Політичний процес як пропозиція
https://rusnak.link
Працюючий механізм
Політичний процес — це коли одна зі сторін "висуває пропозицію", після чого починається дискусія серед представників політичної нації. Сторона, яка висунула пропозицію (партія, partie, pars), може стати частиною виконавчого механізму системи та реалізувати задум.
- Якщо мети досягнуто, рух продовжується у визначеному напрямі.
- У разі невдачі розпочинається нова дискусія, а виконавча ланка замінюється тими, хто висуває нову пропозицію. Так виникає новий політичний цикл.
Вихід із політичного процесу
Коли ніхто нічого не пропонує, настає застій.
Це відбувається, коли вчорашні лідери стають незмінною частиною управління. Вони перестають висувати ідеї, дискутувати та діяти, перетворюючись на пасивний прошарок.
Якщо "керівники" давно не пропонують нічого нового, вони можуть:
- придушувати тих, хто здатний висунути ідеї;
- імітувати діяльність, створюючи видимість пропозицій без реального змісту;
- удаватися до істеричного придушення будь-яких запитів на зміни.
Механізми придушення запитів
- Беззмістовна присутність: усе зводиться до порожньої активності, як-от зібрання, свята чи формальні обговорення, які нікуди не ведуть.
- Дезорієнтація: медіапростір заповнюється хаотичною, суперечливою інформацією, позбавленою навіть формального змісту.
- Істеричне придушення: будь-які запитання ("Що відбувається?") зустрічаються агресією, викликаючи ментальний ступор і паралізуючи здатність до критичного мислення.
Сучасні ЗМІ часто стають інструментом для маніпуляцій, придушення волі та дезорієнтації, перешкоджаючи розвитку та зростанню суспільства.
Висновки
Мета шумового придушення — знищити змістовне існування. Люди, які зазнали "удару по ментальності", перестають ставити питання на кшталт "Що відбувається?" і "Для чого все це?"
Однак саме такі питання є основою політичного процесу, що передбачає лідерів і рух уперед.
Істерія в публічному просторі свідчить про завершення політичного процесу.
Відсутність демографічного зростання стає ключовим індикатором втрати сенсу того, що відбувається.
Оцінюючи "ситуацію постмодерну", а саме "втрату сенсу продовжувати", описану, наприклад, Шпенглером, а також реакції, що свідчать про втрату необхідності 'бути для чогось', включно з поширеним використанням поняття "симулякр", можна стверджувати, що з середини XX століття західна цивілізація значною мірою втратила сенс, що призвело до заміни справжнього політичного процесу чимось беззмістовним.
----------------------------------