JAPANESE CINEMA

Акіра Куросава народився 23 березня 1910 року в токійському районі Оморі і є однією з найвидатніших постатей кінематографу, японським режисером, чий сміливий, динамічний стиль змінив світове кіномистецтво. За шістдесят років кар'єри він зняв 30 повнометражних фільмів, поєднуючи західні впливи з виразним японським світовідчуттям, що принесло йому визнання як одному з найвпливовіших режисерів в історії. Його участь у всіх аспектах кіновиробництва - написанні сценарію, монтажі та режисурі - вирізняє його з-поміж інших, створюючи спадщину, яка продовжує надихати кінематографістів по всьому світу.

Раннє життя Куросави було сформоване поєднанням традицій та відкритості до Заходу. Наймолодший з восьми дітей у помірно заможній родині, його батько, Ісаму, колишній нащадок самураїв, прийняв західну культуру, заохочуючи юного Акіру дивитися фільми з шести років. Цей вплив, а також прогресивні вчителі, такі як пан Тачікава, які прищепили йому любов до мистецтва та освіти, заклали основу для його творчого шляху.

Спочатку прагнучи стати художником, Куросава вступив до Ліги пролетарських художників, але розчарувався в її заполітизованому мистецтві. У 1936 році випадкова заявка на посаду асистента режисера у «Фотохімічних лабораторіях» (пізніше Toho) змінила його траєкторію. Під керівництвом наставника Кадзіро Ямамото він відточував свою майстерність, працюючи над 17 фільмами та опановуючи сценарну майстерність, яку вважав основою великого кіно. Його режисерський дебют «Санширо Суґата» (1943), бойовик на тему дзюдо, оминувши цензуру воєнного часу, став критичним і комерційним хітом, ознаменувавши його становлення як режисера.

У повоєнні роки Куросава здобув міжнародну популярність. Фільм «П'яний янгол» (1948) започаткував його співпрацю з Тошіро Міфуне, чия гра туберкульозного гангстера зачарувала глядачів. Їхнє партнерство, що охоплює 16 фільмів, стало легендарним, а груба енергія Міфуне доповнювала прискіпливе бачення Куросави. Фільм «Расемон» (1950), де одна й та сама історія показана кардинально по-іншому з точки зору різних людей, що порушує проблему об’єктивності та істини, приголомшив світ, здобувши «Золотого лева» на Венеційському кінофестивалі 1951 року. З цього фільму розпочалося всесвітнє визнання Куросави. У 1950-ті та на початку 1960-х років Куросава створив такі шедеври, як «Ікіру» (1952), пронизливу медитацію на тему смертності; «Сім самураїв» (1954), епічну історію про жертвопринесення, про захист пригноблених та боротьбу між добром та злом, що нині вважається одним із найвидатніших фільмів та вплинув на весь світовий кінематограф (у 1960 році був знятий класичний вестерн Джона Стерджеса «Чудова сімка» за мотивами цього фільму). А його фільм Йодзімбо (1961), похмурий комічний фільм про самураїв, надихнув легендарного італійського режисера Серджо Леоне на зйомку класичного спагеті-вестерну «За жменю доларів».

Стиль Куросави був безпомилковим: осьові нарізки, переходи зі стирання та динамічний монтаж створювали ритмічну інтенсивність, а використання погодних умов - дощу, вітру, туману - посилювало емоційну напругу. Такі фільми, як «Трон крові» (1957), моторошна екранізація «Макбета», та «Прихована фортеця» (1958), що вплинула на «Зоряні війни», продемонстрували його здатність поєднувати японські традиції з універсальним творами.

1960-ті роки принесли виклики. «Червона борода» (1965), його остання спільна робота з Міфунэ, мала успіх у критиків і комерційний успіх, але стала переломним моментом. Занепад японської кіноіндустрії та дорогі методи Куросави негативно вплинули на його кар'єру. Провальний голлівудський проект «Тора! Тора! Тора!» (1970) та комерційний провал «Додека-ден» (1970) призвели до особистої кризи, кульмінацією якої стала спроба самогубства у 1971 році. Проте Куросава не втратив сили духу. За радянської підтримки він створив «Дерсу Узала» (1975), візуально приголомшливу оду природі, яка отримала премію «Оскар» за найкращий фільм іноземною мовою.

У 1980-х роках міжнародна підтримка таких шанувальників, як Джордж Лукас і Френсіс Форд Коппола, відродила його кар'єру. Яскравий епічний фільм «Кагемуша» (1980) здобув «Золоту пальмову гілку», тоді як «Біг» (1985), глибоке переосмислення «Короля Ліра», часто називають його найвищим досягненням. У 1985 році через хворобу у віці 64-х рокі помирає дружина Куросави. У 1990 році він отримав премію «Оскар» за життєві досягнення . У своїй промові з нагоди отримання премії він сказав відомі слова: «Я трохи хвилююся, бо відчуваю, що ще не розумію кіно».

Вплив Куросави незмірний. Режисери від Інгмара Бергмана до Стівена Спілберга визнавали величезний вплив його творчості на світовий кінематограф та навіть на свій власний. Фільми «Сім самураїв» і «Расемон» залишаються еталонами кінематографічної майстерності.

У 1991 році Куросава зняв «Рапсодію у серпні» (1991) про американське бомбардування Нагасакі та «Мададайо» (1993), створений за есе Х’яккена Учіди про японського професора німецької мови під час Другої світової війни, однак ці фільми викликали негативну реакцію критиків.

Куросава продовжував творити: написав сценарії до «Море спостерігає» (1993) і «Після дощу» (1995), після завершення роботи над яким трапився нещасний випадок - Куросава послизнувся та зламав хребет, що прикувало його до інвалідного візку до кінця життя. Він помер 6 вересня 1998 року у віці 88 років, залишивши по собі славу «Бетховена серед кінематографістів», чия творчість продовжує впливати на світогляд поціновувачів кіно й дотепер.