JDAM (Ч.1)

--VANGUARD--

JDAM

Сімейство інерційно/GPS-керованих бомб США Joint Direct Attack Munition (JDAM) стало загальновідомим завдяки широкому використанню цієї зброї під час повітряної кампанії Enduring Freedom в Афганістані. Це було не першим застосуванням JDAM, скинутого з B-2A під час кампанії Об'єднаних сил у 1999 році.

JDAM приписують надзвичайно важливу здатність завдавати ударів у будь-яких погодних умовах, навіть у хмарну погоду, коли використання зброї з лазерним наведенням виявилися неефективними.

JDAM довела, що є високоефективною зброєю, яка пропонує нові можливості та дуже значний довгостроковий потенціал розвитку, але вона не позбавлена ​​мінусів. Ця стаття розповість про JDAM в даний період часу й низку пов’язаних програм розвитку, над якими зараз працюють.

Інерційно/GPS керовані бомби

Витоки сучасних бомб із GPS наведенням, таких як JDAM, лежать не в області супутникової навігації GPS, а в експериментах з інерційно наведеними бомбами, проведеними протягом 1980-х років.

До цього періоду домінуючою технологією наведення керованих бомб була лазерна система наведення, яка вперше була представлена, ​​подібно телевізійній керованій зброї, під час війни у ​​В’єтнамі. У цьому конфлікті американські ВВС і ВМС проти Північного В’єтнаму вели довгострокову війну на виснаження. Хоча середні показники втрат американських літаків від ПРК і ЗРК, були досить низькими, але ефект від втрат протягом десятирічної війни був показовим. 

Це створило поштовх у розвитку високоточної зброї, і перші бомби з лазерним наведенням GBU-1 й телевізійні бомби GBU-8 HOBOS розроблялися, головно, для зменшення кількості літаків, які б потрапляли під вогонь ворожих ЗРК. GBU-8 і GBU-1 мали значні обмеження, але, незважаючи на це, були дуже ефективними, якщо порівняювати їх із бомбами вільного падіння.

Системи наведення в цій зброї були примітивними за сучасними стандартами, що демонструвало низький рівень розвитку тогочасної електроніки.

Більш дешева і проста лазерна зброя швидко витіснила більш складні телевізійні бомби, незважаючи на більшу високу точність останніх.

Стандартний набір перетворення вільнопадаючих бомб у бомби з лазерним наведенням серії GBU-10/12/16 Paveway II є прикладом простоти, дешевизни й ефективності. Система наведення встановлена під товстою лінзою та вбудована в аеродинамічний корпус головки самонаведення. Електроніка в системі наведення визначає кутову похибку між вектором швидкості бомби та лазерною плямою, що була створена літаком або наземним лазерноим цілевказівником. Потім кутова похибка використовується для керування електромагнітними клапанами, які випускають газ із поршневих/циліндрових приводів під тиском газового картриджа. Елементи управління бомби можуть бути повністю відхиленими або знаходитися в нейтральному положенні, що забезпечує найпростіше можливе наведення за принципом "bang-bang" (тип наведення зі зворотним зв’язком із раптовим перемиканням між двома режимами) або непропорційне наведення.

Відносно примітивна система наведення такої зброї призводить до сукупних похибок наведення близько кількох метрів, що, як правило, не має значення для бомби вагою 2000 фунтів.

Зброя з лазерним наведенням має деякі дуже критичні обмеження. Мабуть, найважливішим із них є їхня залежність від постійної лазерної підсвітки цілі. Якщо лазер вимкнуто або ціль прихована дощем, водяною парою (хмарою/туманом), пилом або димом, ГСН сліпа, а зброя здатна рухатися лише по балістичній траєкторії, як звичайна бомба.

Це обмеження було менш важливим наприкінці холодної війни, оскільки доставка бомб на низькій висоті вважалася прийнятним ризиком у центрально-європейській битві з Радянським Союзом. Тому винищувачі та бомбардувальники, які доставляють таку зброю, зазвичай атакують із коротких відстаней, у більшості ситуацій значно нижче хмарного покриву.

Із закінченням холодної війни тактика змінилася. Втрата літаків і екіпажів стала політично неприйнятною, і бомбардування переважно проводились із середніх висот, значно вище досяжності ЗРК малого радіусу дії і ПЗРК. Саме на них припадає найбільша кількість втрат коаліційних літаків під час кампанії "Буря в пустелі" 1991 року.

Запуск із середніх висот створював серйозні проблеми для бомб із лазерним наведенням. Втрата лінії візування до цілі призведе до того, що зброя стане некерованою та влучить у сотні метрів від точки прицілювання. У міських районах це призведе до серйозних супутніх збитків і втрат цивільного населення.

Іншою проблемою була надійність простої лазерної системи наведення без резервування. Незалежно від того, чи був сигнал наведення втрачений через збій обладнання чи втрату підсвітки, зброя майже гарантовано збилася з траєкторії.

Несприятливі погодні умови та ганебні інциденти із супутніми збитками під час «Бурі в пустелі» стали поштовхом для виробництва всепогодного комплекту інерційно/GPS-керованих бомб.

Технологія інерційно керованих бомб була предметом інтенсивного інтересу ВПС США протягом 1980-х років. Перед запуском така зброя визначала координати цілі й літака, а потім автономно летіла до цілі, використовуючи інформацію про траєкторію польоту і швидкість, отриману від бортового інерційного вимірювального блоку. Мікропроцесор і технологія фільтрів Калмана дозволили цій зброї використовувати дуже досконалі алгоритми наведення і автопілотування. Траєкторія польоту ракети могла бути оптимізована за дальністю, швидкістю і кутом падіння. Оскільки інерційна система була автономною, зброю неможливо було заглушити.

Бомба з інерційним наведенням відкривала перспективу створення надійної, цифрової програмованої зброї з високою точністю, яка була б захищена від перешкод і повністю не залежала від погодних умов навколишнього середовища. Ідеальна високоточна керована бомба?

Жодна інерційно керована бомба так і не була запущена у виробництво, оскільки вартість інерційних блоків із необхідною точністю виявилася непомірно високою. Ідеальна, але недоступна керована бомба.

Важливим допоміжним засобом для інерційно керованих бомб стала супутникова навігаційна система Navstar GPS ВПС США. Завдяки використанню GPS-приймача для зменшення накопиченої помилки інерційного блоку, інерційна бомба з GPS може досягти такої ж, або навіть кращої точності за дуже низьку ціну, порівняно з чисто інерційною бомбою, керованою за допомогою інерційного наведення.

Першою розробленою і розгорнутою інерційно керованою бомбою з GPS-наведенням стала 2000-фунтова бомба GBU-36/B GAM84 (GPS Aided Munition) компанії Northrop ВПС США, яка була розгорнута на літаку B-2A для покриття дефіциту подібних боєприпасів перед виробництвом JDAM, який тоді перебував на стадії зародження. Хоча GAM була відносно дорогою зброєю (близько 40 тис. доларів США за одиницю), розробленою для швидкого розгортання, а не для мінімальних витрат на масове виробництво, вона довела свою ефективність Більше того, вона також виявилася важливим етапом для підвищення точності такої зброї. Вдосконалення полягало у використанні диференціальної системи GPS з прив'язкою до платформи, або GATS (GPS Aided Targeting System - система наведення з підтримкою GPS). Коли B-2 програмували свої ГСН перед випуском, вони включали список супутників GPS, які вона відстежувала. Бомба відстежувала лише ці супутники, ігноруючи всі інші, і, таким чином, бачила б помилки GPS-позиції бомбардувальника. Бомба з GPS без диференціальних методів мала б кругову похибку, ймовірно, порядку 7-12 метрів, а з використанням диференціальних методів комбінація B-2A/GAM неодноразово демонструвала похибку не більше 6 метрів, що робить її прямою конкуренткою стандартній високоточній бомбі GBU-10 Paveway II.

The Joint Direct Attack Munition

Історія створення та розвитку JDAM

JDAM став результатом запеклої боротьби між компаніями McDonnell-Douglas (Boeing) і Martin-Marietta (Lockheed-Martin), які виставили на конкурс GBU-31/32 і GBU-29/30 відповідно у квітні 1994 р. Установча партія КАБ GBU-31 і GBU-32 JDAM була зібрана в жовтні 1995 року. Boeing виграв контракт, і в жовтні 1995 року, отрималв сорокамісячний контракт на створення 2450 комплектів JDAM.

Перші випробування серійних бомб JDAM були проведені в січні 1996 року з бомбардувальників B-1B і B-52, а потім і з використанням бомбардувальника B-2. Початкові випробування, на бомбардувальниках В-1В і В-2, проводилися на авіабазах Minuteman (шт. Міссурі) і Elisworth (шт. Південна Дакота). У жовтні 1996 р. були проведені випробувальні скидання серійних бомб JDAM з літаків B-1 (до 24 УАБ), B-2 (до 16 КАБ), B-52 (до 18 КАБ), F/A-18 (2-4 КАБ) і F-16 (2-4 КАБ). Під час цих випробувань було отримано 95% влучань із КВО, що дорівнює 9,6 м, тоді як техзавданням обумовлювалося значення КВО 13 м. Так само було проведено відпрацювання ураження множинних цілей за один прохід. Бомбардувальником В-2 було скинуто 16 бомб JDAM двома серіями у двох зонах.

Серійне виробництво бомб JDAM розпочалося 1997 року, і до січня 1999 року фірмою Boeing було зібрано понад 800 комплектів JDAM.

Так само в 1998 році Phantom Works (підрозділ фірми Boeing) створила електронний блок протидії засобам РЕБ. Приймач системи GPS був створений фірмою Collins, а блок інерціального обчислювача фірмою Honeywell. Приймальна антена розміщена в задній частині комплекту JDAM і складається з чотирьох елементів. Спочатку для роботи апаратурі JDAM необхідно отримувати сигнали від п'яти опорних супутників системи GPS. Надалі було вирішено розширити кількість каналів приймача GPS до дванадцяти. У квітні 1998 року на ракетному полігоні White Sands у двох польотах було випробувано перешкодозахищений приймач GPS, розроблений фірмою Boeing. Того ж року фірма Alliant Techsystems виграла контракт на створення неконтактного радіодетонатора DSU-33B/B для програми JDAM.

Конструкція базової модифікації JDAM

Базова версія JDAM мала бути скоріше точною, ніж високоточною зброєю, із запланованою КІВ від 12 до 13 метрів, що відповідає системній похибці P-коду GPS і деякій похибці системи наведення. Початковий план полягав у тому, щоб удосконалити базову бомбу за допомогою майбутніх технологій прицілювання, щоб забезпечити високу точність.

Серцем JDAM є інерційний кільцевий лазерний гіроскоп Honeywell HG1700 Ring Laser Gyro (RLG), який вимірює положення, швидкості і прискорення по всіх трьох осях. Мозок JDAM знаходиться в блоці наведення і управління (GCU), який містить вбудований мікропроцесор, що керує фільтром Калмана, який приймає вимірювання положення від HG1700 GCU і недорогого військового GPS-приймача Rockwell GEM-III. Фільтр Калмана безперервно обчислює положення бомби в просторі. Ця інформація, а також запрограмовані GPS-координати цілі, використовуються для алгоритму керування польотом. Приводи HR Textron використовуються для керування трьома із чотирьох хвостових поверхонь. Живлення забезпечується батареєю у хвостовому оперенні JDAM. Більшість варіантів JDAM використовують набір оперення на аеродинамічних ременях, призначений для збільшення підйомної сили, а також збільшення стабілізації зброї для покращення показників тангажу та рискання, а отже, і маневреності.

Алгоритм керування польотом може бути налаштований перед запуском на вертикальну або горизонтальну (тобто неглибоке пікірування) кінцеву траєкторію, обрану користувачем для конкретного типу цілі. Зброя, призначена для ураження підвалу високої будівлі, може бути запрограмована на вхід на рівні першого поверху, тоді як зброя, призначена для входу в шахту бункера, може бути запрограмована на вертикальну траєкторію.

Використання технології фільтрів Калмана дозволяє вдосконалювати алгоритми польоту на середній траєкторії, які можуть керувати кінетичною енергією бомби й максимізувати дальність польоту. Порівняно з примітивним аналоговим наведенням базової бомби Paveway II, JDAM досягає майже вдвічі більшої дальності польоту за аналогічних умов запуску.

JDAM використовує американський стандарт Mil-Std-1760, що включає в себе цифрову мультиплексну шину Mil-Std-1553B. Перед запуском вбудоване програмне забезпечення JDAM зв'язується з процесором управління літака-носія. Перед випуском JDAM живиться за допомогою шлейфу від літака-носія. JDAM виконує внутрішнє самотестування, прогріває і вирівнює інерційний блок HG1700. Після того, як JDAM готовий, він передає інформацію про стан на літак-носій, який потім завантажує GPS, GPS Альманах (тобто навігаційне повідомлення), GPS Ефемериди (координати штучних супутників Землі) і криптографічний ключ GPS PPS. Ця інформація використовується для ініціалізації приймача GEM-III.

Після налаштування інерційного блоку та ініціалізації GPS-приймача літак-носій може завантажити в бомбу GPS-координати цілі, налаштування підривача та параметри удару, які можуть бути замінені в будь-який момент перед пуском бомби. Також, перед запуском завантажуються координати і швидкість літака.

Після того, як зброю запущено, запускається термобатарея, GPS-приймач знаходить групу необхідних супутників, і зброя самостійно летить до місця удару, використовуючи попередньо запрограмовані параметри, проникаючи крізь хмари без втрат у точності. Якщо сигнал GPS ослаблений, втрачений або заглушений, зброя може покладатися на свій інерційний блок і зазнає незначних втрат точності, що залежать від того, на якому етапі польоту сигнал був втрачений, а також від допустимих похибок HG1700 (деякі блоки можуть бути трохи точнішими, ніж інші).

Автономність JDAM не має прецедентів і є ключовою перевагою цієї зброї проти бомб з лазерним наведенням. Останні залежать від лазерного підсвічування, в результаті чого літак може вражати лише одну ціль одночасно. Хоча хороший оператор може випускати бомби з інтервалом у кілька секунд для рівномірного удару на середній висоті і переміщати лазерну пляму від точки прицілювання до точки під час атаки, на практиці це дозволяє наносити удари лише по групах цілей і критично залежить від кваліфікації оператора. JDAM не має такого обмеження.

JDAM може летіти прямолінійно, подібно до балістичної траекторії, але також може летіти по позаосьовій траєкторії, вражаючи цілі по обидва боки від траєкторії польоту, з деякими втратами в дальності польоту. Таким чином, літак може запускати декілька JDAM майже одночасно, кожна з яких є незалежною, з єдиним обмеженням - цілі повинні знаходитись в межах дальності дії бомби. Зброю можна випускати з висот до 50 кілометрів на швидкості до 1,3 Маха, а при падінні з середньої висоти досягається дальність ураження в кілька морських миль. Надзвукове скидання з великої висоти (F/A-22A) майже подвоює дальність ураження завдяки значно більшій початковій енергії бомби.

Важкий бомбардувальник з десятками JDAM може знищити десятки цілей в межах заданого радіусу дії одним великим скиданням, оскільки кожна бомба може бути незалежно запрограмована перед запуском. Гаслом бомби з лазерним наведенням був лозунг "один літак, одна бомба, одна ціль" - в епоху JDAM це стає один літак, багато JDAM, багато цілей.

Інтеграція JDAM є відносно простою, головною передумовою є те, що літак-носій оснащений цифровим інтерфейсом станції озброєння Mil-Std-1760.

Сімейство JDAM

Модуль JDAM GCU з самого початку був спроектований таким чином, щоб відповідати внутрішньому об'єму хвостового відсіку Mk.84, Mk.83, Mk.82, BLU-109/B та BLU-110/B. В даний час виробництво JDAM охоплює моделі GBU-31 (Mk.84/BLU-109, BLU-117, BLU-119), GBU-32 (Mk.83), GBU-34 (BLU-116), GBU-35 (BLU-110) та GBU-38 (Mk.82/BLU-111).

Таким чином на даний момент сімейство КАБ JDAM включає:

GBU-31:з 2000фнт фугасної БЧ Mk 84 або BLU-117

GBU-31:з 2000фнт проникаючої БЧ BLU-109/B

GBU-31: з 2000фнт проникаючої термобаричної БЧ BLU-118/B

GBU-31: з 2000фнт фугасно-сегментної БЧ BLU-119/B серії Crash PAD

GBU-32: з 1000фнт фугасної БЧ Mk 83

GBU-34: з 2000фнт проникаючої БЧ BLU-116

GBU-35: з 1000фнт фугасної БЧ BLU-110

GBU-38: з 500фнт фугасної БЧ Mk 82 або BLU-111.

Підсумки

GBU-31 найбільш широко використовувалась, в першу чергу, як заміна GBU-10 для нанесення стратегічних ударів (Сербія/Афганістан) і ближньої авіаційної підтримки (Афганістан). ВМС США широко використовували GBU-32 і GBU-35 під час афганської кампанії. Очікується, що GBU-38 стане кращою зброєю для знищення на полі бою, ближньої авіаційної підтримки й особливо у міських умовах - в цих ролях низький рівень супутніх втрат є більш важливим, ніж летальний ефект вибуху. Безпосередньо взаємозамінна з бомбою Mk.82, GBU-38 забезпечить B-52H, B-1B, B-2A, F-111C,  AV-8B, A-10, F-15E, F-16C/D, F/A-18C/D/E/F, F-22,  F-35, MQ-9 Reaper та інші літаки, потужною вогневою силою.

На сьогоднішній день JDAM використовується лише в базовій конфігурації, без встановлення додаткових шукачів. Навіть із таким обмеженням зброя виявилася надійною заміною Paveway II.

Здатність JDAM пробиватися крізь суцільну хмарність зробила революцію в ближній авіаційній підтримці й бойових діях на полі бою, оскільки історично така боротьба вимагала або ударів на дуже низькому рівні з використанням некерованих бомб, або ударів на середній і малій висоті з використанням бомб із лазерним наведенням. Несприятливі погодні умови надавали захист розумному супротивнику. JDAM назавжди закрила цю прогалину.

Точність і стійкість до перешкод JDAM

Точність JDAM часто піддається критиці, бо бомбу часто описують як набагато менш точну, ніж широко використовувану зброю GBU-10/12 Paveway II. Цей аргумент є непереконливим і не відповідає останнім досягненням в техніці і технологіях.

Базова точність зброї, наведена в глянцевих брошурах середини 1990-х років, є дуже песимістичним числом, заснованим на найгірших показниках точності GPS на той час. Починаючи з кампанії "Союзницькі сили" 1999 року, ВПС США створюють прогнози змін точності GPS протягом 24-годинного циклу для цілей, що становлять інтерес, або районів, що становлять інтерес. Ці комп'ютерні моделі аналізують ефект під назвою "геометричне розмивання точності" (GDOP), який виникає внаслідок взаємного розташування супутників у групі, що їх може бачити одержувач у певній точці часу і простору. Зі зміною орбітальних положень супутників у часі похибка GDOP збільшується або зменшується. Там і тоді, де і коли спостерігається надзвичайно сприятливе скупчення, похибка GDOP може бути дуже низькою, а похибки GPS, що виникають в результаті, можуть становити частку книжкової цифри. Практика, якої дотримуються ВПС США з 1999 року, полягає в тому, щоб планувати некритичні за часом удари так, щоб вони припадали на часові періоди з мінімальною похибкою GDOP для цілі, яка нас цікавить, для досягнення фактичної точності.

Наприкінці 1990-х років ВПС США запланували, у рамках Програми вдосконалення продукції (PIP), серію поетапних модернізацій блоків наведення JDAM, але нещодавно не було розголошено жодних подробиць про те, які з них були реалізовані на сьогоднішній день.

Варіанти модернізації:

Одним із кандидатів є використання диференціального GPS з прив'язкою до платформи, який є відносно невибагливим у впровадженні, оскільки передбачає лише внесення змін до програмного забезпечення літака, вбудованого коду бомби (OFP) й операційного коду GPS-приймача. Це змушує бомбу приймати лише запрограмоване угруповання супутників. Основні помилки у влучанні бомби залежать від точності радара або тепловізора/лазерного далекоміра, які використовуються для визначення координат цілі, і помилки контуру наведення бомби. Досвід застосування B-2A свідчить про те, що ця технологія дає змогу отримати КІВ 6 метрів або краще, причому за більшості обставин похибка GDOP домінує над похибкою GPS.

Іншим більш потужним кандидатом є використання методів широкозонного диференціального GPS (WADGPS), уперше застосованих у випробуваннях ВПС США EDGE і WAGE. Це сімейство методів передбачає розгортання мережі точно відкаліброваних наземних станцій з GPS-приймачами навколо театру військових дій, які постійно вимірюють похибку отриманого GPS-сигналу порівняно з точно визначеним місцем розташування. Данні із цих наземних станцій передаються низькошвидкісними наземними лініями зв'язку або супутниковими каналами зв'язку на центральну наземну станцію, яка запускає складну комп'ютерну модель, що включає такі параметри, як приплив (випуклість) твердого тіла Землі й затримку в тропосфері. Система безперервно обчислює набір параметрів корекції для використання у вдосконаленому фільтрі Калмана, вони шифруються і передаються через радіоканал (EDGE) або невикористану зашифровану сторінку GPS Альманаху (WAGE). Компенсовані похибки GPS, досягнуті за допомогою цієї технології, становлять лише кілька дюймів по всіх трьох осях.

Літак і JDAM, налаштовані на використання методів WADGPS, можуть досягти точності в 100%.

Досвід Афганістану свідчить про те, що найчастішою причиною відхилення JDAM були або погнуті крила внаслідок неправильного поводження, або, що частіше, фактор "товстого пальця", якщо використовувати колоритний американізм. Людські помилки при введенні координат точки прицілювання на клавіатурі, введення інших координат, а в одному випадку, можливо, наземний авіадиспетчер помилково передав по радіо свої власні координати, а не ворожі!

Як і передбачувана неточність JDAM, її вразливість до перешкод дуже часто перебільшується її критиками. На сьогоднішній день немає жодних опублікованих доказів успішного використання глушіння для ураження JDAM або взагалі будь-якої зброї, що працює на основі GPS.

Базовий приймач GEM-III має вбудовані засоби для протистояння перешкодам GPS. Незважаючи на це, успішне глушіння GPS-керованої бомби не таке просте, як це намагаються представити критики JDAM. Для того, щоби перешкода спрацювала належним чином, сигнал перешкоди має бути спрямований на головну діаграму спрямованості антени бомби, бажано з тієї самої миті, коли бомба була випущена, або навіть раніше. Це легше сказати, ніж зробити, оскільки GPS-антена на JDAM встановлена на хвостовій частині, і, отже, при зближенні із ціллю, діаграма спрямованості антени завжди буде спрямована в бік від перешкоди. Єдиний сигнал перешкоди, який може потрапити на ціль, - це та невелика частина, що поширюється по обшивці бомби і хвостового оперення у вигляді повзучої хвилі. Повзучі хвилі, як правило, слабкі, і їх легко придушити за допомогою покриттів.

Навіть якщо глушіння GPS стане поширенішим (американські повідомлення свідчать про те, що новіші версії AGM-88 HARM матимуть можливість самонаведення на глушники GPS), встановлення покращених GPS-антен і приймачів здолає більшість штучних перешкод. Ні те, ні інше не є незвичними проблемами інтеграції для такої модульної системи, як JDAM.

Однією з проблем, яку критики JDAM, здається, повсюдно ігнорують, є той факт, що в будь-яку інерціальну/GPS-систему не потрібно докладати особливих зусиль, щоб включити код, який відстежує різницю між GPS і інерційно передбачуваним положенням бомби. Якщо позиція GPS, зчитана з приймача, раптово зміниться на велику величину, програмне забезпечення може просто відкинути GPS-вимірювання і продовжити політ бомби, використовуючи інерційні дані, до моменту зіткнення, або до моменту, коли GPS-сигнал поводитиметься так, як він повинен. Якщо глушилка не буде надзвичайно ефективною, є ймовірність того, що виникнуть прогалини в глушінні, і система наведення бомби зможе використати їх для отримання достовірних GPS-вимірювань. При тривалості польоту в лічені хвилини або десятки секунд імовірна похибка інерціальної системи, що спостерігається з моменту останнього правильного GPS-вимірювання, може бути дійсно дуже малою.

Варто зазначити, що JDAM є потенційно більш надійною, ніж аналогова бомба з лазерним наведенням, у разі виходу з ладу компонента наведення. Наприклад, апаратна несправність в GPS-приймачі або інерціальному блоці може бути усунена шляхом відключення його виходу й польоту до місця удару по джерелу даних про місцезнаходження і швидкість, що залишилося. Компанія Boeing не повідомила, чи використовується ця технологія.

Підсумовуючи, можна сказати, що більшість критичних зауважень, спрямованих на JDAM, є дуже не переконливими і припускають наявність дуже розумного технологічного супротивника-конкурента. Які б обмеження не були у JDAM, вони, як правило, менш значущі, ніж величезний приріст у можливостях і вогневій потужності, який пропонує ця зброя. При вартості одиниці близько 25 тисяч доларів США, JDAM є одним із найкращих варіантів на сьогоднішньому ринку за співвідношенням ціна-якість.

Друга частина статті: https://telegra.ph/SHlyahi-podalshogo-rozvitku-JDAM-02-22