Гуманітарна діяльність Організації Об’єднаних Націй. Курсовая работа (т). Международное право.
🛑 👉🏻👉🏻👉🏻 ИНФОРМАЦИЯ ДОСТУПНА ЗДЕСЬ ЖМИТЕ 👈🏻👈🏻👈🏻
Вы можете узнать стоимость помощи в написании студенческой работы.
Помощь в написании работы, которую точно примут!
Похожие работы на - Гуманітарна діяльність Організації Об’єднаних Націй
Скачать Скачать документ
Информация о работе Информация о работе
Скачать Скачать документ
Информация о работе Информация о работе
Скачать Скачать документ
Информация о работе Информация о работе
Скачать Скачать документ
Информация о работе Информация о работе
Скачать Скачать документ
Информация о работе Информация о работе
Скачать Скачать документ
Информация о работе Информация о работе
Скачать Скачать документ
Информация о работе Информация о работе
Нужна качественная работа без плагиата?
Не нашел материал для своей работы?
Поможем написать качественную работу Без плагиата!
Розділ 1. Характеристика гуманітарної діяльності в контексті миротворчих
заходів ООН. 5
1.1 Створення, функції, завдання Організації Об'єднаних Націй (ООН). 5
1.2 Ограни та управління ООН з прав людини, як головні у гуманітарній
діяльності. 11
1.3 Еволюція миротворчої діяльності ООН. Гуманітарні інтервенції. 15
1.4 Гуманітарна інтервенція, як засіб врегулювання збройних конфліктів. 17
1.5 Особливості та напрямки гуманітарної діяльності ООН. 24
Розділ 2. Форми та методи гуманітарної діяльності ООН у врегулюванні
збройних конфліктів (1990-2000 рр.). 28
2.1 Практична реалізація гуманітарної діяльності ООН в 1990-2000 рр.. 29
2.2 Проблема біженців та її вирішення у контексті гуманітарної політики
ООН. 31
Актуальність теми дослідження зумовлена
підвищенням ролі та значимості гуманітарного напрямку миротворчої діяльності
Організації Об’єднаних Націй протягом 90-их років XX століття.
Багато хто представляє ООН як організацію,
яка займається в основному питаннями підтримки миру й безпеки. Насправді цьому
присвячено менш 30% діяльності ООН, а переважно її робота пов'язана з розвитком
і наданням гуманітарної допомоги. Система ООН, будучи єдиним всесвітнім
інститутом по сприянню розвитку найбідніших районів світу, реалізуючи свої
спеціальні програми, допомагає поліпшити життя мільйонам людей.
За допомогою цих програм система ООН надає
допомогу в розмірі понад 25 млрд дол. приблизно 135 країнам щорічно: близько 5
млрд виділяється у вигляді безоплатних субсидій і понад 20 млрд - у вигляді
позик. Організація надає допомогу біженцям, бідним і голодним, сприяє виживанню
дітей, охороні навколишнього середовища, боротьбі зі злочинністю й поширенням
наркотиків, захисту прав людини, рівноправності жінок і демократії, врегульовує
збройні конфлікти за допомогою гуманітарної діяльності.
Ресурси ООН націлені головним чином на
країни й народи, які у найбільшій мірі потребують допомоги. ООН нерідко є
основним, якщо не єдиним, джерелом технічної й фінансової допомоги для багатьох
держав, особливо, якщо в них проходять війни або збройні конфлікти.
У випадку нещастя - військового конфлікту,
повені, землетрусу, посухи, неврожаю, епідемії - оперативні установи ООН
негайно вживають заходів по наданню допомоги постраждалому населенню.
Спеціальні підрозділи ООН по наданню надзвичайної допомоги в тісному
співробітництві з гуманітарними неурядовими організаціями терміново доставляють
необхідні ресурси (в основному для дітей, жінок і старих) - продовольство й
медикаменти, дають їм притулок і забезпечують матеріально-технічну підтримку.
Так, в 1997-1998 р. ООН надала допомогу 51 державі-члену в їхніх зусиллях по
подоланню наслідків більш ніж 77 стихійних лих й екологічних катастроф.
З іншого боку, подолання гуманітарних
проблем, які набули величезного масштабу в сучасних військово-політичних
кризах, продиктоване не тільки гуманними поглядами. Війні, військові конфлікти,
у країнах третього світу і не тільки, являють собою особливо небезпечну загрозу
міжнародному миру та безпеці, справляють дестабілізуючий вплив на
соціально-економічне і політичне становище сусідніх країн і цілих регіонів.
Зазвичай збройні конфлікти, супроводжується
масовою загибеллю і стражданнями цивільних осіб, що вимагає швидкого втручання
та надання гуманітарної допомоги. А це, в свою чергу, вимагає мобілізації
багатомільйонних фінансових ресурсів. Спрямування цих ресурсів на задоволення
потреб гуманітарної сфери відволікає кошти від інших програм і істотно
послаблює потоки міжнародної допомоги на цілі розвитку.
Об’єктом дослідження є гуманітарна діяльність
Організації Об’єднаних Націй, спрямована на вирішення складних ситуацій, що
стали наслідком збройних конфліктів.
Предметом дослідження є напрямки, форми та
методи реалізації гуманітарної політики ООН, вектор діяльності Організації на
шляху до вирішення проблеми надання допомоги і захисту цивільного населення під
час конфліктів.
Мета дослідження: на основі аналізу
теоретичних досліджень в комплексі дослідити різні аспекти гуманітарної
діяльності ООН та їх роль у врегулюванні військових, збройних конфліктів.
Для досягнення цієї мети, з огляду на
предмет та об’єкт дослідження, було вирішено наступні завдання:
Охарактеризувати виникнення, становлення
структуру та напрямки діяльності ООН;
Дати характеристику поняттю гуманітарна
інтервенція, та її ролі в урегулюванні збройних конфліктів.
Проаналізувати вектори та принципи
гуманітарної діяльності Організації;
Простежити методи та шляхи гуманітарного
втручання ООН у числі миротворчих заходів;
Встановити позитивні та негативні сторони
гуманітарної діяльності ООН у врегулюванні збройних конфліктів.
Практичне значення. Результати курсового
дослідження можуть бути використані у науково-дослідницькій роботі, при
написанні наукових, курсових та дипломних робіт з даної проблематики, оскільки
вони розширюють знання про діяльність ООН у гуманітарній сфері, її значення у
міжнародних відносинах та у врегулюванні збройних конфліктів кінця ХХ ст.
Структура роботи. Курсова робота
складається із вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел (50
найменуваннь).
Організація Об'єднаних Націй не тільки
займає центральне місце в системі міждержавних організацій, але й відіграє
виняткову роль у сучасному міжнародно-політичному розвитку. Створена в 1945 р.
як універсальна міжнародна організація, що має своєю метою підтримку миру й
міжнародної безпеки й розвиток співробітництва між державами, ООН поєднує в цей
час 185 країн світу.
Вплив ООН на сучасні міжнародні відносини
вагомий й багатогранний. Він визначається наступними основними факторами:
- ООН є самим представницьким форумом для
дискусій між державами з актуальних проблем міжнародного розвитку.
- Устав ООН є фундаментом сучасного
міжнародного права, свого роду загальновизнаним кодексом поводження держав й
їхніх взаємин; по ньому звіряють інші міжнародні договори й угоди.
- ООН сама стала важливим механізмом
міжнародної нормотворчості й займає надзвичайно особливе місце серед інших
організацій - джерел міжнародного права. З ініціативи й у рамках ООН укладені
сотні міжнародних конвенцій і договорів, що регулюють положення справ у
найрізноманітніших сферах громадського життя.
- У принципах побудови ООН (насамперед у
наданні особливого статусу постійним членам Ради Безпеки) знайшли своє відбиття
об'єктивні реалії міжнародно-політичної системи, а їхня зміна стала головним
стимулом для роботи, що ведеться, з реформування цієї організації [29].
- Під покровом ООН існує велика кількість
міжурядових організацій, що здійснюють регулювання міжнародного життя в рамках
свого функціонального призначення.
- ООН наділена винятково важливою
компетенцією вирішувати питання війни й миру, у тому числі й шляхом
використання збройної сили.
Штаб-квартира ООН перебуває в Нью-Йорку, де
розміщені п'ять із шести її головних органів. У Генеральній Асамблеї кожна
держава має один голос; вона збирається на свої регулярні сесії щорічно, а
також на спеціальні й надзвичайні сесії (усього їх було 29); рішення по порядку
денному (який нараховує більше 100 питань) приймаються простою більшістю
голосів і не обов'язкові для держав-членів, але розглядаються як думка
світового співтовариства й у цьому змісті мають значний моральний авторитет.
(За час своєї діяльності Генеральна Асамблея прийняла понад 10 тис. резолюції.)
Рада Безпеки складається з 15 членів; 5 з них - постійні (Росія, США,
Великобританія, Франція й Китай), інші обираються Генеральною Асамблеєю на два
роки. Рішення приймаються більшістю в 9 голосів з 15, включаючи співпадаючі
голоси всіх постійних членів (які, таким чином, мають право вето).
При розгляді питань, пов'язаних з
виникненням погрози міжнародному миру, Рада Безпеки має винятково широкі права,
включаючи право вводити економічні санкції й ухвалювати рішення щодо
застосуванні збройних сил.
Економічна й Соціальна Рада (ЕКОСОР)
займається економічними й соціальними питаннями в рамках ООН, організовуючи
обговорення відповідних проблем, виробляючи рекомендації для держав-членів,
проводячи дослідження, підготовляючи доповіді, скликаючи конференції й т.п. У
його склад (щорічно обновлюваний на одну третину) входять 54 держави-члена, які
обирають Генеральною Асамблеєю [29].
Рада по опіці була створена для того, щоб
сприяти просуванню до самоврядування й незалежності 11 підопічних територій, що
існували до моменту утворення ООН; в 1994 р. остання з них (Паулу, що
перебувала під опікою США) здобула незалежність, і функціонування цього органа
було фактично припинене.
Секретаріат виконує адміністративні
функції, складається з більш ніж 15 тис. чоловік, що є громадянами приблизно
170 країн, і очолюється Генеральним Секретарем ООН, який грає важливу політичну
роль у діяльності організації й призначається Генеральною Асамблеєю за
рекомендацією Ради Безпеки.
Міжнародний Суд розміщається в Гаазі
(Нідерланди) і складається з 15 суддів, які обираються Генеральною Асамблеєю й
Радою Безпеки на дев'ятирічний строк за критеріями компетенції, а не
національно-державної приналежності Сторонами в Суді можуть бути тільки держави
й тільки на добровільній основі; у цьому випадку його рішення для них обов'язкові.
Держава може зробити спеціальну заяву про визнання юрисдикції Суду обов'язковою,
навіть і не будучи стороною в суперечці (такі заяви зробили понад 60 держав,
хоча в багатьох випадках з істотними застереженнями). За час існування Суду на
його розгляд було передано понад 70 спорів між державами й запитано понад 20
консультативних висновків.
В «родину» Організації Об'єднаних Націй
входять 14 спеціалізованих установ ООН - міжурядових організацій універсального
характеру, що мають спеціальне функціональне призначення. Деякі з них виникли
задовго до створення ООН. З погляду масштабності впливу на сучасні міжнародні
відносини має сенс особливо відзначити Міжнародний валютний фонд (МВФ) і
Міжнародний банк реконструкції й розвитку (МБРР), які грають винятково важливу
роль у координації валютно-фінансової політики держав-членів, наданні кредитів
і позик і т.п., а також Міжнародне агентство по енергії (МАГАТЕ), наділене
спеціальними функціями в плані нерозповсюдження ядерної зброї [42].
В епоху біполярного протистояння на
міжнародній арені ефективність діяльності ООН часто виявлялася невисокою.
Політична, військова й ідеологічна конфронтація двох наддержав й їхніх
союзників нерідко впливала на діяльність основних структур й інститутів ООН. Із
закінченням холодної війни виник потужний імпульс для активізації ООН й її
перетворення в діючий механізм організації міжнародного життя.
Особливе значення набули зусилля ООН по
підтримці миру. Якщо за перші чотири десятиліття свого існування ООН здійснила
14 різних місій й операцій з напрямком спостерігачів, посередників або
військового персоналу в райони конфліктів, то з 1988 р. були ініційовані 33
миротворчі акції. Пік активності в цій області довівся на 1995 р., коли
загальне число задіяного в миротворчій діяльності ООН персоналу склало майже 70
тис. чоловік (включаючи 31 тис. військовослужбовців) з більш ніж 70 країн [29].
Значний розвиток по лінії ООН одержала
превентивна дипломатія (місії по встановленню фактів, зусилля по примиренню
сторін, посередництво й т.п.), організація спостереження за перемир'ям,
гуманітарні операції (надання допомоги біженцям й іншим жертвам конфліктів),
сприяння післяконфліктній реабілітації. У тій або іншій формі ООН була залучена
в зусилля по врегулюванню в більшості «гарячих точок» останнього десятиліття ХХ
століття — у Сомалі, Мозамбіку, Камбоджі, Афганістані, Центральній Америці, на
Гаїті, у колишній Югославії, на Ближньому й Середньому Сході, у Руанді,
Західній Сахарі, Таджикистані, Грузії.
Разом з тим Рада Безпеки використала і такі
інструменти, як санкції (економічні, політичні, дипломатичні, фінансові й інші
примусові міри, не пов'язані з використанням збройних сил) і примусове
роззброювання (у відношенні Іраку).
Однак припинення холодної війни не тільки
відкрило нові можливості для ООН, але й рельєфно висвітило властиві їй
недоліки, які раніше перебували на задньому плані. З одного боку, мова йде про
витрати на утримання величезного бюрократичного апарата ООН, його
неповороткості й неефективності процесу прийняття рішень, перевантаженості
організації численними структурами і їхнім паралелізмом. З іншого боку,
ставиться питання про адаптацію ООН до серйозної зміни міжнародно-політичного
ландшафту, які відбулися за п'ять із зайвим десятиліть її існування. Нарешті,
залишаються непроясненими багато концептуальних питань діяльності ООН (якою
повинна бути система її пріоритетів, при яких умовах її функції можуть бути
делеговані регіональним організаціям або коаліціям держав, які умови й межі
втручання ООН у внутрішні справи суверенних держав, як домогтися оптимального
сполучення демократизму й оперативності у функціонуванні ООН, як сполучити
принцип її універсальності з особливим статусом постійних членів Ради Безпеки,
і т.п.) [46].
У широкій дискусії, що розгорнулася, про
реформу ООН виявилися глибокі розбіжності між учасниками цієї організації з
питань черговості реформ, ступеня їхньої радикальності й самого змісту
перетворень. У самому загальному плані можна виділити кілька основних тем,
пов'язаних з обговорюваною проблемою:
- забезпечення більшої ефективності ООН при
звертанні до питань міжнародної безпеки й удосконалювання інструментарію
миротворчості й кризового регулювання,
- розширення можливостей залучення ООН у
внутрішні справи держав у зв'язку з політичною нестабільністю, порушенням прав
людини, екологічними або гуманітарними катастрофами;
- підвищення ролі ООН в «нетрадиційних»
областях (екологія, міграція, регулювання інформаційних потоків і т.п.);
- зміна порядку фінансування діяльності ООН
і принципів використання її фінансових ресурсів;
- модифікація ролі Генеральної Асамблеї з
метою підвищити її здатність приймати діючі рішення;
- більше чітке визначення статусу
Генерального Секретаря ООН і радикальна перебудова роботи Секретаріату ООН;
- уточнення функцій і ролі спеціалізованих
установ ООН, координація їхньої діяльності, розширення повноважень Міжнародного
Суду;
- підвищення ефективності роботи Ради
Безпеки й зміна його складу [29].
Остання з відзначених вище тем стала
предметом особливої уваги в дискусіях про реформування ООН. Існує більш-менш
широка згода щодо необхідності збільшити число членів Ради Безпеки й зробити її
склад більше репрезентативним. Значно більш складним є питання про категорії
членства в Раді Безпеки. Найбільш очевидними кандидатами на включення в число
постійних членів є Німеччина і Японія, однак при цьому неминучі домагання на
аналогічний статус із боку ряду країн, що розвиваються,- Індії, Бразилії або
Мексики. Крім того, розширення кола країн, що володіють правом вето, здатне
паралізувати роботу Ради Безпеки. Разом з тим саме питання про право вето є
одним із центральних. Хоча скасування цього інституту (за мотивами подолання
нерівності країн-членів) практично нереальне, внесення в нього певних коректив
представляється цілком можливим [45].
У цілому ж передумови для радикальної
трансформації ООН у наш час виглядають не дуже значними - як через незбіжні
погляди держав-членів (і небажання багатьох з них піти на занадто круті зміни),
так і через відсутність необхідних фінансових ресурсів (через що вже сьогодні доводиться
йти на певне згортання миротворчої діяльності). Однак еволюційна адаптація
організації до мінливих умов настійно необхідна. Від цього буде залежати
розширення можливостей ООН у плані її впливу на міжнародне життя й ефективне
виконання функції найважливішого багатобічного механізму регулювання
міжнародних відносин.
Особливо актуальною ця проблема стала у
зв'язку з виникненням небезпечної тенденції використання військової сили проти
суверенних держав в обхід ООН. Воєнні дії НАТО проти Югославії, розпочаті в
березні 1999 р. без санкції Ради Безпеки, виразно позначили можливість ерозії
ролі ООН як центрального елемента сучасної міжнародно-політичної системи.
1.2 Ограни та управління ООН з прав людини,
як головні у гуманітарній діяльності
Виходячи з гуманітарної домінанти, що
лежить в основі всієї діяльності Організації Об'єднаних Націй, вважається
необхідним розглянути спеціалізовані органи ООН з права людини.
1. Верховний комісар ООН у справах
біженців.
Особливість діяльності Верховного комісара
полягає в тому, що вона є цілком аполітичною за своїм характером; вона носить
гуманітарний і соціальний характер і стосується, як загальне правило, лише
окремих груп і категорій біженців. Відповідно до визначення, що міститься в
Статуті УВКБ, біженцями є ті особи, що у силу цілком обґрунтованих побоювань
стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, громадянства,
приналежності до певної соціальної групи або політичних переконань перебувають
за межами країни своєї громадянської приналежності і не можуть користуватися
захистом цієї країни або не бажають користуватися таким захистом через острах
піддатися гонінням [5, 16-17].
УВКБ здійснює свої програми допомоги цілком
за рахунок добровільних внесків урядів і коштів із приватних джерел.
Верховний комісар слідує керівним
директивам, що даються йому Генеральною Асамблеєю або Економічною і Соціальною
Радою.
Верховний комісар забезпечує захист
біженців, піклування про яких входить у компетенцію його Управління, шляхом:
сприяння укладанню і ратифікації
міжнародних конвенцій про захист біженців, спостереження за виконанням цих
конвенцій і пропозиції необхідних поправок до них;
сприяння за допомогою спеціальних угод з
урядами виконанню будь-яких заходів, що мають своєю метою полегшення становища
біженців і скорочення числа біженців, що потребують захисту;
сприяння урядовим і приватним зусиллям,
спрямованим на заохочення добровільної репатріації біженців або їхньої
асиміляції в нових країнах;
полегшення допуску біженців на територію
різних держав;
одержання від урядів інформації щодо числа
біженців на їхній території і становища їх, а також законів і постанов, їх що
стосуються;
підтримки контакту з заінтересованими
урядовими і неурядовими організаціями [5, 18].
Крім того, у межах наданих у його
розпорядження коштів Верховний комісар займається іншими видами діяльності, у
тому числі репатріацією і розселенням.
Йому доручається завідування всіма
суспільними або приватними коштами, одержуваними ним із метою надання допомоги
біженцям, і розподіл їх між приватними та державними установами.
Верховний комісар володіє в рамках ООН
певним правовим статусом. Зокрема, він має право викладати свою точку зору в
Генеральній Асамблеї, у ЕКОСОР і в їх допоміжних органах. Крім того, Верховний
комісар щорічно зобов'язаний представляти доповідь Генеральній Асамблеї через
ЕКОСОР; його доповідь розглядається як окремий пункт порядку денного
Генеральної Асамблеї.
2. Верховний комісар ООН із заохочення та
захисту всіх прав людини.
Посада Верховного комісара ООН із
заохочення та захисту всіх прав людини була заснована відповідно до резолюції
48-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН у грудні 1993 року.
Верховним комісаром є особистість, що
характеризується високими моральними устоями і чесністю й володіє досвідом, у
тому числі в галузі прав людини, а також загальними знаннями і розумінням
різних культур, що особливо необхідно для безстороннього, об'єктивного,
невибіркового й ефективного виконання обов'язків Верховного комісара.
Верховний комісар призначається Генеральним
секретарем ООН і затверджується Генеральною Асамблеєю на чотирирічний період із
можливістю продовження ще на один термін.
За своїм статусом Верховний комісар є
заступником Генерального секретаря ООН. Він діє в рамках Статуту ООН, Загальної
декларації прав людини, інших міжнародних документів в галузі прав людини і
несе основну відповідальність за діяльність міжнародного співтовариства в
галузі прав людини.
Верховний комісар з прав людини представляє
щорічну доповідь про свою діяльність у відповідності зі своїм мандатом Комісії
з прав людини, а через ЕКОСОР — Генеральній Асамблеї ООН.
У рамках загальної компетенції, повноважень
і рішень Генеральної Асамблеї, ЕКОСОР і Комісії з прав людини можна назвати
такі обов'язки Верховного комісара:
заохочувати і захищати ефективне здійснення
всіма людьми всіх громадянських, культурних, економічних, політичних і
соціальних прав;
виконувати завдання, доручені йому
компетентними органами системи Організації Об'єднаних Націй в галузі прав
людини, і представляти їм рекомендації з метою сприяння ефективному заохоченню
і захисту всіх прав людини;
заохочувати і захищати реалізацію права на
розвиток і посилювати для цього підтримку з боку відповідних органів системи
ООН;
надавати через Центр з прав людини
Секретаріату й інші відповідні установи консультативні послуги і технічну та
фінансову допомогу на прохання заінтересованої держави і, при необхідності,
регіональних організацій з прав людини з метою підтримати здійснення заходів і
програм в галузі прав людини;
координувати відповідні навчальні і
пропагандистські програми Організації Об'єднаних Націй в галузі прав людини;
відігравати активну роль у справі усунення
нинішніх перешкод і вирішення нових завдань на шляху до повної реалізації всіх
прав людини й у справі недопущення продовження порушень прав людини у всьому
світі;
розширювати міжнародне співробітництво з
метою заохочень і захисту всіх прав людини;
координувати діяльність в сфері заохочення
і захисту прав людини в рамках усієї системи ООН;
здійснювати загальне керівництво діяльністю
Центру з прав людини.
Управління Верховного комісара розміщається
в м. Женеві (Швейцарія) [5, 21-22].
Комісія ООН з прав людини заснована ЕКОСОР
у 1946 році. Спочатку в її склад входило 18 членів. В даний час
Комісія обирається ЕКОСОР на три роки і
складається вже з 43 членів.
Основне завдання Комісії полягає в розробці
пропозицій і рекомендацій і представленні ЕКОСОР доповідей щодо
міжнародно-правової регламентації громадянських і політичних прав людини, прав
жінок і дітей, захисту меншин, попередження дискримінації за ознаками статі,
раси, мови і релігії, іншими питаннями прав людини.
З цією метою Комісія створила декілька
допоміжних органів, у тому числі Підкомісію із попередження дискримінації і
захисту меншин, Робочу групу з питання про насильницькі або недобровільні
зникнення людей та ін.
Уряди держав-членів ООН і неурядові
організації, як міжнародного, так і національного характеру, представляють
Комісії за її вимогою інформацію про порушення прав людини. У Комісії або її
органах заслуховуються представники урядів із метою надання пояснень і
відповідей з аналізованих питань.
Якщо ситуація є досить серйозною, Комісія
може прийняти рішення доручити розслідування певних фактів незалежним експертам
і закликати відповідний уряд здійснити необхідну зміну. У такому порядку,
наприклад, був розглянутий ряд конкретних ситуацій у Південній Африці й Намібії
(1967 рік), на окупованих арабських територіях, включаючи Палестину (1968 рік),
у Чилі (1975-1978 роки), в Афганістані, Сальвадорі та ін. [5, 23].
Засідання Комісії проходять у Женеві
(Швейцарія).
У світлі існуючого права й у рамках Уставу
ООН можна представити дві теоретичні ситуації, у яких застосовується
гуманітарна інтервенція.
Перша містить у собі використання збройної
сили в ситуаціях, коли уряд систематично й крупномасштабно порушує права людини
або, говорячи іншою мовою, де уряд піддає своє населення систематичній політиці
терору (приміром, може служити режим Червоних кхмерів у Камбоджі). Друга може
бути описана як ситуація, при якій населення зіштовхується з урядом, що
потерпів крах, тотальним хаосом й анархією, які випливають із даної ситуації й
ведуть до етнічних, релігійних або/і цивільних хвилювань, заворушень, внаслідок
порушення прав якоїсь частини громадян ("failed state").
Гуманітарна інтервенція, за визначенням,
має на увазі використання збройної сили й відсутність необхідності в реальній
згоді законного уряду на проведення дій, що вживаються третьою стороною -
державою або групою держав. Ці правові вимоги, або складові елементи, є за своєю
суттю сукупними. Якщо один з елементів випадає, то операція може
кваліфікуватися як така, що забезпечує "гуманітарну допомогу", але не
може характеризуватися як гуманітарна інтервенція [1, 165].
Традиційні миротворчі операції ООН не
підпадають під доктрину гуманітарної інтервенції. Дотепер миротворчі операції
ООН завжди вживала за згодою держави, на її території й на основі угоди з ООН.
Тенденція, яка наразі існує в Секретаріаті ООН й міститься у введенні поняття
"операції по припиненню вогню або/і за спостереженням", не тільки
виходить за межі традиційної миротворчості, але й, більше того, може
ґрунтуватися на попередніх угодах по припиненню вогню, досягнутих відповідними
сторонами.
Рада Безпеки має право вводити примусові
міри, відповідно до статті 42, якщо, як відзначено в статті 39, злодіяння й
інші систематичні або масові порушення фундаментальних прав людини усередині
держави являють собою загрозу миру або торкаються підтримки або відновлення
міжнародного миру й безпеки.
У Ради є два шляхи в рамках статті 42: вона
може вжити примусових заходів, санкціонуючи проведення військових акцій, або ж
може дати згоду державам - членам ООН вдатися до використання збройної сили.
Через відсутність особливих угод, передбачених у статті 43 Уставу, Рада не буде
прямо вирішувати питання про примусові міри військового характеру, якщо не
доведена їхня ефективність, можливість і політична здійсненність у даній
конкретній ситуації.
Якщо санкція на примусові міри надається
державам-членам, то якась окрема країна не повинна сама прибігати до збройної
сили для виправлення ситуації у відповідній країні (хоча примусові міри є
обов'язковими й для відповідної країни й для інших держав). Це є лише
"рекомендацією, яка підтверджує законність використання збройної сили, що
заборонено в інших випадках статтею 2 (4) Уставу" [ 1, 166].
Після руйнівної другої війни в Перській
затоці Рада Безпеки прийняла десятьма голосами "за" і трьома
"проти" (Куба, Ємен і Зімбабве) при двох, які утрималися (Індія,
Китай), гуманітарну Резолюцію Ради Безпеки № 688 від 5 квітня 1991 р. Для
багатьох аналітиків дана резолюція виявляє собою цілу віху в діяльності Ради
Безпеки в дусі Уставу: на їхню думку, резолюція забезпечувала міцну правову
основу для втручання сил союзників, створення "безпечних портів" і
введення "зон заборони для польотів". Згідно із цими думками,
резолюція санкціонувала першу операцію в дусі глави 7 для цілей гуманітарного
характеру: кричущі порушення прав людини й варварських дій проти цивільного
населення (головним чином проти курдів на півночі країни), проведені урядом
Іраку, і довела свою першорядність стосовно досі недоторканного принципу
суверенітету.
Якщо глибоко задуматися над даною
проблемою, то можна поставити під сумнів можливість створення союзниками
"безпечних портів" і введення "зон заборони для польотів", які
ґрунтуються на резолюції. Інакше кажучи, погляди на Резолюцію Ради Безпеки №
688 дотепер відображають старі дискусії між "реалістами" й
"теоретиками", або між прихильниками права на гуманітарну інтервенцію
й тими, хто стверджує, що дане право не існує в міжнародному праві в період
після прийняття Уставу [1, 167].
Кінець двадцятого й початок двадцять
першого століття характеризується ростом числа етнічних і релігійних конфліктів
внутрішнього характеру, що переходять часом у запеклі громадянські війни. У
ході цих конфліктів відбуваються масові порушення основних прав людини тисяч
людей. Тому не випадково й те, що світове співтовариство шукає можливості
ефективної протидії таким проявам. Миротворче й гуманітарне втручання - одна з
таких можливостей.
Проблема ролі й місця миротворчості, у тому
числі й гуманітарної інтервенції в сучасній системі міжнародних відносин
заслуговує на увагу й вивчення насамперед тому, що подібна діяльність переживає
в цей час період бурхливого росту.
Разом з тим формування багатополярної
моделі світоустрою виводить на міжнародну арену ряд нових учасників, у першу
чергу регіональні організації й військові блоки. Крім традиційно залученої в
миротворчу діяльність ООН, такі структури, як ОБСЄ, НАТО, СНД,
Західноєвропейський союз (ЗЄС) і Європейський Союз включають до порядку денного
здійснення й санкціонування операцій по підтримці й установленню миру в
"гарячих точках".
Останнім часом все частіше й частіше
згадується поняття «гуманітарна інтервенція» або «гуманітарна війна», явище, до
речі кажучи, у світовому політичному процесі аж ніяк не нове, просто раніше
воно розглядалося через дещо іншу призму.
Вважається, що цей парадоксальний термін
з'явився наприкінці двадцятого століття. Його парадоксальність вкладається в
тому, що війна незмінно несе за собою загибель людей. Оскільки сам термін
з'явився тільки у двадцятому столітті, так само необхідно розібратися, чи є
гуманітарна інтервенція породженням минулого століття, як вважає ряд
дослідників8 або це явище виникало у світовій історії й раніше.
Ряд фахівців,вважають, що вперше в
більш-менш цілісному виді концепція «гуманітарної інтервенції» була озвучена
прем'єр-міністром Великобританії Тоні Блером в Чикаго в переддень
Похожие работы на - Гуманітарна діяльність Організації Об’єднаних Націй Курсовая работа (т). Международное право.
Кувырок В Прыжке Реферат
Реферат: Хонингование
Доклад: Открытие студии массажа ЛЕО
Учебное пособие: Сельскохозяйственная кооперация
Курсовая работа: Особенности современного состояния и тенденции развития отечественной психологии
Контрольная Работа На Тему Понятие Главы Государства
Курсовая работа: Тенденції соціально-економічних процесів сучасної України
Реферат по теме Инфекции, передаваемые половым путем
Сочинение по теме Гончаров: Обломов
Курсовая Работа Пожарная Безопасность Технологических Процессов
Реферат: Аудиторская выборка 5
Курсовая Работа На Тему Педагогическая Поддержка Детей, Находящихся В Трудной Жизненной Ситуации
Сочинение На Тему Москва Сити
Шпаргалка: К гербарию по практическим занятиям по курсу луговодство
Итоговая Контрольная Работа По Литературе 7 Класс
Реферат: Социальная работа в потребительской кооперации
Организация медико-психологической службы в российской федерации
Диагностирование Автомобиля Реферат
Автоматизированная Система В Администрации Дипломная Работа
Курсовая работа по теме Стиль С.Я. Маршака при переводе сонетов У. Шекспира
Реферат: Aspects Of Good And Evil In Beowulf
Реферат: Социальные конфликты в современном обществе
Реферат: Международные экономические отношения