КІНЕЦЬ ОКУПАЦІЇ

Афганське громадянське суспільство офіційно закривається. Після 20 років спротиву таліби повертаються до влади. 15 серпня стало кінцем того Афганістану, який існував із осені 2001 року.

Не можна сказати, що окупанти діяли пасивно. Із 2001 було витрачено сотні мільярдів доларів на «реформування» афганців. Створювалися місцеві аналоги телеканалу MTV, які мали змінити масову культуру афганців. На державному рівні займалися «боротьбою проти сексуального харасменту». Були запроваджені квоти для жінок у політиці, поліції та армії. Країну штовхали у боргову яму МВФ і переконали в потребі займатися масовою приватизацією. Як не смішно це не звучало, а США навіть витратили десятки мільйонів доларів на пропаганду нетрадиційної для афганської кухні сої (мабуть подумали що це зменшить рівень тестостерону талібів). Систему освіти цієї країни було реформовано до такої міри, що у 2015 головний університет країни почав випускати спеціалістів із гендерних студій.

Самих талібів, до слова, активно намагались «легалізувати» - в обмін на роззброєння їм пропонували стати партією та брати участь у виборах. Вони відмовлялися. А дарма: мабуть замість цілу країну, вони наразі контролювали б свою фракцію у парламенті.

В цілому, була спроба здійснити всі ті ж реформи, що й в інших країнах які потрапили під контроль глобалістів. Афганістан після цього мав змінитися назавжди.

Та на заваді цьому стояли таліби. Це не ідеальний, але точно унікальний рух. Для глобалістів, проблема полягала в тому, що таліби не є «ісламістським рухом» в класичному розумінні. В їхній ідеології немаленьку роль відіграє пуштунвалі – давній кодекс честі та філософії життя народу пуштунів. За цими ненаписаними законами досі живе велика кількість пуштунів в Афганістані. Власне, те ж ІДІЛ веде активну боротьбу проти талібів, яких вони звинувачують у «націоналізмі». За словами ІДІЛівців, правління талібів не можна вважати шаріатським, адже таліби «правлять не за законами Аллаха, а виходячи із народних традицій, навіть коли ті суперечать законам Аллаха».

Іншими словами, щоб викорінити табілів не достатьно було просто скинути їхню владу. Треба було змінити саму суть афганського народу. А щоб змінити суть певного народу, треба щоб хоча б 4-5 поколінь виросли при новій системі правління – таким чином, забуваючи старий спосіб життя. У більшості країн Європи та Азії це відбулося десь наприкінці 19 століття, або навіть раніше. За ідеєю, десь до 2050 року те ж мало статися в Афганістані, і мало постати нове покоління «сучасних афганців», далеких і від пуштунвалі, і від ісламу.

Але чомусь не вийшло. Тому Анрі-Бернар Леві, єврейський філософ із Франції та чи не найбільш впливовий філософ глобалізму у сучасному світі, наразі не радіє, а плаче, написавши про «вхід вовків у Кабул» та «неймовірний смуток».

Зайшли ці «вовки» у Кабул після того, як уже колишній президент Афганістану Ашраф Гані втік із країни. Аякже: гинути на власній землі заради власної країни – це справа «диктаторів» на зразок Каддафі. Демократи вилітають чартерними рейсами.

Щоправда, Гані не буде самотньо поза Афганістаном: на заході проживає вся його сім’я. До того як він став президентом Афганістану, він десятиліттями працював викладачем у провідних університетах США, і також у світовому банку. Мабуть тому й не дивно, що він став єдиним президентом ісламської країни, який засудив атаку на гей-клуб в американському Орландо у 2016 році.

Та не президентом єдиним. Всього 2 місяці тому посольство США в Афганістані урочисто відзначив «прайд-місяць» на честь ЛГБТ. Яким чином це б помогло закріпити зв’язок з консервативним афганськими суспільством– важко сказати. Та не було такої мети – була мета змінити афганців.

І тому працівники саме цього посольство з усіх сил тікають із країни. А за ними це хочуть зробити представники афганського "креативного класу" та просто бажаючі побувати на утриманні західних платників податків. Та місць у літаках вистачить не на всіх - декому доведеться за гріхи відповісти ще на кабульській землі.

До слова, попри попередні факти, не можна навіть сказати, що це поразка американців. Якщо, звісно, під американців розуміти не далекі від пересічних людей республіканську та демократичну партії або їхніх покровителів із транснаціональних корпорацій -  а звичайних жителів цієї країни.

Так, відомий американський консервативний діяч Майк Церновіч так описав події:

«Це поразка не нормальних американців, а правлячого американського режиму. Не можна перемогти народ, на зразок афганців, який так глибоко вірить у Бога – адже час для такого народу вимірюється не роками, а вічністю. Він готовий піти на будь-які страждання заради досягнення мети».

Зі своєї сторони, популярний правий активіст у США Ніколас Фуентес так прокоментував ситуацію:

«Талібан – це консервативна та релігійна сила. Америка – сила ліберальна та безбожна. Тому поразка американської влади в Афганістані – неймовірно позитивний розвиток подій».

Перед талібами наразі стоїть складний вибір: пом’якшити внутрішню політику заради зовнішньої легітимізації, чи залишитись вірними своїй же ідеології.

Західні країни вже заявляють, що визнавати владу талібів вони не будуть. ООН закликає талібів створити «інклюзивний уряд». Великою проблемою для талібів стане чисельна афганська діаспора у західних країнах, яка, подібна до іранської, на гроші західних урядів транслюватиме на історичну батьківщину безперервну пропаганду. Будь-які санкції проти такої бідної на ресурси країни як Афганістан – потенційно дуже небезпечні.

Як би то не було, перемога талібів демонструє: глобалістична система насправді надзвичайно слабка. Головне – перестати сприймати її ідеї за якусь безперечну істину. Таліби показали: замість того щоб стати частиною громадянського суспільства, громадянське суспільство можна просто закрити.