Чорнобиль: історії невидимого фронту

Віталій Петрович Смикалов. Ліквідатор

Там виконували якийсь цикл зупинки реактора, за якоюсь схемою. Вона в них не пішла. Там же ж багато захистів від дурня, розумієте? До москви телефонують, а ті кажуть, мовляв, вимикай захист, проводьте за режимом. Вони повимикали захист доти, доки пішов у рознос реактор і все. Ось це, я кажу, людський фактор не стільки персоналу, що обслуговує, саме працівників станції, скільки дурнів із москви.

Микола Михайлович Фесенко. Ліквідатор

Ми в чотирьох грали в доміно. Я дивлюся на сусіда, а в нього лице міняється: то жовте, то позеленіє. Тоді він вскакує й у нього починається сильне блювання. Видно, отримав велику дозу опромінення. Що робити? Я кричу своєму другу: «Вітьок, заводь машину! Їдемо в лікарню в Іванков». Хтось іде з пляшкою води, я на ходу в нього вириваю її з рук, стриб у машину й поперли. Опроміненому стає гірше й гірше…

Валерій Ігнатович Білецький. Ліквідатор

Вранці першого травня, коли вся країна святкувала, ми їхали в Чорнобиль. Я думаю, у ті дні основна маса людей, та й ми зокрема, мало собі уявляли весь масштаб біди, яка звалилася на нашу країну, та й на весь світ. Ми їхали як на звичайні збори. Думали: відпочинемо від своїх заводів, від звичайної роботи. Але поступово ми усвідомили весь жах події. Хоча всю правду нам ніхто не казав.

Володимир Ілліч Волков. Ліквідатор

Якось якийсь лікар приходить і каже: «Хлопці, знаєте, що? Досить нудьгувати, сьогодні йдіть на танці. Будуть чудові танці, ідіть на танці!» Ну, ми й пішли, дурні, на ці танці. А там якийсь ідіот як крикне: «Таваріщі! Смертники прийшли!». Порозбігалися з танцмайданчика, одні ми залишилися. Чесне слово, це було в санаторії в Ірпіні. Ото ми так сходили на танці. Боялися, щоби ми їх радіацією не заразили.

Ігор Костянтинович Кичко. Ліквідатор

Вони мене як на покарання направили в Чорнобиль. Спочатку вперше мене призвали повісткою, це було якраз літо 1986 року. Це я був уже в обкомі комсомолу після флоту. А ось 1987 року, вже коли я тут із квартирою почав піднімати цей весь базар, вони вирішили мене провчити. І це виглядало саме як покарання. Тому я, коли туди поїхав, розумів, що зараз на мене дивляться, так би мовити, на все око, як я там себе проявлю.

Микола Володимирович Васильєв. Ліквідатор

Дуже сильно світогляд змінився. Ми вже звідти прийшли не радянськими громадянами. Я вже не вважав себе такою «совковою» людиною, суто радянською людиною. І світогляд абсолютно змінився, життєві цінності змінилися. Тобто ти вже жив не для держави, не заради радянської Батьківщини, а ти жив, розуміючи, що потрібно жити для сім'ї, для дітей.

Марія Петрівна Іванова. Ліквідатор

І все на вулиці ось це — і іграшки розкидані, і речі, килими — все розкрите. Особливо моторошно було, коли села проїжджали — це було щось із чимось. Висять дитячі колготки на мотузках, так би мовити, телепаються дитячі речі. Моторошно було якось і на душі, аж серце почало стискатися і боліти, коли висіли дитячі речі й не чути було дитячої розмови ніде.

Віктор Васильович Білозор. Ліквідатор

А так здебільшого вранці в суботу діти до школи пішли, хоча вже брудна була територія, розумієте? Люди на роботу пішли, тобто штатне життя тривало. І міська влада не вимагала, щоб закрили школу, щоб діти сиділи вдома, припустимо. Хоч якось.

Іван Петрович Волчанський. Ліквідатор

Ну, як ось можна героїзувати людину, яка працювала лопатою, мітлою, шваброю і так далі? Проте це справді були герої. Це ті, які ціною свого здоров'я справді створили таке. Подвиг, про який, звичайно, треба пам'ятати, щоб ніколи не повторилася Чорнобильська катастрофа…

Одноразова підтримка: приват 4149499158805604

монобанк: 4441114464261468

банка моно: https://send.monobank.ua/jar/9gMXBb9dVy

Патреон: https://www.patreon.com/history_

BuyMeACoffee: https://bmc.link/ukrainehistory