Хто такий Едґар, вбіса?

Наділяю його першість у цьому циклі символізмом – По був моїм першим письменником у цьому жанрі. В ті часи, коли я зачитувалася «Енн із Зелених Дахів», «Гаррі Поттером» і «Домом дивних дітей», По відкрив для мене зовсім іншу літературу, яка потягла за собою воронячою стаєю зацікавлення в інших письменниках жанру, котре, як бачите, зі мною й донині. Як тільки Едґара Аллана По не кличуть і які тільки триб’юти йому не віддають – від смішної пісні з цьогорічного Євробачення до переосмислення По як детектива у «Блідо-блакитному оці», він донині дихає нам у спину віддихом поп-культурних посилань, хоч якими би загадковими для нас не залишалися його життя, творчість і смерть.

По народився у 1809 році в родині акторів театру – подейкують, що напередодні народження свого другого сина вони грали у виставі «Король Лір», звідки до них і перекочувало ім’я «Едґар». Батько й мати помирають від сухот, коли Едґару виповнюється 2 роки, тож всіх 3 дітей По всиновлюють, але різні родини – майбутній письменник потрапляє до заможної родини Алланів, які, хоч і виховували його у пуританській строгості, неймовірно пестили свого прийомного сина. У віці 5-6 років він вже вправно писав і читав; був улюбленцем загальної публіки – декламував вірші для дорослих, а серед однолітків було надзвичайно «престижно» бути другом По, адже своїм «фаворитам» від дарував щедрі подарунки. Мав свого поні, декілька собак і вдягався з неабияким смаком.

У дорослішому житті вдача повернулася до По «іншим боком»: коли він почав навчатися в Університеті Вірджинії йому зустрілися демони, які, зрештою, переслідували його до самої смерті – азартні ігри, алкоголь та тютюн. Не довчившись, По кинув навчальний заклад. На цьому підґрунті у По погіршилися стосунки із батьками – неодноразово він виманював з вітчима гроші під приводом того, що він надсилає недостатньо коштів для оплати навчання, а насправді ж виплачував ними борги, які програв.  Коли померла його мачуха, вітчим припинив із прийомним сином будь-яке спілкування.

Першою книгою По була збірка віршів на 40 сторінок «Тамерлан та інші вірші». Цікаво, що на подальші його збірки грошима «скидалися» його товариші із Вест-Пойнту, в якому на той момент служив По [батько Лавкрафта, до речі, теж мав навчатися у Вест-Пойнті, але відмовився від цього місця], та й тут довгого перебування він не витримує – навмисне не виконує накази, або його поставили під військовий трибунал і вигнали. У той ж час По вирішує приділити трошки більшу увагу прозі – його «Рукопис, знайдений у пляшці» перемагає на літературному конкурсі , через що його помічають і ставлять на посаду помічника редактора у журнал «Південний літературний вісник». Однак, тяга до алкоголю грає із По злий жарт знову – його звільняють, бо він приходить на роботу напідпитку.

У 1835 році стається одна із найбільш котроверсійних подій із життя Едґара – у віці 26 років він одружується на своїй кузині, Вірджинії Клем, який на той момент було всього 13 років. Дивно це сприймати зараз, але очевидці стверджують, що По надзвичайно цінував і любив свою дружину, що потягнуло за собою різні версії, чому ж він на ній одружився. Одна з них про те, що По в такий спосіб намагався вберегти її від ранніх залицянь і сватань, тож їхні стосунки були суто платонічними. Чи було це так ми вже навряд дізнаємося, але життя По, здавалося б, почало налагоджуватися: його поновлюють на роботі, він отримує різні пропозиції і навіть змінює роботодавців, починає заробляти достатньо грошей, аби тримати на плаву свою родину. Публікує твори: світ вже побачили його «Метцеґерштайна», «Бон-Бона», «Мореллу», «Береніку», «Короля Чуму» та інших. Однак у  1847 його дружина помирає від туберкульозу, що підриває По: він впадає у відчай і алкогольне забуття, однак знаходить для себе у Провіденсі новий «інтерес» – Сару Гелен Вітман. Наймовірніше, що освічення в коханні відбулося тоді, коли По «накидався» лаудануму.  Однак Сарі пристрасть По до алкоголю категорично не подобалася, тож вона висунула йому вердикт – або вона, або алкололь. Вже за кілька днів По порушив обітницю, що й призвело до того, що стосунки пари припинилися. Цікаво, що Вітман була доросліша за По – як аргумент, що Лавкрафта не турбує, що його майбутня наречена старша за нього, він навів саме цю пару. Сумнівне зрівняння, еге ж…?

У тому ж 1849 році По помирає – він так і не став відомим і постійно потерпав від матеріальної скрути. Смерть його – надзвичайно загадкова сторінка в літературі, яку донині важко розшифрувати. По знайшли без свідомості, хворого та в чужому одязі у Балтиморі. 4 дні По перебував у несвідомому стані на межі життя і смерті, опісля чого помер. Однак і після цього поневіряння для нього не скінчилися: у той же день як По помирає публікується некролог, в якому письменника всіляко принижують і надають про його життя хибну інформацію, яка згодом сформується у біографію «Коротка біографія автора» Руфуса Ґрізвольда, де Едґар описується розбещеним гульвісою і  наркоманом-алкоголіком.  Хоч це і виявилося цілковитою брехнею, такий образ По розлетівся серед читачів і міцно закріпився в культурі, де По тепер невід’ємно асоціюється із алкоголем і азартними іграми…

Однак, якою б людиною По не був, його внесок в літературу неможливо недооцінити. У «Надприродньому жаху в літературі» Лаавкрафт виділив По цілий розділ, де він прямими словами каже, що По зробив те, чого ніхто ніколи до нього не робив: почав приділяти жах не тільки фізичними характеристиками, а й психологічними. Попри те, що По народився в Америці і зовсім трошки жив у Британії, письмо його рясніло літературною англійською мовою, через що Бернард Шоу й задався наступним питанням: «Як міг з'явитися в Америці цей найвитонченіший художник, справжній аристократ літератури?». Легше перерахувати, хто в жанрі ним не надихався: серед його поціновувачів ви знайдете Лавкрафта, Дойла, Верна, Велза, Желязни, Бредбері та багато-багато інших. По торкнувся занадто багатьох речей і аспектів у свій літературі, аби розтопити серця прихильників найрізноманітніших тем: від легких фантастичних сюжетів до макабричних оповідок, які здатні налякати й донині. Він подарував нам детективні історії і розвив новелу до неймовірних масштабів. Судячи з «Чорного кота», він вмів криво посміятися з самого себе, а його любов до жінок і страх перед ними виливався як у поезію, так і в прозу: «Улялюм», «Береніка», «Морелла», «Овальний портрет»…

…і за це ми так любимо Едґара Аллана По: суперечливу людину, талант якої – абсолютно несуперечливий.

І, наостанок, 5 рандомних, але не менш цікавих фактів про нього:

1. Попри сформований навколо нього образ хворобливого алкоголіка, в молодості по був неабияким спортсменом: займався боксом, стрибав у довжину, був веслярем і професійним плавцем. Не забуваймо, що По, попри всі свої "дропаути", все ж чималу частину свого життя присвятив військовій справі.
2. Спочатку замість "Ворона" був "Папуга", однак натхнення прийшло у вигляді Чарльза Діккенса і його ручного ворона Ґріпа, який був неабияким розбишакою і вмів повторювати фрази за своїм господарем.
3. Один із найцікавіших варіантів смерті По: його навмисне споїли і нашпигували наркотиками, аби він зміг декілька разів у різному одязі проголосувати на виборчій ділянці у Балтиморі.
4. Туберкульоз забрав у По батьків і дружину, тож, ймовірно, Едґар віддзеркалив власні переживання про це у "Вороні", "Ліґеї" та "Аннабель Лі". "Маска Червоної Смерті" ж з'явилася під впливом епідемії холери, яка тривала впродовж 1826 — 1837 і забрала життя одного із друзів Едґара.
5. Говард Філіпс Лавкрафт був великим прихильником творчості По, тож ні для кого не буде дивизною, що він відвідував деякі місця, які були так чи інакше пов'язані із По. Ось, наприклад, ГФЛ біля дому Сари Гелен Вітман, який, зрозуміло, колись відвідував і Едґар Аллан По: