Кара-Даг

Кара-Даг уважається одним із найтаємничіших місць Кримського півострова. Це єдиний у Східній Європі стародавній згаслий вулкан, що діяв у Криму приблизно 120-160 млн. років тому. Винятковий гірський масив знаходиться в південно-східній частині Криму недалеко від м. Кєфє (сучасної Феодосії).

Можливо, через свою назву Qara Dağ (із крт. – «Чорна гора»), а може, через містичний і химерний зовнішній вигляд це місце завжди захоплювало своєю таємничістю та казковістю.

До нас дійшли легенди, що їх складали корінні народи Криму про Карадазьке чудовисько. В одній із них розповідається про те, що між селом Отузи та Коктебелем, у місцевості Юланчик, де багато води й очерету і яка примикає до північної частини Кара-Дагу, жив гігантський змій у лусці, із собачою головою та кінською гривою, що приносив безліч бід жителям долини. Хан викликав зі Стамбула 500 яничарів, які знищили змія, але, як виявилося, випадково залишили в живих його дитинчат.

Також існує цікава легенда про одноокого велетня-людожера, який жахав місцевих жителів: «Удень велетень спить, та навіть його мирне хропіння, схоже на далекий гуркіт грому, лякає жителів навколишніх селищ. Повернеться велетень уві сні – вся гора двигтить, а зітхне – з отвору, що на її вершині, пара клубами валить. Пізнього вечора, коли зовсім стемніє, велетень прокидається й вилазить зі свого лігва. Погрозливо виблискуючи своїм єдиним оком, він починає ревти, так що громом луна далеко перекочується Кримськими горами й завмирає аж на Ай-Петрі».

Місцеві приносили йому в жертву овець, але людожерові було мало: він скидав на поселення каміння, яке руйнувало все на своєму шляху. Тому восени, коли слідом за падолистом наставав місяць весіль, людожерові приносили в жертву молоду наречену. Люди дуже боялися велетня, тому не наважувалися чинити спротив. Та ось одного дня знайшовся юнак сміливий, мов гірський орел, і вирішив подолати велетня.

«Гарно у нас тут, – думав юнак, оглядаючись навколо. – І жити дуже хочеться! Та краще загинути в нерівному, але справедливому бою, ніж терпіти ненажерливе чудовисько. Завтра знову зажадає воно жертви й, може, лиха доля спіткає мою кохану Ельбіс».

Юнак заспівав пісню про пташку кохання, яку почуло чудовисько, тож вийшло зі сховку та попросило юнака заспівати йому ще раз, щоб ця пташка прилетіла й до нього. Юнак пообіцяв, що наступного вечора приведе йому ту, яка посилає любов.

Наступного вечора юнак прийшов на гору зі своєю судженою Ельбіс. Красуня спершу злякалася велетня, та, керуючись своїм коханням, підійшла до краю скелі й попросила велетня уважно спостерігати, як вона випустить пташку

«Може, велетень падаючи поламав собі руки й ноги, а може, отвір завалився, тільки залишився він у горі й не міг уже вибратися назовні, щоб помститися людям».

Цілу ніч над Кримом лютувала негода, місцеві жителі з переляку поховалися у своїх домівках – так лютував велетень. Проте на ранок негода вщухла, а Чорне море ласкаво омивало прибережні скелі.

«Люди ходили берегом, збирали різнобарвні камінчики й милувалися дикою красою мертвого царства велетня. А хто хотів почути його голос, той підходив до двох скель, що, схилившись одна до одної, утворили арку, і голосно кричав:

– Велетню-ю-ю!

– Я ту-у-ут! – відповідала луна».

Джерела:

1. Кара-Даг.

2. «Кара-Даг – чорна гора – легенда Криму».

Працювали над статтею: Аметова Есма, Піскун Дар’я, Судак Олена