КАСАЦІЙНА СКАРГА  о. Димитрія Сидора в Київ на вирок від 19. 03.2012, ч. 1

НАЗАД К СОДЕРЖАНІЮ
Колегії суддів Судової палати в кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду

цивільних і кримінальних справ

/01043, м. Київ, вул. Пилипа Орлика, 4 а/

засудженого вироком апеляційного суду Закарпатської

області від 19 грудня 2012 року по ч.1 ст.110 КК України Сидора Димитрія Димитровича

/88005, м. Ужгород, пл. Кирила і Мефодія 7, Закарпатської області/

на зазначений вирок

КАСАЦІЙНА СКАРГА

Вироком апеляційного суду Закарпатської області Стан І.В. Від 19.03. 2012 р. по кримінальній № 499 мене визнано винним по ч.1.ст. 11.КК України. Відповідно до вироку, на рішення суду від 19.03 2012 р. може бути подана засудженим лише до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційна скарга протягом одного місяця з моменту винесення вироку.

Я, Сидор Димитрій Димитрович, як апелянт, не погодився із зазначеним рішенням суду першої інстанції в складі головуючого Стана І.В. (в даному випадку апеляційний суд Закарпатської області виступав в якості суду першої інстанції) в частині визнання за мною права подачі виключно касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України, з таких підстав:

своїм рішенням суддя І.В. Стан обмежив мої права та законні інтереси, гарантовані мені Законом, позбавивши мене можливості подачі апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції.

Оскільки касаційне оскарження є моєю останньою правовою можли-вістю оскаржити незаконне рішення суду, то позбавлення мене можливості апеляційного оскарження суду першої інстанції істотно знижує мої права на захист, бо не дає мені змоги, згідно існуючих там вимог, зразу звернутися в Європейський суд по правам людини.

Враховуючи викладене, на підставі ст., ст. 347, 348, 350 КПК України, я ПРОСИВ колегію суддів в кримінальних справах Апеляційного суду Закар-патської області: -Прийняти до розгляду апеляційну скаргу "на рішення судді Закарпатського апеляційного суду Стан І.В. від 19.03.2003 р. по кримінальній справі № 499;

- Скасувати рішення Закарпатського апеляційного суду від 19.03.2012 р. по кримінальній № 499 в частині можливостей його оскарження та прийняти нове рішення.

Отримав я відмітку дати від канцелярії Закарпатського апеляційного суду числом: 3 квітня 2012 року.

Однак, відповідь на мою скаргу в Апеляційний суд від 3 квітня 2012 року я так і не отримав від Закарпатського апеляційного суду, разом з відмовою судді І.В. Стана видати вчасно мені 23 березня 2012 року аудіо диски та дати можливість ознайомитися з протоколами судових засідань (навіть на 19 квітня 2012 року, в перший день вже після строку подачі касаційної скарги).

1. Першим допоміжним в порозумінні цієї судової справи є відомий факт, що місцеві судді в 2008 році відмовилися брати в провадження кримінальну справу № 499.

Місцеві судді мукачівського потім ужгородського міських судів в 2008 році категорично відмовилися брати в провадження кримінальну справу №499, бо професійно не бачили на це законних підстав. До цих пір невідомо, чому суддя Апеляційного суду Закарпатської області Стан І.В., який в апеляційному суді, у якості суду першої інстанції, незаконно, без доказової бази, насмілився взяти в провадження кримінальну справу №499, відкриту в СБУ лиш “по факту” в червні 2008 року проти делегатів Першого Європейського конгресу підкарпатських русинів, та перекваліфіковану проти мене в СБУ 5 грудня 2008 року. Саме цим опинився І.В. Стан крайнім, на мій погляд, через виконання вказівки з Києва. Були відомості в ЗМІ, що йому за відкриття справи та засудження, ненависного В.Ющенкові та його адміністрації “московського попа”, Димитрія Сидора, було обіцяно вищу посаду, чому він й безпідставно тягнув три роки судовий процес. Але як вибрали на ту посаду другого, І.В. Стан розлючено і спішно завершив свій антирусинський політичний ганебний процес з явним зловживанням службового положення судді, дії якого свідомо були направлені проти моїх прав і свобод та порушення вимог 10 ст. Європейської Конвенції про права людини.

Отже, 19 березня 2012 року саме суддя Закарпатського апеляційного суду І.В. Стан засудив мене та, фактично, і 109 делегатів-русинів 2 ЄКПР, що підписали мирний Меморандум, в якому і близько не було придуманих в СБУ закликів до зміни зовнішніх кордонів України.

2. Меморандум 2 ЄКПР був складений русинами на русинській мові і не був, не тільки вивчений, але за три роки навіть і не прочитаний суддею, а експерти-лінгвісти не підтвердили в суді що отримали дипломи з вивчення русинської мови підкарпатських русинів, а лиш згадали про якусь відому їм “карпатську говірку”, яка не є русинською мовою.

І.В. Стан на судових засіданнях не вивчав статут Європейського Конгресу Підкарпатських Русинів (ЄКПР). Суддя, однак, зацитував на с.5 (4 абзац) оригінал Меморандуму 2 ЄКПР фразою “приняв и утвердив 25 октовбра 2008 г.” (див. оригінал Меморандуму додаток №1) на русинській мові, який в суді в Ужгороду не був ним зовсім вивчений, і ні разу навіть не зачитаний - ні в оригіналі, ні в перекладі на українську чи російську мови. А подана мною для вивчення документу в оригіналі кодифікована “Граматика русинського языка” для експертів-лінгвістів була публічно повернута мені суддею І.В. Станом в судовому засіданні, бо він цілеспрямовано не збирався вивчати оригінальний текст Меморандуму, бо цим би розвалив судову справу.

Дійсно, я, як співголова 2 ЄКПР, конгресу що мав 109 делегатів-русинів, через 17 років після референдуму 1991 року мирно зачитав саме цей запропонований мені організаторами 2 ЄКПР русинський текст колективного Меморандуму, який містить в собі нагадуванням про різні подані вже владі в попередні часи різні звернення, рішення та вимоги, з метою поважати волю народу, виражену успішно на законному місцевому референдумі. Саме за просте повторне зачитання тексту попередніх вимог до влади, які згадані в Меморандумі і які давно вже були опубліковані, тобто мирного нагадування українській владі про них, та про не вирішене етно політичне питання русинської нації, я був засуджений незаконно сфабрикованою в СБУ справою №499 від 5 грудня 2008 року та свідомо незаконним судовим вироком аж на четвертий рік розтягнутих судових засідань - 19 березня 2012 року.

Одноразово я, як священик і журналіст, член національної спілки жур-налістів України, про що суд вперто промовчав і в судовий вирок не вніс цю інформацію, цілковито спростовую всі звинувачення СБУ, прокуратури і суду проти мене. Я мирно з мирними намірами, згідно статуту Європейського конгресу, зобов'язаний був разом з членами президії зачитати запропонований мені делегатами їхній колегіальний текст мирного проекту документу на 2 ЄКПР. За це мені незаконно, в порушення 10 ст. Конвенції про права людини, інкримінували ст.110 КК, сфабрикувавши кримінальну справу №499 за допомогою єдиних “доказів” - упереджених чи навіть злочинних висновків експертів-лінгвістів.

Вони, за повної відсутності прямих закликів в Меморандумі, зробили вид, що використали теорію мовленевого акту, а фактично, самі придумали якісь таємничі непрямі заклики, що відкрило для СБУ та українському суду поле всеможливих злочинних сталінсько-берієвських інкримінацій громадянам любих замовлених владою злочинів.

Перша лінгвістична експертиза №156/166-е вже була без мене незаконно проведена до 5 грудня 2008 року, з грубими порушеннями вимог закону, і цинічно вручена мені на підпис про нібито ознайомлення з нею, причому, в самий день відкриття проти мене кримінальної справи №499 — 5 грудня 2008 року. Але її “висновки” не задовольняли прокуратуру, а тому 16 грудня обласна прокуратура вказала СБУ про це. Але слідчий СБУ не зреагував на лист прокурора. Через сім місяців була призначена тим же самим експертам, знову незаконно, знову за моєю спиною, друга, явно замовна експертиза за №056/75-б від 30.07.2009 року, яка вимоги прокуратури “виконала” і змушена була знайти хоч непрямі, але вже заклики, які, на думку експертів, “рівнозначні (?) не визнанню границь України”. Але хоч це не є закликами до зміни меж та державних кордонів України, але для СБУ та для суду ці замовні фантастичні висновки експертів і стали головною підставою передавати діло в суд. При цьому для суду вони так і залишилися єдиним основоположними “доказом”, який я разом з адвокатами багатократно успішно спростував, але суддя І.В. Стан перетрансформував їх в прямі заклики і інкримінував мені незаконно ст.110 КК.

3. Крім цього, Закарпатському апеляційному суду (суду першої інс-танції) нами було доведено про головну причину вимог русинів Закар-паття — не реалізований, але законно проведений 1 грудня 1991 року місцевий державотворчий рефрендум.

Суду було доведено, що є юридичним фактом - з моменту опублікування результатів місцевого загальнообласного референдуму від 1 грудня 1991 г., тобто с 4 грудня 1991 г. в газеті «Новини Закарпаття», як офіційному органі обласного органу Ради народних депутатів Закарпаття, його (референдуму) рішення вступило в правову силу і ніяка Конституція, прийнята 5 років після референдуму в 1996 році, не має ні права, ні сили відмінити їх. Бо цього вимагає ст. 45 Закону «Про референдуми в УРСР …» від 1991 року де чітко сказано, що зміна чи відміна його результатів можливі тільки виключно наступним референдумом. А запобігання проведенню такого наступного місцевого референдуму приписано виконавчій владі України таємними “Планами-заходами” від 1996 р. (знаходяться в справі підтверджені державною печаткою). Круг замкнувся.

Є також юридичним фактом, що 11 вересня 1997 році на території України вступили в силу положення Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод, котрі грубо порушені судом першої інстанції проти мене.

Адже засудження мене тільки за статутне прочитання русинського тексту колегіального проекту Меморандуму, не підпадає до ч.1. ст. 110 КК України, і не може бути тим обмеженням, яке виправдовує застосування п.2. ст. 10 Конвенції про права людини. Тому на моє переконання, як зміст ст. 110 КК України не відповідає взятим на себе міжнародним зобов'язанням, так і рішення суду за статутне прочитання мною русинського тексту проекту Меморандуму є також свідомо незаконним.

Суд не довів, що мені ( як і жителям Закарпаття-русинам, які активно і свідомо голосували 1 грудня 1991 року за Україну (92,5%) і так само (78%) за автономію Закарпаття у складі України), є підстави інкримінувати за відомо безрозсудний “умисел та спеціальну мету здійснити зміну межі території або державного кордону України».

Отже, по причині нереалізованого 1 грудня 1991 року референдуму, 25 жовтня 2008 року в Мукачеві мирно зібрався і мирно відбувся 2-й Європейський конгрес підкарпатських русинів, який Меморандумом мирно нагадав українській владі про попередні послані русинами зверення до влади у формі пакету 11-ти документів та звернень та вимог, раніше прийнятих. Йшлося про не вирішене етно політичне питання русинського народу, виражене на референдумі 1 грудня 1991 року. А спеціальним листом до Закарпатської обласної ради, як головним невід'ємним документом форуму, (додаток №2) сформував коротко русинський конгрес суть русинських вимог.

Але українська влада відмовившись з русинами навіть сідати за стіл переговорів, в лиці В. Ющенко, згідно “Планів-заходів” (п.10) дала злочинну команду СБУ судово переслідувати лідерів русинського руху, а, на кінець, вирішили засудити одного мене, свящ. Димитрія Сидора, щоб перелякати інших русинів, примусивши русинів, жителів Закарпаття, перестати вимагати реалізації своїх законних гарантованих національних прав.

4. Цей політичний вирок свідомо незаконний і з наступних міркувань: кримінальна справа №499 взята в провадження суддею І.В. Стан без доказової бази.

Не тільки міжнародні правозахисники і русинські організації за 20 років та мої адвокати, але й заступник прокурора Закарпатської області І.Зарева та С. Зовдун більше трьох років тому, 16 грудня 2008 р., написали про це беззаконня СБУ як слідчому, так і саме начальнику Управління СБУ в Закарпатській області полковнику СБУ Тиводару Б.М., давши відповідну вказівку за № 04/4-619. (Вона є в матеріалах суду). У цій вказівці І.Зарева нагадував виконавцям політичного замовлення від В. Ющенко, що обов’язковою ознакою складу такого “злочину», передбаченого 1-ю частиною ст. 110 КК України є умисел та мета вчинення цього злочину, які матеріалами кримінальної справи №499 на той момент зовсім не були встановлені, бо реально не було події злочину, що засвідчило факт - сама справа №499, відкрита по факту, без доказової бази взята була І.В. Стан у впровадження. Тобто, за юридичною підказкою заступника прокурора області Зареви саме СБУ, під злочинним тиском тодішнього президента В. Ющенко, безпідставно порушило 5 грудня 2008 року проти мене, Димитрія Сидора, кримінальну справу № 449 без всякої доказової бази з грубими порушеннями закону моїх громадянських та політичних прав.

Щоб якось вийти із злочинної для СБУ ситуації, заступник прокурора Закарпатської області І.Зарева у вище згаданій вказівці міг вимагати від СБУ закрити кримінальну справу, відкриту лиш “по факту” і без всякої доказової бази. Однак і він не вимагав справу закрити, а лиш підсказав на необхідність повторно цілеспрямовано допитати всіх свідків та повторно провести саме таку судово-лінгвістичну експертизу, щоб замовлено спрямувати її висновки “на встановлення»(??) необхідного для цієї замовної в СБУ кримінальної справи придуманого “умислу та реальної мети вчинення даного «злочину» священиком Димитрієм Сидором. Докази моєї вини почав суддя І.В. Стан в суді збирати для вже відкритої незаконно проти мене 5 грудня 2008 року кримінальної справі № 499 без всякої доказової бази.

Як показали адвокати, згідно ст. 227 кримінально-процесуального кодексу України, ця письмова вказівка І.Зареви була для СБУ обов’язковою для виконання. (1-ий том справи № 449 сторінка № 15). Ця вказівка була сухо і наскоро зачитана суддею Стан І.В. без відповідного дослідження в судовому засіданні матеріалів кримінальної справи № 449. Будучи свідомо не вивченою юридично достатньо, бо очевидно руйнувала замовну кримінальну справу, фактично, потім суддею Іваном Стан свідомо і не була взята навіть до уваги.

Під час дебатів, мій адвокат Годьмаш П.В. знову звернув увагу судді Стан І.В. на цей кричущий факт та наголосив, що як слідчий СБУ Динис В.В., так і в суді вперто не виконано вище згадану вказівку заступника прокурора Закарпатської області І. Зарева про відсутність у підсудного складу злочину. А за три роки матеріалами кримінальної справи № 449 та показами свідків так і не було суддею І.В. Стан доведено, що у підсудного Димитрія Сидора був умисел та мета відокремити Закарпаття від України. Таким чином не міг я скоїти злочин, передбачений 1-ю частиною ст. 110 КК України.

5. На протязі трьох років в суді не було навіть спроби (хоча б фор-мально) розслідувати гіпотетичні причини (або їх відсутність) нес-тримного прагнення, фанатичного наполегливого мого “бажання”, як священика, викопувати і переносити прикордонні стовпи Шенгенської границі 4-х сусідніх держав

Відносно ст. 110 ч.1. Без ретельного розгляду мотивів не можна (навіть теоретично) відповісти, що міститься у статті ознака - «умисні дії». Під де-фініцією «умисні дії» юристи розуміють «заздалегідь обдумані, навмисні, ре-алізовані (або спроба їх реалізації) злочинні дії, спрямовані на особисту ко-ристь (якусь вигоду матеріальну, досягнення влади, тощо). А на протязі трьох років в суді не було навіть спроби (хоча б формально) розслідувати гіпоте-тичні причини (або їх відсутність) нестримного прагнення, фанатичного наполегливого мого “бажання”, як православного священика та журналіста, редактора двох газет “Християнська Родина” та “Підкарпатська Русь”, викопувати і переносити прикордонні стовпи Шенгенської границі 4-х сусідніх держав та ще «в порушення порядку встановленого Конституцією України» для якоїсь особистої вигоди — можливо розширяти територію єпархії. Суддя І.В. Стан не знав, що заклики змінити кордони Закарпаття яке є у складі України з січня 1946 року є, фактично, в порушення міжнародного Тріанонського договору від 1920 року про границі між Угорщиною та Чехословаччиною-Підкарпатською Руссю.

Вже сама постановка такого питання: навіщо і з якою метою знадоби-лося мені, православному священнослужителю Української Православної Церкви, перенесення прикордонних знаків з 4-ма Європейськими сусідніми країнами, викликає законний подив, і підтверджує про чисто політичне замовлення ганебного судилища надомною та над 109 -ма делегатами 2 ЄКПР. Бо русини Закарпаття всі, і краще чим суддя І.В. Стан, знають, що границі їх автономної державності записані в міжнародному Тріанонському договорі в 1920 р., і тільки безумний може ці питання піднімати, або СБУ з прокуратурою, працівники яких абсолютно не знають історії Закарпаття-Підкарпатської Русі. Не знають історії Закарпаття і в НАН України.

6. В порушенні кримінальної справи проти мене, як і в судовому процесі мали місце порушення Україною її міжнародно-правових зобов'язань у сфері прав людини, зокрема ст. 10 “Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод”.

Згідно досліджень європейських правозахисників, давно необхідна в Україні і декриминалізація відкрито політичної статті 110 КК. А у політичному засудженні мене, свящ. Димитрія Сидора, на замовлення В. Ющенко, руками В. Наливайченко, явно мало місце порушення Україною її міжнародно-правових зобов'язань у сфері прав людини, зокрема ст. 10 “Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод”. Юристи та політологи давно заявили, що для дотримання 10 ст. Європейської Конвенції терміново необхідна декриміналізація й ст. 110 КК "Посягання на територіальну цілісність і недоторканність України", яка провокаційно і грубо суперечить міжнародному законодавству взятому на себе добровіль-но Україною. Навіть перша частина ст. 62 діючого в 1976 р. КК України була прописана демократичніше: «Умисні дії, вчинені з метою (насильницької) зміни території або державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, а так само публічні заклики чи розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій».

На жаль, вона «перекочувала» до діючого на сьогодні кримінального кодексу України у якості статті 110 майже повністю, але без ключової фрази “насильницькі дії” і зазвучала провокаційно так: «Умисні дії, вчинені з метою зміни меж території або державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, а також публічні заклики чи розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій». Тобто, навіть, якщо такі ненасильницькі дії чи ненасильницькі заклики не привели до наслідків, суддею І.В. Стан рахується вже “закінченим злочином” (див. на с.3 вироку.).

Отже, стаття 110 КК прямо протирічить Конвенції з прав людини, бо, згідно вимог ст. 10 Конвенції з прав людини, "1. Кожен має право вільно висловлювати свою думку. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і поширювати інформацію та ідеї без будь якого втручання з боку публічних властей і незалежно від державних кордонів”, не закликаючи до насильницьких дій, чого принципово не було на 2 ЄКПР.

7. СБУ передавало справу №499 в суд з традиційною їх впевненніс-тю, що суддя І.В. Стан змушений буде любим чином уже сам “знайти» у моїх, Димитрія Сидора, діях передбачені у якості складу злочину умисел та мету по відокремленню Закарпаття від України.

Для цього йому в СБУ організували дві експертизи з фантастичними коло наукових висновків експертів-лінгвістів про таємничі “непрямі заклики” в Меморандумі від 25 жовтня 2012 року — що є очевидним абсурдом. Але непрямі приховані “заклики” суддя І.В. Стан сам на свій розсуд грубо перетворив вже на “прямі заклики” про що повторяв у вироку три рази (с.1,2,3.).

Як слідчий СБУ В.М. Динис, так і суддя І.В. Стан, добре розуміли з самого початку, що окрім фантастичних коло наукових замовних висновків експертів про таємничі “непрямі заклики” в Мемомрандумі, вони не зможуть довести, що я (чи любий з 109 делегатів- русинів 2 Європейського Конгресу), міг мати безумний умисел та спеціальну мету здійснити зміну межі території або державного кордону України, та ще й прихованими закликами, бо це принципово протирічить нашому рішенню на референдуму 1 грудня 1991 р. Про це на самому початку процесу і наголошував у своїй вказівці заступник прокурора Закарпатської області І.Зарева. Він вимагав у такий спосіб повторно цілеспрямовано допитати всіх свідків та провести повторну вже, таку, фактично замовну, судово-лінгвістичну експертизу, якою б суд міг “довести” що у Димитрія Сидора все таки були умисел і мета відокремити Закарпаття від України в окрему від України «республіку Підкарпатська Русь».

Але СБУ в Закарпатській області через тиск свого керівництва в лиці В. Наливайченко не захотіло, чи боялося виконати вказівку І.Зарева, і направило замовну, грубо сфабриковану, кримінальну справу № 449 прямо в суд, з традиційною їх впевненністю, що судді змушені будуть любим чином уже самі “знайти» у діях Димитрія Сидора передбачені у якості складу злочину умисел та мету по відокремленню Закарпаття від України. Про це і президент В. Янукович публічно заявив, що лиш 0,2% справ в українських судах виграє підсудний. А без доведених мені, Димитрію Сидору умислу і мети не було підстав пред’являти звинувачення у скоєні злочину, передбаченого 1-ю частиною ст. 110 КК України.

До цього аргументу, ще на самому початку процесу нами судді І.В. Стан аргументовано було спростовано пред’явлене слідчим СБУ Денисом В.М. та прокурором Фотченком С.П. звинувачення мене, Димитрія Сидора, в тому, що нібито я особисто:

1) сам написав проект Меморандуму та сам організував і 25 жовтня 2008 р. сам провів у Мукачеві 2-й Європейський Конгрес Підкарпатських Русинів;

2) сам розповсюдив через мережу Інтернету та пресу проект Меморандуму;

3) сам «протизаконно” згадував у тексті колегіального проекту Меморандуму доленосних для Закарпаття подій, які мали місце 21 грудня 1918 р., 10 вересня 1919 р. та 22 листопада 1938 р.

Перші два пункти судом визнано як не доказані. А третій пункт: згадування історичних правових подій аж ніяк не є закликами до відновлення суверенної республіки Підкарпатська Русь окремо від України.

Зрозуміло, що суддя І.В. Стан не насмілився зняти із мене всі звинува-чення від СБУ, бо це вело до дорого коштуючого суддям конфлікта з спец-службми, памятаючи сумний досвід судді Зварича. Однак, як стало це оче-видним, не зміг суддя на протязі майже трьох років знайти потрібні докази, якими б отримати законні підстави виконати політичне замовлення і зви-нуватити мене, Димитрія Сидора, у вчинені злочину, передбаченого 1-ю частиною ст. 110 КК України, якого я реально не виняв.

....Це й змусило суддю І.В. Стан написати у вироку, що саме у тій самій частині проекту Меморандуму, яку яособисто, статутно зачитав для її обговорення делегатами 2-го Європейського Конгресу Підкарпатських Руси-нів,нібито і містяться зразу ті самі, йому потрібні, таємничі, добре при-ховані, але експертами та суддею виявлені, заклики аж... до відокремлення Закарпаття від України. Саме тому, тобто з недоведеною в суді метою та умислом, нібито саме цим, обов'язковим статутним для конгресу прочитанням одного лиш запропонованого мені русинського тексту проекту Меморандуму, який містить прихований текст, що містився також, на думку експертів, і в моїй голові, я, Димитрій Сидор, і закликав непрямимизакликами учасників цього конгресу до вчинення якихось протиправних дій, направлених нібито на відокремлення Закарпаття від України. Але, як підтверджено в суді, цих закликів ніхто не чув, не розумів окрім СБУ, прокуратури та судді І.В. Стан.

А раз ці непрямі заклики ніхто з делегатів-русинів не лиш не чув, але й зовсім не розумів, і навіть не підозрював про їх існування, (бо ніхто з делегатів не згадував ні про границі, ні про відокремлення Закарпаття від України), то висновки експертів та судді — замовні та злочинні.

Треба було такий абсурд підняти до рівня політичних звинувачень на підставі висновків, отриманих через півроку, в 2009 році, вже після конгресу, лінгво-експертами від СБУ, які замовно їх знайшли, в формі утаємничених прихованих закликів, і вже цинічно, заднім числом, судом інкримінувати мені злочин по ст.110 КК. Самі ж експерти в суді вперто десять раз відмовилися дати мені та адвокатам лінгвістичне чи юридичне їх визначення ними придуманих “непрямих закликів”, що значить “непрямі заклики? Відповідь — мовчання. А прокурор, який підтримав звинувачення від СБУ, маючи лиш висновки експертів лінгвістів, не подав їм а ні одного питання, що було показовим про рівень звинувачення та рівень ведення судових досліджень.

ПРОДОВЖЕННЯ