Jouhatsu

Ітіро чекав лише кращого від життя. Він був вчителем бойових мистецтв, жив зі своєю дружиною Томоко у процвітаючому місті Сайтама, що неподалік від Токіо. Проте, одного дня бізнес раптово збанкрутував, і сім'я опинилася у непомірних боргах. Згодом Ітіро та його дружина продали будинок і зникли. Назавжди...

Така історія, насправді, зовсім не дивна для Японії. Вважається, що втрата соціального статусу та поваги є для громадянина чи не найгіршим, що може трапитись. У такій ситуації багато хто вирішує зникнути: почати інше життя та більше не дивитись в очі тим, кого знали раніше. 

Охочих піти таким шляхом багато: боржники, безробітні, жертви домашнього насильства та ті, хто опинилися на межі краху. Таких утікачів називають «йохатцу» (ті, хто зникають вночі) 🌃

Цікаво, що у Японії персональні дані є фактично недоторканими. Так, банк не може ділитися інформацією про рух грошей на рахунку, поліція не має права розшукувати людину, яка зникла (але не у випадку кримінального злочину). Тому людей не шукають — у них є своєрідне «право на зникнення». 

Уперше про випадки йохатцу преса почала писати у 1970-х роках. За десятиліття в Японії розгорнулася ціла система, що надає необхідні послуги втікачам. Спеціальні компанії допомагають вивезти речі, продати нерухомість та надають тимчасовий притулок і роботу на новому місці. 

Такі компанії називаються «йонігеяс», що дослівно перекладається як «компанія нічної втечі». Такі компанії оперативно працюють, не ставлять зайвих запитань, деякі мають спеціальні квартири, в яких можна перебути кілька днів. Інколи вони повідомляють рідних зниклої людини, що з нею все гаразд, «вона просто не хоче далі жити тим життям, яке в неї було».

Зазвичай йохатцу влаштовуються працювати в районах, що підконтрольні якудза, японським кримінальним кланам. В країні є кілька районів, де швидко працевлаштовують, платять готівкою, здають в оренду дешеве житло й не ставлять зайвих запитань. Ці райони ― наприклад, Санья в Токіо ― не позначені на жодній із карт і юридично їх не існує. Якудза опікуються втікачами, надають роботу, де платять готівкою, і не сують свій ніс у чужі справи. Людина може «загубитися» там на десятки років.

Історія продовжилася через певний час. 1991-2001 рік у країні називають «втраченим десятиліттям». У цей період кількість йохатцу значно зросла: люди почали зникати, тому що не могли виплатити кредити, бо втрачали роботу — а це в японському суспільстві вважається ганебним. Були навіть випадки зникнення через невдало складений іспит чи сварку з рідними 💔

Певно, з прагматичної точки зору це здається безвідповідальним, тим не менш, законодавство Японії передбачає право людини не повертатись до дому. Тож, у такий дивний та не стандартний для нас спосіб тисячі японців намагаються сховатись від помилок минулого та розпочати своє життя з чистого листа 📃