Хитнувся світ

Хитнувся світ, змінився —

вже не повернеш "раніше".

Коли ти був ще молодший,

і цигарки горіли легше,

і вино пилось, немов вода,

без спогадів, без ранку, без похмілля.

І мрії не здавались крихкими,

і кістки не знали болю.

Завжди хтось ішов поруч,

без зайвих фраз, без клятв.

Гараж приймав, як храм,

і музика ревла, мов грім у венах.

Ми — діти вітру,

летіли, як поїзд без гальм,

вперед, до світанку,

де все ще мало сенс.

А потім — щось обірвалося.

Немов і вчора —

ще рвався голос у пісні,

а нині — лише тиша.

Тиша страшна, гниюча, дика,

що давить і ламає,

що ходить ніччю, як звір,

і шепоче відлуння думок.

І ніби досі чую

той безтурботний сміх,

що в темних коридорах пам’яті

блукає, мов заблукала душа.

Хитнувся світ, змінився —

вже не буде, як раніше.

Він схлопнувся до луни,

до звону у вухах,

до маленької кімнати

і холодного світла екрана.

До кількох номерів,

що більше не дзвонять.

Та втрати — неминучі.

І все ж серце б’ється.

Зарано здаватися,

ще натягнута струна.

І ще ллється моя пісня,

і голос прорветься з тиші,

і зазвучать акорди

життя, яке не вмерло.