Чому нова влада в Україні продовжує курс на капітуляцію
Національний Корпус
Внаслідок тривалої політики пристосування та безхребетності української влади на міжнародній арені сьогодні Україна вперше за останні 28 років своєї незалежності опинилася на межі її втрати. П’ять років українські можновладці на чолі з Порошенком намагалися зупинити російську агресію руками світової спільноти, життям українського народу, не забуваючи при цьому про особисте збагачення. П’ять років тривав процес офіційного визнання Росії країною-агресором, а ЛДНР терористичними організаціями, і все марно.
За весь цей час “українська” влада так і не спромоглася довести світу реальні факти, що підтверджують російську агресію. Світова спільнота та українське суспільство так і не побачили обличчя окупантів і не почули їхні свідчення. Українська судова влада розвалювала справи проти бойовиків та терористів, які воювали проти України, реанімувала проросійських політиків, звільняла вбивць українців від відповідальності і, водночас, виносила обвинувальні вироки учасникам АТО.
А що змінилось з приходом нової влади? Крім емоційних сварок нічого. Хіба що судді з суперечливим минулим зосереджують свої зусилля на поверненні нашої держави в часи СРСР, в “законний” спосіб, повертаючи комуністичні символи українському народові. Судячи зі складу виборчих списків основних політичних сил, політична корупція теж нікуди не поділася.
Природно, що в таких умовах інтерес міжнародної спільноти до російської агресії проти України знизився. Наша держава перестала бути для ключових міжнародних гравців, насамперед ЄС та НАТО, настільки важливою, як стабілізація ситуації в Сирії, ядерна проблема КНДР та Ірану чи міграційна криза в ЄС. Підтримка України у війні з російським агресором для НАТО та міжнародної спільноти почала перетворюватися на вже знайомі обіцянки та заяви про турботу і глибоке занепокоєння. Найбільш влучно охарактеризував цей процес колишній державний секретар США Тіллерсон, зазначивши, що “...немає сенсу боротися за тіло української держави, в тому числі на Сході, якщо вона загубить свою душу через корупцію” (6 липня 2017 року, Лондон, Міжнародна конференція щодо реформ в Україні).
Іншим негативним чинником у ставленні світової спільноти до нашої держави стали незрозумілі, а подеколи і зрадницькі пропозиції окремих українських можновладців щодо врегулювання конфлікту на Донбасі. У першу чергу – це все те ж питання статусу російської мови як регіональної. До речі, на теперішній час активну позицію з цього питання займає чинний голова Офісу президента Андрій Богдан.
Безумовно все це впливає на зміну позицій іноземних країн, насамперед, членів ЄС та НАТО, щодо збереження чи розширення запроваджених у 2014 році проти РФ міжнародних економічних і політичних санкцій. Зокрема, першим кроком міжнародної спільноти на цьому шляху стало повернення РФ до Парламентської асамблеї Ради Європи у червні 2019 року. Одночасно з цим почав набирати обертів процес поновлення РФ в статусі провідного гравця, зокрема, у врегулюванні конфліктів на міжнародній арені, поверненні їй права впливати на ситуацію в Україні та країнах пострадянського простору.
Розвиток успіху для Кремля на цьому напрямі це лише справа техніки. Як бачимо, після тріумфальної участі Путіна на саміті G-20 (28-29 червня, Японія) російська сторона посилила заходи, спрямовані на створення у світової спільноти уявлення про Україну як нестабільну державу, де порушуються права людини, насамперед російськомовного населення і панує корупція, а українська влада не здатна контролювати ситуацію в державі.
Задля досягнення відповідної мети Кремль активізував в Україні діяльність своєї “п'ятої колони”, у вигляді підконтрольної РФ політичної партії Опозиційна платформа – “За життя” та путінських посіпак в українських спецслужбах. Головне завдання, яке поставив їм Кремль – переконати Президента Зеленського та його команду в необхідності нейтралізації в Україні діяльності націоналістичних та патріотичних сил, оскільки вони, нібито, становлять загрозу національній безпеці України та негативно впливають на її міжнародний імідж.
Основний розрахунок російської влади полягає в тому, що будь-які силові заходи зі сторони влади стосовно націоналістів суттєво загострять ситуацію в нашій державі, не виключно аж до збройного протистояння та хаотизації суспільно-політичної ситуації в Україні. Прологом цих дій є підняття на поверхню таких тем, як зворотне перейменування вулиць та проспектів до імен радянських полководців та відновлення їм пам'яток. Надалі, знищивши руками нової влади останній форпост української нації в особі націоналістів, РФ отримає всі шанси на повернення України до сфери свого впливу, і це означатиме лише одне – кінець існування незалежної української держави.
На сьогодні підготовка такого роду дій, зокрема силових, активно триває в Службі Безпеки України. Зауважимо, єдиній силової структури в Україні, що не зазнала реформування та активно використовувалася Порошенком для задоволення власних бізнес-інтересів та відволікання уваги українського суспільства від наявних в державі економічних та політичних проблем. Для цього, вже “новим” керівництвом Служби розпочато “полювання на відьом” – Національний Корпус та Національні Дружини. А ось чи вистачить сили в нового президента та його команди не піддатися на відповідну провокацію Кремля – це питання часу.
До відома української влади. Росія ніколи добровільно не залишить окуповані території Донецької та Луганської областей. Не вірите, подивіться хоча б на те, як прокоментували окупанти відведення українських військ в районі Станиці Луганської. За словами російських пропагандистів, це перемога виключно дипломатії “ЛНР”, представники якої нібито змусили українську владу відновити зруйнований в цьому районі міст на їхніх умовах”. Ось вам і привід для роздумів. Краще об'єднувати зусилля у боротьбі з ворогом, ніж знищувати на його вимогу тих, хто ціною власного життя готовий боронити Україну.