#Ґіки_Рекомендують: Max Payne 2

Рій куль припинив дзижчати. Лікар з косою прописав мені пігулку діаметром в 12,7 міліметра... Прямо... В голову... Я б все віддав, аби більше не чути цього жахливого шуму в голові. Не чути запаху пороху, який туманом накрив усе місто. Довгий коридор. Сяйво. Двері мого будинку, наче повернувся в часі і встиг на 5 секунд раніше, перш ніж Мішель… Удар. Поцілунок. В руці стиснутий інжектор, через який в голову пройшли ці чудодійні ліки. Схоже навіть це не може мене врятувати від хвороби, яку чомусь усі цінують і називають «життям». У мене життя хронічне... Проблем стало ще більше. Пістолет не мій. Етикет не дозволяє залишити його в себе. Лікарю потрібно повернути його інструмент.

Max Payne 2: The Fall of Max Payne вийшла рівно через 2 роки після проривного успіху приквелу, легендарної історії про Макса Пейна. Історії, яка не повинна мати щасливий фінал і яка спрямована лише на те, щоб подовжити страждання головного героя. Старі добрі хлопці з Remedy Entertainment знову взялись за клопітку роботу і в результаті вийшла ще цікавіша історія, де збереглись персонажі з приквелу, з’явились нові.

Старий концепт зберігся – нуарний Нью-Йорк початку нульових, найтемніша його історія, все це підкріплено старою системою «bullet time» і в принципі незмінною графікою та геймплеєм (хіба що додався рагдол і покращилась якість текстур, але фірмова посмішка Макса зникла, тепер лише серйозність, тому що Тімоті Гіббс не вміє посміхатись). Кат-сцени зберегли свій стиль коміксів, а меланхолія Макса разом з його своєрідним почуттям гумору лише стали кращими.

Сюжет розпочинається восени 2003 року. Після подій першої частини Макс Пейн звільнився з Департаменту боротьби з наркотиками і повертається у відділ розслідування вбивств у якості детектива. Жити йому краще не стало, він досі страждає від нічних жахів через пережите. Під час чергового патрулю, Макс отримує повідомлення від диспетчера про стрілянину на складі і попри відсутність юрисдикції, вирішує відвідати склад, тому що він належить його давньому другу, лідеру російської мафії Володимиру Лему. Відвідавши склад, він зустрічає на диво Мону Сакс, кілера і свою давню знайому з першої частини.

На диво, він помічає, як невідомі озброєні зловмисники в групі з кількох десятків чоловік перевдягнулись у прибиральників компанії «Лискуче прибирання» (Squeaky Cleaning Company) і організували напад на склад, під час якого вбили ймовірно коханку Володимира Лема, торговця зброєю Енні Фінн. Залишкам прибиральників після перестрілки з Максом вдається вчасно втекти на фургоні компанії. В результаті, Макс знову поринає в інтригу, під час якої йому доведеться зіткнутись зі зрадою, коханням, сюжетними поворотами й розкрити для себе страшну правду. Чи цих страшних відкриттів буде для нього декілька?

Геймплей не пережив особливих змін. Гра залишилась в стилі нуару – депресивний Нью-Йорк, завжди темний та нічний, погана погода і старі добрі нічні жахи Макса. Сюжет продовжує історію першої частини, де не зупиняються інтриги, тому повна картина формується лише ближче до фіналу. Під час проходження, гравець отримає можливість зіграти за Мону Сакс, однак крім анімацій, які додають Моні грації, на більше сподіватись не варто.

Стало більше зброї й більше варіацій з її використанням. Наприклад, якщо раніше гравець не міг стріляти по-македонськи з «Desert Eagle», то тут отримуй чого хотів. Також з бойової системи з’явилась цікава анімація розвороту в bullet-time режимі замість звичної анімації перезарядки. Кат-сцен тепер стало більше, але основні події все ще описуються у вигляді коміксів.

До того ж особисто мені сподобався саундтрек, який в динамічних ситуаціях став кращим від першої частини. А ще можна виділити секретний фінал, який можна отримати після проходження гри на найвищому рівні складності. Особливої атмосферності нуару дає глава «Лінійна послідовність страхів» (A Linear Sequence of Scares). Особисто я на цій локації зависав не менш як годину. Також змусить зависнути перегляд телепередач, тому що тепер на телевізорі головний герой бачитиме різного роду програми, частіше всього – це мультфільм «Капітан Бейсбольна Бита», жахи «Адреса невідома» та драма «Лорди і леді».

З мінусів можна виділити основну проблему гри – головний герой, як завжди, захищений сюжетом і деякі моменти можна було б не додавати у гру. За всю гру Макс отримає дуже велику кількість травм несумісних з життям, але чомусь він все одно житиме далі й "викошуватиме" противників направо та наліво.

А втім, можливо без цього і не було б такого захопливого сюжету і демонстрації того, що Макс хоче померти, але доля йому цього не дозволяє зробити. А ще проблема в заплутаності сюжету, тому що о Боже, знову виходить там на сцену загадкове Внутрішнє коло, яке не дало дітям зрозуміти сюжет. Тільки чуєш про Внутрішнє коло, то невільно питаєш себе:

На що отримуєш вельми логічну відповідь від Remedy:

Звичайно, дітям не хочеться глибокого сюжету, але ж ми вже не діти й мінус сюжету хоч і зводиться до заплутаності, але погодьтесь, для гри 2003 року продовження такий сюжет хоч і має деякі сюжетні діри, проте він просто геніальний. На усі ці недоліки можна навіть заплющити очі. Ураган куль з присмаком цікавої історії, яка нарешті закривається у сиквелі, тому що третя частина розповідає зовсім нову історію.

Який висновок? Ховай «берету» в шкіряну куртку, стрижись під флет-топ і запасайся знеболювальними, тому що прибиральники не такі вже й дилетанти, як здається на перший погляд.

Він недооцінив противника… Кулі пронизували його тіло. Свинець, розжарений від тертя об дуло жалив його шкіру і залишав глибокі рани. Але ці рани були ніщо у порівнянні з цим. Його пекло те, що він щойно був принижений полігональною 3D текстуркою в костюмі прибиральника після десятка тисяч годин в CS: GO. Рецензія могла врятувати стільки життів. Але люди завжди не цінять те, що мають. Це стосується і життя. *звук натиснення пробілу для перезапуску останнього збереження*

Автор статті: Денис Клименко

Редактор: Ігор Булгаков