I - Споглядання

Контрольована внутрішньою рушійною силою шукати «щось», Аіма нарешті вийшла на вулицю.

Світ навколо був вражаючий для Аіми, але все здавалося знайомим. Покинуті будинки й ці чорні пухирці… Вони розросталися, набухали й поглинали.

У голові Аіми промайнула думка:

[Живі істоти теж можуть бути поглинуті цією матерією?]

І відразу після цього — наступна:

[Це було питання чи твердження?..]

Вулиці здавалися знайомими, як і твердження в її голові. Від дежавю починало нудити, але треба було йти «кудись».

«Я маю прийти кудись, знайти щось… але що? І куди?..» - Аіма починала розмовляти сама з собою.

Кожен крок — невпевнений, але знайомий. Кожен будинок — ніби вже сотню разів снився, але ще ніколи не був побачений наяву.

«Я не знаю, що я шукаю, але краще мати якусь невідкриту ціль, ніж сидіти просто так…»

Розмовляти було - весело; хоча і з власними думками... Тим часом ноги самі несли її вперед, і Аіма дозволяла цьому статися.

Десь попереду щось мало відгукнутися. Вона ще не знала, чого боїться більше: не знайти це «щось» чи, навпаки, нарешті його побачити.

Тьма-матерія ніколи не припиняє розростатися.