Казка про права людини

Скажіть, а ви віруєте в Бога? Так, це питання цілком серйозне і я прошу поставитись до нього відповідно. Мені відповідати не треба, дайте відповідь собі.

Якщо когось цікавить, я сам вірю у Перуна і Рід свій. Але ми сьогодні прийшли сюди не за нашими релігійними вподобаннями.

Я прийшов сьогодні сказати, що всі ви - єретики від релігії. Бо насправді більшість з вас вірить у найсильніший міф нашого часу. Міф, який був створений 200 років тому і який давно переріс від карго-культу до цілого державного інституту.
І ймення цьому міфу - права людини.

Але перед тим, як я проголошу священну війну головному міфу XX століття, ми маємо визначити: що таке право? Нам не потрібні занудні формулювання - адже кожен може відчути та пояснити це власними словами. Думаю, усі тут присутні погодяться з такою тезою: право - це інструмент, який встановлює правила співіснування між людьми. Завдяки праву, яке знаходить своє відбиття у законах, ми досі одне одного не повбивали та живемо у рамках однієї держави. 

Таких інструментів, які регулюють суспільні відносини, багато: мораль, ідеологія, релігія. Але сьогодні ми зупинимось лише на системі права - адже саме вона породила головний міф нашого часу. 

Почнімо з простого. Уявіть, що ви знаходитесь на човні, що тоне, і можете взяти з собою лише три будь-які речі. Назвіть, що це буде. 

Уявили? А тепер скажіть, чи взяли ви з собою Конституцію, Конвенцію з прав людини чи якусь з численних декларацій ООН?

Звісно, що ні! І це не дивно. Адже будь-яка форма права може існувати лише у людському суспільстві. Це соціальний конструкт, породжений окремою культурою за певних історичних, геополітичних обставин. Без соціуму не буде існувати держава, без силових структур не буде існувати закон. 

Але тоді виникає закономірне питання: якщо закони існують лише там, де є цивілізація, чому ті ж самі правила не мають діяти щодо прав людини? Що змусило нас свято повірити, що наші права дані нам від народження і не можуть бути відчужені?

На створення такого переконання пішов не один десяток років - так само як християнство не одне століття завойовувало позиції у Римській імперії, перетворившись з катакомбного культу у державну релігію. З уроків історії всі ми пам’ятаємо, що в XVII столітті розпочалась доба просвітництва - на хвилі наукового прогресу, різкого зростання добробуту у Європі та ускладнення соціальної структури люди свято повірили, що стали владарями Всесвіту. Передові інтелектуали того часу були переконані, що кожну людину можна виховати по образу і подобі Божій. Саме тоді вперше виникає переконання, що ми рівні від природи, а ті, хто в чомусь гірше, можуть виправити це через навчання.

Саме ці прогресивні просвітники, псевдоінтелектуали, стануть провідниками подальшої катастрофи, яку ми всі знаємо як “Французька революція” - трагічний період громадянської війни, під час якої було скоєно перший в історії спланований акт геноциду, геноциду французів. І вершилося це безумство під лозунгами свободи, рівності, братерства…

В крові французької різанини народжується міф про права людини. Права, дані нам від народження, права, які не можуть бути оскаржені. Провідники революції, бувши знатними популістами, переконували народні маси у тому, що монархія їх пригнічує, що вони живуть погано, що для того, щоб збудувати рай на землі, потрібно лише стратити короля, що в новому світі всі ми станемо рівними у правах.

І люди повірили. Повірили 200 років тому - під лозунгом прав людини найгірші члени суспільства стратили короля, а разом з ним і 5 млн французів, які не були згодні з такою політикою. Люди повірили цьому 100 років тому - під лозунгами прав людини до нас прийшли більшовики. Результат - три голодомори, 10 млн загиблих, розстріляні в урочищі Сандармох, знищенний цвіт Нації…

Щось з ідеєю рівних прав не все так райдужно, скажіть?

Але ви скажете: "Ну, в історії були помилки, зараз все інакше".
Але ж ні, це брехня! Нічого не змінилось з часом! Сьогодні ідея про "права людини" так само перетворюється у диктатуру абсурду. Найбільш помітно це на прикладі західного світу. Там давно ідея "рівних природних прав" набула тотожності з позитивною дискримінацією, і тепер подекуди цілій категорії людей (а саме білим чоловікам без порушень сексуальної орієнтації) відмовляють якщо не у праві на існування, то принаймні у всіх інших правах.

Назвемо лише найбільш красномовні факти

• Расова "позитивна дискримінація" в американській освіті. Для вступу до Мічіганського університету абітуріент має набрати 150 балів. Афроамериканці, індіанці та латиноамериканці під час тестувань, автоматично отримують додаткові 20 балів.
  Потім постає нова проблема для адміністрації навчального закладу, адже для звітності потрібно мати гарні показники по випускникам, що представляють меньшості. Як приклад можна навести Університет Берклі у Каліфорнії, де 175 спеціальних чиновників слідкують за виконанням політики пропорційного представництва расових та гендерних груп. Отже навчальні заклади стають заручниками політики хибної толерантності.
  Або от приклад:
  30 вересня 2019 р. Університет Единбурга (Шотландія) провів антирасистську конференцію, на якій організатори заборонили висловлюватися людям з білою шкірою.  

• Або ще один приклад. В Австралії, згідно із новим кодексом поведінки, перед тим як лікувати паціентів, білі медсестри повинні вибачатися перед небілими паціентами за те, що вони білі. «Перед тим, як вас лікувати, мені варто визнати, що у мене є певні цинічні переваги, яких у вас немає. Адже я білий(а)…»
• Ок давайте не про расизм - поговоримо про фемінізм, який "бореться за права жінок". 2013 рік. Натовп радикальних феміністок атакує католицький собор Іоана Хрестителя у місті Сан-Хуан (Аргентина). Віруючих, які живим ланцюгом прикрили храм, били і знущались над ними. У 2017 році під час свого параду, разом із анархістами вони знову, намагались спалити собор.
  Париж. 25 листопада 2019 р. Феміністки напали на жінок, які намагалися привернути увагу суспільства до того, що 52% гвалтівників є мігрантами. 

• Це не системне явища, хочете сказати? Добре, давайте про системні. ВРУ внесла до виборчого закону про вибори норму щодо обов’язкового представництва у списку кандидатів не менше ніж 30% представників однієї статі. І знову, можемо отримати пріоритетність статевого принципу над фаховим. На місцевих виборах ЦВК не реєструвала партії, які не могли створити на місцях список кандидатів, у якому було б 40% жінок. З цієї ситуації дуже цікаво вийшла Демсокира: вони для цього взяли у список трансгендера. Принаймні, так мені пояснили представники самої партії.

• Ну або наше улюблене - жінки в армії. Знову візьмемо в приклад США. Щоб вступити до елітної частини американської армії – в морську піхоту - кандидатам треба зробити певну кількість вправ. Наприклад, найвищий бал при оцінюванні фізичної форми чоловік може отримати, якщо зробить 20 підтягувань. У цей же час, норма для жінок – 0 підтягувань. Нормативи для жінок легші також у заліку із бігу (можна бігти повільніше ніж чоловікам і отримати залік). Питання. Кому потрібен елітний підрозділ, в якому лише частина особового складу зможе виконувати поставлені завдання?
• При цьому "борцуни за права людини" взагалі не вміють сприймати критику. Італійський професор у галузі фізики Александро Струміа виступаючи на семінарі в Женеві, розкритикував гендерні квоти у науці. Навівши цифри і графіки, вчений підсумував «Чоловіки більше люблять працювати з речами, а жінки із людьми». Професора звинуватили у сексизмі і звільнили із CERN (Європейської організації з ядерних досліджень). 

• Або наше улюблене: "гендерний баланс" в освіті.
  29 серпня 2019 р., Жінки у Сіднейському універі мають фору у 10 балів, у порівнянні із чоловіками на інженерні спеціальності. Чи такі речі, часом, не називають сексизмом?
  17 липня 2019 р., Голландський технологічний університет Ейнховена оголосив що "з метою побороти гендерний дисбаланс, протягом наступних шести місяців всі академічні посади надаватимуть винятково жінкам". Заявки від чоловіків "навіть не розглядатимуть".

І це - лише крапля випадків у морі маразму, у який перетворили боротьбу за "права людини". Ну як, відчуваєте, як повіяло сексизмом і расизмом у зворотньому напрямку? Ви відчуваєте, а вони - ні.

Права людини - це казка для наївних обивателів, які хочуть обрати простіший шлях у житті. Вони не задумуючись беруть ці права у держави, не тямлячи, що в будь-який момент держава їх може і відняти. Вони вічно говорять про свої права, але майже ніколи не питають про свої обов’язки. Вони живуть з вірою в те, що кожен з них - унікальний, але якщо у всіх рівні права - то значить і вони всі… рівні?

Але треба буде тільки цим людям потрапити на корабель, що потопає - їх риторика ураз зміниться. Де подінуться їх права, коли вони будуть дивитись в очі морській безодні? До якого суду вони будуть звертатись, коли їх тіла будуть розривати акули? Яка конвенція забезпечить їх право на життя, коли не буде води та їжі? 

Не існує вроджених, природних прав людини. Неможливо дати чітке визначення, що це таке і чому вони вроджені, а головне - які у них межі. Єдине, що зазначає Європейська конвенція з прав людини - це те, що список цих прав може лише розширюватись, але ніяк не навпаки.
А хіба це не крок у безодню? Хіба, розширюючи постійно права, ми тим самим не наділяємо людей надмірними привілеями? А якщо користування цим правом призведе до катастрофи, хто буде у людини це право віднімати, як воно природнє?
Або найбільш суперечливим є ситуація, коли державний апарат починає в примусовому порядку видавати обов'язки під видом прав. Візьмемо те ж право на життя. Чи має людина в Україні офіційне право позбутись цього життя шляхом евтаназії або смертної кари? Ні. Тоді це буде куди логічніше назвати "обов'язком до життя".

Винятком природного права можна вважати право боротьби. Далі туди можна підставити потрібне значення: за життя, за свободу, за ресурси, за владу. І користуючись цим правом, людина може здобути всі інші, які сьогодні нам пропонують, як невідчужні. 
Звісно, це не означає, що від самого народження потрібно ставити під сумнів життя чи свободу людини. Я кажу лише про значне звуження списку базових прав, лишивши лише справді необхідні.

У чому, спитаєте мене, різниця? В обов’язках. Борючись за свої права, людина покладає на себе відповідальність та обов’язок. Право на незалежне безпечне життя здобувається обов’язком його боронити. Право на освіту здобувається обов’язком до навчання. Право голосу здобувається набуттям обов’язку свідомого голосування.

Як ми можемо довірити людині більше прав, ніж вона заслуговує? Як ми можемо давати право голосувати алкоголіку, а потім ще прирівнювати його до голосу академіка чи військового? Як ми можемо давати право на громадянство людині, яка не готова захищати свою країну? Як ми можемо урівнювати в правах добровольця-пасіонарія та корупціонера? 

Ні, ні й ще раз ні! Ми не маємо морального права чинити подібного злочину супроти здорового глузду! Ми не маємо права більше вірити у той міф, який нав’язали нам психопати!

І саме тому я оголошую священну війну правам людини. Я оголошую священну війну позитивній дискримінації, псевдотолерантності, концепції рівності та міфу братерства. Ми всі різні, і саме тому не рівні. Бути рівними - всеодно, що на велотрасі придумали одну доріжку. Бути різними означає, що кожен вільний обрати ту доріжку, яку захоче. Кожен вільний обрати ту соціальну роль, яка буде йому під силу.

Я виступаю ПРОТИ т. зв. "прав людини", але борюся ЗА обов’язок і право. І завдяки ним я хочу збудувати нове суспільство. Суспільство, яке не буде знати лицемірного рівноправ’я, при якому завжди є хтось рівніший. Суспільство, де кожен зможе віднайти своє місце і взяти рівно стільки прав, скільки потребуватиме. Суспільство, в якому відродяться традиції нашої давнини й в якому народиться майбутнє нашої Нації.