КПІ у Другій світовій війні

Велика Вітчизняна війна радянського народу проти фашистської навали розпочалась у складних умовах вже палаючої Другої світової війни і була її складовою частиною, головною подією.
Друга світова війна продовжувалась 6 років, населення країн-учасниць складало 1,7 млрд чоловік, у збройних силах налічувалось 110 млн чоловік.
У боях Другої світової війни загинуло більше 50 млн чоловік.

Полум'я Другої світової, розв'язаної восени 1939 року блоком фашистських країн (Німеччина, Італія, Японія) у 1941 році наблизилось до кордонів Paдянського Союзу.
Розгромивши у 1940 році Францію та інші західноєвропейські держави, гітлерівська Німеччина забезпечила свій тил із Заходу і зміцнила свою військову могутність. Радянський Союз був основною перепоною на шляху фашистської Німеччини до встановлення світового панування. Ретельно розроблений німецьким генералітетом стратегічний план війни проти СРСР під кодовою назвою “Барбароса", був затверджений Гітлером у грудні 1940 року.
На боці фашистів була велика чисельна перевага: на багатьох напрямках вони переважали радянські війська в 3-4 рази.

22 червня 1941 року війна як велике загально-народне лихо звалилася на миролюбних людей. У заяві радянського уряду по радіо 22 червня 1941 року говорилося:

На Радянську країну було кинуто 190 дивізій. Збройні сили ворога налічували 5,5 млн чол., вони мали близько 4300 танків, 47,2 тис. гармат і мінометів, 4980 бойових літаків, понад 190 бойових кораблів. Користуючись кількісною перевагою і раптовiстю нападу, гітлерівські полчища влітку-восени 1941 року окупували Прибалтику, Білорусь, Молдову, майже всю територію України, ряд областей РСФСР.

Оборона Києва

Приголомшуюча звістка про підступний фашистський напад сколихнула всю країну. З цього часу людей перед лицем смертельної небезпеки об'єднувала одна справа: якомога скоріше визволити свою землю від гітлерівських завойовників.

Серед мобілізованих в армію у перші дні війни були доценти і викладачі Політехнічного інституту: П.Г. Городецький, А.Л. Бєлаковський, К.А. Долгов, М.Д. Ступак, В.Д. Уваров, В.Г. Баранов, С.Й. Голуб, А.С. Кавун, А.П. Орнатський, Я.М. Потрохов, С.О. Ребров, С.Д. Морозовський, М.М. Храбров, Є.Д. Середюк, В.А. Турновський, С.А. Яковлєв, аспіранти М.К. Бєлкін, В.В. Дубров, П.В. Корноухов, А.М. Фірстов та багато ін. Близько 650 працівників інституту — мобілізованих і добровольців — вступили до лав Червоної Армії і Флоту.

З початку війни студенти п'ятих курсів інституту, проходячи нетривалу підготовку, йшли на фронт командирами підрозділів. Студенти перших курсів добровільно вступали до загонів діючої армії, а ті, що залишались, йшли до народних ополчень, загонів ППХО, молодіжних загонів оборони міста, працювали на будівництві оборонних укріплень на річці Ірпінь в районі м. Василькова: фронт, незважаючи на відчайдушний опір не шкодуючих свого життя бійців, неминуче наближався до Києва. Вже в серпні 1941 року німецькі війська, зазнаючи серйозних втрат у боях, переправились через Дніпро, а 26 вересня частини рaдянської армії, виконуючи наказ свого командування, відступили.

Тяжких втрат зазнала столиця України під час другої світової війни, вже 22 червня 1941 року Київ було піддано масованому бомбардуванню німецькою авіацією. Починаючи від 11 липня 1941 року упродовж 73 днів тривала героїчна оборона Києва. А 19 вересня 1941 року частини Вермахту вступили до залишеного Червоною Армією Києва, оточивши територію на сотні кілометрів від Дніпра. На п'ятий день окупації почалося тотальне нищення Хрещатика й прилеглих кварталів центру міста, здійснюване відповідно до тактики випаленої землі за директивами радянського керівництва.

Під час оборони Києва у 1941 році загинули смертю хоробрих:

• випускник КПІ, член штабу оборони міста Т.В. Шамрило,
• директор КПІ (1937-1941 рр.), військовий інженер ІІІ рангу М.П Шпилько,
• випускники КПІ: П.П. Шапошник, Б.Ю. Шумський,
• викладач інституту М.М. Селезньов,
• співробітники: К.Є. Погурок, Г.Б. Ніколаєнко,
• студенти: І.Г. Горяніна, М.В. Кот, І.В. Малахов та інші.

Окупація Києва

Почалась окупація, більш ніж дворічне (778 днів — з 21 вересня 1941 року до 6 листопада 1943 року) принизливе існування під владою німецького командування. Київ жив за особливими законами війни конспірації і опору. Машина окупаційного режиму діяла з невблаганною жорстокістю: фашисти наводили нові порядки за допомогою шибениць і страт.

Героїчно загинули в окупації вихованці КПІ:

• В.Г. Хохлов, замучений у 1943 році у застінках гестапо,
• Ф.Ф. Резниченко, розстріляний німцями у 1942 році,
• аспірант кафедри зварювання А.Д. Осипенко, страчений у 1943 році.

У партизанській боротьбі брали участь:

• доцент Я.І. Бовсуновський,
• студент Г.П. Гвоздь та інші...

Під час німецької окупації були відновлені дії представників української інтелігенції — прихильників ідеї самостійності України. За підтримки німецького командування у жовтні в Києві була створена Українська Національна Рада на чолі з головою — професором Київського політехнічного інституту М.І. Величківським, економістом за фахом, обраним одночасно і ректором КПІ.

Ташкент

На початку липня 1941 року за рішенням уряду розпочалась евакуція Політехнічного інституту до Ташкента, яку очолив виконуючий обов'язки директора М.В. Колбасников. Вивозилось цінне обладнання, залишали Київ 46 професорів і доцентів, 36 викладачів та аспірантів, 19 співробітників і понад 500 студентів. Частина викладачів інституту була направлена у вузи і на оборонні підприємства східних районів країни.

У Ташкенті інститут розмістився на базі Середньоазіатського індустріального інституту. У складі КІІ (Київського індустріального інституту) було 4 факультети, на яких навчалась 31 група студентів 2-5 курсів. 12. кафедр факультетів очолювали професори і викладачі: Б.П. Таранов, В.І. Толубинський, В.Ф. Бобров, С.Г. Рикліс, І.Б. Бармашенко, В.Я. Бершов, С.С. Руднік, Є.М. Хаймович, П.Г. Березін, С.І. Циткін, С.І. Тетельбаум.

Навчання проводилось переважно у вечірні години, оскільки треба було виконувати необхідні народногосподарські роботи. Студенти і викладачі здійснювали монтаж обладнання евакуйованих підприємств, приймали участь у спорудженні Північно-Ташкентського зрошувального каналу, Саларської, Актепенської ГЕС, працювали на полях Узбекистану.

Боротьба проти ворога на фронті і в важких умовах окупації підтримувалась самовідданою працею вчених і викладачів, евакуйованих на схід країни. Вони разом з вченими Узбекистану надавали наукову допомогу підприємствам республіки. За участю професора В.Є. Васильєва, викладачів К.Л. Ващенка, Є.М. Хаймовича, В.І. Толубинського був запроектований і споруджений металургійний комбінат. Науковці евакуйованого інституту вирішували проблеми енергетики Узбекистану, машинобудівної промисловості, виробництва хімічних препаратів, пов'язаних з боротьбою зі шкідниками сільського господарства, використання місцевої сировини і т. ін. Важливі дослідження і практичні роботи оборонного характеру проводились під керівництвом професорів: С.І. Тетельбаума, О.С. Плигунова, М.О. Кичигіна, С.С, Рудника, доцентів Н.П. Волернера, В.А. Зморовича, М.В. Лауфера, інженерів Ю.Г. Лоєва, А.Т. Юри та ін.

Вклад Євгена Оскаровича Патона

У 1941-1943 роках Євгеній Оскарович розробляє технологію зварювання спеціальних сталей, досліджує фізичні основи горіння дуги під флюсом, зварюваність металів, керує роботами із створення виробництва зварних труб, посудин, машин різного призначення, створює новий клас зварних конструкцій. Під його керівництвом в оборонну промисловість впроваджено устаткування і технологію автоматичного зварювання спеціальних сталей, танків, бомб. Вніс значний вклад в нарощування випуску танків Т-34 в роки війни за рахунок впровадження, спочатку на заводі № 183, а потім і на усіх інших танкових заводах автоматичного зварювання під флюсом. Автомати швидкісного зварювання(АСС) дозволили понизити трудомісткість виготовлення корпусу танка Т-34 у вісім разів, а також не вимагали від робітників високої кваліфікації, глибоких спеціальних знань і великих фізичних зусиль, тому автозварювальниками могли працювати підлітки та жінки.

З перших днів Великої Вітчизняної війни Євген Оскарович Патон розгорнув роботу зі зварювання бойової техніки на підприємствах Уралу. Він керував розробкою технології автоматичного зварювання під флюсом і впровадженням їх у виробництво бронекорпусів танків, артилерійських систем, авіабомб та інших видів озброєння. Вчений розв'язав ряд найскладніших наукових, інженерних та організаційних завдань. Творча праця Є.О.Патона і його співробітників увінчалася успіхом: під кінець війни всі радянські танки зварювали автоматами під флюсом. За роки війни радянська промисловість випустила 104 тис. танків і самохідних артилерійських установок: більше ніж промисловість США (86 тис.) чи Німеччини (53,8 тис.).

Початок визволення

Восени 1943 року для Червоної Армії обставини на фронті складалися все більш сприятливо, розгром німецько-фашистських військ на Курській дузі влітку 1943 року означав повний крах стратегії наступу гітлерівського командування. Ініціатива повністю перейшла до Червоної Армії. Контрнаступ на Орловському і Белгород-Харківському напрямках переріс у стратегічний наступ від Великих Лук до Чорного моря. За три місяці радянські війська відкинули ворога на 400-500 км, звільнили Донбас, підійшли до Криму і почали грандіозну битву за Дніпро.
Ворог був безсилий зупинити визвольний наступ радянських військ. 26 серпня 1943 року 60-а армія генерала І.Д.Черняхівського вступила в північні райони України. Битва за Дніпро і Київ йшла на фронті шириною 750 км. Для визволення Києва радянські бійці, проявляючи надзвичайну мужність і винахідливість у запеклих боях форсували Дніпро і закріпились на Лютіжському і Букринському плацдармах. За успішне форсування Дніпра, мужність і героїзм в битвах за плацдарми правого берега 2438 бійцям було присвоєно звання Героїв Радянського Союзу.

Серед них це звання отримала санітарка Марія Щербаченко, співробітниця КПІ.

Збитки після війни

Майже повністю був знищений центр міста, Хрещатик і прилеглі до нього вулиці, залишились без житла близько 200 тисяч киян, з 1176 підприємств міста під час окупації було виведено з ладу більше 800. Загальні збитки, заподіяні окупантами, становили понад 11 млрд карбованців.

Таке становище спіткало і КПІ. Найбільш ушкодженим був головний корпус, особливо та його частина, де розміщувались лабораторії опору матеріалів. Неевакуйоване лабораторне обладнання було вивезене або знищене, згоріла велика фізична аудиторія. Значних втрат зазнав хімічний корпус.
Був знищений бібліотечний фонд, що складав до війни понад 1 млн одиниць, після визволення міста становив лише 100 тисяч. Комісією під головуванням заступника директора КПІ В.І. Городиського була встановлена загальна вартість знищеного, пограбованого та пошкодженого інститутського майна, яка складала 30 млн карбованців, Заняття, які почали відновлюватись, проходили при температурі повітря в приміщеннях 4-5 градусів морозу — більша частина вікон була без скла, і їх доводилось закладати цеглою. Опалення не було.
КПІ був включений урядом до списку найважливіших навчальних закладів країни: фахівці, яких готував інститут, були конче потрібні у післявоєнний час, щоб якомога скоріше підняти зруйноване господарство. Це збільшувало можливості інституту щодо прискорення відбудовчих робіт. У липні 1944 року інститут повернув собі звичну для всіх назву Київський політехнічний (КПІ).
Назву Київський індустріальний (КІІ) він отримав ще у 1934 році в процесі реорганізації і носив її десять років. Пройде майже десять років, поки самовіддана праця викладачів і студентів остаточно поверне рідним стінам КПІ їх первісний вигляд.

В боях за визволення країни від фашистів віддали життя заступник директора КПІ А.С. Мельников, студенти КПІ: С.Я. Бенієв, І.Я. Роговий, Ю.І. Бересторудь (Герой СРСР, обеліск пам'яті якому зведений у м. Мелітополі), А.Х. Власенко, І.С. Книш, С.К. Кресак, П.К. Петрушевський, А.Е. Піщанський, Я.С. Смолкін, Г.А. Соболь, Б.Ю. Шумський, В.О. Духанов та, на жаль, багато інших...

З перших днів війни і до Дня Перемоги довелось воювати на різних фронтах доцентам: О.С. Семенову, А.П. Орнатському, І.К. Федченку, М.Л. Калнiболотському, науковому співробітнику М.Ю. Ієрусалімову, нач. спецфакультету Л.О. Радченку, аспірантам І.М. Чиженку, О.В. Белоцькому, викладачам І.М. Внукову, А.Ф. Чижському, ст. викладачам Й.М. Могильному, С.О. Реброву, випускникам інституту О.І. Бутузову, Ю.А. Бабенку, студентам-старшокурсникам В.І. Гнатовському, В.Г., Балицькому, Бондар, В.М. Винославському та багатьом іншим, які повернулись до рідного інституту. Включившись у відновлення зруйнованого війною господарства, кияни з перших днів праці віддавали данину шани загиблим, зводячи обеліски пам'яті героям.

Час не гасить, а ще більше звеличує у пам'яті вдячного людства безсмертні подвиги радянських людей, звершені ними в тяжку пору воєнних років.

Винаходи

• Люльєв Лев Веніамінович - автоматичний упереджувальний зенітний приціл, автоматична зенітна гармата калібру 35 мм ЗИК-25.

• Дронг Іван Йосипович - артилерійські тягачі Я-11 та Я-12.

• Горлицький Лев Ізраїлевич -  СУ-122, СУ-85, СУ-100 на базі танка Т-34, а також СУ-100П.

• Патон Євген Оскарович - виготовлення бронекорпусів Т-34.

• Мікулін Олександр Олександрович - авіаційний двигун АМ-34.

• Байбаков Олександр Борисович - бронекатери.

• Лоренцо Дмитро Миколайович - бронепотяг "Железняков".

За матеріалами книги "КПІ. Перше століття. Історичний огляд".
Монографія (Історичний огляд) «КПІ. Перше століття» Автори-упорядники: В.І.Лиховодов, А.Л. Любомудрова, О.В.Лиховодова. – Київ: "Такі справи", 2007. – 384 с.

Оформлення статті: ДНВР КПІ ім. Ігоря Сікорського.
Більше про КПІ на каналі в Telegram.
Зворотній зв'язок: @DNVR_team_bot