Japanese History: Samurai

Міфи про самураїв, у які ми віримо

Образ самурая, безстрашного воїна, готового в будь-який момент пожертвувати життям заради свого пана, вже давно надзвичайно популярний у всьому світі. Цікаво, що згідно з опитуваннями, на сьогоднішній день «самурай-манія» в основному поширена в Європі і США, а вже потім у Південно-Східній Азії, у тому числі і в самій Японії.

Варто зазначити, що спочатку не було чіткої відмінності між самураями та представниками інших класів Японії. Будь-хто міг приєднатися до «солдатів удачі», зокрема і прості селяни. У 15 столітті їх називали асигару (буквально: «легкі ноги»), до того ж вони були озброєні лише бамбуковими списами.

Їх використовували як гарматне м'ясо, тому життя більшості асигару було дуже коротким. Ті, кому вдавалося вижити, ставали самураями, і один із них, син дроворуба, зміг навіть стати фактично правителем Японії. Його звали Тоетомі Хідейосі (Toyotomi Hideyoshi).

Саме ця людина зробила першу спробу перетворити самураїв на окремий клас. За його наказом (кінець 16 століття), приналежність до військової касти стала спадковою.

Його наступник Токугава Іеясу (Tokugawa Ieyasu) остаточно виокремив самураїв як клас і надав їм ряд привілеїв. Наприклад, вони не платили податки, мали судову недоторканність і були єдиними, хто працював у всіх державних установах. 

📌 Приблизно з 50-х рр. XX століття починається друге, після епохи Мейдзі, відкриття Країни Вранішнього Сонця.

Ця «друга хвиля» моди на все японське почалася одночасно з американською окупацією островів після Другої світової війни. Саме в цей час з’являється безліч дослідників історії Японії, і звісно, на хвилі вибуху популярності голівудські режисери почали масово знімати фільми про бойові мистецтва та самураїв 🎥

З однієї сторони, це дозволило нам дізнатися більше про своєрідну культуру Сходу. Однак, «хайп» навколо фігури самурая призвів до виникнення великої кількості міфів, у які ми досі віримо.

1. Щоб стати самураєм необхідно мати знатне походження.

Насправді, самураї були досить бідними людьми. Кожен воїн належав певному господареві, живучи трохи краще звичайного селянина. Заслужити багатства вдавалося небагатьом, але навіть це не позбавляло самурая обов’язку бути васалом свого пана.

Більшість воїнів, щоб якось прогодувати свою сім’ю, разом з селянами обробляли землю. Саме ж слово самурай в перекладі з японської означає «людина, яка служить». Коли починалася війна, то практично всі самураї були рядовими членами армії, а не знатними воєначальниками, що стоять на чолі.

2. Самурай заради свого господаря міг у будь-яку хвилину прийняти смерть

Даний міф підтверджується героїко-романтичними образами фільмів. Натомість, у житті все було куди простіше. Більшість самураїв під час частих міжусобиць постійно змінювали своїх господарів. Якщо феодал чимось не влаштовував самурая або несвоєчасно платив, то він просто переходив до іншого. При цьому ніяких докорів сумління він не відчував і точно не здійснював харакірі 🩸

Правда, наказ господаря самураєм виконувався беззаперечно. Навіть якщо це було веління позбавити себе життя або виступити проти переважаючого силами противника.

Самурай міг позбавити себе життя після того, як вчинив злочин або потрапив у полон, що вважалося зрадою — адже воїна з дитинства переконували, що честь цінніше життя.

3. Для самурая немає нічого більш достойного, ніж завершити свій життєвий шлях через проведення обряду сеппуку

Часто такий спосіб піти з життя був єдиним прийнятним, якщо самурай внаслідок своїх дій втратив повагу суспільства або ось-ось потрапить в полон. Такий спосіб самогубства застосовувався навіть після скасування самурайства, під час Другої світової війни. Однак найбільш почесною смертю для самурая все ж була загибель в бою.

Тих, хто поліг під час бою, зараховували до ряду божественних воїнів. Особливо цінували тих, хто йшов в люту, нехай і безнадійну, атаку. Імена таких самураїв виставлялися на спеціальних табличках в храмах, родичі загиблого пишалися ним.

4. Завдяки уряду Японії самураї були знищені як клас

Те, що показано у стрічці «Останній самурай», тобто утиски з боку влади, є всього лише історією, створеною з метою вразити довірливого глядача. Насправді, після об’єднання Японії міжусобні війни практично припинилися. Самураям як класу просто не знайшлося заняття.

Ніхто вже не хотів утримувати їх – у цьому вже не було необхідності. Тому самураї з часом перекваліфікувалися, зайнявшись або торгівлею, або землеробством. Цей процес відбувався поступово, і захід не брав у ньому жодної участі.

5. Зброя самурая

У першій частині нашого екскурсу в світ самураїв ми говорили про традиційну зброю даного класу — дайсьо, юмі, катану та вакідзасі. Втім, цікаво, що одним з найдавніших видів самурайського зброї є сякухаті — бамбукові флейти 🎋

Спочатку це були просто музичні інструменти, на яких грали буддійські ченці. Флейти змінилися, коли група буддистів під назвою комусо почала ходити з кошиками на головах, граючи на інструментах і проповідуючи. Самураї зрозуміли, що ці люди є просто ідеальним маскуванням і почали прикидатися ними. Шпигуни самураїв, яких засилали для придушення повстань, виглядали як монахи комусо. При цьому на флейтах самураїв були шипи для використання їх як зброї для самооборони.

6. Самураями були лише чоловіки

Не зовсім так. Назва «самурай» і справді може вживатися лише щодо чоловіка. Натомість, існували «онна-буґейся» — жінки, що належали до стану самураїв у феодальній Японії і навчені володінню зброєю.

Від звичайних представниць онна-буґейся не очікували участі у боях, але, тим не менш, від жінок вимагалося, щоб вони могли захистити себе, дітей та житло. За бусідо, першим обов'язком жінки-самурая вважалося служіння своєму чоловікові. 

Кодекс бусідо вихваляв також жінок, «які були здатні піднятися вище недосконалості та недоліків, властивих їхній статі, і проявити героїчну силу духу, яка могла б бути гідною найбільш хоробрих і шляхетних чоловіків».

Зі зброї жінок вчили користуватися здебільшого наґінатою (мистецтво наґінатадзюцу), а також списом ярі, ланцюгами і мотузками. Замість катани вони мали танто (японський короткий меч). 

Звичайним місцем зберігання списа слугувало місце над дверима в житло, оскільки таким чином жінка отримувала можливість використати його проти ворогів або будь-якого непроханого гостя, який проник у будинок ⚔️

Зброя також була необхідна у скоєнні ритуального самогубства (жіночий варіант цього дійства має назву дзіґай і був поширений так само широко, як і сеппуку у чоловіків) — ним жінка перерізала собі горло. Ще одним суворим правилом ритуалу було обов'язкове зв'язування власних щиколоток, щоб і після смерті виглядати «пристойно». 

📌 Знаменитою онна-буґейся була Ходзьо Масако (1156-1225) — японська політична діячка періоду Камакура, дружина першого сьогуна з роду Мінамото. За свій вплив на державні справи отримала прізвисько «ама-сьоґун», тобто «черниця-сьоґун».