Капітал проти прав робітників

Передумови та причини прийняття антиробочих законів

З початком війни українська буржуазна влада проводить цілеспрямовану політику наступу на права робітників. Відбувається це через те, що буржуазія намагається перекласти збитки від цієї війни, які вона також несе, на плечі пролетаріату, а самі ж вигоди від конфлікту (можливі репарації, заключені фінансові контракти з зарубіжними державами та ін.) вона хоче залишити тільки собі.

Війна — це чудовий момент для правлячого кола бюрократії та бізнесу тихо, без зайвого шуму юридично розширити свої повноваження. Звісно, це буде відбуватися ціною попирання залишків соціального законодавства.

Але що саме в цьому моменті такого, що буржуазна влада почала так агресивно діяти в стосунку до свого населення, закабаляючи його економічно? Є декілька причин.

Перш за все — це великий рівень безробіття, який із березня ц. р. 53%, а на сьогодні знизився до 39 % згідно з опитуванням соціологічного центру «Рейтинг».

За логікою економічного розвитку, чим менше людей задіяно в економіці, тим менше сама економіка розвивається, що особливо небезпечно в умовах воєнного часу. І це дійсно так, але, окрім негативного наслідку (для більшості працездатного населення), таке становище грає на руку (роботодавцям), оскільки таким чином поповнюється резервна армія праці.

Це означає, що в роботодавців є великий вибір у наймі працівника з великої кількості кандидатів, як спеціалістів, так і менш кваліфікованих кадрів, але оскільки їх багато, то вартість їхньої праці не є дефіцитною, відповідно й ціна на неї буде нижчою. А це означає, що роботодавець зможе заощадити на своєму працівникові (на заробітній платі, на соціальному забезпеченні, на його вихідних тощо). Тобто, сама логіка капіталу полягає не в далекосяжному розвитку, а в отриманні вигоди тут і прямо зараз, праця не на все суспільство, яке постраждає внаслідок такої політики, а праця на благо певного кола осіб, яким не так важливо, як їхні дії впливають на добробут їхніх співгромадян.

Саме цього й добувається буржуазія, від малої до великої, про що свідчать два закони (№ 5371, № 7160). Але про суть цих законів ми розповімо нижче.

Друга причина — це те, що самі робочі місця є досить обмеженими.

За період повномасштабного вторгнення, багато підприємств були знищені або повністю розорилися, або провели релокацію в інші, більш безпечніші регіони. Але, як ми розуміємо, це все одно не вдається всім, від чого боротьба за місце праці стає доволі напруженою.

Так, за даними опитування «Advanter Group», 49 % підприємств малого та середнього бізнесу сьогодні зупинені або майже зупинені. Лише 15 % не змінили, або навіть збільшили обсяги робіт у порівнянні з тими, що були станом на 23 лютого.

4–7 травня бізнесмени говорили про втрати майже 64 млрд доларів. Водночас під час дослідження 21–23 березня 260 власників та СЕО підприємств заявили про втрати сумою 85 млрд доларів. Тобто, можна говорити про переоцінку бізнесом власних втрат.

Загальні втрати економіки України через війну, зокрема — непрямі на кшталт зниження ВВП, припинення інвестицій, відтоку робочої сили, додаткових витрат на оборону та соціальну підтримку тощо, незмінно коливаються від 564 млрд дол до 600 млрд дол.

Саме тому для мінімізації своїх втрат, бізнес буде перекладати тяжкість економічного відновлення на робітництво, це стосується як особливої роботи підприємства, так і роботи всього господарства в масштабах країни.

Тепер перейдемо до розгляду законів, які і виражають матеріальну сторону інтересів бізнесу.

Закон № 5388. Посилення експлуатації

16 квітня 2021 року до Верховної Ради було внесено Проект Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо дерегуляції трудових відносин № 5388, яким із метою лібералізації, дебюрократизації трудових відносин та спрощення ведення бізнесу запропоновано внести зміни до Кодексу законів про працю України, Закону України «Про відпустки», Закон України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».

21 квітня ц. р. після розгляду в другому читанні документ було відхилено ВР та знято з розгляду. Варто зазначити, що профспілки разом із міжнародними партнерами активно позиціонували проти його прийняття.

Що ж ним пропонувалось?

Зокрема, за КЗпП — надурочні роботи можуть провадитися лише з дозволу виборного органу первинної профспілкової організації підприємства, установи, організації. Робота у вихідні дні забороняється. Залучення окремих працівників до роботи в ці дні допускається тільки з дозволу виборного органу первинної профспілкової організації.

№ 5388 пропонувалось — надурочні роботи можуть провадитися лише після інформування виборного органу первинної профспілкової організації. Робота у вихідні дні може провадитися лише після інформування про це виборного органу первинної профспілкової організації.

На думку експерта, тут чітко прослідковується тенденція щодо витіснення з трудових відносин профспілкової організації.

Призначення надурочних робіт є додатковим навантаженням на працівника, а погодження їхнього графіку, у чинному законодавстві, є гарантією безпечної, нормованої праці. У чинній редакції КЗпП виборний орган первинної профспілкової організації може не дозволити навантаження працівника надурочною роботою, навіть за наявності підстав для їх проведення, а законотворці позбавляють його цієї можливості.

Ще одне: КЗпП — при п’ятиденному робочому тижні тривалість щоденної роботи (зміни) визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку або графіками змінності, які затверджує власник або уповноважений ним орган за погодженням із виборним органом первинної профспілкової організації підприємства, установи, організації з додержанням установленої тривалості робочого тижня.

№ 5388 — при п’ятиденному робочому тижні тривалість щоденної роботи (зміни) може визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку або графіками змінності, які затверджує власник або уповноважений ним орган за погодженням із виборним органом первинної профспілкової організації (підприємства, установи, організації з додержанням установленої тривалості робочого тижня.

Правила внутрішнього трудового розпорядку визначають трудовий розпорядок, тобто основи роботи підприємств, установ та організацій. Роботодавець та виборний орган первинної профспілкової організації займаються розробкою правил внутрішнього трудового розпорядку на кожному конкретному підприємстві. Їхня необов’язковість на підприємстві відбирає можливість впливу профспілки та надає роботодавцю шлях до встановлення умов одноособово, що призведе до зосередження «влади» в одних руках.

Отже, експерт зробив висновок: у цій частині норми проекту суперечать Конституції України. В ст. 36 зазначено, що громадяни мають право на участь у професійних спілках із метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів. Але поняття інформування не включає в себе можливість представництва та захисту їх членів перед роботодавцем.

Законодавці поставили собі за ціль зменшити контроль держави над веденням бізнесу. Однак, такий підхід може бути критично сприйнятий суспільством.

Закон № 5371. Наступ на права профспілок

Верховною Радою України 12 травня ц. р. у першому читанні було прийнято закон № 5371 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо спрощення регулювання трудових відносин у сфері малого й середнього підприємництва та зменшення адміністративного навантаження на підприємницьку діяльність», яким вносяться зміни до законів, пов’язаних із працею та статусом профспілок.

Законом № 5371 пропонується встановити нові горизонти для звільнення працівників за ініціативою власника. Нагадаємо, що в чинному законодавстві зазначені випадки, де звільнення працівника можливе лише за погодженням із виборним органом первинної профспілкової організації, а саме пункт 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації).

Зокрема, за діючим КЗпП - якщо розірвання трудового договору з працівником проведено власником або уповноваженим ним органом без звернення до виборного органу первинної профспілкової організації, суд зупиняє провадження по справі, запитує згоду виборного органу первинної профспілкової організації й після її одержання або відмови виборного органу первинної профспілкової організації в дачі згоди на звільнення розглядає спір по суті.

№ 5371 пропонується — згода виборного органу первинної профспілкової організації на розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця з працівником, який є членом діючої на підприємстві профспілки, не вимагається, якщо така умова передбачена трудовим договором. Роботодавець має право з власної ініціативи розірвати трудовий договір із працівником, якщо інше не визначено трудовим договором.

Висновок: роботодавець тепер не повинен обґрунтовувати причини звільнення, оскільки не зобов’язаний законодавством. Як наслідок, особа в разі порушення прав не може звернутись до суду, оскільки роботодавець не зобов’язаний обґрунтовувати своє рішення про звільнення, навіть усно. 

З огляду на це, можна зауважити, що даний закон за одноособовим необґрунтованим рішенням роботодавця ставить під питання гарантії трудових прав працівників, унеможливлює ефективну профспілкову роботу (оскільки частин прав обмежується неможливістю вирішувати долю їх членів) та боротьбу із порушенням трудових прав на робочому місці. А отже, може зустріти супротив суспільної думки.

З проведеного аналізу законопроекту № 5371 слідує, що він:

• знижує низку прав та трудових гарантій, що містяться в Кодексі законів про працю зараз;
• позбавляє профспілки представницьких функцій;
• легалізує умови в трудовому договорі, що можуть погіршувати становище працівника порівняно з чинним законодавством;
• юридична рівність працівника та роботодавця існуватиме виключно декларативно.

Що робити?

Наступ на права робітників — закономірний крок буржуазної влади, коли вона відчуває, що пролетаріат не в ідеологічному, не в організаційному плані не може дати їй відсіч.

Для захисту своїх прав, пролетаріат, насамперед, має навчитися колективно захищати свої права у вигляді професійного об’єднання — профспілок. Ретельно слідкувати за новинами, які прямо впливають на його положення — тобто зміни до КЗпП та інші. Пролетаріат має не приховувати новини, які пов’язані з труднощами роботи на підприємствах, всіляку несправедливість робітники мають публікувати та розповсюджувати в доступних їм ЗМІ, привертати увагу спеціалістів і разом із ними боротися проти нових антитрудових законів.

Але для цього робітництву одного офісу, цеху, гаражу, бази слід діяти спільно, виробляти спільну позицію не тільки в питаннях захисту своїх прав, а і взагалі активно втручатися у формування свого процесу праці, бути активними творцями трудових відносин.

Безумовно, робити це важко, особливо коли людині перш за все треба думати якби прогодувати себе та свою родину, не втратити роботу. Проте, те, що Вам не зовсім кепсько сьогодні, не означає, що цього не станеться завтра.

Водночас, коли профспілковий рух і так придушено, і так знецінено, і так підкуплено, перед ним стає завдання всеукраїнської, не тільки економічної, а ще й політичної боротьби. Не треба думати, що такі, відкрито антинародні, суто напрямлені проти людей праці, дії влади та олігархів обмежаться тільки часами війни. Вони захочуть закріпити ці перемоги й на післявоєнний час, бо тоді зможуть перекласти на вас тяжкий тягар кредитної кабали, а самі розпилять міжнародну допомогу зі своїми західними колегами. Щоби протидіяти цим планам, треба вже сьогодні розпочинати боротьбу, уже сьогодні засновувати незалежні профспілки, поширювати матеріали, що викривають характер цих законодавчих норм серед ваших колег та знайомих. Адже робітники — творці багатства нашої землі. Не можна дозволяти знущатися над нами. Саме ми гинемо на фронті, а не олігархи, саме ми працюємо під гул сирен, а не олігархи. Саме ми поставлені в положення, коли невідомо, що ти будеш їсти й де жити наступного місяця. І саме ми можемо це змінити!

Товариші робітники, з’єднуйтесь, дійте, творіть і боріться, поки не повернете собі те, що у вас вкрали!