Характеристика Кримських гір - География и экономическая география курсовая работа

Географічне положення, геологія і рельєф, клімат, водні ресурси, ґрунти, флора и фауна Кримських гір. Особливості ландшафтних структур та природні умови передгірного лісостепу, головного гірсько-лучно-лісового пасма, південнобережного субсередземномор’я.


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Харківський Національний Універстет і. В. А. Каразіна
Геолого-географічний факультет. Кафедра фізичної географії та картографії.
на тему: Характеристика Кримських гір
Розділ 2. Фізико-географічна характеристика
Розділ 4. Фізико-географічні області
4.2 Головне гірсько-лучно-лісове пасмо
4.3 Кримське південнобережне субсередземномор'я
Кримські гори -- гірська система на півдні Кримського півострова.
Актуальність обраної теми дослідження полягає у вивченні та аналізу фізико-гографічних характеристик Кримських гір. Це -- єдина гірська система на великому приморському прикордонні нашої країни. Вона відіграє важливу кліматотвірну роль, захищаючи від холодних північних впливів вузьку приморську смугу Південного берега Криму.
Мета роботи полягає у вивченні географічних характеристик Кримських гір.
Предметом вивчення - характеристика Кримських гір.
В результаті обраної мети були поставлені наступні завдання:
- визначення географічного положення Кримських гір;
- виявлення фізико-географічних характеристик;
Структура роботи складається з вступу, 4 розділів, висновку, списку використаних джерел та додатків.
Інформаційною базою є джерела літератури з центральної наукової бібліотеки Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна.
Кримські гори (Рис. 1.1) знаходяться на півдні півострова Крим і простягаються на 180 км з південного заходу на північний схід, від мису Фіолент поблизу Севастополя до мису Іллі біля Феодосії. Найбільша ширина гір -- 60 км. В північно-східній частині вони звужуються до 4-10 км. Це унікальна гірська країна. За особливістю тектонічних процесів, форм рельєфу, площею вони істотно відрізняються від інших гір альпійської епохи горотворення. Площа Кримських гір у кілька разів менша від площі Карпат чи Кавказу, між якими вони розміщені.
З горами Криму і прилеглими до них територіями пов'язана багата історія корінних жителів Криму -- кримських татар. Саме в межах Кримських гір знаходилися столиці кримськотатарського ханства Старий Крим (Солхат) і Бахчисарай («Палац у садочку»). На північному сході передгір'я розміщена Феодосія (колишня Кафа) -- добре знаний з історії морський порт і в минулому великий центр работоргівлі.
Багату історію має розташоване поблизу Севастополя всесвітньо відоме поселення Стародавньої Греції -- Херсонес, від якого нині залишились лише руїни (Рис. 1.2). Відомі своєю природою і сприятливими умовами життя Кримські гори, особливо їх передгір'я і Південний берег Криму, що були основними районами розселення кримськотатарського народу. Про це свідчать так званий ханський перепис населення середини XVII ст., а також загальні переписи населення 1897 і 1926 років. [2,3,9].
Рис. 1.2 - Руїни давньо грецького Херсонесу
Розділ 2. Фізико-географічна характеристика
Кримські гори знаходяться на півдні Кримського півострова і простягаються від мису Іллі на сході до мису Херсонес на заході. Довжина гірської системи 180 км, ширина в середній частині - 50-60 км. Гірська споруда являє собою північну частину мегантиклінорію, південне, крило якого по тектонічних розломах опустилось під рівень Чорного моря. На будову поверхні Кримських гір впливають тектонічні процеси, літологія гірських порід, екзогенні процеси. Орфографічно тут чітко виділяються три гірські пасма:
· Зонішнє, а також поздовжні зниження між ними.
Максимальні висоти Головного пасма досягають 1545 м (г. Роман-Кош), 1540 м (г. Демір-Капу), 1525 м (г. Еклізі-Бурун) (рис. 2). До Південного берега Криму Головне плато обривається стрімкими вапняковими схилами. (Рис. 2.1)
Рис. 2.1 - Південне узбережжя Криму
Внутрішнє і зовнішнє пасма поступово знижуються в північному напрямку. Утворення пасом і міжпасмових знижень зумовлено склепінчастим підняттям Кримських гір, інтенсивним ерозійним розчленуванням в антропогені. У межах
Кримського мегантиклінорію виділяються антиклінорії:
· Качинський (на північному схилі),
· Туакський антиклінорії (на південному схилі).
Вони розділяються синкліноріями Південно-Західного і Східного Криму. В південно-східній частині Криму знаходяться Судацький синклінорій та Судацько-Карадазька складчаста системи. Особливістю геологічної будови Кримських гір є наявність таврійських флішових порід - глинистих сланців, пісковиків верхньотріасового і нижньоюрського віку, що відслонюються, складених вулканічними породами - лавами, у долинах річок, підніжжі Головного пасма. На породах таврійського флішу залягають вапняки, мергелі та глини середньо- та верхньоюрсъкого віку. Антиклінорії Качинський, що знаходиться у верхів'ях річок Бельбек, Кача та Альма, Південнобережний на ділянці Ялта - Форос, Туакський - між Гурзуфом і Судаком складені вулканічними породами - лавами, туфітами, туфобрекчіями, великими напівлаколітами (Аюдаг, Кастель, Плакка) та ін. (рис.3). Судацько-Карадазька складчаста система розбита на окремі блоки, характеризується численними насувами. Тут знаходиться середньоюрський вулканічний масив Карадаг, складений лавами, спілітами, ліпаритами, дацитами, туфобрекчіями, трасом, кератофірами та іншими породами потужністю до 800 м. Судацький синклінорій (Судак - Карадаг) збудований середньо- і верхньоюрськими глинистими, пісковиковими і конгломератовими породами, серед яких є вапнякові масиви верхньої юри (гори Сокіл, Караульна та ін.) (рис. 4). Північний схил Головного пасма, Внутрішнє і Зовнішнє пасма складені верхньомезозойськими, палеогеновими і неогеновими породами. Головне пасмо приурочене до Південно-Західного і Східного синкліноріїв, збудованих потужною товщею верхньоюрських брекчієподібних і рифових вапняків, мергелів, пісковиків. У будові Східного синклінорію важливу роль відіграють також крейдові й палеогенові відклади.
Передгірні пасма Криму являють собою куести з характерною для них асиметрією схилів: південні - урвисті, скелясті, з гребенеподібними вершинами, а північні - пологі, розчленовані річковими долинами. Середні висоти Внутрішнього пасма (куести) - 500 м, Зовнішнього - 250 м. Міжпасмові зниження мають неоднакову ширину: між Головним і Внутрішнім вона змінюється від 2-3 до 15-20 км, між Внутрішнім і Зовнішнім пасмами - 3-5 км. Річкові долини в передгір'ях каньйоноподібні, а в міжпасмових зниженнях - широкі й терасовані.
У Кримських горах спостерігаються залишки двох поверхонь вирівнювання: верхня, з відмітками 1250-1400 м, що має досередньоміоценовий час; та нижня, з відмітками 500-1000 м сарматського віку. Наявність цих поверхонь впливає на особливості ландшафтної структури вершин Кримських гір.
Помітну роль у формуванні рельєфу Кримських гір відіграють сучасні фізико-географічні процеси, зокрема ерозійні. На південному схилі Головного пасма розвиваються зсувні и обвальні процеси. Повсюдне поширення карбонатних порід, тріщини і розломи в них, розчленованість рельєфу, достатня кількість опадів зумовили інтенсивний розвиток карсту й утворення різноманітних карстових форм: понор, лійок, польїв, карів, колодязів, шахт, печер, гротів. [6, 4].
Положення Кримських гір на півдні висунутого майже на 200 км від материкової частини в Чорне море півострова, на північній периферії субтропічного поясу, близькість (порівняна) Середземного моря, будова й орієнтація гірських пасом зумовлюють своєрідність їх кліматичних умов. Ця територія є на 1,5-З,0° теплішою порівняно з місцевостями, які знаходяться на відповідних широтах у континентальних умовах. Характерна особливість - збільшення кількості сонячного світла з висотою, наприклад у Нікітському саду вона становить 2287 год, а на Карабі-яйлі - 2453 год на рік. Річна сума сонячної радіації становить 5120 (Ялта) - 5310 МДж/м 2 (Чорноморське), при цьому 60 % її - це пряма сонячна радіація. Річний радіаційний баланс на Південному березі Криму становить у середньому 2430 МДж/м 2 . При цьому основні суми сонячної радіації та радіаційного балансу реєструють протягом весняно-літнього періоду, коли внаслідок поширення тропічних повітряних мас у Криму переважає сонячна погода.
В осінньо-зимовий період спостерігається хмарна погода, пов'язана з циклонічною діяльністю на полярному фронті. У цей час випадає основна маса опадів, переважно у вигляді дощу. Річні суми опадів у передгір'ях становлять 500-600 мм, а на гірських вершинах - 900-1100 мм. Стійкий сніговий покрив утворюється лише в горах. На Південному березі Криму його не буває, хоча сніг випадає щорічно. Гірське пасмо захищає Південний берег взимку від холодних північних повітряних мас, тому повітря потрапляє сюди після проходження над морем або у вигляді фенових потоків внаслідок перевалювання через Головне пасмо. Найчастіше фени трапляються вдень і тривають від кількох годин до 2-З діб. Важливу роль у формуванні клімату відіграє бризова циркуляція, зумовлена термічними контрастами суші й моря протягом теплого періоду. Вдень спостерігається морський бриз, вночі - береговий. У горах виявляються гірсько-долинні вітри: вдень вони дмуть до гір, вночі - навпаки. У деяких місцях денний морський бриз поєднується з долинним вітром, а нічний бриз - із гірським, що приводить до посилення вітрової діяльності. Клімат Південного берега Криму субтропічний середземноморсъкий. Його формування пов'язане з тропічними повітряними масами атлантичного походження влітку та восени і повітрям помірних широт морського і континентального походження взимку і навесні. Через переважання циклонічної діяльності взимку тут добре виявлений зимовий максимум атмосферних опадів і спостерігається більше днів з опадами. Середні місячні температури взимку становлять +2…+4 °С, а влітку - понад +23 °С. Абсолютний мінімум температури в Ялті -15 °С, а в східних районах -20 °С, що свідчить про ймовірність різких похолодань у цих районах. Літо жарке і посушливе, випаровуваність скрізь перевищує суму опадів. [5,6,9]
Режим випадання атмосферних опадів визначає характер поверхневого і підземного стоку. У зимово-весняний період відбувається основний поверхневий стік. Влітку його практично немає. У живленні річок велику роль відіграє підземний стік. Запаси підземних вод формуються на яйлинських масивах Головного пасма внаслідок поглинання карстовими порожнинами талих снігових вод за відсутності поверхневого стоку. Північні схили гір дренуються річками Альма, Кача, Бельбек, Чорна, Салгир. Остання є найдовшою в Криму (232 км; разом з притоками Зуєю, Бурульчею, Великою Карасівкою має площу басейну 4010 км 2 ). Середні багаторічні витрати цих річок становлять 1,5-2,0 м 2 /с, максимальні -- 118-220 м 2 /с. У верхів'ях рік створено водосховища для водопостачання населених пунктів.Річки південного схилу Кримських гір -- короткі, порожисті, русла заповнені уламками гірських порід, басейни їх невеликі. Під час злив влітку в долинах річок, балках та ярах південного схилу утворюються селеві потоки великої руйнівної сили. На деяких річках південного схилу утворились водоспади: Учансу (Рис. 2.2) на однойменній річці, Джур-Джур на р. Улу-Узень Східний
В Кримських горах переважають ресурси не поверхневих, а підземних, в основному карстових прісних вод, що формуються переважно в гірських районах. Підземними водами живляться річки, які течуть на північ (Салгир, Індол, Альма, Кача, Бельбек, Чорна) і на південь (Учак-Су, Дерекойка, Авунда,, Алу-Увень, Де-Мерджі, Ускут, Ворон, Судак) [6,1,2,4].
На Головному пасмі Кримських гір беруть початок і течуть на північ та захід головні річки Криму - Чорна, Бембек, Кача, Альма, Салгир, Kiвчук-Карасу, Біюк-Карасу, Індол. Річки короткі з нерівномірним станом. Річки південного схилу короткі, водозбори їх невеликі, вони маловодні, з великими нахилами і швидкою течією. Тут є умови для формування селів, які руйнують сади і виноградники .
Річки північного схилу довгі, водозбірні площі їх більші, нахили русел менші, течія повільніша. Ці річки багатоводні весною, коли тануть сніги, а влітку рівень води знижується, багато малих річок пересихають. В осінньо-зимовий період рівень води в рійках підвищується в зв'язку з випаданням дощів і таненням снігів.
Для регулювання водного режиму річок та забезпечення потреб у воді на багатьох річках (Салгиру, Чорної, Бельбеку, Альми, Беюк-Караси) створено водосховища, воду з яких використовують для господарських потреб.
У гірському Криму майже немає озер.
Різноманітність ґрунтоутворюючих порід, зміна кліматичних умов у зв'язку з висотою та експозицією схилів і пов'язана з цим зміна рослинності та характеру денудаційних процесів зумовили мозаїчність ґрунтового покриву. В поширенні ґрунтів і рослинності на загальному вертикально-поясному фоні спостерігаються відмінності між південним і північним схилами, західними і східними районами. У передгір'ях розвинулись чорноземи на карбонатних, делювіальних щебенистих та глинистих відкладах, чорноземи солонцюваті на глинистих породах. Щільні породи залягають з глибини 60-100 см. Ґрунти щебенюваті, вміст гумусу в орному шарі - 3,5-4,0 %. Чорноземи солонцюваті поширені в міжгірських долинах.
На схилах і плато, складених вапняками і мергелями, сформувались дерново-карбонатні й перегнійно-карбонатні (на північних схилах) ґрунти. Профіль їх малорозвинений, характеризуються карбонатністю і високою скелетністю. Під сухими лісами і чагарниками розвинулись бурі гірсько-лісостепові та коричневі ґрунти. Перші колись перебували під лісовою рослинністю. Зміна її на степову і чагарникову, що відбулася під впливом господарської діяльності людини, є причиною остепнення цих ґрунтів. Вони мають високу скелетністъ, потужність ґрунтового профілю невелика (60-80 см), вміст гумусу - до 5 %. Коричневі ґрунти сформувались під ксерофітними розрідженими лісами, за значної участі степової рослинності. На схилах Головного пасма розвинені бурі гірсько-лісові й дерново-буроземні ґрунти. Вершини яйлинських масивів вкриті гірсько-лучними та гірсько-степовими ґрунтами [3,7,8].
У гірській частині Криму нараховується 2200 видів дикорослих рослин, з них 200 видів відноситься до ендеміків, тобто таких, що трапляються тільки в гірському Криму.
Для Криму характерна вертикальна зональність. Від краю берега Чорного моря до висоти 350-400 м на південному схилі головного хребта простягається пояс яловцево-дубових лісів, основними лісоутворювальними породами яких є дуб пухнастий і овець високий.
Яловець -- вічнозелений куш, або деревце 4-6 м заввишки. Хвоя його колюча, з восковою поволокою. Плоди ялівцю називають шишкоягодами. Визрівають вони на другий рік. Ягодами ялівцю живляться птахи. Яловець -- фітонцидна рослина (рис. 2.4).
Постійним супутником дубово-ялівцевих лісів є суничних дрібноплодий. Це невелике дерево має цікаву біологічну особливість -- воно щорічно міняє кору. Під корою, що відшарувалася, видніє шовковисто-зелена молода кора, яка поступово жовтіє, потім стає жовтогарячою, поки, нарешті, не набуває червонястого кольору, який зберігається від пізньої осені до літа. Одночасно з корою суничник скидає і листя, але на цей час на молодих пагонах уже розгортаються нові листки, тому дерево завжди покрите листям. З біло-жовтих квітів, що розкриваються навесні, утворюються круглі червонясті їстівні плоди, що визрівають у червні. Вони віддалено нагадують суниці, солодкуваті, але не смачні. З них можна варити варення. Суничник дрібноплодий, як рідкісна рослина, внесена до Червоної книги України і повинна охоронятися.
Серед кущів приверне увагу чист кримський, або кам'яна троянда. Це невисокий (40-80 см) пахучий кущ з красиво опушеним сріблястим листям і великими лілово-рожевими квітками, що нагадують квітки шипшини. З молодих стебел і листків цієї рослини добувається ароматична камедь -- ладан, що використовується в парфюмерії і медицині.
Рускус понтійський - вічнозелений півкущ з прямими жорсткими стеблами, від яких відходять пагони, що мають форму листків, так звані філокладії. Вони жорсткі, шкірясті, кінчики їх витягнуті в довге колюче вістря. Справжні листки недорозвинуті і у вигляді маленьких плівочок сидять знизу на середній жілці філокладія. З лютого по березень на деяких філокладіях у пазухах плівчастих листків розкриваються по одній-дві маленьких квітки. Пізніше тут утворюються кулеподібні ягоди на тонких плодоніжках. Спочатку вони зелені, але визріваючи у вересні -- грудні, стають яскраво-червоними і надають кущу декоративного вигляду. Рослина використовується для вічнозелених зимових букетів.
Серед трав'янистого покриву дубово-ялівцевих лісів досить розповсюджені рослини, що мають цибулини і бульби. Навесні можна зустріти шафран вузьколистий, що цвіте жовтими лійкоподібними квітками, а восени -- проліску осінню. Ці рослини рідкісні і повинні охоронятися.
На рівні понад 350-400 м ростуть соснові і букові ліси. До них домішується дуб, граб, клени польовий і Стевена (рис. 9) .
Найбільш поширені ліси з сосни кримської, які створюють особливий, неповторний ландшафт. Кримська сосна носить ім'я натураліста П. С. Паласа.
Цікавим деревом є клен Стевена, названий на честь X. Стевена-- засновника всесвітньо відомого Нікітського ботанічного саду на Південному березі Криму. Часто стовбури і гілки дерев і кущів у цих лісах обвиті ліанами -- плющем кримським і ломиносом виноградолистим Серед кущів зустрічаються дерен, глід, бруслини бородавчаста і європейська тощо, серед трав'янистого покриву цих лісів -- підсніжники, проліски, зубниці, півонія кримська -- гарна декоративна рослина, що охороняється. Ростуть тут і орхідеї -- любка дволиста, гніздівка звичайна тощо.
Столоподібні вершини головного хребта Кримських гір -- яйли -- покриті лучно-степовою і напівкущовою рослинністю. Тут постійно дмуть вітри і пече сонце, тому рослини переважно низенькі, сланкі, опушені або колючі, з дрібними листками. Тут росте близько 1000 вадів вищих рослин, тобто більше 40 % кримської флори. Серед них багато ендемічних рослин, які мають вузький ареал поширення. Цікавим є роговик Біберштейна з родини гвоздичних. Цю багаторічну рослину з біловойлочним опушенням і ніжними білими квітками часто називають кримським едельвейсом. Проте нічого спільного, крім опушення і високогірного місця зростання, у роговика повстистого з едельвейсом немає. Декоративними е такі види, як фіалка скельна, еспарцет яйлинський, вероніка кримська, цибуля яйлинська.
Рослинність Кримських гір має винятково важливе значення у збереженні водного режиму Криму, запобіганні ерозії ґрунтів. Вони дають цілюще повітря курортним містам і тому ще з двадцятих років нашого століття були прийняті заходи щодо їх охорони [7,10,11].
У фауні Кримських гір представлені різноманітні види тварин, серед них: благородний олень, козуля, кабан, звичайна і мала бурозубки, кутора, білка, кам'яна куниця, борсук, кажани. З орнітофауни характерні сойки, чорні дрозди, вівчарики, зяблики. канюки, яструби, сови, зустрічаються орли-могильники і чорні грифи. З плазунів слід назвати мідянку, кримського гекона, жовтопузика, леопардового полоза; із земноводних - квакшу звичайну; з членистоногих - скорпіона, сколопендру, фалангу; є різноманітні цикади, москіти та ін. У півострівній фауні Кримських гір є близькі види, що належать до Середземноморської зоогеографічної підобласті.
Тут поширені кримська і скельна ящірки, кримський гекон, леопардовий полоз, дикий кабан, гірський козел, козуля, білка, летючі миші, кам'яна куниця, морські чайки, сивий голуб, південний соловей, чорний гриф.
У гірських лісах Криму поширений красень - благородний олень. У Кримських горах він представлений кримським видом, до 50-ти % поголів'я якого припадає на заповідники. Промисел їх строго лімітований: 1,5-2 тисячі голів на рік. У лісових ценових крім названих тварин багато полівок, мишей, землерийок, а також лісових птахів - глухарів, рябчиків, тетеревів. [6,9,11].
У ландшафтній структурі Кримських гір виділяються середньо- і низькогірні пасмово-улоговинні та прибережно-схилові. Кримським горам властива вертикальна поясність ландшафтів, яка іноді порушується місцевими чинниками. У кримських передгір'ях сформувалися степові, лісостепові та широколистянолісові ландшафти. На північному макросхилі Кримських гір розвинулися низькогірні лісо-лучні (дубово-лучні), передньогірні широколистянолісові (дубові), хвойно-широколистяні (сосново-букові) ландшафтні комплекси. У нижньому ландшафтному середньогір'ї наявні улоговинні вторинно лісостепові та гірсько-долинні види ландшафтів.
Улоговинні ландшафти поширені на південно-західній і північно-східній територіях Кримських гір. На їх південному макросхилі на абсолютних висотах до 400-450 м сформувалися субсередземноморські ландшафти із заростями дуба пухнастого, грабинника з ялівцевими рідколіссями на стрімких кам'янистих схилах, шибляковими заростями. У межах абсолютних висот 800-950 м у субсередземноморських ландшафтах їх фітоструктуру урізноманітнюють деревостани сосни кримської, дуба пухнастого і скельного. Серед них виділяються ландшафтні ареали з грабово-буковими лісами на бурих гірсько-лісових ґрунтах (рис.10).
Вище 1000-1300 м у середньогірському поясі розвинулися широколистянолісові (з буковими, грабово-буковими лісами), хвойно-широколистяні (із сосново-буковими лісами), хвойно-лісові стрімкосхилові ландшафти. Верхній ландшафтний рівень утворюють яйлинські гірсько-лучні закарстовані ландшафти з трав'янистою і чагарниковою рослинністю. Характерна особливість кримських гірських ландшафтів - домінування схилових місцевостей, які займають до 90 % території. Багато схилів мають північну і північно-західну експозиції. Вони пологі або мають середню крутизну, порівняно знижені величини прямої сонячної радіації; на них розвиваються акумулятивно-делювіальні процеси, ростуть вологолюбні ліси. Схили південної, південно-західної і південно-східної експозицій є закритими, перш за все привододільні схили, де показники прямої сонячної радіації в 1,5-2,0 рази вищі, ніж на горизонтальну поверхню. Це сприяє розвиткові сучасних природних процесів, у тому числі денудації, фізичного вивітрювання, ерозії, обвалів та осипищ. За таких умов ґрунтовий профіль не розвинувся повністю, на схилах поширені ксерофітні рослинні угруповання.
Видові відмінності ландшафтів та ареали видів зумовлюються їх положенням у межах висотних поясів, неоднорідністю геолого-геоморфологічної будови, біокліматичними показниками. Тому за просторово-морфологічними та динамічними особливостями ландшафтів Кримських гір вони поділяються на Передгірну лісостепову, Головну гірсько-лучно-лісову пасмову та Кримську південнобережну субсередземноморську природні області[6,10].
Розділ 4. Фізико-географічні області
Кримські гори поділяються на три фізико-географічні області: Кримську передгірну лісостепову, Головне гірсько-лучно-лісове пасмо і Кримську південнобережну субсередземноморську.
Рис. 4.1 - Фізико-географічні області Кримських гір.
Передгірна лісостепова область займає Зовнішнє і Внутрішнє куестові пасма. Зовнішнє пасмо простягається від мису Фіолент до г. Агармиш. У своєму простяганні воно декілька разів «зникає», зливаючись із Внутрішнім пасмом біля Макензієвого плата, а також виположується на ділянці від правого берега р. Зуя до лівого берега р. Біюк-Карасу. Абсолютні висоти Зовнішнього пасма становлять у середньому 200-300 м, а відносні в його західній частині мають 120-100 м, а в східному напрямку поступово знижуютъся.
Внутрішнє пасмо простягається від Інкерманських висот (на заході) до г. Агармиш (739 м) на сході. Пасмо складене вапняками, мергелями і глинами палеогенового і верхньокрейдового віку. У своїй західній частині розгалужується завдяки наявності крутосхилової долини, тектонічно-ерозійного походження. Середні висоти пасма становлять 400-500 м, а відносні висоти коливаються від 10-15 м у центральних районах до 200-250 м на заході. Своєрідності поверхні пасма надають екзотичні денудаційні вапнякові гори-останці: Чуфут-Кале, Мангуп-Кале, Тепе-Кермен, Ескі-Кермен.
Північні й північно-західні схили куестових пасом мають нахили від 3-5° (Зовнішнє пасмо) до 5-12° (Внутрішнє пасмо) і використовуються в господарстві.
У міжпасмових повздовжніх улоговинах розвинулися ерозійні форми (долини, балки, яри) та височинні форми з відносними висотами 150-200 м. Значне розчленування спостерігається в першому міжпасмовому зниженні, що зумовлено різноманітним літологічним складом та умовами залягання порід нижньокрейдового віку. Друге міжпасмове зниження має менше розчленування завдяки тому, що воно складене м'якими мергелями еоценового віку. Зниження тут мають незначну глибину, їх розділяють невисокі плоскі вододіли.
У кліматі лісостепового передгір'я помітні перехідні риси від степового до вологого помірно теплого клімату Головного пасма. Вегетаційний період триває 8-9 міс., сума активних температур становить 3000-3450 °С. Річна сума опадів - 550 мм. Передгір'я розчленовує досить густа мережа річок (Індол, Салгир з притоками, Альма, Кача, Бельбек, Чорна). Вони мають мішане живлення. Модулі стоку різко зменшуються від верхів'їв рік (25-29 л/с·км 2 ) до підніжжя Зовнішнього пасма (менше 1 л/с·км 2 ). Річковий стік регулюється водосховищами. Локальне поширення мають форми поверхневого карсту.
У ландшафтній структурі Передгірного лісостепу поєднуються куестово-степові лісові та лісостепові міжпасмові. низькогірні, горбисті яружно-балкові, шибляково-степові, фригано-шиблякові, долинно-терасові лучні місцевості.
Куестово-степові місцевості займають пологий схил Зовнішнього пасма на сході й півночі області. У минулому тут були різнотравно-типчаково-бородачеві степові ковилово-типчаково різнотравні асоціації на чорноземних ґрунтах. Тепер ці місцевості зайняті під зернові й технічні культури, виноградники. У межах куестово-лісостепових місцевостей поєднуються степові ділянки з ареалами деревної і чагарникової рослинності, під якою розвинулися бурі гірсько-лісові ґрунти. Верхній ландшафтний рівень Внутрішнього пасма займають куестово-лісові місцевості з дерново-карбонатними і дерново-буроземними щебенюватими ґрунтами під дубовими лісами та лучними степами; лучні степи поширені в нижній частині лісостепового поясу та на куестових останцях, у них представлені ковилові та кострицево-ковилові угруповання з різнотрав'ям (шавлія, люцерна, гадючник, горицвіт); у лісових острівцях («дубках») домінує низькорослий дуб пухнастий, зустрічаються дуб скельний з глодом, грушею, грабом східним у підліску. Куестові фригано-шиблякові місцевості поширені на південному заході області, Гераклійському півострові, Макензієвому плато, між долинами річок Бельбек і Кача.
Виділяються куестові розчленовані пасма з коричневими щебенюватими ґрунтами, шибляковими заростями, грабинниковими дібровами; у лісах дуб пухнастий утворює низькостовбурні куртинні шиблякові зарості; поширений також шибляк з держидерева та петрофітні степи з кострицею, бородачем, стоколосом на щебенистих чорноземах. Місцевості з пологими схилами, коричневими повнопрофільними ґрунтами в умовах теплого клімату сприятливі для вирощування винограду (столові й шампанські сорти), тютюну. Міжпасмові місцевості мають рівнинну або хвилясту поверхню, їх землі з чорноэемами карбонатними переважно розорані, зайняті плодовими насадженнями виноградниками, плантаціями лаванди, шавлії мускатної, троянди ефіроолійної та ін. Наявні ареали зі степовою та чагарниковою рослинністю (держидерево, терен, шипшина, барбарис). У міжпасмовому зниженні розвинулися низькогірні місцевості, перехідні від Передгірного лісостепу до Головного пасма. Це останцеві гори з висотами 400-600 м (іноді більше 800 м). Вони мають округлі вершини, схили крутизною від 15 до 30°. Відносні висоти становлять 200-400 м.
На них розвинулися бурі гірсько-лісові ґрунти з З-5 %-го гумусу у верхньому горизонті під дубовими лісами з домішкою граба, ясена, бука, ялівцю, сосни кримської та ін. На півдні Передгірного лісостепу вздовж середньої течії р. Чорна, на межиріччі Альма - Салгир, у верхів'ях р. Біюк-Карасу сформувалися горбисто-балкові місцевості. У центральній і східній частинах області зустрічаються шибляково-степові місцевості, які є плоскими вододільними денудаційними поверхнями з бурими остепненими ґрунтами під типчаково-різнотравними асоціаціями, а також гірсько-лісовими та дерново-карбонатними ґрунтами з типчаково-різнотравним та шибляковим покривом. На сході цієї області представлені також середньогірні місцевості - платоподібний масив Агармиш, складений юрськими вапняками і конгломератами. На них в умовах помірного теплого клімату під дубово-ясеневими лісами сформувалися бурі гірсько-лісові ґрунти.
На схилах південної експозиції (середні й нижні частини) під розрідженою чагарниковою і трав'янистою рослинністю розвинулися малопотужні дерново-карбонатні ґрунти. На південному схилі поширені балки з деревно-чагарниковою рослинністю. По всьому Передгірному лісостепу наявні долинно-терасові місцевості. Річки мають заплаву з різнотрав'ям на чорноземно-лучних ґрунтах, ареалами вільхово-ліщинових лісів, солончаків у пригирлових частинах. Місцевості надзаплавних терас із дерново-карбонатними щебенюватими ґрунтами розорані. Прилеглі до них схили річкових долин мають яри та балки, на них розвинулись дерново-карбонатні ґрунти з розрідженою чагарниковою та типчаково-різнотравною рослинністю; використовуються як регульовані пасовища [6,9].
4.2 Головне гірсько-лучно-лісове пасмо
Головне пасмо Кримських гір простягається від Балаклавських висот (З16 м) на заході до горбистих височин мису Іллі (З10 м) на сході.
Орографічно пасмо не є однорідним: від центральної найбільш підвищеної частини воно знижується на схід і на захід. Південний схил пасма короткий, крутий, місцями прямовисний; північний - пологий. Його центральна частина складена з поверхні твердими верхньоюрськими вапняками і є найбільш піднятою. Головне пасмо розчленоване на окремі плосковершинні масиви - яйли: Байдарську (500-700 м), Ай-Петринську (г. Беденекир, 1320 м), Ялтинську (г. Лапата, 1406 м), Нікітську (1340-1400 м), Гурзуфську (1400-1500 м), Бабуган-яйлу (1400-1500 м), Чатирдаг (1200-1300 м), Довгоруківську (700-1000 м), Карабі-яйлу (1100-1200 м). На головному пасмі виділяються дві поверхні вирівнювання - верхнє та нижнє плато.
Верхнє плато з висотами 1250-1400 м є залишком досередньоміоценової поверхні, яка почала формуватися ще в крейдовому періоді. Над рівнем моря ця поверхня піднялась у верхній юрі й зазнавала процесів денудації, особливо карсту. Помітним уступом (100-300 м) верхнє плато переходить у нижнє, яке утворилося
Характеристика Кримських гір курсовая работа. География и экономическая география.
Практическое задание по теме Решение финансовых задач при помощи Microsoft Excel
Сочинение В Д Поленов Золотая
Курсовая Работа На Тему Використання Віршованих Матеріалів Під Час Навчання Лексиці Англійської Мови
Отчет По Практике На Тему Совершенствование Финансово-Экономического Состояния Предприятия В Сфере Повышения Качества Жилищно-Коммунальных Услуг На Примере Муп "Коммунальщик"
Контрольная работа по теме Допуск и посадка на подшипник
Сочинение О Родственнике 4 Класс
Наука Как Профессиональная Деятельность Реферат
Сочинение На Тему Паустовский О Русском Языке
Сочинение На Тему Почему Владимир Стал Разбойником
Контрольная Работа На Тему Понятие И Содержание Правового Положения Лиц, Отбывающих Уголовные Наказания
Дипломная работа по теме Исследование финансовой устойчивости предприятия
Реферат: Against The Gods Essay Research Paper Through
Реферат Введение Актуальность Темы Пути Решения В Общении
Реферат: Глагол
Реферат по теме Права человека — важнейшая составляющая новой идеологии консолидации российского общества
Реферат: Методические рекомендации по подготовке к занятиям по дисциплине «этнопсихология»
Реферат: Культурно-историческая детерминация переживания
Реферат: Зайкинское газоперерабатывающее предприятие
Реферат: Высшие моральные ценности. Скачать бесплатно и без регистрации
Сочинение На Рыбалке 5 Класс
Физико-географическая характеристика Малайского архипелага - География и экономическая география курсовая работа
Особенности учета дебиторской и кредиторской задолженности - Бухгалтерский учет и аудит курсовая работа
Описание и понимание жил и брекчий - География и экономическая география реферат