Казочка. Чи ні?

Якось жив у селі Василь. Був Василь дуже спритний і розумний. Навіть більше спритний, ніж розумний, але селянам він подобався.

Одного разу зібрав Василь селян на площі і каже: "Любі селяни, а давайте разом робити добрі справи." Селяни, звісно, зраділи такій пропозиції. Тоді Василь каже: "Давайте створимо кубишку, в яку будемо збирати грошенятка, бо добрі справи потребують витрат". Селяни почухали лоба і погодились кожного місяця складати в кубишку десятину зі своїх доходів.

Минуло декілька років. За цей час бригада будівельників, в яких бригадиром був брат Василя, побудувала в селі амбулаторію, щоб селян лікувати, начальну школу для дітей, бруківкою виклала центральну вулицю, почала будувати навіть бібліотеку, чого в селі зроду не було. Селяни не могли нарадуватись, а Василь з братом трішки заробили на цьому, бо це ж справедливо - будь-яка праця повинна бути оплачена.

На Пасху збирає Василь знов селян. І каже: "Любі селяни, в нас є і амбулаторія, і школа, і вулиця з бруківкою, скоро навіть буде бібліотека. Але все це треба утримувати. Потрібно купувати ліки, отже, амбулаторія тепер змушена запровадити плату за лікування. Потрібно купувати підручники, тому школа тепер буде для дітей теж платна. Потрібно замінювати стару бруківку новою та добудувати бібліотеку і закупити до неї книжок. А грошенят в кубишці не вистачає, тому треба більше донатити в кубишку - тепер дві десятини". Зітхнули селяни і погодились...

Постачальником ліків і книжок до села взялась бути дружина Василя. Купувала вона книжки по гривні, а з кубишки брала п'ять. Бо будь-яка праця повинна бути оплачена.

Якось на Різдво захворів в селі алкаш Бориська. Але ж грошенят в нього не було, бо не робив він нічого - тільки самогонку гнав та пив, то ж в амбулаторію його не пустили. Бориська дочекався ночі, зламав двері до амбулаторії, наївся всіляких пігулок і помер.

Збирає знов Василь селян. Каже: "Любі селяни, ми повинні захищати своє майно, а також ми повинні піклуватись про тих, хто сам себе не здатний опанувати. Тому мій свояк Грицько збирає сільську дружину. А для таких, як Бориська, ми побудуємо пансіон. Як ви, любі селяни, розумієте, все це потребує грошенят, тому тепер треба донатити три десятини". Зітхнули селяни і погодились...

Час йшов... кубишка родини Василя ставала більшою та більшою... А от в кубишці села чомусь все не вистачало грошенят. Що робити? Почав Василь давати зі своєї кубишки кубишці села грошенятка в борг - облігаціями це назвали.

Час йшов... кубишка родини Василя тепер мала і грошенятка, і облігації "з процентами". А от кубишка села все більше і більше потребувала грошенят - на "проценти", на облаштунки дружини, на казарму, на премії членам родини Василя, які всі, як один, займали керівні посади на користь селу і селянам.

Селянам стало шкода своїх зароблених грошенят і вони почали їх ховати від кубишки села. Тоді Василь призначив свого тестя жандармом, купив йому з грошенят кубишки села палицю і доручив суворо карати селян, які ховають грошенята від кубишки села. А заразом і підняв плату в кубишку до чотирьох десятин - щоб неповадно було селянам більше грошенята ховати.

Одного дня, десь на Спас, приїхав до села Данилко. Дуже освічений був Данилко - знався в економіці і фінансах. Каже Данилко Василю - а що ж в вашому селі не беруть в кубишку з товарів і послуг, що виробляють селяни? Це ж у всьому світі вже роблять, бо так дуже корисно для села - ПДВ називається. То ж запровадив Василь в селі ПДВ - дві десятини з кожної покупки. А кому з селян не вистачало грошенят на сплату в кубишку села, давав позики "під проценти".

Селяни розлютились, зібрались на площі, викликали Василя. Кажуть, чому ти Василь все сам вирішуєш? Треба щоб ми разом вирішували. Ок, - каже Василь. І зробили в селі Раду, до якої повинні були обрати десять самих розумних і чесних селян. Ці десятеро повинні були контролювати Василя та його родину, та затверджувати витрати з кубишки села.

Оголосили вибори. Грицько та його коханка, дружина Василя та її водій, тесть Василя та його перукар пішли по хатам, роздавали корисні пакуночки з гречкою і згущенкою, розповідали які вони добрі і хороші - закликали їх обрати до Ради. А ще в село приїхав Скоморох-Петрушка, який кожного дня на площі хвалив родину Василя.

У день виборів обрали селяни в Раду Грицька та його коханку, дружину Василя та її водія, тестя Василя та його перукаря, Скомороха-Петрушку та й Данилка заразом. Лише два місця в Раді обійняли люди не з клану Василя, бо ще залишались в селі розумні селяни, які бачили що робиться лихо.

Час йшов і, нажаль, жити в селі ставало все гірше, а клан Василя багатів.

Одного дня зі злого села неподалік прибув до нашого села гонець та запросив Василя на зустріч до Путьки, князька злого села. Поїхав Василь на зустріч до Путьки і дізнався, що Путька знає про всі оборудки Василя та заклав бомбу під кубишкою Василя. Вимагав Путька, щоб Василь приймав жити в село та давав роботу хлопцям зі злого села, а в обмін Путька гарантує безпеку грошеняткам Василя, та ще й додасть туди ще більше грошенят.

Повернувся Василь в село і думає. Та нащо мені все це треба - нехай Путька тут керує. І став Василь тихесенько "згортати свої справи". Спочатку у відпустку поїхала дружина Василя із дітьми та там і залишилась на віллі, придбаній Василем. Новим постачальником в село став хлопець зі злого села. Потім Грицько передав справи ще одному хлопцю зі злого села, а сам з коханкою відправився в кругосвітню подорож на своїй новій яхті. Тесть Василя найняв трьох опричників із злого села, а сам поїхав жити в інше село, де вирощував виноград та робив з нього бухло. Перукар теж жив із ним... бо хтось повинен був лахматити тестю Василя чуба.

Все це помітив Скоморох-Петрушка. Поїхав він до Путьки і каже: "Давай я зкину Василя і віддам тобі наше село, а ти лишиш мене ним керувати за грошенятка". Путька погодився, бо вже давно збирався захопити село.

Повернувся Скоморох-Петрушка в село, зібрав селян на площі і каже: "Подивіться, любі селяни, що коїться. Василь та його родина вас грабують, а самі на морі живуть." Селяни побачили правду, схопили вили і нагнали Василя з села. Але Василь тихенько забрав з собою і свою кубишку, а також боргові розписочки селян.

Головним у селі призначили Семена Петровича, як тепер звали колишнього Скомороха-Петрушку. Наділили селяни його надзвичайними повноваженнями, щоб відновив Семен Петрович справедливість і порядок в селі.

Семен Петрович відправив сільську дружину на дальній бік села - захищати кордон, забрав і знищив їх зброю, бо за дальнім краєм нашого села було добре село і всі це знали, тож йти зі зброєю до кордонів доброго села було би недоброю справою.

Найняв Семен Петрович ще опричників і наказав їм суворіше слідкувати за селянами, бити їх палками за будь-якої потреби, призначив на всі-всі посади хлопців зі злого села - щоб не було корупції серед наших селян.

Аж от, в призначений день, вояки злого села із Путькою на чолі вторглись на околиці села.

Зібрав Семен Петрович селян на площі. Ну як зібрав - опричники зігнали силою. І заявив Семен Петрович селянам: "Ви повинні захистити сільське добро. Хоч би навіть і померти за це." А селяни йому кажуть: "Як же так, Семен Петрович? Лікарня та школа належить родині Василя - вони її приватизували, бруківка вже нікуди не гідна - вся старезна, будиночки наші нам лагодити нема за що - все віддали в кубишку села, дітки наші голодні, бо купити їжу нічим, а ми ще й повинні померти за це "добро"? Та пішов ти найух, Семен Петрович."

І подались-було селяни з села - шукати сільську дружину, посилити її всіма силами та вибити з села, як "владу", так і "загарбників". Та не вийшло в них, бо секретним наказом Семен Петрович заборонив виїзд з села та наказав опричникам всіх, хто спробує піти - топити в річці. Завили селяни від горя і жаху. Усвідомили якої біди самі собі накоїли, обираючи то за гречку, то по приколу.

Вся надія селян лишалась на сільську дружину, яку сформували добровольці - добрі жителі нашого села. І от, якраз коли опричники почали полювати на селян, бити їх і гнати в окопи помирати, повернулась сільська дружина - виявилось, що дружинники дізнались про біду. Прогнала сільська дружина призначеного Семеном Петровичем командира (зі злого села хлопця). Відлупцювала сільська дружина опричників та Семена Петровича, прогнала з околиць села Путьку та його зграю.

А допомогли нашій сільській дружині жителі з доброго села неподалік - саме вони сповістили дружинників, дали їм нову зброю та облаштунки і показали на карті де сидить зграя Путьки.

Стали селяни щасливо жити та вільно панувати у власному селі... І от, одного дня, самий спритний і розумний селянин Петько зібрав селян і каже: "Любі селяни, а давайте разом робити добрі справи."...

П. С.

Бажаєте миру у всьому світі? Позбавте держави влади!
Держава майбутнього - сервіс, а не влада.