Катастрофа.

Одержимість - це перебування в полоні почуттів, а саме кохання. Інколи хочеться навіть вбити людину, якщо вона не хоче бути поруч з тобою.

***

Хьонджін сидить на ліжку, притиснувши до себе коліна. Погляд падає на синці, поставлені його коханим, який ніби зійшов з розуму. Мінхо стояв навпроти з ременем в руках та посміхався. Хван підійняв погляд та в куточках очей стали з'являтися сльози. Лі тільки нахилив голову в бік та замислився.

Зустрічались вони роки 3, спочатку все було добре, поки старший не став ревнувати до всіх підряд, казати, що його всі друзі погані і з ними треба припинити спілкування, вони погано впливають на нього, і чому йому ще хтось потрібен, якщо Мінхо поруч? Хван тільки тяжко зітхав, хотілось втекти, але кохання до цієї людини не давало спокою. Сам Лі дуже часто змінювався, спочатку бив, а потім за долю секунди вхоплювався за голову та падав на коліна, кричавши вибачення.

- Мінхо... - тихо сказав Хван та опустив очі, - не треба будь ласка, я більше так не буду...

- Зраджуєш мені з Чаном, да, сука? - крикнув Мінхо та вхопив його за підборіддя, - ти тільки мій, мій, зрозумів? Якщо ти підеш, я всюди тебе знайду і вб'ю власними руками, - удар і темноволосий хлопець впав на ліжко, тримаючись за щоку, - ти будеш тільки зі мною, ти заслуговуєш тільки мене.

Лі засміявся та замахнувся рукою. Ремінь пройшовся по спині, залишаючи великий кривавий шрам. Удар за ударом, позаду тільки чувся сміх старшого та крики Хвана зупинитись. Його ніхто не чув, вони жили далеко, за містом, зі всіма друзями він обірвав зв'язок. Скоріше не він, а Мінхо, бо постійно намагався розсварити їх. Хван більше не відчував ударів, його мозок відмовився це сприймати та відключився.

- Вставай, тварюка, - крикнув Мінхо, вхопивши його за волосся, але юнак ніяк не відреагував, - хей, з тобою все нормально? Це ж покарання, ти пам'ятаєш? Ти не можеш померти і покинути мене, не можеш! - кричав він і почав бити його обличчям в ліжко.

Хван цих ударів не відчував. Тільки через 10 хвилин старший відпустив його та покинув кімнату. Юнак прокинувся від болю в спині, вона пекла, ніби в вогні. Опершись на руки, він встав, але водночас скривився від болю. Маленькими кроками Хван пішов на кухню, там сидів за столом Мінхо. Юнак різко зупинився з здивованими очима. Їхні погляди зустрілись, в очах старшого було видно здивування. Він різко зіскочив зі стільця та підбіг до Хвана, той в відповідь тільки прикрився руками та почав кричати.

- Я більше так не буду, не чіпай мене! Прошу, не чіпай!

- Джінні, котику, це я зробив? - з жалем запитав Мінхо, - вибач, вибач, я не хотів, я просто розізлився та не міг контролювати, я кохаю тебе дуже сильно, вибач, мені шкода.

Хван поглянув на нього, в його стурбовані очі та зітхнув. Лі повернув юнака та поглянув на спину. Тільки він захотів доторкнутись, як Хьонджін закричав та втік в кімнату. Мінхо зітхнув та взявши мазь, пішов за ним. Зайшовши в кімнату, він побачив, як юнак притиснувся до края ліжка.

- Я тільки хочу допомогти тобі, - сказав Лі та сів поруч, - я помажу твої рани, довірся мені, - Хван повернувся до нього та зняв футболку в крові, Мінхо обережно проводив пальцем з ліками по ранах, - якби ти слухався мене, такого б не було, я бажаю тобі тільки найкращого, вони погано впливають на тебе, ти ж бачив, що Фелікс постійно з Джісоном свариться і в нас так стало.

- Ти правий... - тихо сказав Хван.

- Звісно, хто ж тебе, окрім мене буде терпіти? - запитав Мінхо та наблизився до шиї, тепле повітря пройшлось і змусило здригнутись, - я ж кохаю тебе, твій запах, твій страх зводить мене з розуму, я не можу відпустити тебе, ти - мій і завжди будеш моїм, ти не втечеш, я завжди поруч.

- Я ненавиджу тебе... - тихо сказав Хьонджін.

- Мене і не треба кохати, мого кохання вистачить на нас двох, - з посмішкою сказав Мінхо, - а тепер спати.

Лі вхопив його за руку та поклав на ліжко, обійнявши. Хьонджін пів ночі згадував всі моменти, як тільки вони познакомились, а зараз його коханий став схожий на справжнього монстра...

***

- Я скільки разів тобі, сука, повторював не спілкуватись з ними, - удар по щоці і Хван впав на підлогу, Мінхо підійшов ззаду і вхопив його за волосся, - я ж кохаю тебе, чому ти постійно бісиш мене? Життя тебе не вчить.

- Мені шкода, мені шкода, - зі сльозами на очах повторював Хьонджін, - я більше так не буду, вибач.

Мінхо тільки посміхнувся та зі всієї сили вдарив його обличчям в підлогу. З носа пішла кров, Хьонджін хотів пристиснути, але сильна рука не дала цього зробити. Лі вхопив ножа та перевернувши його на спину, приставив до горла.

- Ти не залишаєш мені вибору, скажи, що кохаєш мене, - пристиснувши сильніше, на шиї з'явилась маленька ранка з якої сочилась кров, Мінхо наблизився до шиї та провів язиком по ній, - мені так подобається твій страх, весь ти мені подобаєшся.

- Я ненавиджу тебе, сукин ти син, - крикнув Хван та відштовхнув Мінхо від себе.

Швидко підійнявшись, він побіг в кімнату та зачинив двері. Лі тільки посміхнувся та поглянув на двері.

- Хочеш погратися в злого? - запитав сам в себе він, - тоді я тобі покажу це.

Лі вхопив ножа та підбіг до кімнати. Удар за ударом в двері, яка зрадливо тремтіла і Хван сидів на ліжку, дивлячись на це. Страх окутав його. Поглянувши на вікно, він захотів стрибнути, але небезпечно, 5 поверх. Лі це знав і продумав до ниточки.

- Джінні, коханий, - почулось за дверима, той самий турботливий голос, як 2 місяці тому, - впусти мене, мені шкода, що так вийшло.

- Йди звідси! Ти одержимий! - крикнув Хван.

- Я одержимий тобою і коханням до тебе, ти, блядь, пусти мене! - крикнув Мінхо та знову почувся удар в двері, який сам останнім.

Двері відчинились і юнак з переляканими очима поглянув на свого коханого. Лі зайшов в кімнату та посміхнувся, його забавляло, що Хван боїться його. Він підійшов та став однією ногою на ліжко, вхопивши молодшого за ногу, старший притягнув його до себе. Хван пручався, бився ногами, руками, але відчувши гостре лезо в своєму животі, в раз стих. Кров хлинула на костюм старшого та його обличчя. Хьонджін закашляв кров'ю, а Лі тільки наблизився та прилинув до його губ. Поки молодший помирав, Мінхо насолоджувався ним.

- Ти тепер назавжди мій, - сказав Лі в холодні губи свого коханого.

Рідні так і не знайшли Хвана, бо Мінхо залишився з його трупом, спати в одному ліжку.