Господарський договір як засіб організації господарсько-договірних відносин - Государство и право курсовая работа

Главная

Государство и право
Господарський договір як засіб організації господарсько-договірних відносин

Правова природа господарського договору. Аналіз судової практики визнання господарських договорів неукладеними та недійсними: визначення підстав та настання наслідків. Пропозиції з удосконалення відносно неукладеності господарських договорів в Україні.


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Актуальність теми даної курсової роботи визначається насамперед розширенням сфери застосування господарсько-договірних відносин в умовах переходу України до ринкової економіки, що зумовило стрімке зростання чисельності судових справ про визнання господарських договорів недійсними та неукладеними. Це свідчить не тільки про низький рівень правової свідомості та правової культури суб'єктів господарювання, а й про існуючі внутрішні колізії та невизначеність окремих положень Господарського кодексу України, а також про суперечності та неузгодженості між статтями Господарського та Цивільного кодексів України (надалі - ГК України та ЦК України).
Обраний Україною шлях інтеграції до Європейського Союзу вимагає не тільки адаптації до правового надбання ЄС щодо досягнення єдиного регулювання у сфері європейського договірного права, а й пристосування до майбутнього правового інструменту вітчизняного господарського права, в тому числі й у частині, що стосується недійсності та неукладеності господарських договорів. Запозичення досвіду зарубіжних країн у галузі договірного права дає можливість використати деякі прогресивні правові надбання для підвищення ефективності правового регулювання господарсько-договірних відносин.
Одночасне дослідження окремих теоретичних і практичних аспектів юридичної природи недійсного та неукладеного господарського договору, що на разі залишаються недостатньо розкритими і обґрунтованими в юридичній науці, суттєво впливає на переосмислення та систематизацію правових підстав та наслідків визнання господарських договорів недійсними та неукладеними.
Теоретичну основу дослідження становлять праці як українських науковців таких, як О. В. Безух, О. А. Беляневич, Т. В. Боднар, О. М. Вінник, В. В. Джунь, О. В. Дзера, А. C. Довгерт, Г. Л. Знаменський, Н. С. Кузнєцова, В. В. Луць, В. К. Мамутов, Б. М. Поляков, В. І. Семчик, І. В. Спасибо-Фатєєва, Я. М. Шевченко, В. С. Щербина, О. Х. Юлдашев та інших, так і зарубіжних М. І. Брагінського, В. В. Вітрянського, М. Л. Дювернуа, Л. Еннекцеруса, О. С. Іоффе, Н. Растєряєва, Н. В. Рабінович, В. М. Шахматова, Г. Ф. Шершеневича та низки інших авторів.
Мета даної роботи полягає у визначенні та розв'язанні комплексу теоретичних і практичних проблем господарського договору і його юридичних конструкцій недійсності та неукладеності, їх правових підстав та наслідків, а також у розробці науково-теоретичних і практичних рекомендацій з удосконалення чинного законодавства України.
Мета дослідження обумовила вирішення таких завдань:
- дослідити правову природу господарського договору як засобу організації господарсько-договірних відносин;
- визначити поняття, критерії та умови дійсності господарських договорів;
- розкрити юридичну природу неукладеності господарських договорів, визначити правові підстави визнання їх неукладеними та зробити їх класифікацію;
- проаналізувати правові наслідки визнання господарських договорів неукладеними;
- провести розмежування недійсних і неукладених господарських договорів;
- розкрити юридичну природу недійсності господарських договорів, встановити критерії недійсності, визначити поняття недійсності;
- проаналізувати правові підстави визнання господарських договорів недійсними та зробити їх класифікацію;
- дослідити правові наслідки визнання господарських договорів недійсними і визначити особливості їх настання;
- провести узагальнення та аналіз судової практики щодо спорів, пов'язаних із визнанням господарських договорів недійсними і неукладеними в Україні;
- сформулювати та обґрунтувати пропозиції з удосконалення чинного господарського законодавства України в частині недійсності та неукладеності господарських договорів.
Об'єктом дослідження є суспільні правовідносини, що виникають у сфері господарської діяльності при визнанні господарських договорів недійсними та неукладеними.
Предметом дослідження є наукові теорії та концепції щодо правового регулювання недійсності та неукладеності господарських договорів, нормативно-правові акти України та практика їх застосування, існуюча практика господарських судів України.
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВІ ОСНОВИ ПРАВОВИХ ПІДСТАВ ТА НАСЛІДКІВ НЕДІЙСНОСТІ ТА НЕУКЛАДЕНОСТІ ГОСПОДАРСЬКИХ ДОГОВОРІВ
1.1 Правова природа господарського договору як засобу організації господарсько-договірних відносин
Як особлива категорія господарського законодавства і права України, господарський договір має певну правову основу. Господарські договори в Україні з прийняттям Господарського кодексу регулюються: а) загальними (про зобов'язання, договір, зобов'язання, що випливають з договорів) і спеціальними (купівля-продаж, поставка, контрактація сільськогосподарської продукції, постачання енергетичними та іншими ресурсами, лізинг, підряд, будівельний підряд, виконання науково-дослідних або дослідноконструкторських та технологічних робіт, перевезення, транспортне експедирування, зберігання на товарному складі, позика, кредит, банківський вклад, банківський рахунок, факторинг, комерційна концесія тощо) статтями Цивільного кодексу; б) нормативно-правовими актами господарського законодавства: Господарським кодексом, законами України про окремі види господарської діяльності (інвестиційну, зовнішньоекономічну, транспортну тощо). Певну групу становлять нормативні акти колишнього Союзу РСР, які регулюють ті господарські договори, які повністю або частково не врегульовані законодавством України. Зокрема, це договори поставки продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання; договори перевезення вантажів внутрішнім водним транспортом. Таким чином, при визначенні поняття господарського договору необхідно враховувати і загальні ознаки категорії майнового договору, і його спеціальні ознаки, відображені у господарському законодавстві.
Термін «господарський договір» у право України було введено Арбітражним процесуальним кодексом України (зараз - Господарський процесуальний кодекс України), який регулює порядок розгляду і вирішення господарських спорів, тобто спорів між підприємствами, установами та організаціями, які виникають при укладенні та виконанні господарських договорів. Але ні Господарський процесуальний кодекс України, ні Господарський кодекс України не містить визначення господарського договору, хоча в ГК України йому присвячена ціла глава - 20 «Господарські договори». Натомість вченими в галузі господарського права дане питання є достатньо дослідженим. Так, автори науково-практичного коментарю Господарського процесуального кодексу України, розглядають господарські договори як особливу групу цивільно-правових договорів, але відносять до них не всі договори, що укладаються підприємствами установами, організаціями між собою у зв'язку із здійсненням ними господарської діяльності, а лише ту частину із різного роду мотивів.
У правознавстві категорія господарського договору є спірною. В радянській юридичній (як правило, цивілістичній) літературі поширеною була точка зору про господарський договір як організаційно-економічне явище, що відображає лише окремі засади та умови укладення та виконання відмінних за своєю правовою природою договорів у сфері економіки, що іменувалися господарськими. Проте прибічники такої точки зору відзначали й інші особливості цієї категорії договорів щодо: 1) порядку укладення, зміни та розірвання договорів; 2) вимог до форми і змісту таких договорів; 3) способів забезпечення виконання договірних зобов'язань; 4) порядку захисту прав та законних інтересів сторін у разі порушення договірних зобов'язань.
Вказані особливості господарських договорів мають юридичний характер, віддзеркалюючи юридичну спільність таких договорів і в сучасних економічних умовах.
В юридичній літературі існує думка, що категорія господарського договору є застарілою, яка застосовувалася за планово-розподільчої економіки і втратила актуальність в ринкових умовах господарювання, адекватними яким є підприємницькі (комерційні) договори . Це твердження є хибним, так як поняття підприємницьких договорів є вужчим і співвідноситься з категорією господарських договорів як поняття господарської діяльності і комерційної діяльності, тобто комерційний договір є різновидом господарського договору, що опосередковує переважно майнові відносини у сфері підприємництва і забезпечує досяг нення комерційного результату (отримання прибутку).
З цього приводу слушно зауважує Б.І. Пугинський, на думку якого уявлення про господарський договір як про юридичний факт, що опосередковує акти товарного обміну, є однією з причин недостатнього використання його властивостей. Призначення ж господарського договору полягає в тому, що, регулюючи зв'язки суб'єктів господарювання, договір є інструментом налагоджування виробничої інтеграції та кооперації, розвитку та поглиблення суспільного розділення праці. Крім того, він дозволяє вирішувати правовим способом організаційні, економічні, соціальні та інші питання, що виникають в діяльності суб'єктів господарювання.
Необхідно зазначити, що при визначенні поняття господарського договору слід враховувати його характерні ознаки, до яких відносяться: по-перше, господарське законодавство регулює цей договір як угоду, що має визна-чену економічну і правову мету. Господарський договір завжди укладається з господарською (комерційною) метою для досягнення необхідних господарських і комерційних результатів. Це виробництво і реалізація за плату продукції, виконання робіт і оплата їхніх результатів, надання платних послуг. За критерієм мети господарські договори відмежовуються від інших договорів суб'єктів господарювання, які не обслуговують виробництво та обіг і є допоміжними. Тобто, господарські договори ? це, як правило, майнові договори, що обслуговують безпосередньо виробництво та господарський (комерційний) обіг.
По-друге, господарський договір є правовою формою взаємовідносин господарюючих суб'єктів між собою, визначає їх майнові обов'язки і направлений на досягнення певного результату ведення господарства. В організації ділових угод головне місце займає класичний договір, який чітко фіксує домовленості і визначає санкції за їх невиконання. Жодних усних домовленостей не зафіксова них в тексті договору, класичний договір не визнає. Тому при визначенні господарського договору необхідно враховувати і загальні категорії цивільно-правового договору, і особливі ознаки, відображені в господарському законодавстві.
По-третє, особливий суб'єктний склад зазвичай господарські договори укладаються за участю суб'єктів (суб'єкта) господарювання. Найчастіше сторонами в господарському договорі є суб'єкти господарювання, проте такі договори можуть укладатися і за участю інших учасників господарських відносин: органів або організацій господарського керівництва (зокрема, при укладенні державних контрактів), негосподарських організацій (для задоволення їхніх господарських потреб у продукції, роботах, послугах суб'єктів господарювання), громадян як засновників господарських організацій корпоративного типу (для забезпечення спільної діяльності щодо заснування суб'єктів господарювання).
По-четверте, стосовно господарських договорів діють окремі правила щодо підстав їх укладання і змісту господарських договірних зобов'язань. Законодавством про господарські договори встановлено, що ті з них, які спрямовані на забезпечення пріоритетних потреб України в продукції, роботах та послугах, укладаються на підставі відповідних державних замовлень. Юридичною особливістю в такому разі є те, що зміст господарського договору, який укладається на підставі державного замовлення (державний контракт), обов'язково має відповідати цьому замовленню. В теорії такі договори визначаються як плановані.
По-п'яте, умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов'язкових для сторін нормативних документів, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів споживачів товарів і послуг.
По-шосте, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Також до основних ознак господарського договору слід віднести: 1) тісний зв'язок із плановим процесом учасників господарських відносин; 2) поєднання в господарському договорі майнових та організаційних елементів; 3) обмеження договірної свободи з метою захисту інтересів споживачів; 4) можливість відступу від принципу рівності сторін (державні контракти, договори приєднання, договори, що укладаються в межах рамочних контрактів).
У своїх працях В.С. Щербина зазначає, що господарський договір - це домовленість суб'єкта господарювання з іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, спрямована на встановлення, зміну або припинення їх прав та обов'язків у сфері господарювання. Крім того, поняття господарського договору можна визначити виходячи зі змісту ст.180 ГК, а саме: господарський договір є угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань як погоджених сторонами, так і тих, що беруться ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
При визначенні поняття господарського договору А.І. Кубах робить акцент на тому, що це зафіксовані в спеціальному правовому документі на підставі угоди майново-організаційні зобов'язання учасників господарських відносин (сторін), спрямовані на обслуговування (забезпечення) їх господарської діяльності (господарських потреб) з урахуванням загальногосподарських (публічних) інтересів . В свою чергу, Н.О. Саніахметова під господарським договором розуміє угоду майнового характеру між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами, що встановлює, змінює або припиняє права та обов'язки сторін при здійсненні господарської діяльності.
Господарський договір - це регулятор конкретних господарських відносин між суб'єктами господарської діяльності, підстава виникнення господарсько-договірних зобов'язань [2].
На думку О.В. Старцева, поняття господарського договору виступає у двох аспектах: 1) під поняттям «договір» розуміються правовідносини, що виникають із договору як юридичного акта; 2) мається на увазі правовий документ, яким зафіксовано виникнення договірного зобов'язання з волі його учасників.
Господарський договір слід розглядати як засноване на згоді сторін і зафіксоване у встановленій законом формі зобов'язання між суб'єктами господарювання, суб'єктами господарсько-організаційних повноважень, не господарюючими суб'єктами - юридичними особами, змістом якого є взаємні права та обов'язки в галузі господарської діяльності.
Отже, під господарським договором слід розуміти нормативно закріплена домовленість, укладена за встановленим змістом та формою, між суб'єктами господарювання, суб'єктами господарсько-організаційних повноважень, не господарюючими суб'єктами - юридичними особами, спрямована на встановлення, зміну чи припинення прав і обов'язків, досягнення конкретної мети та забезпечується у випадку порушення можливістю застосування небажаних наслідків. Тобто, господарський договір є основним засобом організації відносин між суб'єктами господарювання, гнучким регулятором господарської діяльності та інструментом її планування, формою і засобом організації господарських зв'язків. Господарський договір є формою вираження господарського зобов'язання. Йому притаманний особливий суб'єктивний склад, специфіка діяльності суб'єктів господарювання, а також предмет і мета, для досягнення якої укладається цей договір.
1.2 Нормативно-правове моделювання правової природи підстав неукладеності господарських договорів
Кожний договір встановлює, змінює або припиняє цивільні права та обов'язки сторін, якщо при його укладенні дотримані умови, за яких договір має юридичну силу. У зв'язку з цим питання, чи породжує договір для його сторін передбачені ним правові наслідки, є першим, що з'ясовується при розгляді судових спорів, пов'язаних із виконанням договорів.
Сьогодні у колі вітчизняних науковців досить жваво обговорюються питання, пов'язані з особливістю укладення цивільноправових та господарських договорів, а також аналізуються підстави визнання таких договорів неукладеними. Серед авторів, які тією чи іншою мірою торкалися даної проблематики, бажано відмітити О.А. Біляневич, В.С. Мілаш, С.С. Потопальський, С. Теньков та інших. Тому доречним є з'ясування особливостей укладення договорів та відповідності останніх загальним вимогам, дотримання яких є необхідним для визнання їх чинності. Її новизна полягає у внесенні змін до положень статей ЦКУ та ст.180 ГКУ щодо визначення переліку умов необхідних для визнання договору укладеним. Це пов'язане з виникненням колізії між вказаними нормативно-правовими актами, що створює перешкоди для правильного їх застосування на практиці.
Дослідження інституту визнання цивільно-правових і господарських договорів неукладеними, краще почати з визначення поняття з протилежним змістом - «укладений договір».
Слід зауважити, що загальні норми визнання цивільно-правового і господарсько-правового договорів укладеними наводяться в ч.1 ст.638 Цивільного кодексу України (далі ? ЦКУ) та ч.2 ст.180 Господарського кодексу України (далі ? ГКУ). Відповідно до ч.1 ст.638 ЦКУ договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Такий саме підхід Вищого арбітражного суду України викладено у п.17 роз'яснень «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнання угод недійсними» від 12.03.1999 р. № 02-5/111 - «...укладена угода, тобто така, щодо якої сторонами в потрібній формі досягнуто згоди з усіх істотних умов...» .
Аналіз загального змісту цих норм дозволяє визначити ряд умов, за наявності яких цивільно-правовий та господарсько-правовий договори можна вважати укладеними: 1) сторони повинні досягти угоди з усіх істотних умов договору; 2) сторони договору мають досягти такої згоди у передбаченій законом формі; 3) сторони господарсько-правового договору мають досягти такої згоди у передбаченому законом порядку.
На підставі ч.8 ст.181 ГКУ у разі, якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (такий, що не відбувся).
Слід зазначити, що визнання договору укладеним та визнання його чинності, хоча й обумовлюють єдиний правовий наслідок - набрання договором юридичної сили, однак ці поняття є різними за змістом. Так, коли договір не відповідає вимогам, встановленим для визнання його укладеним, він вважається неукладеним. Якщо ж укладений договір не відповідає вимогам, додержання яких є необхідним для його чинності, він визнається недійсним в силу прямого припису закону (нікчемний) або може бути визнаний недійсним судом.
Сам термін «неукладений договір» зустрічався у декількох нормативно-правових актах, що були прийняті до набуття чинності ГКУ і лишаються чинними дотепер. Насамперед можна вказати на п.19 Положення пропоставки продукції виробничо-технічного призначення. У цьому документі наводиться перелік певних умов договору поставки, а далі зазначається: «При отсутствии этих условий в договоре он считается незаключенным». У ст.18 Закону України «Про іпотеку» зазначено: «Іпотечний договір повинен містити такі істотні умови... У разі відсутності в іпотечному договорі однієїз вказаних вище істотних умов він вважається неукладеним». Перелік вищезазначених нормативно-правових актів не є вичерпним. Більшість авторів розглядають неукладений договір як такий, що не відбувся, тобто не існує як юридичний факт, що породжує певні права і обов'язки у сторін. Один із перших дореволюційних російських дослідників цього питання, Г.Ф. Шершеневич, виходив з того, що угода, яка не відбулася, має місце тоді, коли сторони не дійшли до повної згоди, необхідної для сили угоди . Така позиція сприйнята й наступними дослідниками і закріплена у ч.8 ст.181 ГКУ. Причому тут «неукладений договір» і «договір, що не відбувся» розглядаються як тотожні поняття.
У судовій практиці дана правова ситуація донедавна розглядалася у двох варіантах: 1) з переданих до суду у якості договору документів неможливо зрозуміти, про що саме домовилися сторони; 2) досягнуті домовленості неможливо виконати саме через невизначеність умов договору і вимог до боржника.
Безумовно, досягнення згоди з істотних умов договору є обов'язковим для визнання договору укладеним, адже це насамперед обумовлено самою юридичною природою поняття договору як взаємної домовленості сторін, спрямованої на встановлення, зміну та припинення цивільних прав і обов'язків (ч.1 ст.626 ЦК України). Відсутність згоди щодо істотних умов договору вказує на відсутність підстав вважати договір укладеним.
Необхідність узгоджувати при укладенні договору саме всі істотні умови передусім обумовлена юридичною природою договору як зобов'язання, в силу якого боржник повинен вчинити на користь кредитора певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч.1 ст.509 ЦК України, ч.1 ст.175 ГК України). Саме черезістотні умови договору сторони конкретизують свої права та обов'язки.
Часто закон встановлює перелік умов, що мають бути включені до договору, якіза своєю суттю і змістом не є істотними. У цьому зв'язку виникає запитання: чи є підставою для визнання договору неукладеним відсутність прямого відображення в ньому таких умов?
Якщо виходити із загальноприйнятого в юридичній літературі поділу умов на істотні, звичайні та випадкові, то згадані вище умови належать саме до звичайних умов, тобто таких, які передбачені законодавством та стають обов'язковими для сторін за фактом укладення договору.
Слід звернути увагу, що в деяких випадках сторони при укладенні договору можуть бути заінтересовані у включенні до конкретного договору застережень, які обмежують до застосування до договірних відносин деяких норм актів цивільного законодавства, які зазвичай застосовуються до подібних договорів внаслідок факту самого їх укладення.
У зв'язку з цим постає питання, чи мають право сторони передбачити в договорі умови, які обмежували би застосування таких актів цивільного законодавства? З одного боку, принцип свободи договору, закріплений і у статтях 6 та 627 ЦКУ і в ч.4 ст.179 ГКУ, дозволяє сторонам договору відступати від положень актів цивільного законодавства і врегульовувати свої відносини на власний розсуд. Проте, з іншого боку, згідно з ч.1 ст.628 ЦКУ, зміст договору становлять умови (пункти), які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. У зв'язку з цим закономірно виникає питання: звичайні умови є обов'язковими для сторін незалежно від їх волі, чи все ж таки сторони договору можуть дійти згоди про незастосування таких умов?
Беручи до уваги зміст ч.1 ст.628 ЦКУ, можна дійти висновку, що сторони при визначенні умов договору не мають права відступати від положень актів цивільного законодавства й виключати з договору звичайні умови - адже відповідно до зазначеної норми вони є обов'язковими. Разом із цим, віднесення звичайних умов до обов'язкових умов договору не можна розцінювати як імперативну вимогу. Відповідно до загального правила ч.3 ст.6 ЦКУ сторони в договорі не можуть відступати від положень актів цивільного законодавства тільки, якщо в останніх прямо буде вказано про це, а також тоді, коли обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливатиме з їх змісту або суті відносин між сторонами.
На думку О.А. Беляневич , розглядаючи питання про те, чи був укладений договір, необхідно розрізняти такі випадки: 1) відсутність у тексті договору самої фіксації істотної умови; 2) фактичне недосягнення сторонами згоди з істотної умови (умов), коли розбіжності не врегульовані сторонами.
У ст.640 ЦКУ встановлені додаткові критерії визнання договорів неукладеними, що раніше були відсутні у чинному законодавстві і є новелами.
1. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
2. Договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності - і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.
Отже ст.640 ЦКУ збільшує перелік вимог і критеріїв, за якими договір може визнаватись укладеним. Крім вимог про узгодження сторонами істотних вимог, висуваються вимоги до форми договорів або щодо виконання певних умов (дій), які складають сам зміст цих договорів. У першому випадку йдеться про консенсуальні договори, а у другому - про реальні. Вищенаведені положення, з огляду на практику застосування, слід розглядати як новелу тому, що до прийняття нового ЦКУ вимоги до форми договору юридична наука, чинне законодавство і судова практика здебільшого розглядали у контексті визнання угод недійсними, а виконання будь-яких умов договору частіше слугувало підставою для розірвання цих договорів.
Таким чином, тепер до складу інституту визнання договорів неукладеними, крім норм, що природно стосуються самого процесу укладення договору, додаються норми, які регулюють наступну стадію - виконання договорів, а також вимоги до форми і державної реєстрації договорів.
Отже, договір, який повністю або частково виконаний сторонами, може бути визнаний укладеним і за відсутності в його тексті певної умови, якщо фактичні дії щодо виконання договору свідчать про домовленість сторін укласти договір на відповідних умовах.
Цілком погоджуюсь із думкою С.С. Потопальського, що для встановлення факту досягнення згоди з тої чи іншої умови договору необов'язково, щоб така умова була прямо визначена в ньому. Умова договору вважається узгодженою також тоді, коли договір містить вказівки на інший документ або визначає механізм визначення змісту певної умови договору.
Вважаю за необхідне зазначити, встановлений сторонами механізм визначення певної умови договору повинен передбачати реальну можливість визначати відповідну умову договору. Якщо договір визначає необхідність додаткових переговорів сторін щодо визначення певної умови, такий договір буде укладений з моменту досягнення згоди щодо цієї умови. Такі договори є різновидом попередніх договорів, згідно з якими сторони зобов'язуються протягом певного строку укласти договір у майбутньому на умовах, встановлених таким договором. Тобто, з попереднього договору можуть враховуватися лише зобов'я зання щодо укладення основного договору.
З прийняттям ЦКУ 2003 р. внесені значні корективи в частині визначення відсутніх умов договору. Як загальне правило може служити положення ст.526 ЦКУ, відповідно до якої зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Наведена норма чітко визначає необхідність виконання укладеного (підписаного) сторонами договору навіть за відсутності певної умови договору, при цьому відсутня умова може бути визначена, враховуючи звичаї ділового обороту та інші вимоги, що звичайно ставляться до відповідних договорів.
Положення деяких статей ЦКУ щодо окремих умов договорів безпосередньо відображають зазначене правило. Так, відповідно до ст.632, якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена, виходячи з його умов, вона визначається, виходячи зі звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору. Зазначена норма є загальною для будь-яких видів договорів.
Згідно зі ст.632 ЦКУ на суд фактично покладається обов'язок щодо витребування у сторін або відповідних державних органів інформації про звичайні ціни, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору у співставних умовах, і, виходячи з цього, вирішити спір.
З наведеного вище вбачається, що ЦКУ в багатьох випадках не розглядає факт відсутності у підписаному сторонами договорі навіть істотної умови як підставу його недійсності чи неукладеності, якщо таку умову може бути визначено відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Зміст певної умови договору може бути визначений також шляхом тлумачення договору. Зокрема, якщо справжню волю сторін не можна визначити, виходячи зі значення слів, термінів, понять у тексті договору, то, як випливає з ч.4 ст.213 ЦКУ, зміст правочину тлумачиться, беручи до уваги мету правочину, зміст попередніх переговорів, усталену практику відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальшу поведінку сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.
Таким чином, якщо фактичні обставини справи свідчать, що сторонами взято на себе зобов'язання (договір підписаний сторонами, виконується ними або сторони вчинили дії, що свідчать про прийняття його до виконання), то договір не може бути визнаний неукладеним або недійсним як такий, що не містить певну умову. Такий договір слід вважати укладеним на умовах, що звичайно ставляться до такого виду договорів і які можуть бути визначені в тому числі шляхом тлумачення договору.
З аналізу положень ЦКУ виникають питання щодо колізій між нормами ЦКУ та ст.180 ГКУ. Зокрема, відповідно до ч.3 ст.180 ГКУ при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Частина 4 вказаної статті визначає, що умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Більш того, згідно з ч.8 вказаної статті, у разі, якщо сторони не дійшли згоди щодо всіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся).
З цього приводу слушною є думка В. Мілаш, яка, аналізуючи
Господарський договір як засіб організації господарсько-договірних відносин курсовая работа. Государство и право.
Реферат: Налог на прибыль организаций торговли
Дипломная работа по теме Разработка мероприятий по управлению запасами ресторана быстрого питания 'Бургер Кинг'
Курсовая работа: Формы реализии уголовной ответственности
Казахстан Курсовая Разница
Курсовая работа: Проблемы занятости молодежи
Человек Вольноотпущенник Природы Эссе По Обществознанию
Реферат по теме Становление различных систем регулирования капитализма
Практическое задание по теме Расчет гидрологических показателей средней загрязненности и общей нагрузки речного потока консервативными загрязняющими веществами
Основные этапы инкультурации и становление индивидуальной культуры человека.
Реферат: Порядок разрешения жилищных споров
Контрольная работа по теме Оценка риска
Дипломная работа: Оценка и отбор кандидатов при приеме на работу
Курсовая работа по теме Предмет, методология и методы теории государства и права
Реферат По Физкультуре Для Студентов
Как Правильно Оформить Введение В Курсовой Работе
Реферат: Совершенствование мотивации трудовой деятельности на предприятии
Диспозитивный Метод Курсовая Работа Признаки
Типология Знания В Юридической Науке Реферат
Контрольная работа: Имущество предприятия и источники его образования
Контрольная работа по теме Товароведная классификация свежих овощей и плодов по различным признакам. Плодово-ягодные консервы
Факторы территориальной организации автомобильного транспорта - География и экономическая география курсовая работа
Ознакомление со структурой и характером деятельности предприятия ОАО "Самотлорнефтегаз" - Геология, гидрология и геодезия отчет по практике
Адміністративно-правові санкції в законодавстві України - Государство и право статья