КАСАЦІЙНА СКАРГА о. Димитрія Сидора в Київ на вирок від 19. 03.2012, ч. 2
rusin
8. Вирок судді І.В. Стан незаконний і з наступних міркувань. З не названих ним і не обгрунтованих мотивів, демонстративно не взяв він до уваги мої покази, як підсудного, та навіть всіх допитаних 27-ми свідків, які були прямими учасниками підготовки проекту Меморандуму та делегатами 2 ЄКПР. Натомість, взяв до уваги покази антирусинів-націоналістів, родом з Галичини, які не були учасниками 2 ЄКПР.
27 свідків, які були учасниками підготовки проекту Меморандуму та делегатами 2-го Європейського Конгресу Підкарпатських Русинів, на допитах в СБУ та суді одностайно показали, що проект Меморандуму було написано колегіально спеціальною групою русинів. На самому конгресі його постатейно обговорено та прийнято 109-ма делегатами. На 2-му Європейсь-кому Конгресі Підкарпатських Русинів делегати зібралися з єдиною метою та доведеним на суді однозначним мирним умислом: спонукати депутатів Закар-патської обласної ради, про що свідчить головний документ конгресу - лист до депутатів облради, (додаток №2) та офіційний Київ, визнати, накінець, компактно проживаючу в Закарпатті русинську національну меншину в Україні та законно реалізувати успішно прийняте 1 грудня 1991 року на Всезакарпатському місцевому референдумі, у формі плебісциту, рішення про відновлення автономності Закарпаття у складі України. (Успішно, значить, прийняте числом 78%, тобто більше двох третин, як і вимагалося Законом УРСР від 3 липня 1991 року про (місцевий державотворчий) референдум від 1 грудня 1991 року).
Однак суддя Стан І.В., з не названих ним і не обгрунтованих моти-вів, демонстративно не взяв до увагимої покази, як підсудного, та навіть всіх допитаних 27-ми свідків, які були прямими учасниками підготовки про-екту Меморандуму та делегатами 2-го Європейського Конгресу Підкарпатсь-ких Русинів. А 109 делегатів-русинів не тільки обговорювали та голосували, але всі поставили навіть свої власні підписи під прийнятим документом, і ці матеріали знаходяться в суді. На безпідставну думку судді І. Стана, я, підсуд-ний Димитрій Сидор та всі інші вищезгадані свідки, які причетні до проекту Меморандуму та голосування за нього, нібито недостатньо обізнані в пра-вознавстві, а тому не розуміли що писали та що обговорювали і що прий-мали. Але раз так, то звідки у них (навязані слідчим) зрозумілі делегатам та мені, по висновкам експертів, якісь навіть приховані умисли та утаємничена мета, викриті експертами, та котрі судом прийняті за чисту монету, взяті за головний доказ, а непрямі приховані “заклики” І.В, Стан перетворив собі безпідставно на “прямі заклики” і повторив це три рази (с.1,2,3.).
Суддя І.Стан грубо відкинув той факт, що серед свідків-русинів є два доктори наук (вони ж професори - І.Туряниця та І.Кривський), п’ять кандида-тів наук (в їх числі я, Димитрій Сидор), чотири заслужені вчителі або заслу-жені працівники науки України, чотири були та є депутати міської, районної або обласної ради (в їх числі і я, як депутат обласної ради), десятки мають вищу освіту. А свідок Сергій Бисага до недавнього часу десятками років завідував Мукачівським райвідділом освіти. Тому вони, учасники конгресу, добре розуміли що писалося ними в проекті Меморандуму, та за що вони проголосували разом з іншими делегатами одностайно. А свідок Кузьо І.В., який був гостем 2 ЄКПР, має вищу юридичну освіту та 20-річний стаж роботи на посаді прокурора, являється представником Уповноваженого Верховної Ради України по правам людини Н.Карпачової в Закарпатській області.
На противагу цим незаперечним фактам суддя Стан І.В. тенденційно взяв до уваги покази лиш свідків-націоналістів відкритих антирусинів, які родом з Галичини, як ФАЛЬШИВИХ свідків звинувачення зі сторони СБУ, які не більше обізнані у правознавстві, чим делегати конгресу, оскільки деякі з них працюють лиш тренерами на кафедрі фізкультури Ужгородського націо-нального університету. Але очевидний їх злочин у цій справі, як фальшивих свідків, бо вони навіть не були на 2-му Європейському Конгресі Підкарпатських Русинів, а їхні покази звелися ними до вираження власної суб'єктивної думки, яка у них виникла на підставі простої інформації, отриманої із Інтернету або з преси стосовно 2-го Європейського Конгресу Підкарпатських Русинів та “московського попа”, і були суддею прийняті як “головні та справедливі”, адже їх запропонувало саме СБУ. Причому, суддя у вироку приписав їм покази проти мене, які вони зовсім не давали.
Навпаки, всі вони, націоналісти, як один, підтвердили в суді особисто мені, що вони не чули щоб я, підсудний, закликав людей міняти границі України. Крім цього, лінгво-експерти, замовні висновки яких стали стержнем мого звинувачення, вперто відмовлялися на суді відповідати на мої питання та на вище десять питань адвокатів. А другі незручні для них питання суддя грубо просто знімав, щоб уникнути руйнування замовної кримінальної справи №499.
9. Замісто доведених доказів, в якості моєї вини, суддя І.В. Стан просто сухо переписав дуже багато тексту з вільного Коментаря стосовно ст. 110 КК України та переписав майже слово в слово текст звинувачення від СБУ. А фраза про реалізацію вимоги русинів “в складі України” повторюється в Меморандумі чотири рази, але свідомо ні разу не процитована, ні слідчим, ні прокурором, ні суддею і не включена суддею у вирок.
В цій нездоровій українській ситуації суддя Стан І.В. просто не міг інакше вести себе і не міг інакше виконати дане йому політичне завдання з Києва. Тому у написаному ним вироку, в якості доказів моєї вини просто сухо переписав дуже багато тексту з вільного Коментаря стосовно ст. 110 КК України та переписав текст звинувачення від СБУ, щоб цим, наливши водички та сіючи словесну полову, приховати свою неспроможність довести вину підсудного. Але, як написано у ст. 110 КК України та її Коментарі, обов’язковою ознакою являються «умисел» та «мета», а саме їх суддя Іван Стан і не довів - ні мені, ні моїм адвокатам, ні завжди повному залу суду людей, які мали можливість оцінити цинічність цього судового процесу.
Отже, слідчий СБУ Динис В.М. та прокурор Фотченко С.П. у написаних ними безпідставних обвинувальних висновках, а суддя Стан І.В. у переписа-ному від них, майже буква в букву, текст вироку, так і не довели, що я, Димит-рій Сидор, зачитуючи на 2-му Європейському Конгресі Підкарпатських Руси-нів текст проекту Меморандумуробив це нібито з умислом та метою, чита-ючи відкрито в тексті 4 рази реалізувати про вимоги русинів “в складі України”, але, на думку експертів, підступно думав та навязував другим людям заклики (??) відокремити Закарпаття від України і, таким чином, порушити її кордони.
Але це фізично та технологічно неможливо виявити такий собі, придуманий в СБУ, умисел чи мету, відірвати Закарпаття від України, бо текст Меморандуму, з його чотири разовим “в складі України”, не міг породити не лиш склад злочину але навіть подію злочину. То, що фраза про реалізацію вимоги русинів “в складі України”повторюється в Меморандумі чотири рази, свідомо ні разу не процитована ні слідчим, ні прокурором, ні суддею і не включена суддею у вирок.
10. Суддя Закарпатського апеляційного суду І.В. Стан в кримінальній справі №499, де головним аргументом русинів був нереалізований референдум 1 грудня 1991 року, не взяв до уваги цей факт, та й те, що 11 вересня 1997 році на території України вступила в силу положення Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод, та й про те, що законно проведений Закарпатською обласною радою місцевий референдум 1 грудня 1991 року породив свої законні правові наслідки, вищі від Конституції 1996 року, яка сама може бути затверджена таким же самим референдумом.
Суддя Закарпатського апеляційного суду І.В. Стан в суді першої інс-танції, складаючи вирок суду, цитуючи статті Конституції та інші закони, свідомо не взяв до уваги вимоги “Закону про референдуми в УРСР” від 3 липня 1991 року, той факт, що 1 грудня 1991 року відбулися одночасно саме два законні референдуми: Республіканський (всеукраїнський) та місцевий (загально обласний в Закарпатті).
Вони були проведені згідно “Закону про референдуми в УРСР” від 3 липня 1991 року, та й тим попереднім Законом, що породив його, а саме - «Законом про порядок виходу із СРСР» від 3 квітня1990 г., які мали юридичну силу Закона в Україні до моменту розпаду Радянського Союзу - до 10 грудня 1991 року.
А про це факт свідчить Біловежська угода від 8 грудня 1991 г. Вона була 10 грудня ратифікована Верховною Радою УРСР (Україною) в 1991 році, і стала саме з 10 грудня 1991 року частиною українського законодавства.
Ось її текст: «Мы, Республика Беларусь, Российская Федерация (РСФСР), УРСР (Украина), как государства - учредители Союза ССР, подписавшие Союзный Договор 1922 года, далее именуемые Высокими Договариваю-щимися Сторонами, констатируем, что Союз ССР как субъект международ-ного права и геополитическая реальность, прекращает свое существование. (Преамбула цієї Угоди подана в додатку №8). Саме проголошення незалежності України лиш прискорило, але не поміняло порядок вимог закону.
А в «Законі про порядок виходу із СРСР» читаємо:
Статья 1. Порядок решения вопросов, связанных с выходом союзной рес-публики (УССР) из СССР в соответствии со статьей 72 Конституции СССР, определяется настоящим Законом.
Статья 3. ...В союзной республике (УССР), на территории которой имеются места компактного проживания национальных групп (русини), составля-ющих большинство населения данной местности (Закарпатська область) при определении итогов референдума результаты голосования по этимместностям учитываются отдельно (Всезакарпатським референдумом 1 грудня 1991 г. 78%).
Статья 6. ..В союзной республике, имеющей в своем составе ... места ком-пактного проживания национальных групп (русини, Закарпаття), упомяну-тых в части второй статьи 3 настоящего Закона, итоги референдума рассмат-риваются Верховным Советом союзной республики совместно с соответ-ствующими Советами народных депутатов (Закарпатською облрадою).
Статья 7. Верховный Совет союзной республики представляет Верховному Совету СССР итоги референдума. Верховный Совет союзной республики (УССР), имеющей в своем составе ... места (Закарпаття) компактного проживания национальных групп (русини), упомянутых в части второй статьи 3 настоящего Закона, представляет в Верховный Совет СССР итоги референдума … по месту (Закарпаття) компактного проживания наци-ональных групп (русини) с выводами и предложениями соответствую-щих органов государственной власти (Рішення референдуму 1991 р. та Проект Рішення Закарпатської облради про Закарпаття, як спеціальну самоврядну територію знаходиться в судовій справі).
Статья 13. Выходящая республика (УССР) обязана соблюдать общепризнан-ные принципы и нормы международного права, а также права и свободы человека, закрепленные в международных договорах, участником которых является СССР. ...Многосторонние и двусторонние договоры,заключенные СССР (“Про Закарпатську Україну) и находящиеся в силе на момент выхода союзной республики из СССР, продолжают действовать в отношении вышедший республики, если не будет достигнута договоренность об ином. (згідно ст.9 Конституції України, тільки Верховна Рада має праводати згоду на цей міжнародний договір “Про Закарпатську Україну”, як і кожний окремо договір, щоб він реально став частиною законодавства України, чого Верховна Рада України не зробила й до сьогодні, що не врахував суддя І.В. Стан).
Статья 14. … Во взаимоотношениях между выходящей республикой, с одной стороны, и Союзом ССР, а также иными союзными республиками, автоном-ными республиками, автономными образованиями и национальными группами (русини), упомянутыми в части второй статьи 3 настоящего Закона, с другой стороны, в течение переходного периода должны быть решены следующие вопросы:
1. определена судьба находящихся на территории республики объектов общесоюзной собственности....
7. согласован статус территорий (Галичина, Закарпатье, Буковина, Крым), не принадлежавших выходящей республике (УССР) на момент ее вступления в состав СССР (в 1922 г.); (Закарпаття до 1946 року автономна Республіка Закарпатська Україна-Підкарпатська Русь).
8. согласован статус территорий (Закарпаття), на которых компактно проживают национальные группы (русини), упомянутые в части второй статьи 3 настоящего Закона, с учетом результатов их волеизъявления на референдуме; (тобто 78% за спеціальний статус регіону. Про присутність і існування народа русинів також підтверджено Закарпатською обласною радою).
10. разрешены иные вопросы, требующие взаимного урегулирования. Статья 16. В соответствии с общепризнанными принципами и нормами меж-дународного права и международными обязательствами СССР выходящая республика (УССР) обеспечивает гражданские, политические, социальные, экономические, культурные и иные права и свободы гражданам СССР, кото-рые остаются проживать на ее территории, без какой либо дискриминации по признакам расы, цвета кожи, пола, языка(русинского), религии, политических или иных убеждений, национального (русини) или социального происхождения, имущественного положения места и времени рождения (всі жителі Закарпаття були саме громадянами Підкарпатської Русі та Чехословаччини або Угорщини, де і родилися).
Отже, ми довели суду про 20 річну причину конфлікту в Закарпатті - 20 років не визнання національності “русин” та волевиявлення народу. Закарпатці пам'ятають і завжди будуть нагадувати, що саме 1 грудня 1991 року відбулися одночасно два законні державотворчі референдуми: Республіканський (всеукраїнський) та місцевий (загально обласний в Закарпатті), які були проведені згідно “Закону про референдуми в УРСР” по тексту саме від 3 липня 1991 року, а не в змінах до закону в 1992 році і пізніше, які свідомо і неточно зачитував та цитував у вироку суддя І.В. Стан.
У свою чергу, своїм своєчасним рішенням, через неповних два місяці, 24 січня 1992 р., депутати Закарпатської обласної Ради народних депутатів виконали свій обов'язок відповідно до діючого на той час Закону УРСР “Про референдуми в УРСР” від 3 липня 1991 року і, згідно вимог за-кону, звернулися до Верховної Ради України з законною інформацією-пропозицією: невідкладно внести (а не затвердити результати, бо вони вже вступили в законну силу 4 грудня 1991 року) до тексту Конституції (діючої на той час Конституції УРСР) законні зміни відповідно до результатів успішного законного місцевого Всезакарпатського референдуму.
Депутати Закарпатської обласної ради сповіщали Верховну Раду Укра-їни, що згідно закону “Про референдум в Україні” його результати, підтверд-жені офіційно, й вимагають «...Першу частину ст. 77 Конституції УРСР... до-повнити словами: «В Україні є спеціальна самоврядна адміністративна територія Закарпаття", і відповідно доповнити її главою 7 з словами: «Спе-ціальна самоврядна адміністративна територія Закарпаття є складовою час-тиною України і самостійно вирішує питання віднесені до її компетенції».
Однак, й до сьогодні ця законна норма наслідків Всезакарпатського місцевого державотворчого референдуму 1 грудня 1991 року не виконана Верховною Радою України та незаконно 20 років блокується українсь-кою владою.
А це постійно з того часу приводить до непорозумінь між жителями Закарпаття і центральною владою, яка не вирішила тоді це питання, та провокує появу жорстких але законних вимог русинів. А з боку саме держави, такі вимоги породили Києвом найгірший варіант — ніяк не визнавати законні права русинів Закарпаття, не визнавати волевиявлення закарпатців в 1991 році, а тих, хто нагадає Меморандумом про законні права і свободи - переслідувати кримінально. Що й вилилося на замовну верхами проти мене сфабриковану в СБУ судову кримінальну справу №499, як це й приписано таємними урядовими “Планами-заходами”, особливо пунктом 10.
Як священику — мені найменше потрібна самоврядна територія Закар-паття у складі Україні, бо я не займаюся бізнесом, не мічу на світські посади, але, згідно церковних “Основ соціальної концепції Церкви”, я зобов'язаний захищати і русинські національні права своїх парафіян-русинів. Будучи авторитетним в русинському русі, мені й було запропоновано на 2 ЄКПР зачитати мирний русинський текст проекту Меморандуму до влади. Чим це закінчилось для мене “в демократичній” Україні — вже знає цілий світ.
Отже, засудженням мене на три роки позбавлення волі лиш за статутне прочитання русинського тексту проекту Меморандум в залі конгресу, як ко-лективного чи колегіального документу, який я особисто не складав і не по-ширював у ЗМІ, суддя І.В. Стан порушив мої права, позбавив мене незаконно волі, та свободи пересування на чотири роки до вироку, та два роки після вироку. Цим порушено мої політичні права і свободи, мою честь і достойність, та грубо підірвано цим незаконним вироком й верховенство права в Україні. Прошу:
Колегію суддів Судової палати в кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ :
Скасувати вирок Закарпатського апеляційного суду від 19 березня 2012 року стосовно мене як незаконний, а порушену проти мене кримінальну справу №499 закрити за відсутності події злочину.
Сидор Димитрій Димитрович 18 квітня 2012 року Додаток.
Копія оригіналу Меморандуму русинів від 25 жовтня 2008 року на русинській мові (на русинському языкови) на 4 стор.
Копія звернення делегатів 2 ЄКПР до депутатів Закарпатської обласної ради, на 1 стор.
Копія скарги в Закарпатський апеляційний суд від 3.04.2012 року. 1 стор.
Копія скарги в Закарпатський апеляційний суд від 18 квітня про відмову судді І.В. Стан дозволити нам вчасно ознайомитися з протоколами судових засідань. 1 стор.
Копія скарги голові Апеляційного суду Закарпатської області М. Крегулу.
Статут Європейського Конгресу Підкарпатських Русинів. 3 стор.
Критичний аналіз вироку судді І.В. Стан. (на 17 стор.)
8. Преамбула Біловежської Угоди: “Основываясь на исторической общности наших народов и сложившихся между ними связях, учитывая двусторонние договоры, заключенные между Высокими Договаривающимися Сторонами, стремясь построить демократические правовые государства, намереваясь развивать свои отношения на основе взаимного признания и уважения государственного суверенитета, неотъемлемого права на самоопределение, принципов равноправия и невмешательства во внутренние дела, отказа от применения силы, экономических или любых других методов давления, урегулирования спорных проблем согласительными средствами, других общепризнанных принципов и норма международного права, считая, что дальнейшее развитие и укрепление отношений дружбы добрососедства и взаимовыгодного сотрудничества между нашими государствами отвечают коренным национальным интересам их народов и служат делу мира и безопасности, подтверждая свою приверженность целям и принципам Устава Организации Объединенных Наций, Хельсинкского Заключительного акта и других документов Совещания по безопасности и сотрудничеству в Европе, обязуясь соблюдать общепризнанные международные нормы о правах человека и народов, договорились о нижеследующем:
Статья 1. Высокие Договаривающиеся Стороны образуют Содружество Независимых Государств.Статья 2. Высокие Договаривающиеся Стороны гарантируют своим гражданам не-зависимо от их национальности (русины) или иных различий равные права и сво-боды. Каждая из Высоких Договаривающихся Сторон (Украина) гарантирует гражданам других Сторон, а также лицам без гражданства, проживающим на ее территории, независимо от их национальной принадлежности или иных различий граж-данские, политические, социальные, экономические и культурные права и свободы в соответствии с общепризнанными международными нормами о правах человека. Статья 3 Высокие Договаривающиеся Стороны, желая способствовать выражению, сохранению, и развитию этнической, культурной, языковой и религиозной самобытности населяющих их территории национальных меньшинств (русины) и сложившихся уникальных этнокультурных регионов (Закарпатье), берут их под свою защиту».
Совершено в городе Минске 8 декабря 1991 года в трех экземплярах каждый на белорусском, русском и украинском языках, причем три текста имеют одинаковую силу.За Белорусию. Шушкевич В. Кебич; За РСФСР Б. Ельцин Г. Бурбулис; За Украину Л. Кравчук В. Фокин;.