Художньо-публіцистичні жанри журналістики - Журналистика, издательское дело и СМИ курсовая работа

Главная

Журналистика, издательское дело и СМИ
Художньо-публіцистичні жанри журналістики

Художньо-публіцистичний жанр як одна з найпопулярніших ніш серед журналістів. Дослідження жанрового розмаїття матеріалів на шпальтах газет. Види нарису: портретний, подорожній, науково-популярний. Розгляд технічних та програмних засобів журналістів.


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Журналістика - наука складна і практична. Кожного дня журналіст має на практиці доводити свою компетентність, оригінальність, креативність думки та гостроту пера. Але за цим креативом важливо не загубити свій самобутній стиль і мету, що ставив собі як тільки-но йшов у цю творчу майстерню. Саме з жанрового розмаїття можна судити про майстерність журналіста. Бо окрім аналітичних та інформаційних жанрів, у журналістиці існує більш художнє спрямування текстів. Такі матеріали користуються неабиякою популярністю серед читачів через їхню легкість, лаконічність, вправність, тонкий гумор та особистий, витончений стиль автора. Це не є сухі факти або занадто розумні аналітичні роздуми. Матеріали художньо-публіцистичного жанру більш близькі народу й приємніші для сприйняття. У таких текстах можна підняти проблемні питання, описати цікаву особистість, змалювати її портрет і риси характеру, розповісти про несподівану подію чи захоплюючу подорож.
Актуальною робота є насамперед тому, що художньо-публіцистичний жанр - це одна з найпопулярніших ніш не лише серед читачів, але й серед журналістів. Саме за допомогою есе чи нарису можна лаконічно, просто і доступно донести враження, емоції, певні переживання чи інформацію широкому колу читачів.
Мета роботи: прослідити жанрове розмаїття художньо-публіцистичних текстів у газетах, визначити найуживаніший і найпопулярніший жанр серед журналістів, та на основі аналізу створити власний доробок у обраних жанрах, що буде актуальний для газети чи інтернет-видання.
Особливість курсової роботи полягає в ґрунтовному дослідженні жанрового розмаїття матеріалів на шпальтах газет, в особливому особистому доробку.
Враховуючи мету дослідження, були поставлені наступні завдання:
- прослідкувати уживання художньо-публіцистичних жанрів на сторінках газет та медіа-просторі в цілому;
- охарактеризувати основні художньо-публіцистичні жанри;
- на основі теорії, написати власні матеріали в різних жанрах.
1.1 Особливості художньо-публіцистичних жанрів
Жанр (від фр. Genre - рід) - сукупність формальних і змістовних особливостей твору. Жанри сформовані наборами умов; багато творів використовують декілька жанрів за допомогою запозичення і об'єднання цих умов. Можливі визначення поняття іноді обмежені мистецтвом і культурою, особливо літературою, але довга історія використання даного поняття спостерігається також і в риториці. У дослідженнях жанру поняття не порівнюється з початковим значенням. Скоріше, усі існуючі твори відображають певні умови, при цьому беручи участь у створенні визначення поняття жанру. [17]
Серед художньо-публіцистичних жанрів розрізняють декілька:
Для своєї курсової роботи я обрала три перших жанри, адже вони - найактуальніші для вітчизняного та іноземного медіа-простору. Матеріали, написані в цих жанрах, прості для сприйняття, а завдяки неперевершеному стилю автора ще й неймовірно цікаві.
Есе (франц. essai - спроба, начерк) - невеликий за обсягом прозовий твір, що має довільну композицію й висловлює індивідуальні думки та враження з конкретного приводу чи питання, не претендує на вичерпне чи визначальне трактування теми. Цей жанр лежить на стику художньої та публіцистичної (часом науково-популяризаторської) творчості. Хоча художні тексти в стилі есе відомі з часів античності, його появу пов'язують з діяльністю М. Монтеня, який 1580 року написав працю, що мала назву «Essai» (на східнослов'янському ґрунті цю назву звичайно перекладають як «Опыты» (рос.) - у значенні «спроба», «підкреслено вільне тлумачення життєвих понять»). У такому ж дусі пояснював сутність свого твору сам М. Монтень: «Я вільно викладаю свою думку про всі предмети, навіть ті, що виходять за межі розуміння і кругозору. Висловлюю її не задля того, аби дати поняття про речі, а для того, щоб дати поняття про мої переконання». [14]
Визначальними рисами есе є незначний обсяг, конкретна тема, дана в підкреслено вільному, суб'єктивному її тлумаченні, вільна композиція, парадоксальна манера мислення і т. д. Як правило, есе відображає суб'єктивну думку автора про певну подію чи особистість. «Предмет есе, -- пише М. Епштейн, - (...) служить приводом для розгортання думки, яка, описуючи повне коло, повертається до самої себе, тобто до автора. (…) Те, що «я» в есе завжди уникає визначеності й не подається прямо як предмет оповіді, відрізняє цей жанр від таких (...) також орієнтованих на саморозкриття жанрів, як автобіографія, щоденник, сповідь. Ці жанри мають суттєві відмінності: автобіографія розкриває «я» в аспекті минулого; щоденник - у процесі його становлення, в сучасності; сповідь - у напрямку майбутнього... Елементи всіх трьох жанрів можуть бути наявними й у есе, але своєрідність цього останнього полягає в тому, що «я» тут постає не як суцільна, безперервна цілком конкретизована в оповіді тема, а як обриви в оповіді: «я» настільки відрізняється від самого себе, що взагалі може виступати як «не я», як «будь що на світі», - його присутність виявляється «за кадром», у примхливій зміні точок зору, у раптових скачках від предмета до предмета. «Перша особа» тут інколи і взагалі відсутня: «я» не виступає як тема, подібна всім іншим, воно не може бути «схоплене» як ціле саме тому, що саме все охоплює і привертає до себе». [14, 17]
Стиль есе відрізняється образністю, афористичністю, використанням свіжих метафор, нових поетичних образів, свідомою настановою на розмовну інтонацію і лексику. Він здавна формувався у творах, в яких на перший план виступає особистість автора. Пограничними жанрами для есе є поезія в прозі та науковий нарис або філософський трактат.
Вважається, що кордони есе як жанру досить умовні і розмиті. Його можна назвати і авторської прозою, і записками, і начерками, і роздумами. Формою може стати розповідь, нарис, стаття, щоденник, мова, письмо, етюд, сповідь, проповідь, слово. Міні-твори в цьому жанрі мають ще одну назву - "скітце". Це швидше замальовка, розповідь-фрагмент, зупинене в слові мить буття, «моментальний знімок» стану душі.
У словниках жанр есе характеризується як невелике за обсягом прозовий твір у вільному викладі, в якому укладено індивідуальне враження і судження автора з приводу якоїсь події, явища, предмета. При цьому авторське слово не претендує на вичерпну трактування обраної теми, яка може бути взята зі сфери філософських і духовних пошуків, автобіографічних і історичних фактів, літературно-критичної та науково-популярної думки.
У есе є багато особливих рис. У талановито написаному творі особливими фарбами грають цікаві деталі, несподівані і навіть парадоксальні повороти думки, дивують новизною асоціації. Заворожуюче діє на читача довірча інтонація автора-співрозмовника. На думку одного з дослідників, письменник і читач в есе «потискують один одному руку». Підкуповує і емоційність письмової мови, і віртуозне змішання в лексиці слів різних стилів - від високого до розмовного. [3]
На Заході есе сприймають як свого роду аристократичний жанр. У західній літературі існував навіть специфічний «жанровий образ» есе, про який, зокрема, згадує Є. Журбіна: «Для есе типовою є кабінетна форма опрацювання будь-яких загальних питань, кабінетна начитаність і філософське узагальнення, що зростає на цьому ґрунті».
Примітно, що в XVIII-XIX століттях есе, як жанр, стає одним з провідних в англійській і французькій журналістиці. А ось визначними есеїстами в літературі XX століття показали себе Б. Шоу, Дж. Голсуорсі, А. Франс, Р. Роллан, Г. Манн, Ж.-П. Сартр, А. Камю, А. Моруа, Й.Бехер. В українській літературі до цього жанру зверталися Ю. Смолич, О. Гончар, I. Муратов, С. Голованівський, Д. Павличко, П. Загребельний, I. Драч, Ю. Андрухович, В. Винниченко, Є. Маланюк, У. Самчук. [14]
Автори есе - справжні майстри у використанні засобів художньої виразності: метафор, порівнянь, символів, афоризмів, риторичних питань, вміло підібраних цитат. Своє розуміння світу і свою позицію автор-герой есе ілюструє цікавими аналогіями, прикладами, паралелями, спогадами, і це збагачує художньо-естетичну та пізнавальну змістовність тексту. Образність, завжди збагачує розповідь, робить твір яскравим і мальовничим. Блискучими зразками жанру есе можна вважати позначені рисами яскравої особистості твори авторів Володимира Набокова та Уолта Вітмена.
Багато письменників вибирають жанр есе, коли хочуть зобразити подію не в драматичному варіанті, а дати його емоційно забарвлену інтерпретацію - без вибудовування сюжету. При цьому твору може бути задана публіцистична спрямованість і гранично чітке вираження авторської точки зору та погляду на світ. Есе найбільш повно здатне відкрити для нас творчу особистість його творця, познайомити з його інтересами, самобутнім внутрішнім світом.
Нарис - малий оповідний художньо-публіцистичний жанр, у якому автор зображує дійсні події та факти. Найчастіше нариси присвячуються відтворенню сучасних подій чи зображенню людей, яких особисто знав письменник. [15]
Нарис - найбільш розповсюджений художньо-публіцистичний жанр. У ньому реальні життєві явища досліджуються через людські долі та якості з метою впливу на соціальну практику формування особистості, її орієнтації у системі соціально-політичних та духовних цінностей. [4]
Сутність нарису багато в чому визначена тим, що в ньому поєднується репортажне (наочно-образне) і дослідницьке (аналітичне) начало. Причому «розгорнення» репортажного начала сприймається як перевага художнього методу, у той час як наголос автора на аналізі предмета зображення, виявлення його взаємозв'язків виступає як домінування дослідницького, теоретичного методу. Відповідно в ході їхнього застосування створюється або переважно художня, або переважно теоретична концепція відображуваного предмета. І вже в рамках тієї або іншої концепції збираються або «переробляються» емпіричні факти. Саме прояснення названої обставини довгий час служило вихідним моментом гарячих суперечок про те, чи відносити газетний (журнальний) нарис до художніх творів чи до документально-журналістських. [16]
Нарис з публіцистикою його поєднує документалізм, проблемність, а з художньою літературою - система образності та композиції. Конфлікт у нарисі - не зіткнення думок, а зіткнення персонажів - носіїв цих думок. [13]
Нарис дозволяє журналістові яскраво, оперативно й доступно для читача відгукнутися на подію, явище. Дає можливість розкрити образ цікавої людини, дати портрет колективу, розповісти про побут, характери.
За тематикою розрізняють кілька видів нарису:
· портретний нарис - розповідь про людину, її життя, погляди;
· проблемний нарис - автор насамперед аналізує важливу проблему в її проявах через дії людей. Тому людина залишається на другому плані.
· науково-популярний нарис розповідає про наукову проблему глибоко й доказово, але доступно й популярно.
· подорожній нарис - розповідь про подорож до визначних місць.
Водночас, у нарисі можуть поєднуватися риси різних жанрів, наприклад, репортажу, звіту, замальовки, кореспонденції. Це говорить про жанрову вільність нарису, його рухливість. Дозволяється авторові змінювати тональність оповідання, ритміку викладу за умови композиційної, сюжетної й стилістичної єдності матеріалу .
За обсягом наближається до невеличкого оповідання, новели, але позбавлений чіткої, завершеної фабули, обов'язкової для новели, притаманної оповіданню. Фабула в нарисі подекуди намічена, має фрагментарний характер. Нарис - це твір суспільно-політичної, побутової, історичної, психологічної тематики. Серед основних різновидів нарису є нарис художній, який є зображенням осіб і подій, що досягається за допомогою домислу. Нарис дуже оперативний жанр літератури, швидко й активно реагує на події дня, що зближує його з публіцистикою. Специфічне художнє завдання нарисової епічної форми, як вважають, полягає в тому, «щоб демонструвати й пояснювати якісь особливо важливі або нові, раніше невідомі явища. Нарис завжди знаходиться на передньому краї літератури, дає змогу швидко відкликатися на нові теми та проблеми». При цьому, на відміну від «чисто» художніх жанрів епосу, в яких художньо-образний елемент перебуває в органічній єдності з ідейно-публіцистичним елементом, тісно злитий і врівноважений з ним, у нарисовій формі «ідейне на першому місці, а фантазія на другому, так що в ньому «думка піднесена над фактом» (М. Шагінян). У нарисі головна думка, ідея, тенденція, соціальна проблема, що підіймаються, чітко підкреслені, даються більшою чи меншою мірою відкрито. Якщо в романі, повісті, оповіданні оголеність думки часто сприймається як недолік, то в нарисі ця ж риса - немовби естетичний закон». [4, 15]
Нарис зародився в Англії XVIII століття. Перші нариси друкувалися в сатиричних журналах. Нерідко траплялося, що відомі письменники розпочинали свою літературну діяльність із нарисів (Ч. Діккенс, О. де Бальзак, І. Тургенев). Нарисову форму в західній літературі часто ототожнюють із жанром есе, точніше не диференціюють ці типи творів на окремі жанри. [15]
Як жанрова форма поширився у ХІХ ст., будучи програмним жанром (на межі публіцистики та художньої прози). Значний внесок у розвиток художнього нарису зробили О. де Бальзак, П. де Кок, І. Тургенєв, Ю. Крашевський, В. Гіляровський, Леся Українка, І. Франко, Ю. Липа, С. Тудор, О. Довженко та інші. У класичній українській прозі нариси писали Іван Нечуй-Левицький («На Дніпрі»), Панас Мирний («Подоріжжя од Полтави до Гадячого»), Михайло Коцюбинський («На крилах пісні»). У сучасній українській літературі до жанру нарису зверталися М. Хвильовий, В. Минко, В. Кучер, Д. Ткач, В. Дрозд. Специфічним різновидом нарису є наукова праця з певної проблеми, здебільшого гуманітарного характеру, до якої входять дослідження з ряду взаємопов'язаних питань. Скажімо, «Нариси історії українсько-руської літератури», І. Франка, «Начерки історії української літератури» Б. Лепкого тощо. [4]
Нарис був дуже поширений у довоєнній радянській журналістиці. За свідченням відомого на той час журналіста Насіння Наріньяні в «Комсомольській правді» 1930-х років нарис був жанром номер один. «Іноді в одному номері друкувалося по два-три нарису відразу. На другій сторінці нарис виробничий, на третій - морально-етичний, на останній - спортивний або науковий». Тобто, у газетах того часу переважали матеріали, які несуть освітню, виховну функції. Осягаючи грамоту, народні маси молодої радянської республіки тягнулися до знань, і газети намагалися виконувати поставлені перед ними завдання - навчати і виховувати людей на яскравих прикладах нового життя.
Сьогодні ми спостерігаємо іншу картину: великі жанри на смугах щоденних газет з'являються не дуже часто, вони перекочували в тижневики, журнали. На перше ж місце вийшли інформаційні жанри. Прискорений темп життя, інформаційний бум диктують виданням і відповідні форми подачі матеріалів. Багато газет, враховуючи читацькі інтереси, орієнтують журналістів на невеликі за обсягом - 100-120 рядків - матеріали не тільки інформаційних, але й аналітичних жанрів з численними фактами, лаконічною аргументацією, без зайвих слів. [16]
Замальовка - найбільш компактний жанр художньої публіцистики, у якому висловлені враження автора від події, поєднані інформаційність і образність, ескіз з натури. Часто замальовка розповідає про незначну одиничну подію, наділяючи її визначною семантикою, підносячи (звичайно ж, суб'єктивно) її значення. [10]
Замальовка - цей жанр схожий на репортаж, але на відміну від репортажу кореспондент змальовує не саму подію, а людину у конкретній ситуації.
· літературний портрет - опис вчинку конкретної людини, який дозволяє зробити висновок, що це за людина (можна використовувати елементи нотаток, інтерв'ю, репортажу);
· пейзажна замальовка - передбачається, що в ній створюється образ природи конкретної місцевості, а фактично змальовується стан душі автора, що спостерігає природне явище (при створенні пейзажної замальовки використовуються ті ж елементи, що й у літературному портреті). [11]
Фейлетон - сатиричний жанр публіцистики, що виявляє комічну сутність негативних фактів і явищ дійсності. Головним засобом фельєтоніста є художній образ. Автор обов'язково повинен створити образ негативного явища, події, героя, в осмисленні яких виявити дві найважливіші особливості: показати їх соціальну шкідливість, з одного боку, і розкрити їх комічну сутність, з другого боку. [11]
Памфлет - сатиричний жанр публіцистики різко викривального характеру, у якому сатира переростає в сарказм, цілковите заперечення предмета відображення. Для памфлету характерні такі риси, як злобо-денність, документалізм, обрання для викриття значного суспільного явища (важливої соціальної події, видатного державного або громадського діяча).[11]
Слід зазначити, що тексти в останніх двох жанрах з часом втрачають свою популярність у пресі. Памфлети і фейлетони можна знайти в місцевій чи регіональній пресі. У всеукраїнських виданнях є лише елементи в творах іншої жанрової спрямованості. Можливо, пов'язано це з відсутністю почуття гумору у людей, яких змальовують у таких творах, чи рецензування владою ЗМІ. Більшої популярності отримує жанр пародії. У нарисах і есе, у статтях і замальовках подекуди зустрічаються сатиричні елементи, у котрих подають комічну сутність негативних фактів і героїв. Але, як показують останні події, якщо обрати «не ту» особу, можна отримати неабиякі неприємності. Саме тому, ці два жанри не стали пріоритетними для розробку особистого доробку.
1.2 Огляд жанрів на прикладі сучасної преси
Як вже зазначалося, найпопулярнішими художньо-публіцистичними жанрами є есе та нарис. Замальовка не втрачає своєї актуальності, але їх на сторінках трохи менше. На шпальтах столичної преси можна знайти нариси про вітчизняних політиків, звичайно ж, у період предвибоних перегонів, вони заказі, подекуди подібні до од, але все ж таки нариси. Про Їх не злічитися у газетах «День», «Сегодня», «Газета киевская», «Сім'я і дім», «Молода гвардія», «Країна». Автори: Ірина Самокиш, Галина Гіраш, Вячеслав Чорновіл, Ярка Головач, Аркадій Сидорук, Інна Гадзинська та багато інших авторів. Більшість нарисів присвячено саме певним людям, конкретним визначним особистостям, з якими авторам довелося перетнутися за певних обставин життєвих або ж саме заради інтерв'ю. Але й подієві нариси також багато поширені. Це невеличка оповідка про яскраву подію, що є масштабною не лише для статистики та культурно-освітницьких планів міста, але й для конкретної людини особисто. Викликає бурю емоцій та вражень. Це твори індивідуальні та яскраві, з тонким гумором та яскраво вираженим авторським стилем.
Есе: «День», «Коммунист», «Країна», «Газета по-українськи», «Афіша», «Esquire», Валентина Бондаренко, Сергій Жадан, Ігор Галик, Олексій Тарасов, Марія Хрущак та інші. Вступне слово редактора в журналі - це майже завжди есе, і , як це буває в глянцевих журналах, це есе - один з найкращих матеріалів за випуск узагалі. Автори пишуть про події крізь свою призму світосприйняття. В процесі «розжовування» певної думки для народу, вони пускаються в дивовижні метафоричні світи, гіперболізують, фантазують і роблять найзарозумілішу інформацію дуже доступною. Саме через есе автори підносять інформацію таким чином, що кожен розуміє - це стосується його особистого, самого інформатора та всіх, хто це читає.
Жанр замальовки - найхудожніший і лаконічний жанр, що його, на мою думку, можна зустріти у сучасній пресі. Він завжди трохи інтимний, тому дуже легкий і приємний для читання. Найяскравішим прикладом уживання замальовки в сучасних ЗМІ вважаю авторську колонку «Газети по-українськи». Редакція газети має багато дописувачів, але найяскравіші та визначні, це Віталій Жежера, Андрій Бондар, Микола Рябчук, Ольга Гембік. Ці чотири автори виходять друком: чотири випуски на тиждень, кожному по одній шпальті. А ще є Світлана Пиркало, Наталія Власенко, Оксана Снігур, Наталя Павленко, Павло Паламарчук, Ольга Швед, Юрій Андрухович, Денис Мандзюк, Олександр Бойченко, Юрій Шеляженко і багато інших людей. Автори легко і доступно «замальовують» ситуацію, що з ними відбулася. Інколи, це навіть схоже на відеоряд, так легко собі уявити все, що вони описують. Такі матеріали - це відрада для душі читачів і можливість зобразити словом живу картинку для журналістів. Дуже вдалий жанр у своїй лаконічності, оперативності та доступності.
Наш інформаційний доробок складається з шести матеріалів у жанрах нарису, есе та замальовки. На нашу думку, без художньо-публіцистичного жанру уявити наразі медіа сферу просто не можливо. Інформаційний канал був би просто неповноцінним, аби серед інших матеріалів не було б хоча б декількох у більш легкій, художній формі. Ці жанри, що існують на межі публіцистики і художньої літератури є ніщо інше, як та сама ниточка, що тримає увагу читача. Слід також зазначити, що матеріали цієї різновидності не можна назвати розважальними. Так, вони написані легкою мовою, в них багато метафоричності та гумору, але за їх допомоги автор, частіше за усе, звертає увагу на дуже серйозні факти, події, змушує читача задуматися над речами, яких він уникав, чи не звертав уваги. Блукаючи своїми думками, журналіст створює простір для мислення читача, зупиняє його на хвилиночку і змушує подивитися довкола, а потім - заглянути усередину себе. Таким чином, автор не лише розвиває журналістику вцілому, але й кожного свого читача особисто.
Матеріали були опубліковані в регіональній газеті «Лідер» чи в особистому блозі на livejournal, бо інтернет-журналістика наразі користується таким само попитом і блогосфера має такі ж права, що й телебачення з друкованими ЗМІ разом.
«Я і Львів. Нотатки про побачене та почуте» - подорожній нарис, «Лідер» №33(153), 25.08.2010
«Есе про кінець світу» - есе, http://juliaryabuhina.livejournal.com/, 23.09.2012
«Подолання страху» - замальовка, «Лідер» №45(165), 10.11.2010
«Думки на набережній» - пейзажна замальовка, http://juliaryabuhina.livejournal.com/, 24.09.2012
«Дождливая середа» - пейзажно-подієва замальовка, http://juliaryabuhina.livejournal.com/, 06.06.2012
«Я никогда не опаздываю на поезда» - подієва замальовка, http://juliaryabuhina.livejournal.com/, 15.02.2012
2.3 Технічна характеристика доробку
Авторський аркуш - умовна одиниця виміру обсягу текстового та ілюстративного матеріалу літературного твору, що є основою для обліку праці автора, укладача, рецензента тощо. Один авторський аркуш дорівнює 40 тис. друкованих знаків прозаїчного тексту (враховуючи цифри, розділові знаки, проміжки між словами), чи 40 кілобайтам комп'ютерного тексту (разом з проміжками), чи 700 віршованим рядкам, чи 3 000 см2 площі ілюстративного матеріалу на сторінках видання.
Друкованими знаками є літери, цифри, розділові знаки та проміжки між словами. Неповні рядки вважаються за повні. Заголовки та підзаголовки прирівнюються до рядка тексту. З підрахунку виключається зміст, якщо він точно повторює заголовки у тексті; дані на титульному аркуші, авантитулі, контртитулі; лінійки, що відбивають підрядкові примітки від основного тексту.
Для визначення загального числа друкованих знаків у тексті, кількість знаків у рядку потрібно помножити на кількість рядків на сторінці, а потім на кількість сторінок в оригіналі. [12]
«Я і Львів. Нотатки про побачене та почуте» - 37 * 277 = 10249 : 40000 = 0,256 авт. аркуша
«Есе про кінець світу» - 80 * 31 = 2480 : 40000 = 0,062 авт. аркуша
«Подолання страху» - 32 * 123 = 3936 : 40000 = 0,098 авт. аркуша
«Думки на набережній» - 80 * 34 = 2720 : 40000 = 0,068 авт. аркуша
«Дождливая среда» - 87 * 39 = 3393 : 40000 = 0,085 авт. аркуша
«Я никогда не опаздываю на поїзда» - 96 * 50 = 4800 : 40000 = 0,12 авт. аркуша
Інформаційний доробок становить 0,689 авторського аркуша.
Зображення - це інформація, зафіксована у двомірному просторі у вигляді пікселів одного чи кількох кольорів на носії інформації. У обсяг авторського оригіналу входить тільки той графічний матеріал, котрий створений і поданий автором. [9]
«Я і Львів. Нотатки про побачене та почуте» - декілька авторських фотографій без підпису, зроблених під час подорожі до Львова. Зображення реклами біля одного з львівських ресторанчиків, вірменський дворик та дівчинка, яка гуляє по Львову із свинею - це одна з визначних байок про місто, ту свиню вже декілька років поспіль виводять щодня на прогулянку на радість туристам.
«Есе про кінець світу» - зображення відсутнє.
«Подолання страху» - матеріал супроводжує коментар Анни Протасової, члена НСЖУ, та особиста фотографія, з підписом «Юльця», авторство належить Людмилі Рябухіній.
«Думки на набережній» - ілюстрація без підпису, взята з сайту Фото.сайт photosight.ru, автор - користувач із ніком wizzaard.
«Дождливая середа» - зображення відсутнє, додається відео, зняте на мобільний телефон, особистий матеріал, без підпису.
«Я никогда не опаздываю на поезда» - зображення відсутнє.
Ідея - це головна думка літературного, мистецького чи публіцистичного твору. [6]
Більшість довідників і енциклопедій визначають ідею, як стрижньову думку, думку, яка може стати основою будь-чого. [1]
Авторську ідею можна визначити як нову оригінальну думку, що має певну цільову спрямованість і потенційну суспільно-корисну цінність.
Мета - є подання, яке людина прагне здійснити. У поняття цілі входить певне уявлення, прагнення до його здійснення і уявлення про тих засобах, якими мета може бути здійснена. Поняття мета є продукт діяльності свідомості і волі, суб'єктивна апріорна форма вольової мотивації до дії. [2]
Підтекст - яка створюється не довільно, а тими ж засобами, що й основний план. Сприймання підтекстової інформації можливе лише на основі усвідомлення супровідних нашарувань на пряме значення компонентів висловлювання. [6]
Смисл - значення чогось (слів, дії, стану), його лінгвістичне наповнення, філософська категорія. Смисл -- цілісний вміст виразу, що сам визначає значення елементів та частин цього виразу. [5]
У доробку ми представили шість матеріалів, а саме один нарис, одне есе та чотири замальовки. Головна ідея кожної з цих робіт полягає в самоаналізі. Шляхом викладання фактів і роздумів на папір, я намагалася розібратися в своїх думках і, при цьому, поділитися ними. Можливо, читачам чимось могли вони допомогти. А якщо ні, то хоча б розважити.
«Я никогда не опаздываю на поезда» - замальовка написана по-свіжому, з мене особисто. Запізнилася на потяг, бо проспала, і записувала в таксі, коли поверталася з вокзалу додому до сусіднього міста. Хотілося передати весь мій буремний шлях очкування цього потягу, змалювати картинку очікування, пожалітися на себе й нерозумність. Ідею підвели у пост скриптумі. Перше - не треба жаліти грошей, ніколи, бо скупий платить двічі. Друге - можливості людського організму не нескінченні. Третє, чого письмово не було зазначено, але у підтексті існувало - не докучайте людям, будьте стриманими. Звичайно, усі ці висновки були виведені особисто для автора, але, згодом ми отримали не один коментар, що ці висновки їм знадобилися і вони дещо змінили у своєму ставленні до нічних потягів та життя в цілому.
«Думки на набережній», «Подолання страху» та «Есе про кінець світу» - це не просто роздуми чи зображення. На меті ми мали показати, що змінити усе можна щомиті. Для цього достатньо легкого поштовху, навіть незначної події. І якщо хтось чекав якогось знаку для того, аби щось змінити у своєму житті, то чому один з цих матеріалів не може бути саме цим знаком? Не обов'язково чекати, коли кожен особисто просто випаде з колії, чекати на віщий сон, чи на доленосну зустріч, чи черговий кінець світу, коли вашу домівку розстріляє невідомий терорист. Ідея творів - жити і діяти, робити те, що хочеться, а не те, що необхідно. Не змінюватися, а змінювати. Підтексти цих творів лежать дуже близько до самого тексту, просто таки вистрибують з нього до читача. Щастя у кожного під носом, просто усі настільки далекозорі, що не бачать того. І якщо авторові вдалося пережити усі ці дивні події особисто, то значить, просто пощастило. Слід бути відкритим, аби сприйняти ці самі знаки, щоб не пропустити їх у буденності.
«Дождливая середа» - це замальовка з натури. Це те, що побачено і відчуто. Хотілося передати цю картину, намалювати її для тих, хто цього не побачив і вже ніколи не зможе. Ідея - не все, що видається нам неприємністю, є нею насправді. Мета - підказати, що можна радіти і звичайним речам, простим, подарувати трохи посмішки кожному, хто прочитає. Підтекст - зобразити картинку гарну, якою б вона не видавалася на перший погляд.
«Я і Львів. Нотатки про побачене і почуте» були створені частково в потязі зі Львову, а частково - уже під час перебування вдома. І спочатку мета була одна - передати красу і чарівність цього дивовижного міста, його атмосферу та характерні особливості крізь призму свого світобачення. Але за той тиждень, що обдумувався матеріал, мета змінилася. Окрім вищезазначеного з'явилася ще й моральна необхідність відстояти право на існування іншої сторони українського буття й культури. Матеріал був дуже жорстко сприйнятий читачами, бо, з однієї сторони, у жителів міста Охтирки дійсно випереджене ставлення до західноукраїнських жителів. А з іншої сторони - ніхто не хотів у цьому зізнаватися (зізнаватися у своїй упередженості). Тому нарис виявився резонансним. Не хотілося лишати забагато місця для підтекстів. І майже все, що наболіло, було викладено прямим текстом. А з огляду на те, скільки редакція газети отримала коментарів, не важливо - схвальних чи не дуже - можна сказати, що цей матеріал своєї мети досягнув. Хоча б у межах цього маленького районного містечка.
Для того, аби створити будь-який матеріал, журналістові не достатньо задуму та факту. Необхідні ще й більш матеріальні речі, прикладні. Так, для того, аби провести якісне інтерв'ю, необхідний диктофон, щоб відзняти сюжет - пару мікрофонів та камера. Аби створити есе про кінець світу нам знадобився лише ноутбук. Для замальовок «Я никогда не опаздываю на поезда», «Думки на набережній» та «Подолання страху» та нарису «Я і Львів. Нотатки про побачене та почуте» окрім ПК ми використовували блокнот і ручку, бо матеріали були створені в «польових умовах»: на набережній Дніпра, у кафе, у залі очікування на залізничному вокзалі, у потязі та в таксі. Замальовка «Дождливая
Художньо-публіцистичні жанри журналістики курсовая работа. Журналистика, издательское дело и СМИ.
Теория цветовых впечатлений
Лабораторная Работа По Физике Плотность Тела
Доклад: Политические взгляды О. Конта
Решебник Контрольных Работ Дорофеев
Годовая Контрольная Работа По Алгебре
Сочинение Описание А Герасимова После Дождя
Анализ деятельности гостиницы ООО "Октябрьская"
Реферат по теме Внешний вид делового человека
Дипломная работа: Разработка системы резервного электропитания
Реферат: Группировка активов и составление хозяйственных операций
Контрольная Работа По Теме Прилагательное 6 Класс
Курсовая Работа Заработная Плата За
Реферат по теме Особенности делового общения
Автореферат На Тему Разработка И Исследование Принципов И Методики Построения Информационно-Телекоммуникационных Систем На Базе Гис-Технологий
Реферат: A Poetics Of The Elizabethan Theatre Is
Реферат: Убийство Павла I
Курсовая работа: Зарубежный опыт решения региональных проблем
Дипломная работа по теме Электрическая часть конденсационной электростанции мощностью 900 МВт
Изложение: Тэсс из рода Д Эрбельвиллей. Гарди Томас
Курсовая работа: Анализ системы управления предприятия Энергетическое производство ОАО НЛМК
Правовой режим особо охраняемых природных территорий - Государство и право дипломная работа
Виды рода Skeletonema в заливе Петра Великого - Биология и естествознание отчет по практике
Основи аграрного права - Государство и право курс лекций