Громадянин як суб’єкт господарювання - Государство и право дипломная работа

Главная

Государство и право
Громадянин як суб’єкт господарювання

Місце фізичної особи в системі суб'єктів господарювання. Реєстрація індивідуальної особи-підприємця, взяття на облік, оподаткування. Ліцензування, патентування, припинення підприємницької діяльності ФОП. Шляхи законодавчого покращення статусу підприємців.


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Размещено на http://www.allbest.ru/
СУТНІСТЬ ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ - ПІДПРИЄМЦЯ ЯК ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВОЇ ФОРМИ ГОСПОДАРЮВАННЯ
1.1 Місце фізичної особи в системі суб'єктів господарювання
1.2 Підприємницька діяльність фізичних осіб
РЕЄСТРАЦІЯ ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ - ПІДПРИЄМЦЯ
2.1 Реєстрація фізичної особи - підприємця та припинення підприємницької діяльності ФОП
2.2 Взяття на облік фізичних осіб підприємців в податкових органах та Пенсійному Фонді України. Виготовлення печатки та відкриття банківського рахунку
2.3 Ліцензування та патентування підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця
ОСОБЛИВОСТІ ОПОДАТКУВАННЯ ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ-ПІДПРИЄМЦІЯ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ЗАКОНОДАВЧОГО ПОКРАЩЕННЯ СТАТУСУ ГРОМАДЯНИНА ЯК СУБ'ЄКТА ГОСПОДАРЮВАННЯ
3.1 Фізичні особи-підприємці на загальній системі оподаткування
3.2 Особливості оподаткування фізичних осіб - підприємців, що обрали спрощену систему оподаткування. Сплата єдиного соціального внеску
3.3 Шляхи покращення нормативно-правового регулювання відносин в сфері започаткування та ведення підприємницької діяльності фізичними особами
ЄДРПОУ - Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України.
МВС - Міністерство внутрішніх справ України
ПДФО - податок з догоду фізичних осіб.
СПД - Суб'єкт підприємницької діяльності
Актуальніст теми. Подолання наслідків світової фінансової кризи в поєднанні з потребами законодавчого реформування господарських відносин в Україні зумовлюють необхідність докорінного переосмислення ролі громадян як суб'єктів господарювання. Фізичні особи - підприємці становлять основу малого бізнесу, який у розвинутих країнах виконує ключову соціальну роль в господарській системі: забезпечує зайнятість населення.
Останнім часом докорінним чином змінилися правовідносини в сфері започаткування і ведення бізнесу, сплати податків та соціальних внесків. Так, 21 лютого 2011 року згідно Наказу МВС від 11.01.2011 №5 втратив чинність, Наказ МВС від 11.01.99 №17 "Про затвердження Інструкції про порядок видачі..., виготовлення печаток і штампів, а також порядок видачі дозволів на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів...", що спростило процедуру виготовлення печаток та штампів для фізичних осіб - підприємців; Законом України від 7 квітня 2011 р. № 7516 "Про внесення змін в окремі законодавчі акти України щодо скасування свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи та фізичної особи - підприємця" було скасоване свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця (Закон підписано Президентом України 29 квітня 2011 р.); з 01.01.2011 вступили в силу Податковий Кодекс України та Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" та значна кількість підзаконних нормативно-правових актів, що регулюють відносини в сфері реєстрації фізичної особи - підприємця, сплати податків та інших обов'язкових платежів. Зважаючи на таку кількість законодавчих змін, важливим постало питання комплексного дослідження статусу громадян як суб'єктів господарювання в нових правових умовах.
Реформування законодавства в сфері спрощення започаткування і ведення бізнесу фізичних осіб сьогодні теж є важливою проблемою, оскільки, не зважаючи на уже прийняті нормативно-правові акти, що регулюють процедуру "єдиного вікна" започаткування та ведення бізнесу, стан справ у даній сфері відносин ще далекий від найкращих демократично-правових зразків розвинутих країн. Законодавець на сьогодні максимально спростив реєстрацію фізичної особи - підприємця, проте, проблемним на сьогодні залишається процедура реєстрації припинення діяльності фізичних осіб.
Фізична особа - підприємець (приватний підприємець, індивідуальний підприємець, особа підприємець - останнім часом в законодавстві терміни уніфіковані до: фізична особа - підприємець) - фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни чи особи без громадянства) з повною цивільною дієздатністю, не обмежені законом в правоздатності, зареєстровані у встановленому законом порядку як суб'єкти підприємницької діяльності, які безпосередньо здійснюють таку діяльність (виробляють продукцію, виконують роботи, надають послуги) і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями усім майном, що належить їм на праві власності.
Фізична особа - підприємець вправі здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, щодо якої законом не встановлено заборони для даної категорії суб'єктів. Реформування господарської системи України багато в чому залежить від правового забезпечення подальших ринкових реформ, від створення належних умов функціонування для суб'єктів господарської діяльності, а зокрема і для фізичних осіб.
Основні засади господарського та цивільного законодавства, повага до власності, свобода підприємництва, свобода укладення договору, становлять фундаментальну базу для правового забезпечення захисту і розвитку національного підприємництва. Форма приватного підприємництва фізичними особами є найпростішою формою здійснення підприємницької діяльності, тобто без створення юридичної особи. Ринкова економіка надає можливості особі, яка має бажання, знання, кошти або майно і на яку не поширюються законодавчі заборони, розпочати справу і втілити у життя своє уявлення про ефективну, прибуткову діяльність та, як наслідок, досягти матеріального добробуту. Все вищезазначене зумовлює актуальність теми дипломної роботи: "громадянин як суб'єкт господарювання".
Об'єктом дослідження в роботі є суспільні відносини, що виникають в сфері започаткування та здійснення підприємницької діяльності, сплати податків та інших обов'язкових платежів індивідуальними особами - підприємцями.
Предметом дослідження в роботі є громадянин як суб'єкт господарювання. Інститут "громадянства" в аспекті досліджуваної тематики вжитий умовно, зважаючи на теоретичні напрацювання вітчизняних та російських науковців, оскільки предмет дослідження більш ширший - він включає і інших осіб підприємців, що не є громадянами України.
Метою роботи є теоретичне та практичне дослідження особливості правового статусу фізичної особи як суб'єкта господарської діяльності.
Для досягнення мети поставлені наступні завдання:
1. Охарактеризувати роль фізичної особи - підприємця в системі суб'єктів господарської діяльності.
2. Вияснити сутність поняття "фізична особа - підприємець", проаналізувати нормативно-правову базу, що регулює відносини в сфері здійснення підприємницької діяльності фізичними особами.
3. Описати процедуру реєстрації діяльності та припинення діяльності фізичної особи - підприємця, в тому числі і взяття на облік в податкових органах і в соціальних фондах, виготовлення печатки та відкриття банківського рахунку.
4. Дослідити особливості оподаткування фізичної особи - підприємця як суб'єкта господарювання.
5. Запропонувати можливі шляхи законодавчого покращення статусу фізичної особи - підприємця як суб'єкта господарювання.
Методологічну основу дипломної роботи складає, насамперед, всезагальний метод діалектики та розвитку в системі теорії пізнання, спрямований на виявлення закономірностей взаємодії правових аспектів становлення та розвитку інституту фізичної особи - підприємця в законодавстві України, а також методи історичного, порівняльно-правового, формально-логічного, структурно-функціонального, соціологічного, системного аналізу та комплексний метод.
У роботі є поєднання загально філософських, загально наукових та спеціальних методів дослідження. Широко застосовані загальні принципи наукового пізнання: обґрунтованість, об'єктивність, всебічність та комплексний підхід до висвітлення досліджуваної проблеми. Застосування методу системного аналізу дало змогу встановити тісний зв'язок між нормами, що регулюють особливості здійснення підприємницької діяльності фізичними особами та реалізації їх на практиці, а застосування системно-конструктивного та системно-функціонального методів - встановити становлення та розвиток фізичної особи - підприємця як форми ведення підприємницької діяльності.
Аналізуючи правові норми та положення нормативно-правових актів, у роботі використано формально-логічний та інші спеціально-юридичні методи.
Теоретичною базою дослідження стали наукові праці відомих радянських та українських вчених-правознавців: Харитонова Є.О., Шевченка Я.М., Саніахметової Н.О., Щербини В.С. та ін.
В роботі досліджується чинне законодавство, що регулює відносини в сфері започаткування та ведення підприємницької діяльності фізичними особами - підприємцями: Конституція України, Господарський, Цивільний та Податковий кодекси, Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" та інші закони та підзаконні нормативно-правові акти.
Теоретичне значення отриманих результатів полягає у тому, що викладені в роботі положення, та висновки поглиблюють і узагальнюють правовий аспект однієї з організаційно-правових форм підприємництва - фізичної особи - підприємця, відбувається теоретичне переосмислення нової нормативно-правової бази з даного питання.
Дослідження статусу фізичних осіб - підприємців є практичним і потребує комплексного підходу, воно не може обмежуватися лише господарсько-правовими компонетами проблеми і включає огляд податкового законодавства, зважаючи на наступне:
1. Реєстрація фізичної особи як суб'єкта господарювання на практиці відбувається одноразово, як і реєстрація припинення діяльності. Зрідка можлива реєстрація нових видів діяльності для підприємця. А з питаннями оподаткування та сплати єдиного соціального внеску підприємець стикається повсякчас.
2. Практичне дослідження правового статусу фізичної особи - підприємця було б дещо обмеженим без врахування останніх змін законодавства - вступу в силу Податкового кодексу, Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" та підзаконних нормативно-правових актів, що деталізують вищезазначені акти.
Практичне значення даної роботи полягає в тому, що вона може стати важливим і актуальним дороговказом для звичайного підприємця в питаннях: започаткування та ведення бізнесу, сплати податків та інших обов'язкових платежів та ін. Результати дослідження можуть бути використані для проведення подальших цілеспрямованих досліджень фізичних осіб як суб'єктів господарювання. Матеріали дипломної роботи можуть бути використані в навчальному процесі при викладанні курсу “Господарське право України”, “Податкове право України”, під час проведення лекційних, семінарських і практичних занять.
Структура роботи зумовлена як метою і завданнями дипломної, логікою дослідження теми й складається зі переліку умовних скорочень, вступу, трьох розділів основної частини з підрозділами, висновків та списку використаних джерел.
СУТНІСТЬ ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ - ПІДПРИЄМЦЯ ЯК ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВОЇ ФОРМИ ГОСПОДАРЮВАННЯ
1.1 Місце фізичної особи в системі суб'єктів господарювання
Підприємець - особа, яка професійно займається підприємницькою діяльністю - приватним виробництвом, торгівлею, посередництвом, наданням послуг та ін. Підприємцем, як господарюючим суб'єктом, може бути:
· громадянин, який здійснює самостійну підприємницьку діяльність без створення юридичної особи ("фізична особа");
· юридична особа незалежно від форми власності, що займається діяльністю з виробництва, реалізації, придбання товарів (робіт, послуг);
· група юридичних або фізичних осіб, якщо одна або кілька з них має вирішальний вплив на їхню господарську діяльність (на підставі володіння акціями, права використання активів тощо) [64, с. 137].
Чинне законодавство України переважно тлумачить термін "підприємець" як фізичну особу, що здійснює підприємницьку діяльність, тобто ініціативну, систематичну, на власний ризик діяльність з метою одержання прибутку, без створення юридичної особи, і зареєстрована як підприємець у встановленому законом порядку [34, с. 121].
Повна офіційна назва особи, що здійснює підприємницьку діяльність без створення юридичної особи - "Суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа" (ФОП).
Особливістю ведення господарської діяльності без створення юридичної особи є відповідальність (підприємець відповідає всім своїм майном) порівняно з юридичною особою та дещо обмежені права.
ФОП можуть винаймати на роботу як членів своєї родини так і сторонніх осіб, оформлюючи це через відповідні інстанції (Фонд зайнятості, Пенсійний фонд, Податкова служба).
Згідно Господарського кодексу України (ГК) суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством [3, с. 149].
Таким чином визначення поняття суб'єкта господарювання в Кодексі не дається. Суб'єкти господарювання з'ясовуються в ньому через поняття "учасники господарських відносин, що здійснюють господарську діяльність". Оскільки господарська діяльність регламентується законодавством і її здійснення поза правовими рамками неможливо, учасники процесу господарювання, вступаючи між собою в різні відносини, врегульовані нормами права, стають носіями суб'єктивних прав і суб'єктивних обов'язків, тобто - суб'єктами господарських правовідносин, суб'єктами господарського права.
Суб'єкт господарювання має відповідати таким ознакам:
· здійснювати господарську діяльність (ст. 3 ГК України);
· мати господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків);
· мати відокремлене майно (на підставі права власності, господарського відання, оперативного управління або оперативного господарського використання);
· відповідати за зобов'язаннями в межах свого майна (крім випадків передбачених законодавством) [27, с. 145].
Однією з ознак є така, що суб'єкти господарювання мають відокремлене майно. Стосовно юридичних осіб це, зокрема, означає, що на час реєстрації їх як суб'єктів господарської діяльності необхідна наявність майна, склад та порядок внесення якого визначається їх засновниками. Для юридичних осіб визначених законодавством організаційно-правових форм вартість майна, що вноситься засновниками, не повинна бути меншою за встановлену відповідним законом.
Щодо фізичної особи - підприємця законодавство не передбачає положень, безпосередньо регулюють відокремлення майна, що використовується нею для зайняття підприємницькою діяльністю, від її особистого майна. Винятком з цього є положення ст. 54 Цивільного кодексу України (далі ЦК), яка передбачає, то якщо фізична особа - підприємець визнана безвісно відсутньою, недієздатною чи її цивільна дієздатність обмежена або якщо власником майна, яке використовувалося у підприємницькій діяльності, стала неповнолітня чи малолітня особа, орган опіки та піклування може призначити управителя цього майна [2, с. 374].
Правами, на підставі яких суб'єкти господарювання реалізують свою господарську компетенцію є право власності, право господарського відання, право оперативного управління та право оперативно-господарського використання майна. Ці права врегульовані відповідно ст.ст. 134, 136, 137 та 138 ГК [3].
Ще однією ознакою є така, що суб'єкти господарювання несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах відокремленого майна, крім випадків, передбачених законодавством.
Юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями усім належним їй майном. При цьому учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов'язаннями юридичної особи, я юридична особа не відповідає за зобов'язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом.
Фізична особа - підприємець за Господарським і Цивільним кодексами України відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з господарською (підприємницькою) діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення Крім того, ч. 2 ст. 52 ЦК містить положення, відповідно до якого фізична особа - підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у праві спільної сумісної власності подружжя, яка належатиме їй при поділі цього майна [2, с. 375].
На підставі ч.1, 13 ст. 58 ГК слід також додати таку важну ознаку, як обов'язкову державну реєстрацію суб'єкта господарювання (крім філій та представництв - ч.17 ст.58).
Частина 2 статті 55 ГК наводить неповну класифікація видів суб'єктів господарювання, що включає:
1) господарські організації. їх головна відмітна ознака, що поєднує в один вид суб'єктів господарювання, полягає у тому, що, незалежно від організаційно-правових форм (будь-які підприємства, господарські товариства, кооперативи, фермерські господарства, господарські об'єднання, органи господарського керівництва), усі вони є юридичними особами, тобто можуть бути самостійними (діяти від свого імені, під власну майнову відповідальність за зобов'язаннями, виступати позивачем і відповідачем у судах) учасниками товарно-грошового обороту;
2) фізичні особи (у тому числі громадяни України, іноземці, особи без громадянства). Головний критерій для їх легального функціонування в процесі господарювання - бути зареєстрованими як суб'єкт підприємництва в установленому законом порядку (тобто бути легітимізованими);
3) філії, представництва, інші (незалежно від назви) внутрішньоструктурні підрозділи господарських організацій - юридичних осіб, створювані останніми для здійснення господарської діяльності [3, с. 157].
Цю класифікацію можна умовно прив'язати до реєстрації суб'єкта: в першому випадку це юридична особа, в другому - фізична особа, третьому виду взагалі не потрібна реєстрація, бо він являє собою частини інших юридичних осіб.
Важливим, на нашу думку, для дослідження місця фізичних осіб в системі суб'єктів господарювання є дослідження гарантій суб'єктів підприємницької діяльності. Гарантії прав суб'єктів підприємницької діяльності поділяються на загальні та майнові. Загальні гарантії полягають у тому, Що держава гарантує всім підприємцям, незалежно від обраних ними організаційних форм підприємницької діяльності, рівні права і створює рівні можливості для доступу до матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів. Забезпечення матеріально-технічними та іншими ресурсами, що централізовано розподіляються державою, здійснюється тільки за умови виконання підприємцем робіт і поставок для державних потреб [27, с. 115].
У передбачених законом випадках підприємець або громадянин, який працює у підприємця за наймом, може бути залучений до виконання у робочий час державних обов'язків. Орган, що приймає таке рішення, відшкодовує підприємцю відповідні збитки.
Гарантії майнових прав підприємця полягають у тому, що держава гарантує недоторканність майна і забезпечує захист права власності підприємця. Вилучення державою у підприємця його основних і оборотних фондів та іншого використовуваного ним майна не допускається, за винятком випадків, передбачених законодавчими актами України.
Збитки, завдані підприємцю внаслідок порушення громадянами, юридичними особами і державними органами його майнових прав, що охороняються законом, відшкодовуються підприємцю відповідно до чинного законодавства.
Державна підтримка підприємництва - важливий чинник його активізації в умовах побудови ринкової економіки. З метою створення сприятливих організаційних та економічних умов для розвитку підприємництва держава надає земельні ділянки, передає підприємцю державне майно (виробничі та нежитлові приміщення, законсервовані й недобудовані об'єкти та споруди, неви-користовуване устаткування), необхідні для здійснення підприємницької діяльності. За допомогою економічних важелів (цільових субсидій, податкових пільг тощо) держава стимулює модернізацію технології, інноваційну діяльність, освоєння нових видів продукції та послуг. Вона надає підприємцям цільові кредити та подає їм інші види допомоги.
Державну підтримку малого підприємництва здійснюють Кабінет Міністрів України - центральний орган виконавчої влади з питань регуляторної політики та підприємництва, інші центральні органи виконавчої влади за такими напрямами:
1.формування інфраструктури підтримки і розвитку малого підприємництва, організація державної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів для суб'єктів малого підприємництва;
2.встановлення системи пільг для суб'єктів малого підприємництва;
3.запровадження спрощеної системи оподаткування, бухгалтерського обліку та звітності;
4.фінансово-кредитна підтримка малого підприємництва;
5.залучення суб'єктів малого підприємництва до виконання науково-технічних і соціально-економічних програм, здійснення поставки продукції (робіт, послуг) для державних та регіональних потреб [47, с. 375].
Важливе значення для розуміння взаємовідносин між підприємцем і державою мають норми ГК та ЦК щодо державного регулювання підприємництва. Як зазначається у ст. 42 Конституції України, держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності, захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт [1, с. 143].
В умовах побудови ринкової економіки докорінно змінюється характер організаційно-правових відносин державних та інших органів з суб'єктами підприємництва. Сьогодні ці відносини будуються з використанням:
· податкової та фінансово-кредитної політики, включаючи встановлення ставок податків і процентів за державними кредитами; податкових пільг; цін і правил ціноутворення; цільових дотацій; валютного курсу; розмірів економічних санкцій;
· державного майна і системи резервів, ліцензій, концесій, лізингу, соціальних, екологічних та інших норм і нормативів;
· науково-технічних, економічних та соціальних республіканських і регіональних програм;
· договорів на виконання робіт і поставок для державних потреб [63, с. 75].
Втручання державних органів у господарську діяльність підприємців не допускається, якщо воно не зачіпає передбачених законодавством України прав державних органів контролю за діяльністю підприємців.
Згідно з чинним законодавством державні органи і службові особи можуть давати підприємцям вказівки тільки відповідно до своєї компетенції, встановленої законодавством. У разі видання державним чи іншим органом акта, який не відповідає його компетенції або вимогам законодавства, підприємець має право звернутися до суду, чи арбітражного суду із заявою про визнання такого акта недійсним. Збитки, завдані підприємцю внаслідок виконання вказівок державних чи інших органів або їхніх службових осіб, що призвели до порушення прав підприємця, а також внаслідок неналежного здійснення такими органами або їхніми службовими особами передбачених законодавством обов'язків щодо підприємця, підлягають відшкодуванню цими органами.
1.2 Підприємницька діяльність фізичних осіб
Згідно ст.42 Господарського кодексу підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку [3, с. 151].
Визначення поняття підприємництва має не тільки важливе теоретичне, а й практичне значення, оскільки значна частина норм законодавства стосується лише такого роду діяльності. Особливого значення це набуває при застосуванні імперативних норм, у тому числі тих, що регламентують санкції за порушення законодавства про підприємництво.
Наприклад за заняття підприємницькою діяльністю без відповідної державної реєстрації, може настати адміністративна відповідальність, а здійснення підприємницької діяльності яка підлягає ліцензуванню з порушенням умов ліцензування може потягти за собою кримінальну відповідальність.
Але така відповідальність може настати лише за умови наявності ознак саме підприємництва у діях порушника. Визначальними і найбільш істотними ознаками підприємництва є такі:
· здійснення цієї діяльності на власний ризик (здатність відповідати власним майном за результати) [45, с. 137].
Мета одержання прибутку є необхідною ознакою підприємницької діяльності. Але не слід змішувати мету підприємницької діяльності і результат такої цілеспрямованої діяльності. Та або інша діяльність не може бути віднесена до підприємницької, якщо її метою не є одержання прибутку. Проте якщо прибуток не отриманий, незважаючи на цільове спрямування діяльності на її досягнення, то сам по собі цей факт не може служити підставою для виключення її з числа підприємницької.
Отже, визначальною є наявність саме мети одержання прибутку, а не досягнення її на будь-якому етапі цієї комплексної діяльності. Наявність мети одержання прибутку не виключає можливості недосягнення її в підприємницькій діяльності (як і в будь-якій іншій цілеспрямованій діяльності) і навіть навпаки, одержання протилежного результату (збитки, банкрутство).
Важливою ознакою підприємництва є систематичність. Господарське законодавство поки що не містить конкретизації цього поняття (скільки разів і протягом якого часу слід займатися діяльністю, що містить решту ознак підприємництва, аби ця діяльність вважалася підприємницькою в контексті ст. 42 ГК [3, с. 149].
Підприємництво є діяльністю на власний ризик. Це означає, що за порушення договірних зобов'язань, кредитно-розрахункової і податкової дисципліни, вимог до якості продукції та інших правил здійснення господарської діяльності підприємство та приватний підприємець самостійно несуть відповідальність, передбачену законодавством України. Тобто суб'єкт підприємницької діяльності бере на себе як позитивні, так і негативні наслідки підприємницької діяльності.
Підтвердженням цього є положення ЦК, що встановлюють самостійну відповідальність фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності (ст. 52) та юридичної особи (ст. 96) за зобов'язаннями, пов'язаними з їх підприємницькою діяльністю [2, с. 357].
Одним із видів суб'єктів господарського права є фізична особа підприємець. Це відносно новий суб'єкт господарського права, оскільки підприємницька діяльність за планово-розподільчої економіки була заборонена і легалізація її в Україні відбулася відповідно до Закону України від 07.02.1991 р. "Про підприємництво", який сьогодні уже втратив юридичну силу [83].
Відповідно до ст. 3 Класифікації організаційно-правових форм господарювання, затвердженої Наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 28 травня 2004 р. № 97 підприємцем є фізична особа, яка є громадянином України, іноземним громадянином, особою без громадянства, що здійснює підприємницьку діяльність. Умовами здійснення підприємницької діяльності згідно зі ст. 50 ЦК України є повна цивільна дієздатність фізичної особи та державна реєстрація [83].
Громадянин-підприємець є самодостатнім суб'єктом і не потребує для здійснення діяльності додаткових організаційно-правових форм. Зважаючи на визначення господарської діяльності, що наводиться у ст. 3 ГК України, у широкому значенні вони можуть виготовляти та реалізовувати продукцію, виконувати роботи чи надавати послуги вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Таким чином за предметом діяльності фізична особа може здійснювати:
1) виробничу підприємницьку діяльність, тобто діяльність, у процесі якої виробляється певна продукція;
2) невиробничу підприємницьку діяльність, у межах якої виділяють:
· діяльність із виконання робіт, надання послуг (виконання ремонтній робіт, надання інформаційних послуг, здійснення транспортних перевезені.);
· діяльність із зайняття торгівлею;
· інша невиробнича діяльність, зокрема діяльність на фінансовому ринку [59, с. 45].
Проте законодавство містить обмеження щодо можливості провадження фізичними особами певних видів підприємницької діяльності.
По-перше підприємницька діяльність, що її бажає провадити фізична особа, не має належати до тих видів діяльності, які забороняє закон. Під це обмеження підпадають і незаконні види діяльності, і види діяльності, що не можуть стати об'єктом підприємництва через підвищені вимоги до безпеки роботи та доконечну потребу централізації функцій управління (наприклад, якщо йдеться про виробництво атомної енергії).
По-друге обмеження права особи на підприємницьку діяльність встановлено в Конституції та деяких законах. Наприклад провадити банківську, страхову, туроператорську діяльність дозволено лише юридичним особам; певні обмеження накладено також на підприємницьку діяльність депутатів, посадових і службових осіб органів державної влади та місцевого самоврядування (зокрема ст. 103 Конституції України забороняє Президентові України проводити будь-яку підприємницьку діяльність [1, с. 144]).
Індивідуальний підприємець вправі здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, щодо якої законом не встановлено заборони для даної категорії суб'єктів.
Так, індивідуальні підприємці не вправі здійснювати такі види діяльності:
1)що становлять монополію держави (діяльність, пов'язана з обігом наркотичних речовин, прекурсорів, психотропних речовин, виготовлення та реалізація військової зброї та боєприпасів до неї, вибухових речовин, видобування бурштину, охорона особливо важливих об'єктів права державної власності, перелік яких визначається у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку, а також діяльність, пов'язана із розробленням, випробуванням, виробництвом та експлуатацією ракет-носіїв, діяльність, пов'язана з технічним обслуговуванням та експлуатацією первинних мереж (крім місцевих мереж) та супутникових систем телефонного зв'язку в мережах зв'язку загального користування (за деякими винятками);
2)провадження яких передбачається законом у певній організаційній формі: ломбардні операції (державні підприємства чи повні товариства), страхова діяльність (господарські товариства, крім товариства з обмеженою відповідальністю), банківська діяльність (комерційні банки, що створюються у формі акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю чи кооперативного банку) та ін. [63, с. 138].
Окрім того фізичній особі-підприємцю заборонено:
Надавати фін
Громадянин як суб’єкт господарювання дипломная работа. Государство и право.
Контрольная работа по теме Национальная безопасность России и пути ее укрепления
Дипломная работа по теме Учет затрат на производство зерна
Дипломная работа: Особливості оподаткування суб'єктів малого бізнесу
Мархи Магистерские Диссертации
Реферат: «декоративно-прикладное искусство. Изонить»
Отчет по практике по теме Организация деятельности и управление качеством в ресторане '1001 ночь'
Курсовая работа по теме Проектирование комплекса
Курсовая работа по теме Учет дебиторской и кредиторской задолженности организации
За пределами национальной юрисдикции
История И Перспективы Развития Хоккея Реферат
Контрольная Работа На Тему Кейнсианство
Реферат: Организационная структура управления на примере муниципального унитарного предприятия РОС-АЛКАС-ОРЕНБУРГ
Курсовая работа по теме Интуиция и привычки
Реферат На Тему Президентские Тесты
Курсовая работа по теме Особенности страхования банковских рисков
Капитанская Дочка Сочинение Небольшое
Планеты Земной Группы Эссе
Эссе Блю Сигареты Фото
Реферат по теме Феодальное древнерусское государство и право
Курсовая работа по теме Концептуальные и организационно-правовые основы формирования кадрового резерва в крупной торговой организации (на примере ООО 'ИКЕА')
Республика Белоруссия - География и экономическая география контрольная работа
Граждане Российской Федерации как субъекты административного права - Государство и право контрольная работа
Государственный надзор и контроль за соблюдением трудового законодательства - Государство и право курсовая работа