Гіперборея - Україна. Ч.3

Скажу чесно: доводити не існування якихось країн чи цивілізацій – куди складніше за доведення їх існування. Бо пошук Гіперборей/Атлантид/Аррат – це взагалі-то величезний простір для творчості. Вишукувати згадки у античних авторів чи поринати у високодуховні роздуми про метафізичну сутність наших пра-батьківщин значно цікавіше, ніж просто написати: «Нема археологічних знахідок, це кінець, конспірологи ідуть лісом». Тому замість прожовування якихось очевидних для вас істин я краще розберу deep lore спільноти шукачів Гіпербореї. От прямо від Геродота до Каганця. Їх методи «досліджень» чи просто майндсет скажуть за їх теорії куди більше ніж результати яких-небудь арктичних експедицій нацистів.

Почнемо з Геродота. Всі чули, та й сам Геродот не приховував, що інфу про далекі краї та події він брав не з власних мандрівок чи пошуків, а зі свідчень очевидців. Очевидці ті були настільки «прошареними» й «незаангажованими», що їх можна брати хоч в лапки, хоч в потрійні дужки, як кому більше подобається. Сам Геродот серед своїх джерел називає і купців, і політиків, тобто людей, які часто ставляться до подібних «інтерв’ю» як до можливості лобіювання різних тем. Наприклад, я неодноразово читав гіпотезу, що байки «Батька історії» про Скіфію – це таке собі античне ІПСО, направлене на спонукання переселення еллінів з «Малої Греції» (тобто власне території сучасної Греції) до «Великої» - оцих от всіх Ольвій і Пантикапеїв. Що так то має сенс, бо 5 ст. до н.е. (період життя Геродота) – це період активної грецької колонізації Причорномор’я та Середземномор’я спричинене частково тим, що життєво важливі ресурси Еллади спавнились не так швидко як власне самі греки. Це призводило до регулярних війн між полісами за гектар поля і хутір.

Ну але писати «джинсу» – то ще біс із ним, цікавішими є інші джерела. Мені от зокрема дуже сподобалось читати наукову статтю пані Марини Скржинської «Фольклор як історичне джерело розповіді Геродота про Скіфію». Сама стаття до Геродота скоріше компліментарна і все ж я раджу вам її глянути аби краще зрозуміти базу знань античних авторів впринципі. Зокрема, там згадується серед джерел нашого генія… сни та провидіння. Як власні так і очевидців. Тобто іноді аби пізнати древні цивілізації достатньо навіть не контактувати із «злим» соціумом, а сичувати у себе вдома. Геродот справлявся зі своєю місією буквально не трогаючи траву.

Серед істориків узагалі є така теорія, що історія, як наука, повноцінно оформилась аж у 19 сторіччі у зв’язку з прогресом археології. Тобто розкопки були звісно й раніше (першими великими можна назвати розкопки Помпей у 18 ст.), але далеко не тих масштабів та зі скромними результатами. Тут от в чому ситуація. До епохи великих розкопок усілякі Прокопії Кесарійські, Страбони чи Тацити займались не стільки дослідженнями історії, скільки переписуваннями робіт минулих істориків + тим що чули від інших. Ну й часто виконували політ.замовлення сучасників.

Це ніби як і здається чимось очевидним, але це важливо проговорити: історики минулого могли описувати події, про які могли знати відсотків 1-5 від загального масиву інфи, або й взагалі щось додумувати від себе аби читачу було нескучно. І коли я пишу «нескучно», то маю наувазі трохи більше ніж неповний виклад історичних подій. Історики, які читали того ж Геродота в оригіналі, помічали, що деякі уривки є, трясця, РИМОВАНИМИ. Тобто людина могла думати, що складає якийсь епос, який можна буде продекламувати в компанії друзів та вінішко-гетер заради розваги, а дехто це сприймав потім як серйозний історичний текст.

З іншими античними «свідками Гіпербореї» історія схожа. Ну от беремо Сіммія Родоського. Бджол писав, що гіппербореї – це ті, кого ще називають массагетти. Ще одне індоєвропейське плем’я, яке жило на території сучасної України в один і той же час зі скіфами й ніби як є скіфам «братським народом». Гумор в тому, що якби пану Сіммію хтось сказав, що він є істориком, він би дуже здивувався, бо сучасники його іменували виключно поетом. І власне твори Сіммія і є поемами, до того ж написаними в особливій формі – «фігурному вірші». Це такий художній опис об’єктів, який можна покласти на музику.

Гекатей Міллетський. Про нього раджу почитати детальніше тут. З ним складніше, бо він, схоже, реально кудись катався. Це в якійсь мірі культова особа для географів, так як він лишав доволі точні відомості про природу й природні бар’єри багатьох земель в Африці, басейні Середземного моря, ну й до «нас» він теж заїжджав. Просто Гекатей чи то через свій аристократичний гонор, чи то просто в силу своєї вченості…любив трохи постібатись над читатачем. Свої твори він часто починав з фрази «Я записую те, що мені здається істиною, оповідання еллінів численні, і, як я думаю, смішні». Тому є ненульова вірогідність, що його кулсторі про «народ гіпербореїв за Рипейськими горами» є насмішкою над грецьким молодняком, який подорожував до чорта на рога, нічого цінного зі своїх подорожей не везли, зате хвалилися знайомим гетерам як перемагали немейських левів, летючих гіпербореїв та болотних свинособак. Ну а фраза «за Рипейськими горами» - це такий собі аналог «За кудикіною горою». Повірте, почуття гумору властиве всім народам і епохам. Тим паче античним грекам.

Тут мені мимоволі згадався трактат одного сучасного «русіча», який на підтвердження теорії про гіпербореїв як предків сучасної русні, згадував такого собі Сигізмунда фон Герберштейна (діяч 16 ст.). Мовляв, той будучи в Московії, писав листа колезі, що він потроху стає «гіперборейцем». Здавалось би оце так знахідка, якби не нюанс. Цей Сигізмунд був дипломатом НеСвященної НеРимської НеІмперії, який представляв інтереси Імператора перед Московським царем. Так от Сигізмунд відомий тим, що схиляв Москву здати Смоленськ литовцям і взагалі вспокоїтись із західними завоюванням. Врешті-решт він досяг укладення мирної угоди між царем і Литвою, але мир той не протримався і 6 років, а Смоленськ був втрачений аж до 17 ст. СРІ від ролі гаранта миру усунулась моментально.

Короч, «гіпербореї» з вуст Сигізмунда – це скоріш за все щось на кшталт того як сьогодні ультраправі називають «римлянами» ромів. Зрозуміло з якою конотацією.

Але ви ж можете ще згадати й такого ромейського патріарха як Фотій, який в ході чергових візантійсько-слов’янських баталій назвав останніх гіпербореями. То може то й були гіпербореї? Так, не самоназва. Але ж і «скіфи» - це не самоназва. Раз якийсь черговий грек сказав, що гіпербореї, значить треба вірити, треба повірити. Але тут я би знову тикнув пальцем у спеціалізацію автора. Люди духовні впринципі завжди мали властивість «обдаровувати» ворогів своєї віри надлюдськими здібностями чи надавати подіям якісь референси на свої священні книги. І в цьому сенсі «гроза гіперборейська» - це такий собі аналог «гогів і моголів», якими називали гунів, або вираз на кшталт «дьявольськоє отродья». Просто духовні особи наших болотних сусідів використовують народну лайку, в той час як священники інших країн читали античних авторів.

Ну і на десерт давайте згадаємо Каганця та інших вітчизняних «гіпербореїстів». За час підготовки матеріалу я погортав кілька десятків статей на «Народному оглядачеві» й зрозумів, що маю перед собою доволі злагоджену теорію походження нашого чудо-народу.

Почнемо з того, що Ігор Каганець почав свою монументальну працю про Гіперборею так сказати, здалєка. З того, що подивіться як інтєрєсно: українці зображають на вишиванках та на посуді свастони! Далі йде логічний хід – пояснення древності українського народу за параметром «та ці свастони зображали й раніше!» Хто жив на території України раніше? Козаки, сармати, сколоти (це типу скіфи), кімерійці, трипільці й арії. Арії по ідеї жили колись ну дуже давно. Висновок? «Україна» — це назва території, на якій уже 30 тисячоліть відбувається динамічний розвиток українського народу».

Для того аби довести, що це все дійно українців Каганець скористався улюбленим чіт-кодом істориків його штибу – етимологія. Слідкуйте за руками, бо скоро вам ці руки розіб’ють пику. Знаєте як в Іпатіївському літописі названі землі нинішньої України? «о нем же Оукраина много постона». Оукраїна. Що означає ця загадкова літера «О»? Можливо це якийсь характерний префікс старослов’янської? Чи може автор забув поставити пробіл? У Каганця є пояснення. Справа тут не в «О». Справа тут в «Оу». А Оу з «індоєвропейських мов» (що би це не означало) зазвичай перекладається як «яйце» або «початок». Тобто Україна – це початок. Початок всього. Взагалі всього. Можливо Україна навіть древніша за Гіперборею… .

Власне так і є. Пам’ятаєте я писав у минулій частині про таку собі «бореальську мову», якою общались кроманьйонці – вони ж батьки-засновники білої раси. Ну то думаєте вони тільки першу в світі мову придумали? Ха. Це було би дуже кволо і примітивно. Просто мови придумують простачки, чади-предки українців придумують цілі цивілізації. Слово маестро:

«Борія — це перша цивілізація Білої (європеоїдної) раси, колискою якої стала У-країна, тобто Країна-початок, Яйце-райце. Назва «Борія» збереглася в гелленській (давньогрецькій) мові в імені вітру, що дме з території України — його називали Борієць (гелленською Βορεας, «Бореас»); головну ж ріку Борії, тобто Дніпро, геллени називали Бористеном».

Вам може здатися, що Каганець – це такий собі черговий дивакуватий автор, який за власними шизотеоріями просто приховує власний анти-семітизм чи ресентимент за долею українського народу.

Однак, у «профільному середовищі» у пана Каганця є наукові конкуренти. Зокрема відомий вчений Правдолюб Мирний заперечує концепцію Каганця, трактуючи її як «жидівська псевдонаука, вчення Христа для гоїв». Вказаний автор відкидає наукові гіпотези Каганця стверджуючи, що пояснення останнього древності України – це ніщо інше як «жидівська кабалістика цифр». Пан Правдолюб не схвалює концепцію походження назви Україна від слова «Оукраїна», де «Оу» - це яйце. Він аргументує це тим, що українцям не потрібне слово «оу». Бо у нас і так є слово «яйце», а отже існування «оу» звучить як щось нав’язане нам чужинцями. Порівняння Каганця Великої Скіфії із біблійним Ноєвим ковчегом пан вчений характеризує як «підсвідому образу і відразу до всього що проростає із жидівського сіонізму». Бо Скіфія – це мовляв не батьківщина багатьох народів, а батьківщина саме українців.

Загалом працям свого наукового конкурента пан Мирний дає вичерпну хараткеристику – «Жидівський дурман, блекота, опіум, шумовиння, мішанина, сурогат, пійло для гоїв»

Хто має рацію в цьому науковому диспуті я лишаю на ваш розсуд. Загалом ось так виглядає лор пошуку Гіпербореї у авторів минувшини й сучасності.

У останній частині ми нарешті сформуємо висновки по даній історії та спробуємо зрозуміти навіщо різні чудові люди шукають Гіперборею посеред українських просторів. І чи можна це взагалі назвати саме пошуком, а не, наприклад, ресентиментом.