Карпатський ЗТШ: Українські Аппалачі.

Довготривалі походи затягують, подобаються все більше і більше, тому після проходження Kungsleden у Швеції хотілось ще. 

Перший мій довгий маршрут був у Карпатах. Його назва СКТШ (Східно-Карпатський туристичний шлях), і я знав що є ще інший — ЗТШ (Західно-Карпатський туристичний шлях). ЗТШ манив незвіданими кілометрами, тож рішення йти ним було очевидним та бажаним.

Я як і завжди почав планувати: що, куди, коли і як. Так як за літо хотілось набігти 1000 км, цей похід випав на початок мого похідного сезону. На кінець літа була Італія, але то потім. 

Я ходив з двома товаришами, щоб було веселіше, і не страшно :D

Маршрут розпочинається із села Великий Березний — одноіменного районного центру Закарпатської області. Через 10 кілометрів є можливість заночувати та відпочити в туристичному притулку “Явірник”. Для першого дня, враховуючи дорогу, це просто ідеально, так як дає можливість повнісю відновитись після дороги і вже з повними силами розпочати маршрут.

Фактично, цей міст — це початок маршруту. Із Ужгорода ходять маршрутки до В. Березного. Вже на автостанції в селі є маркери на стовпах, тому маршрут знайти неважко.

Далі в принципі нічого цікавого: потрібно пройти між будинками, цокаючи палицями по асфальту у передчутті свободи.

Перше, що видно здалеку — от цей чоловік, якого ми спочатку реально сприйняли за живого, і не могли зрозуміти чому він не рухається.

Реально, коли ви далеко, він виглядає так, ніби спостерігає за людьми, які підіймають вверх. Хочеться думати, що це була чиясь задумка, яка спрацювала дуже добре)

Декілька слів про Явірник, тому що я був там вперше, і мені дуже сподобалось!

Виглядає він, як на мою думку, дуже і дуже достойно. Я в гірських притулках був тільки в Швеції, і можу сказати що це реально несоромно показувати. Я називаю це так: будували так, що не крали грошей.

Все зроблено для людей, якісно та надійно. Є гаряча вода, душ та туалет. Якщо ви закінчуєте чи розпочинаєте похід, це — просто ідеальна точка старту вашої ракети. 

Територія дуже велика, там може поселитись реально багато людей. Облаштували класне місце для відпочинку, проведення семінару, чи просто аби втекти від шуму міста.

Там ви можете приготувати різні смачні страви на вулиці: є мангали, і різне начиння. При поганій погоді це все можна зробити всередині.

Кухня не те що 3-зірковий ресторан, але що ще треба?) 

Кімнати виглядають дуже добре. В них є розетки, які працюють. В кожному номері є коридор (на фото з рюкзаком), в якому можна залишити мокрі/брудні речі, щоб не нести всередину. Коротше, супер зручно. 

Явірник — перша причина чому треба спробувати пройти цей маршрут. 

Вечір ми провели там: відпочили, гарно поспали та рушили вперед. Я цілу зиму нічого не робив, і перші кроки давались важко: зайва вага та слабкий фізичний стан, затримував групу, це трохи дратувало.

Відрізок один.

Початок маршруту нецікавий, так як постійно йдеш в зоні лісу. Зрідка дивишся в телефон чи все правильно. Швидко проходиш вершину гори Домашин верх. 

Вверх та вниз, і виходиш на перше відкрите місце перед річкою, яку в теорії можна перейти по мосту, але:

міст проти, щоб по ньому йшли, бо його просто немає, і доводиться долати річку вбрід.

Особливо нічого страшного, річка мілка (в червні), і можна спокійно її перейти. Єдине, приходиться трохи йти назад, так як місця під мостом щоб вийти на верх немає. 

Наступні два дні після цього, згадуються не як страшний сон, але дуже схоже на нього. Після села Стужиця та Стара Стужиця маршрут майже не маркований, настільки, що інколи він виглядає от так:

Доводилось використовувати трекінгову палицю як мачете, щоб рубати собі прохід далі. 

Потім, в перший день інтернету, мені писав один читач каналу, що він пішов цей маршрут через 4 дні після нас, і дякував, тому що наші сліди йому дуже допомагали йти.

Відсутність якихось маркерів, шалена вологість, надзвичайно велика кількість комарів, які їдять вас тільки тому, що там більше нічого немає. За три дні такого маршруту, відчуваєш себе Беаром Грілсом. Тому, якщо вирішиш йти, розпочинай маршрут із іншої точки, і ніхто не скаже що ти злякався труднощів. Ну, я точно)

Перша адекватна ночівля була на Ужоцькому перевалі. Декілька слів про нього.

Там є пост із прикордонниками, можуть запитати у вас паспорт, потрібно мати. Нам дістались дуже добрі, показали гарне місце для кемпінгу.

Води там немає, але ви будете проходити повз будинок, тому води можна набрати там — це нам розповіли прикордонники, вони самі так роблять. 

Фото немає, тому що нас накрив сильний дощ, і всю техніку я заховав.

Відрізок два.

Ця частина розпочалась Вододільним хребтом. І тут ми зрозуміли, що найскладніше позаду, зараз можна розпочинати насолоджуватись процесом, як то кажуть. 

Це був мій перший раз на цьому хребті, і мені сподобалось. Єдиний мінус правда — ми не знайшли води, всі джерела, про які ми знали, були або пересохлі або там неможливо набрати води. 

Протягом дня нас переслідували хмари та дощ, який дуже хотів нас намочити. 

Але, дякуючи комусь, ми пройшли практично весь день сухі, спостерігали гарні краєвиди, та намагання місцевих дітей щось нам продати, навіть свою собаку. Ще один раз вони нас обманули, сказали що там є вода, ми спустились вниз, а там ніц. Ну, то залишиться на їх совісті.

За декілька кілометрів до г. Пікуй нас накрило хмарами, сильним вітром та вологістю, вже майже дощ, але ще ні. День закінчився на відмітці у 30 кілометрів. Спустившись із Пікуя, ми знайшли в лісі місце для кемпінгу, поставили намети та втомлені лягли спати.

Ніч поряд із річкою одна із моїх улюблених: засинати під шум води, і прокидатись під нього, дуже класно. 

Ранок був як не дивно активний, хоч і не без наслідків вчорашнього шматка 30км +. Поснідавши, рушили до Воловця — першого великого населеного пункту. Фото звідти не збереглось, часто хотів йти дощ, і просто не було особливо що фотографувати, ландшафт дуже одноманітний. Часто зустрічались великі, закинуті будівлі, які колись бути чимось гарним.

Що запам'яталось добре то це спуск до Воловця, ще більш нудний ніж спуск із Петроса в Кваси. Вечір застав в селі. Ми поселились в просто шикарну садибу, її власник сам розводить форель, якою ми вечеряли.

Позитивні моменти смачної вечері і якісної бані були зіпсовані тим, що далі нас залишалось двоє — наш друг Андрій їхав додому. Похід походом, але роботу робити треба. 

Відрізок три.

На ранок ми відправили Андрія потягом на Київ, а самі рушили на вершину гори Цицька, це можна сказати ворота на Боржаву. Підйом на неї дуже плавний та спокійний, десь на середині підйому б’є джерело, раджу там набрати більше води із запасом і напитись самому — далі її не буде. 

Вершина зустріла нас дуже сильним вітром!

Тверду, як дріт бороду, вітер гнув як хотів)

Як і Вододільний, Боржава була відкрита для мене вперше, цим доречі мені ще і подобається маршрут: можна захопити за один раз велику кількість Карпат, як популярних так і ні.

Рухаючись вперед, складалось відчуття, що Боржава більша, масивніша в порівнянні із Вододільним хребтом. 

Хребет запам'ятовується дорогами, на яких тільки що не вистачає дорожніх знаків та пішохідних переходів.

Наступне, це відсутність води. Похід по Карпатах тонко натякав мені про майбутні пригоди в Італії, але якби я знав. Тому, на початку підйому на Цицьку наберіть води більше, наступний раз вона буде в горі Жид Магура. Чому в?

Тому що, щоб набрати води, реально треба залізти всередину гори, якщо так можна сказати. Майте на увазі, що треба мати якусь посудину, що влізе туди і от так стане, як на фото, звичайна пляшка не підійде.

Після Жида Магури, ми пройшли ще зовсім небагато та побачили сліди перебування інших людей. Це знак, що місце для кемпінгу та вода поряд. (місце на кемпінг біля г.Кичера)

Смачна вечеря, міцний сон, практично все, що потрібно після важкого робочого дня)

Наступим містом було Міжгір’я, в яке ми спускались після вітряної ночівлі під Кичерою. Там в нас був запланований день 0 — відпочити та забрати речі із Нової Пошти, які ми відправили раніше собі, щоб не нести весь вантаж із собою. Дуже зручно, я вам скажу, особливо коли у вас не три дні походу.

Єдине фото, яке є із дня нуль. Так завжди, коли ти відпочиваєш і не хочеш робити взагалі нічого.

Це будиночок, в якому ми жили, його балкон виходив просто в ліс, і крім нас там більше нікого не було - це чарівно.

Половину дня ми витратили на похід в місто, в магазин, на нову пошту та прання. Як на мене, досить таки продуктивно.

Так як наш готель стояв недалеко від продовження маршруту, вранці ми швидко повернулись на трек. Планували стати поряд із г. Пішконя, але нас вигнали на 700 м вище комарі. Знайте, в лісі їх така кількість, що навіть із важким наплічником ви просто хочете бігти вверх, та не зупинятись.

Води зверху немає, потрібно повертатись по неї в комарине королівство, нічого смертельного, але не дуже хочеться. 

Після ночівлі, ми зібрались, Денис (дякую йому) сходив по воду, ми поснідали та рушили вперед. Спуск до Колочави мені дуже сподобався, гарний та мальовничий, єдиний момент, коли ви спускаєтесь із г. Барвінок — коліна починають кричати про допомогу!

В селі перше, що ви дуже хочете побачити це магазин, щоб купити одну єдину, смачну пляшку пива, поїсти, та рушити далі. Я не алкоголік, але в поході такі речі набирають особливого статусу.

План на день був пройти Колочаву, та вийти на верх на хребет і заночувати там, щоб зранку розпочати маршрут без набору. Вода там є, кому буде важливо, пишіть)

Чи варто ночувати на хребті? При хорошій погоді однозначно!

Вид відкривається звідти дуже гарний. Там є також хатинка зачинена вівчарів. Але поряд із нею є стіл, де можна повечеряти, та лягти спати. 

Новий день розпочинати із того, що у вас немає набору — чудово. Вранці, біля невеличкого озерця бачили невелику рись, сфотографувати не вдалось, вона поглянула на мене, я на неї, і відразу втекла. Перший випадок, коли бачив якусь живу тварину у її природному середовищі. Ще один раз був заєць, але то не так цікаво. День по хребту плавний та впевнений, вже до цього моменту максимально набрав форму та отримував задоволення, правда травмована нога не давала забути про себе. 

Щоб не йти до Усть — Чорної так сказати на пряму, вирішили трохи скоротити і піти жовтим маршрутом, який був трохи заваленим, але дуже рідко, та з дуже старим маркуванням. Єдиний мінус — спуск в кінці, він хоч і короткий, але дуже крутий!

Можливо, мене видно не дуже добре, але повірте, там дуже круто.

Ніч була біля найгрязнішої річки, яку я поки бачив. Це просто шок, кількість пластику в ній більша, ніж, напевно, каміння. 

З річки води не набирай, через дорогу є джерело, з якого гарно можна набрати чистої води. По дорозі далі можна пройтись до села Руська Мокра, в магазин.

Ніч біля дороги, скажу я вам не найкраща ідея, але втома не дає прокидатись, ну мені так точно. Прохолодний літній ранок змушує швиденько збиратись та вирушати. Попереду ще багато непройдених кілометрів. 

Відрізок чотири.

Свидовець. Теж для мене був перший раз, і тепер я точно можу сказати, це найгарніше місце, де я був у Карпатах. Його широчезність, зеленість, велич дуже зачаровують. Йти ним суцільна насолода для ніг та душі.

На вечір спустились до озера Геришаска, щоб зупинитись там на кемпінг. Озеро гарне, чисте. Поряд було зовсім не багато наметів. Коли сонце зайшло за гору, стало реально таки холодно, навіть довелось вдягати пуховку, щоб зігрітись, хоча на вулиці літо! 

Так як мав проблеми з коліном, користувався маззю, яка мала дуже сильний м’ятний запах, так я рятувався від нього і одночасно не мерзнув.

Наступний день — спуск до Квасів, можна сказати вже до нашої території, на якій ми були, як в дома. Дорога йшла швидко, споглядали місця на яких катаємось взимку на лижах — Драгобрат. 

Після Близниці розпочався спуск до Квасів, який повністю добив мою ногу. На ранок краще не стало, тому маршрут довелось завершити у Квасах та поїхати додому.

Одне із найскладніших рішень, тому що до кінця залишалось не так багато йти, в порівнянні із тим, скільки ми пройшли до цього. 

Продовження маршруту буде, як я його пройду. Частинку, яка залишилась, це Чорногора та Мармароси, якими я буду йти вперше. 

Тепер, трохи технічної інформації для людей, котрі захочуть піти маршрут:

Навігація:

Я користуюсь навігатором на телефоні OsmAnd, туди можна заванажити трек. Купив собі платну версію, якщо у вас є можливість, купуйте, річ дуже корисна. Там часто є знижки, тому можна вирвати дешевше. 

Паперова навігація. Для підготовки, і вивчення треку можна і треба використовувати такі карти:

• Карта Чорногори
• Карта Мармароси
• Карта Західні Горгани
• Карта Полонина Красна
• Карта Свидовець
• Карта Полонина Руна
• Карта Вододільна Верховина
• Карта Боржава

Також, дуже дякую Олександру Бурсанову за консультацію по маршруту, та от таку карту (прикріпити її не можу, бо вона дуже велика) 

В загальному, якщо брати частину після Ужоцького перевалу, то маршрут маркований добре, не було складнощів у пошуку стежки ,чи довгих дискусій про те куди нам йти, і куди ми вийдемо. 

Чи мав я із собою паперову карту? Ні. Але в мене на телефоні була карта, яку я прикріпив вище, ну і трек на телефоні теж, мені було цього достатньо. 

Про спорядження

Радив би у місцях, де немає води, або її кількість не така, що ви можете нести 1 л води, і при потребі без проблем її набирати, мати із собою силіконову каністру:

В нас була одна на трьох, ставала нам в нагоді часто, важить небагато, місця займає теж мінімально, коротше варта, щоб бути у вашому наплічнику.

В цьому поході перший раз брав із собою короткі бігові бахіли Travel Extreme. Штука крута, і я дійсно її оцінив, брати її обов’язково! 

Правда, конкретно ці, повна фігня — за 5 днів порвались, і довелось їх викинути(

Це вже тоді, коли їх не було. Нажаль, фото не зробив, але повірте на слово, з ними ваші ноги в рази чистіші, менше пилу набивається в середину і відповідно взуття теж чистіше. Однозначно рекомендую!

Це напевно основне, що запам’яталось сильно. Інші речі на рахунок взуття, одягу і т д, по ідеї станартно-індивідуальні, тому тут складно щось радити, тим більше по спорядженню буде окремий пост. 

Якщо ви маєте бажання піти в довготривалий похід, моя порада розпочати вдома, тобто в Карпатах. В цьому варіанті суцільні плюси, особливо набутий досвід. Головне пам’ятайте, на практиці вчишся набагато більше, як в теорії.

p.s. запитуйте, пишіть, я завжди радо вам допоможу.