний, хто залишався допізна або возився з ними навіть удень, щоб зайвий раз вписати дивність в структурі.

— Давай.

Папір блакитного кольору був трішки менше за долоню, букви вигоріли, як клеймо, наче та мала тільки один пункт призначення:

«Втілимо ваші мрії».

Адреса, і навіть без номеру, і будь-яких опізнавальних знаків когось.

— Дивно, правда?

Голос колеги прозвучав так, наче такого не траплялось кожен день, тільки в якісь рідкі дні, на свято чи день народження.

Або він не привʼязувався до цього так само, як Джисон. А в нього в той момент щось клацнуло всередині.

— Мг, прикриєш? Я не надовго.

І, схопивши куртку, вибіг разом з візиткою. Навіть не дочекавшись відповіді, можливо, він знав все наперед.