Грецька цивілізація в Північному Причорномор’ї - История и исторические личности курсовая работа

Главная

История и исторические личности
Грецька цивілізація в Північному Причорномор’ї

Міфи про маловідомий Північнопричорноморський край, аналіз свідчень давніх авторів та аналіз праць сучасних науковців. Причини грецької колонізації. Перші грецькі поселення на території України. Значення колонізації греками Північного Причорномор’я.


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

на тему: «Грецька цивілізація в Північному Причорномор ' ї»
РОЗДІЛ 1. ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ ТА ДЖЕРЕЛ
1.2 Аналіз праць сучасних науковців
1.3 Міфи про маловідомий Північнопричорноморський край
РОЗДІЛ 2. ОРГАНІЗАЦІЯ ГРЕЦЬКОГО КОЛОНІЗАЦІЙНОГО ПРОЦЕСУ
2.2 Характеристика колонізаційного процесу
2.3 Періодизація грецького періоду історії античних держав
РОЗДІЛ 3. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА КОЛОНІЙ
3.1 Перші грецькі поселення на території України
3.2 Політичний та соціально-економічний устрій колоній
3.4 Значення колонізації греками Північного Причорномор'я
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ
Античні міста Північного Причорномор'я - міста, що виникли в ході грецької колонізації на північному березі Чорного моря в VIІ -VІ ст. до н.е. Початок дослідження їх припадає на кінець XVIII ст. Воно здійснювалося на основі археологічних пам'яток - артефактів і свідченнях давніх авторів. За цей довгий час було відкрито багато античних поселень, деяким із яких судилося зникнути назавжди, велику кількість матеріальних предметів, які складають сучасні наукові колекції музеїв і розкривають проблеми, пов'язані із соціально-економічним, політичним і культурним розвитком грецького населення, було написано безліч наукових праць, з метою ознайомлення фахівців і найширшого кола читачів України й інших країн з пам'ятками античної культури Північного Причорномор'я. Але на сучасному етапі розвитку науки інтерес у дослідженні античності, а саме на території України, у Північному Причорномор'ї, не зменшується, а набирає обертів. З'являються нові білі плями у історії античних міст-держав, які стосуються різних сфер життя людей і привертають увагу не лише науковців України, а й Російської Федерації, США, Польщі, а також широке коло людей, які цікавляться неосяжною й багатогранною історією стародавніх Греції та Риму, маленькою складовою частинкою якої є історія Північного Причорномор'я.
Мета дослідження: проаналізувати особливості грецької цивілізації у Північному Причорномор'ї та вплив на неї сусідніх народів.
1) визначити основні причини Великої грецької колонізації та місце в ній Північного Причорномор'я;
2) охарактеризувати стан дослідження проблеми античних міст-держав у Північному Причорномор'ї на сучасному етапі розвитку історичної науки;
3) розкрити значення колонізації греками Північного Причорномор'я.
Об'єктом дослідження є грецькі колонії у Північному Причорномор'ї.
Предмет дослідження: грецька цивілізація в Північному Причорномор'ї.
Географічні межі охоплюють територію Північного Причорномор'я, материкової Греції і грецької частин Малої Азії.
Хронологічні межі: друга половина VII до н.е. (час заснування першого полісу-колонії) - середина І ст. до н.е. (входження грецьких колоній до складу римської провінції - Нижньої Мезії).
РОЗДІЛ 1. Огляд літератури та джерел
Давно відомо, що будь-яке свідоцтво літературних джерел про ту чи іншу подію давньої історії має для дослідника першочергове значення. Його цінність підвищується, якщо воно йде від сучасника чи безпосереднього учасника подій. Якщо ж свідчення такого джерела підтверджуються ще й археологічними знахідками чи даними епіграфіки, то важливість свідчення взагалі важко переоцінити.
Античні письменники проявили великий інтерес до місцевого населення Північного Причорномор'я, але історія грецьких причорноморських міст звертала їх увагу лише епізодично, головним чином у зв'язку з певною ситуацією власне грецької історії. Так, наприклад, Плутарх в біографії Перікла повідомляє про його експедиції на Чорне море в 444 р. до н.е. Короткі свідчення про царів і правителів Боспору повідомляє Діодор Сицилійський, використовуючи (на думку багатьох вчених) працю якогось невідомого нам місцевого боспорського історика. Ряд цікавих, хоча і не зовсім достовірних епізодів з історії Боспора можна знайти в «Військових хитрощах» Поліена. Але в цілому стан джерел не дає можливості відтворити історію Північного Причорномор'я з тією повнотою, з якою це можна зробити для основних центрів Греції.
Є фрагментарні свідчення, які дають можливість відтворити окремі факти чи проливають світло на суспільні відносини. Нажаль, праці місцевих істориків, уродженців причорноморських міст, не дійшли до нас, хоча такі історики, без сумнівів, були: надпис зберіг ім'я одного з них, історика Херсонесу, Сіріска, сина Геракліта.
Цінними є праці античних географів, серед них на першому місці стоїть «Географія» Страбона. Страбон - знаменитий грецький географ, сучасник виникнення Римської імперії і кінця епохи еллінізму. Географія як наука для нього була наукою практичною, мета якої - користь для правителів, тому він підкреслював, що при написанні своєї «Географії» він мав на увазі «державні інтереси і користь народу». В 7 із 17 книг Страбон говорить, про «країну аж до приморських областей між Борисфеном і гирлом Меотиди». Цінність цього джерела велика, так як автор при створенні своєї праці використовував не лише власні спостереження, а й твори своїх попередників, які жили задовго до нього, таких як Неоптолем, Гіпсікрат, Ератосфен та ін. Він говорить про міста та невеликі поселення, детально описує клімат, природні умови, рослинний і тваринний світ, місцевість, надаючи у цифрах відстані між об'єктами . Він не прагне до причинного пояснення явищ і до теоретичних побудов і гіпотез, замість пояснень у нього лише констатація фактів і явищ. Дані Страбона доповнюють так звані Періпли Понта Евксинського - особливі путівники по Чорному морю, які широко були поширені в античній географічній літературі.
Особливе місце серед праць античних авторів посідає «Історія» Геродота із Галікарнасса. Залишається невідомим, чи міг відвідати Північне Причорномор'я та місто Ольвію, чи він просто переказував повідомлення своїх грекомовних інформаторів. Прямих вказівок про його знайомство з цими далекими краями ми не знаходимо в його творі, а деякі моменти свідчать скоріше про поверхову обізнаність, ніж про справжнє знайомство. Четверта книга («Мельпомена») із дев'яти, а точніше, її перша половина, присвячена Східній Європі дослов'янської епохи, - про скіфів та їхню країну, різні версії походження скіфів, сусідні зі скіфами племена. Подається географічний опис Азії та Європи. Розповідається про карну експедицію Дарія проти скіфів і звичаї таврів, агатирсів, неврів, андрофагів, меланхленів (меланхлайнів), будинів, савроматів, про просування персів у Скіфії. Таким чином, із праці «батька історії» ми можемо отримати відомості про землі, на яких оселилися греки-переселенці і про їх сусідів, культура яких значно вплинула на еллінів. Його продовжувачами стали Фукідід (бл. 460-399 рр. до н. е) і Ксенофонт (бл. 430-354 рр. до н.е.), але, на відміну від Геродота, їхня увага була зосереджена лише на політичних подіях.
Для доповнення творів Геродота вчені часто використовують трактат славетного грецького лікаря і реформатора медицини Гіппократа «Про повітря, води й місцевості». В його праці міститься чимало згадок про Скіфію. Відповідні клімату, за Гіппократом, не лише рослинність і тваринний світ, а й людність цієї місцевості. Він досить докладно розповідає про «довгоголовий» народ і природу їх зовнішнього вигляду, згадує плем'я савроматів та степових скіфів, що ведуть кочовий спосіб життя. Взагалі ж він описує природні умови території, звичаї народів, які на ній проживали, їх зовнішність, та пов'язані з цим особливості їх організму. Хоча його свідчення і не завжди достовірні та інколи суперечать одне одному, але є надзвичайно важливими, для вивчення особливостей організму людей, які населяли південні території сучасної України, як реакцію на навколишнє середовище та спосіб життя.
Ще один давньогрецький історик - Діодор Сицилійський у своїй «Бібліотеці» наводить чимало фактів та оповідей щодо Північного Причорномор'я. Він спирається на попередній нагромаджений історичний та географічний набуток, але наводить і чимало оригінального матеріалу, що дозволяє припустити, що історик користувався також і скіфськими джерелами. Діодор повідомляє легенду про амазонок, про гіпербореїв з їхнім культом Аполлона та і життям взагалі, про Крим (Тавриду): культ Артеміди, релігійні обряди, царів і правителів, природні умови. Окремий інтерес становить викладення генеалогії та спадкоємності боспорських правителів.
Свідчення давніх авторів становлять важливу групу джерел для вивчення історії степової України. Насамперед це «Історія» Геродота. Крім нього деякі відомості залишили Страбон, Гіппократ, Діодор Сицилійський та ін. Для істориків вони становлять особливу цінність, бо без них дослідження нашої батьківщини були б не такими повними і майже неможливими.
1.2 Аналіз праць сучасних науковців
Складність роботи полягає в тому, що ми не маємо достатньої кількості суто історичних джерел, зокрема свідчень давніх авторів. Тому для відтворення певних подій, встановлення хронології, особливостей вірувань, повсякденного життя, торговельних та культурних зв'язків, занять населення, економічного розвитку вченими широко використовуються археологічні джерела, які суттєво доповнюють наявні писемні джерела та дозволяють усунути прогалини в сторінках історії.
У праці Крижицького С.Д., Зубара В.М., Русяєвої А.С. «Античні держави Північного Причорномор'я», досить докладно показано грецьку колонізацію та її причини; основні періоди та етапи загального історичного розвитку еллінської спільноти, а також розвиток та життя античних міст і держав до їхньої остаточної загибелі.
Скржинська М.В. у своїй праці «Будни и праздники Ольвии в VI -І ст. до н.е.» описує щоденне життя невеликого давньогрецького провінційного міста в Північному Причорномор'ї. Тут докладно показаний побут ольвіополітів, їх заняття, освіта, виховання, культура, свята, а також представлені ілюстрації, які повніше розкривають духовний світ населення Ольвії.
Саприкін С.Ю. у своїй статті «Боспорское царство: от тирании к эллинистической монархии» спираючись на останні розробки в області нумізматики, археології та епіграфіки намагається представити загальну концепцію розвитку Боспорського царства починаючи з архаїчного періоду (бл. 600-480 рр. до н.е.) і закінчуючи варваризацією суспільства (середина ІІІ ст. н.е.).
Наукові інтереси В.М. Зубаря зосереджені в області вивчення історії і культури античних держав Північного Причорномор'я, а особливо Боспорської держави, тому його статті «Утворення Боспорської держави», «Про так звану Боспорську війну» та «Виникнення воєнного та релігійного союзу грецьких міст Боспору Кіммерійського» присвячені саме цій темі. На основі археологічних та епіграфічних даних він намагається охопити всі аспекти політичного та релігійного життя населення Боспорської держави протягом античності.
Русяєва А.С. у своїй статті «К вопросу об основании ионийцами Ольвии» спираючись на свої професійні набутки, набутки своїх колег та на археологічні дані намагається показати актуальність дослідження цього питання і висвітлює, на основі ґрунтовного аналізу, своє бачення його вирішення.
Отже, останнім часом вчені-археологи провадять посилену роботу з вивчення Північного Причорномор'я. Завдяки їхній скрупульозній і копіткій праці тут накопичується ґрунтовна інформація про ті давні часи, коли процвітали міста, про їхніх мешканців, про економічне і громадське життя, а також про військову справу, про мистецтво і релігію. Спираючись на порівняно бідні писемні джерела та нові археологічні відкриття історики намагаються розкрити загадки античного періоду історії не лише Криму і України, а також і Європи в цілому.
1.3 Міфи про маловідомий Північно-причорноморський край
Стародавні греки вважали Причорномор'я окраїною Ойкумени - «дому людей». За їхньою уявою ця місцевість була розташована поблизу Аіда, за її межами лежав Океан - світ мертвих. Але для греків тут був не тільки поріг пекла, а й раю! Саме тут лежала країна, в якій жили гіпербореї - найщасливіший народ на планеті, яким не були відомі суперечності та усілякі неприємності. Смерть вони знаходили тоді, коли, поживши вдосталь, переситившись бенкетами та старечими лінощами, кидалися з якої-небудь скелі в море.
Жив тут ще один щасливий народ - тибарени, метою устремлінь яких були розваги та сміх - вони й вважали це найбільшим благом.
За давньогрецькими уявленнями, територію сучасної України заселяли численні екзотичні народи. Так, античні автори згадували народи лисих людей, людей з вивернутими назад ступнями, жінок, які зачаровували поглядом, і племена зовсім не міфологічних, а реальних людожерів. За повідомленням Геродота, агресивні скіфські племена, причому досить численні, харчувалися людським м'ясом [5, с. 239].
Північне Причорномор'я посідає значне місце у давньогрецьких міфах. Це стосується Геракла і його неодноразових відвідин Скіфії. Він мандрував цими територіями для здійснення своїх героїчних подвигів. Це міфи про Ахілла та його дружину Іфігенію на острові Левка (нині Зміїний) і про Ахіллів Дром (нині - Тендрівська коса). За уявленнями греків це був острів блаженних, де жили душі героїв. З цим островом пов'язані також міфи про Ахілла Понтарха - могутнє божество, - володаря Левки, покровителя Понту та його мореплавців. На Ахілловому Дромі було святилище Ахілла та священний гай, а назва Дром (дромос - місце, де відбуваються змагання з бігу), за однією з версій, походить від змагань, що їх влаштовував тут Ахілл із друзями на честь якоїсь перемоги на Понті Евксинському.
Ще за одним міфом про Іфігенію в Тавриді Артеміда перенесла її до свого храму, який був розташований на північному узбережжі Понту серед жорстокого племені таврів, і зробила її там своєю жрицею. Іфігенія мусила приносити у жертву Артеміді всіх іноземців, які потрапляли до таврів.
Існували також місцеві варіанти міфів, зокрема оповіді про амазонок - войовничих жінок, які, за Геродотом «… напавши на чоловіків - еллінів, які після перемоги на Термодонті відпливли на своїх кораблях із усіма полонянками, зарізали їх. Після цього вони віддалися на волю хвиль і вітру, так як не вміли поводитися з кораблями. І так вони прибули на Маєтідське озеро до Кремнів. А Кремни розташовані на землі вільних скіфів. Там амазонки, зійшовши з кораблів, пішли далі вглиб країни. Спершу, знайшовши там стайню коней, вони захопили їх і почали на конях грабувати скіфські господарства…
… Скіфи-чоловіки і амазонки перейшли ріку танаїд і пройшли ще на відстань трьох днів шляху від Танаїду на схід і три дні шляху на північ від Маєтідського озера. Коли вони прибули в край, де вони й тепер мешкають, там і оселилися. І відтоді і дотепер жінки савроматів живуть, як і за давніх часів, тобто і на полювання їздять увесь час верхи, і разом зі своїми чоловіками і без них, і на війну ходять, і одягаються так, як чоловіки» [5, с. 265].
Взагалі, античним народам Скіфія уявлялася містичною країною, заселеною чудовиськами та напівбогами. Тут міфічні герої жили пліч-о-пліч з людьми. Сюди, на узбережжя Чорного моря, греки влаштовували своїх античних героїв на постійне місце проживання. Одне слово, наша країна викликала в еллінів змішані почуття жаху, подиву й захоплення.
РОЗДІЛ 2. Організація грецького колонізаційного процесу
На VIII ст. до н.е. грецьке населення складалося з трьох основних етнічних спільнот: еолійців, іонійців і дорійців. Кожна із них відрізнялася від іншої різним рівнем розвитку в усіх сферах життя суспільства. В соціально-економічному плані найбільш розвиненими виявилися іонійці, які проживали в Малій Азії. Найбільшими їхніми містами були Мілет і Ефес, з яких і були виведені перші колонії. Мілет був найбільшим містом Іонії. Він став метрополією рекордної кількості колоній. Одні давні автори нараховували їх 75, інші - навіть 90. Зараз неможливо встановити їх дійсну кількість, але точно можна сказати, що мілетяни заснували декілька десятків поселень, привертаючи увагу жителів інших іонійських міст [36, с. 10]. Процес заснування міст за межами Еллади, що розпочався в VIII ст. до н.е., отримав в науці назву Великої грецької колонізації. У своєму словнику Михальчук Петро Анастасійович це явище пояснює так: «колонізація - заселення вільної території на окраїнах власної країни, заснування поселень у залежній країні; перетворення незалежної країни на свою колонію шляхом військового, економічного та політичного поневолення» [24, с. 18].
Основними причинами колонізації були фактори соціально-економічного характеру, що укорінилися в рабовласницькому способі виробництва, і в повільному розвитку науки і техніки. Це ставило громадян полісу в залежність від конкретного кількісного співвідношення, яке не можна було перевищувати. І виходом із положення було виведення колоній.
По-перше, інтенсифікація грецької економіки, змушувала еллінів шукали ринки збуту для розширення на той час ремісничого виробництва і тому влаштовувалися на нових землях. Ремісники все більше потребували сировини, якої не вистачало на батьківщині, в першу чергу металів, і деякі колонії з'явилися в місцях, де можна було отримати необхідну сировину.
По-друге, важливою причиною створення колоній був процес класоутворення і соціальної диференціації грецького суспільства, що відбувався у VIII - VI ст. до н.е. Бідняки, які втратили свою землю чи потрапили в лапи лихварів, закабалені знаттю родичі, отримавши поразку в соціальній боротьбі представники різних соціальних груп шукали щастя і багатства на чужині, в новоутворених колоніях. Аристократія не заважала такому переселенню, бо в колонію йшли невдоволені, небезпечні для панування знаті елементи, політичні суперники. Разом з тим правлячим колам міст-метрополій було вигідно мати свої колонії, з якими встановлювалися взаємовигідні зв'язки, звідти отримували цінну сировину, а туди можна було збувати продукцію маєтків і ремісничих майстерень, за допомогою яких метрополії розширювали свій політичний вплив.
По-третє, переселення багато чисельного населення в колонії було б неможливим без загального зростання чисельності грецького населення. Греція VII - VII ст. до н.е. переживала свого роду демографічний вибух викликаний цілим рядом причин, до кінця не з'ясованих, але без сумніву однією з головних був бурний розвиток грецької економіки, яка створювала забагато продукції, що потребувала збуту, достатньої кількості сировини, робочої сили, щоб забезпечити деякі матеріальні вигоди.
Крім того, певну роль відігравав і зовнішньополітичний фактор: ворожі навали і розорення міст на прилеглих до них сільськогосподарських зонах змушували жителів іноді цілих полісів переселятися в інші місцевості.
Розглядаючи колонізацію VIII -VI ст. до н.е. як прояв постійно працюючого в старому світі закону народонаселення, не можна не відзначити деяку умовність виділення її в певний етап, до якого і відносять термін «грецька колонізація». Немає сумнівів, що колонізація VIII -VI ст. була продовженням більш давніх міграцій грецьких племен, привівши до утворення самих колоній. Фукідід, наприклад, говорячи про рухи грецьких племен, включає колонізацію VIII -VI ст. до н.е. в загальний ланцюг цих рухів. З ним перегукується Ісократ: « Приблизно в той же час варвари займали велику частину землі, а греки були замкнені на невеликій частині. Нестача землі примушувала їх ворогувати й воювати між собою. Наше місто не залишилося в стороні, бачачи як одні вмирають від голоду, а інші - в боях. Воно послало по містам полководців, які об'єднали і очолили потребуючих допомоги греків, отримали перемогу над варварами острова. Так врятували вони тих, хто залишився вдома, і тих хто пішов за ними. Одним вони залишили достатньо землі на батьківщині, для інших завоювали більше, ніж у них було: засновані ними колонії оперезали всю землю, яку ми тепер маємо. Це полегшило шлях тим містам, які пізніше наслідуючи наше місто, захотіли вивести колоністів: їм вже було непотрібно ризикувати життям при захопленні земель: вони заселяли територію, вже завойовану» [15, с. 224].
Отже, грецька колонізація у різний час і у різних місцях була викликана різними причинами: війнами, класовою диференціацією суспільства та боротьбою між різними верствами населення, пошуком ринків збуту для високорозвиненого ремісничого виробництва греків, а також пошуком джерел сировини. Колонії у Північному Причорномор'ї були фактично периферією грецької цивілізації, яка відзначалась оригінальністю, будучи своєрідним поєднанням античності і «варварства», які гармонійно доповнювали один одного. Розвиток міст з пануванням грецької культури дав можливість дослідникам виділити певні етапи їх розвитку, які мали свої певні особливості.
2.2 Характеристика колонізаційного процесу
В VII - VI ст. до н.е. колонізаційний рух розвивався насамперед в напрямках, що були підготовлені доколонізаційними зв'язками греків, які відносяться до мікенської і домікенської епохи. Ці зв'язки спочатку виливались у форму міжплемінного обміну; окремі речі, переходячи з рук одного племені до другого, іноді були віддалені тисячами кілометрів від місця свого походження. Подальший розвиток цих зносин привів до встановлення більш міцних форм майнових відносин. Стародавня торгівля мала, проте, спорадичний характер, часто переплітаючись з морським грабежем. З подальшим розвитком продуктивних сил і переходом до військової демократії ці мінові зносини, все ще не мали систематичного характеру. Проте мінові зв'язки, які встановились тоді, відіграли потім, в час розвитку грецької колонізації свою роль, а саме, грецькі колоністи оселилися спочатку саме в тих місцях, які були охоплені цими зв'язками.
Поліс, який вирішив заснувати нову колонію, здійснював набір колоністів. Звичайно знаходилися люди, які бажали випробувати долю на новому місці. Але якщо їх було замало, то доводилося кидати жереб чи навіть в обов'язковому порядку здійснювати набір серед усіх жителів. До них часто приєднувалися люди з інших міст. Таким чином формувався загін, готовий відправитися в експедицію. Чисельність його була не дуже велика, від 150 до 1000 чоловік. Очолювала колоністів спеціально призначена, всіма шанована людина із давнього знатного роду. За її іменем нерідко називали новоутворене місто. Перед відправкою експедиції було прийнято звертатися за порадою до божества. Частіше за все для цього використовувалося святилище Аполлона в Дельфах, де знаходився оракул - спеціальне місце, в якому можна було отримати пророцтво бога і його відповідь на задане питання. Аполлон, устами своїх жерців, радив колоністам, коли краще вирушати в путь і де обирати місце для нового поселення.
Особливу увагу приділяли колонізатори вибору нового місця для проживання, обов'язковою умовою при цьому були наявність родючої землі, зручних гаваней, джерел прісної води, а також стабільна політична атмосфера.
Велика грецька колонізація охопила Північне Причорномор'я в останню чергу. І це не дивно, бо Крим і прилеглі до нього території вважалися греками незвіданими і холодними землями, які були заселені дикими племенами. Однак відважні купці-мореплавці, просуваючись вздовж берегів моря не просто так названого ними Понтом Авксинським («негостинним морем»), досягали інколи його північного узбережжя і вступали в контакти з варварами, які проживали в тих місцях. За ними і направився потік переселенців. Страбон в своїй «Географії» говорить: «… в те времена это море было недоступно для плавання и называлось Негостеприимным по причине бур и дикости живущих вокруг него племен, в особенности скифских, приносовших чужеземцев в жертву, питавшихся человеческим м'ясом и употреблявших черепа вместо чаш; впоследствии же оно названо было Гостеприимным, когда понтийцы основали города на его побережье…» [34, с. 273]. Тому пізніше Чорне море почало називатися Понтом Евксинським - «гостинним морем». Азовське море вони вважали озером Меотидою - «матір'ю Понту», Крим називали Таврикою, тобто країною таврів (?), які шанували биків (грецькою «таурос» - бик).
Форми організації колонізаційного потоку були різними. За існуючими літературними моделями, реконструйованими на ґрунті дослідження пам'яток епіграфіки та свідчень античних авторів, ще в метрополії призначався або обирався керівник загону переселенців - ойкіст. Прибувши на нове місце, колоністи розмежовували територію міста на ділянки для окремих громадян - ойкопедони, для громадських та адміністративних будівель, відводили десяту частину під культові центри тощо. Насамперед місто оточувалося захисними спорудами. Відбувалося також межування і сільської території, що належала місту, де кожний громадянин отримував свою частку. Зазвичай таке місто від самого початку набувало регулярної прямокутної системи планування.
Нові міста одразу ж ставали незалежними від метрополії, хоча й зберігали з нею культурні та економічні зв'язки. Поступово освоювалися і території між великими містами, а сільські поселення входили до сільськогосподарських округ, будучи цілком підпорядкованими містам. Древні колоністи культивували свої звичаї, дотримувалися своєї віри, культури й мови.
Проте колонізація могла мати і стихійний характер, коли переселенці не мали чіткої організації і переселялися на нові місця невеличкими колективами. Серед північно причорноморських міст лише Херсонес був детально розпланований, тому це дає підстави вважати, що колонізація мала переважно стихійний характер. Це пояснюється і соціальним складом переселенців, велику частину яких становили звичайні сільські жителі, обезземелені на батьківщині. Звичайно, серед них були ремісники, рибалки, торговці, будівельники тощо, але, судячи з демографічних підрахунків, вчені зробили висновок, що селяни становили якщо не більшу, то значну частину населення колоній Північного Причорномор'я [21, с. 21].
Отже, колонізація Північного Причорномор'я була частиною так званої Великої Грецької колонізації VIII - VI ст. до н.е. і не являлася випадковим явищем. З давніх-давен грецьких мореплавців приваблювали безмежні степи, заселені кочовиками, з якими можна було вести торгівлю, родючі землі вздовж узбережжя, багаті на рибу річки Північного Причорномор'я. Внаслідок цього середземноморські греки мали значні відомості про природу та клімат узбережжя Чорного моря. Згодом із розвитком в Середземномор'ї античного суспільства, контакти двох регіонів посилюються, і нарешті відбувається масове переселення греків у Північне Причорномор'я. Сам же процес колонізації мав організований характер, так як формувався спочатку загін переселенців і обирався їх ватажок, а потім вони відправлялися до святилища чи храму за порадою божества.
2.3 Періодизація грецького періоду історії античних держав
Освоєння грецькими переселенцями узбережжя Північного Причорномор'я відбувалося поступово, в цілому в напрямі із заходу на схід. VI ст. до н.е. загалом було часом заснування більшості північно причорноморських держав. Кожна з них мала власну історію, але оскільки всі вони тісно взаємодіяли з античним світом, а також із варварським оточенням, в їхньому розвитку простежується багато спільного. Історія цих держав за абсолютного домінування в матеріальному і духовному житті колоністів еллінських традицій поділяється на три етапи: архаїчний, класичний та елліністичний, що охоплюють значний проміжок часу, який тривав від другої половини VI і приблизно до середини І ст. до н.е.
На архаїчному етапі (друга половина VI - початок Vст. до н.е.) на Півдні нинішньої України відбувається становлення держав, розбудова міст, яка полягала у будівництві храмів, формуванні агори; розпочинаються активні контакти з грецькими містами Східного Середземномор'я, зокрема Іонії, та острівними центрами: Родосом, Хіосом, Самосом та ін. Аналізуючи археологічні дані українські вчені (Зубар В.М., Крижицький С.Д. та ін) зробили висновок, що на даному етапі перед жителями новоутворених держав загроза з боку сусідніх кочових племен не поставала [21, с. 28]. Як доказ, вони наводять відсутність укріплень на перших грецьких поселеннях. Зароджуються ремесла, розвивається торгівля, виникає монетна справа.
На класичному етапі (початок V - друга третина IV ст. до н.е.) розпочинається поступовий розквіт держав, середземноморськими державами починає усвідомлюватися економічна значимість Північного Причорномор'я, його роль у постачанні метрополіям зерна, шкіри, рабів тощо, посилюються контакти з кочовиками та племенами Лісостепу. Активізується культурний розвиток міст-держав, помітну роль починає відігравати наука, література, мистецтво - зростає значення цих центрів у грецькому світі.
Елліністичний етап (остання третина IV - середина І ст. до н.е.) позначився максимальним економічним розвитком, піднесенням сільського господарства, ремесел, торгівлі, культури в цілому. Розвиваються міжнародні зв'язки, зокрема з Південним Понтом, Малою Азією, а також між самими північнопричорноморськими містами. Ці процеси вчені схильні пов'язувати з діяльністю Олександра Македонського, а саме з його східними походами, які призвели до синтезу східної і західної культур. Однак вже з другої половини ІІІ ст. до н.е. поступово назріває криза - скіфська агресія, пересування варварських племен у Нижньому Побужжі і Подніпров'ї, входження до складу римської провінції - Нижньої Мезії.
Отже, можна сказати, що в цей період своєї історії грецькі міста-держави у Північному Причорномор'ї досягли піку свого розвитку. На першому етапі своєї історії вони були сировинним придатком метрополій, а також головним постачальником харчових та сировинних ресурсів. Для другого етапу характерний активний розвиток всіх галузей матеріальної і духовної культури, і добрі відносини з сусідніми кочовими племенами. А третій етап характеризується самостійним виходом міст на міжнародну арену, початком занепаду грецької цивілізації у Північному Причорномор'ї, та переходом цих територій під владу Римської імперії.
РОЗДІЛ 3. Загальна характеристика колоній
3.1 Перші грецькі поселення на території України
З VII ст. до н.е. на узбережжі Чорного моря з'являються грецькі міста-держави - Тіра (сучасний Білгород-Дністровський), Ольвія (поблизу сучасного Миколаєва), Херсонес (біля Севастополя), Феодосія, Пантікапей (Керч), Фанагорія (Таманський півострів - Росія) та ін.
Перше давньогрецьке поселення в середині VII ст. до н.е. з'явилося поблизу північного узбережжя Чорного моря на острові Березань, що знаходиться недале
Грецька цивілізація в Північному Причорномор’ї курсовая работа. История и исторические личности.
Факторы Почвообразования Реферат
Контрольная работа: Автоматизированное рабочее место бухгалтера
Контрольная работа по теме Маркетинговые исследования перспектив научно-технологического развития Украины
Контрольная работа по теме Физико-химические основы нанотехнологий
Сочинение Прогулка По Зимнему Лесу 6 Класс
Курсовая работа по теме Показатели доходов населения в СНС, их анализ
Реферат: Общая характеристика политической системы Российской Федерации
Гдз По Алгебре 8 Контрольные Работы Мерзляк
Реферат: Us Mexico Relations Essay Research Paper Poor
Курсовая работа: Электрическое оборудование локомотивов
Заключение Отчета По Ознакомительной Практике
Реферат: Роль строительства в развитии производственных сил общества
Единство воспитательных воздействий
Курсовая работа по теме Денежный оборот и его структура. Выпуск денег в хозяйственный оборот
Первичный И Вторичный Иммунный Ответ Реферат
Дипломная работа по теме Сопоставление, сравнение, исследование образной, ценностной и понятийной составляющей в концептосфере 'спортивный стадион'
Курсовая работа по теме Анализ и оценка финансового состояния строительной организации
Курсовая работа: Поняття та особливості укладання шлюбного договору
Курсовая работа по теме Методы выявления и система управления рисками
Польза Бега Для Здоровья Реферат
Тенденции развития уголовного законодательства в России в ХХ веке - Государство и право курсовая работа
Теорія і практика репортажу в телевізійних новинах вітчизняних каналів - Журналистика, издательское дело и СМИ курсовая работа
Правовое регулирование искусственного оплодотворения в РФ - Государство и право курсовая работа