Караїми

Караїми – унікальний тюркський народ, що походить із Криму й відноситься до корінних народів України. Нині кількість представників цієї нації сягає приблизно двох тисяч осіб. Вони невеликими групами проживають на тимчасово окупованих територіях України й у Литві, Польщі, Казахстані тощо.

Вважається, що у їхньому етногенезі брали участь різні тюркські племена, що мешкали на Кримському півострові. Караїмізм (із івриту «караїм» – «читачі»), що його сповідують караїми, виник у VIII ст. в Багдаді й набув поширення в Криму приблизно в XI ст., коли почали з’являтися переклади Старого Заповіту тюркськими мовами.

Караїмізм базується на вченні Анана бен Давида й вірі в Єдиного Бога, безсмертя душі й пророків Мойсея, Ісуса й Мухаммеда. Його традиції засновані на шануванні Старого Заповіту, який віряни мають трактувати самотужки, не спираючись на чужі доповнення чи інтерпретації. Це і є відмінною рисою цієї караїмізму.

Кримські караїми – єдиний народ у світі, для якого караїмізм є національною релігією. Здавна вони вшановували єдиного Творця світу – Тенґрі, що притаманно багатьом тюркським народам. Це полегшило караїмам розуміння моральних положень Старого Заповіту й сприяло прийняттю цього вчення.

Важливими принципами є любов до Бога й ближнього, шанування десяти заповідей тощо. Ґрунтується вчення на милосерді та благодійності. Заповідь про любов до ближнього втілюється в життя за допомогою вчинків та конкретних справ, адже вважається, що саме в такий спосіб кожна людина несе відповідальність перед Богом. І хоча караїмізм сповідують і інші народи світу, караїми відрізняються від них прихильністю до давньої тюркської традиції та збереженням елементів тенґріанства й шаманізму. Однією з потаємних сторін стародавніх вірувань є поклоніння Тенґрі біля Священних Дубів святилища Балта-Тіймєз.

У традиційних місцях проживання за різних державних устроїв кримські караїми мали привілеї. У Кримському ханстві за захист фортеці зараховувалися до військової аристократії – тарханів, обіймали високі посади; у Литві становили особисту гвардію князя та єдині з нехристиян отримали Магдебурзьке право; у російській імперії діяло Караїмське Духовне Правління на чолі з виборним світським і духовним вождем – Гаханом (або Великим Ханом). У гаханаті було 40 громад і 20 храмів (із них 11 – у Криму). Відповідно до закону російської імперії, караїми користувалися всіма правами, що мали й росіяни, а їхнє віросповідання визнавалося самостійним. Зокрема деякі з караїмів були й польськими шляхтичами.

Із початком XX ст. караїми поступово втрачали своє попереднє становище в суспільстві, до чого приклали руку й совєти. Як і інші народи, що мешкали в Криму й були «незручними» для радянської влади, після Другої світової війни вони зазнали звинувачень у співпраці з нацистами, а в 1944 р. частково були депортовані до Уралу та Казахстану разом із кримськими татарами, греками, вірменами, болгарами тощо. Зокрема за радянського союзу було знищено більшість пам’яток історико-культурної та релігійної спадщини караїмів. Сьогодні, ураховуючи малочисельність караїмів та відсутність активного публічного представництва народу в українському суспільно-політичному житті, за головну мету ми маємо збереження об’єктів та джерел інформації про їхню історію, культуру, мову, традиції.

Джерела:

1. Караїми.

2. Crimean Karaites.

3. Караїмізм.

4. «В загальних рисах про караїмів та основні віхи їхньої історії».

5. Караї (кримські караїми). Історія, К. 85 культура, святині. – Сімферополь, 2000. (робота російською мовою)

Над статтею працювали: Піскун Дар’я, Судак Олена