Голодомор: планова трагедія

Організатори Голодомору 1932–1933 років не сприймали його виключно як знищення селянства або геноцид українського народу. Для них це була велична кульмінація сталінської революції. І її треба було провести з розмахом, достойним для більшовиків.

Двадцятип’ятитисячники

Планова економіка ніколи не може бути ефективною. Вона функціонує в умовах відсутності ринкових цін, без яких неможливо зрозуміти, чи на полі потрібно саджати картоплю чи буряк, на цьому місці будувати автозаправну станцію або магазин, зводити міст через річку або копати тунель. Коли «мерилом работы считают усталость» ніхто не знатиме, за якою ціною треба купити зерно в селянина десь під Лубнами так, щоби воно принесло прибуток на ярмарку в Полтаві. Саме поняття «прибуток» стає незрозумілим.

Однак навіть ця карикатурна економіка може працювати, якщо в ній ключові рішення ухвалюють компетентні люди. Так, вона буде стагнувати й ніколи не стане світовим лідером, проте буде підтримуватися базове функціонування національного господарства та системи продажу його надбань населенню. Але коли ідеологічні шори перемагають навіть хвору логіку лівої влади, чекай біди.

Це сталося і з початком активної фази колективізації, коли були створені загони двадцятип’ятитисячників — ідеологічно натхненних робітників заводів, які поїхали в села пояснювати селянам, як їм найефективніше закріпачуватися в колгоспах. Більшість із цих активістів ніколи не працювала на землі. Вони лише пройшли практику на полях, що тривала 2–3 місяці, але вже вважали, що мають право вказувати селянам, як будувати світле майбутнє та як об’єднуватися в колгоспи.

Фактично на початку тридцятих років основними розпорядниками земель, що належали до найбільш врожайних регіонів, стали сталевари, слюсарі та будівельники. Єдиним їхнім привілеєм було те, що 69,9 % з них були членами КПРС, а отже, краще за інших «розбиралися» в сільському господарстві.

Коли їм було надано наказ збільшувати врожай і, як наслідок, хлібозаготівлі, вони почали з ентузіазмом його виконувати. Їм справді вдалося збільшити об’єми хлібозаготівлі, нещадно експлуатуючи родючі землі. З кожним таким успіхом двадцятип’ятитисячникам здавалося, що в наступному році їхній колгосп зможе дати ще більший врожай, тому розповідали владі про все вищі планові показники. А Москва приймала ці плани, усвідомлюючи, що вони є майже неможливими. Для більшовиків людське життя було нічого не варте, а провал можна було б списати на неправильні розрахунки на місцях, що Сталін робив особисто в публікаціях, як-от «Головокружение от успехов».

План чи трагедія?

У попередніх статтях було показано, що політика більшовицької партії була направлена на знищення селянства — значної частини українського народу. Однак відкритим залишається питання, чому саме зима 1932–1933 років ввійшла в українську та світову історіографію під назвою Голодомор. Чому ці події не сталися роком раніше або двома роками пізніше? Чому, попри малу кількість посівного матеріалу весною 1933 року, голод не посилився наступної зими?

Радянське селянство часів першої п’ятирічки було схоже на скріпку, яку гнуть із кожним разом усе сильніше. Воно довго трималося, але врешті зламалося від незначного поштовху. 1932 рік був лише останньою краплею. Попри більші врожаї та менший рівень хлібозаготівель, у селян закінчилися резерви, які можна було б або спожити, або конвертувати в їжу.

У перші роки колективізації ситуації, у яких селяни весною залишаються без їжі вже були нерідкістю. Проте вони могли або обміняти власні дорогоцінності в торгзінах на харчові продукти, або отримати повернення зерна від центральної влади.

Особливістю 1932 року стало поєднання багатьох факторів. Усе в більшої кількості селян не було резервів. Радянська влада в особі Сталіна все більше була занепокоєна показниками виконання першої п’ятирічки. Політична боротьба фактично завершилася в 1931 році, тому ніхто не міг би використати навіть такі величезні невдачі тогочасної номенклатури, щоби засумніватися в Сталінові як лідерові держави. А зі зростанням кількості регіонів, що потребували допомоги, рудиментарна радянська економіка, яка потерпала від відсутності ринкових стимулів та можливості функціонувати автономно від КПРС, не могла постачати харчові продукти десяткам мільйонам селян, навіть якби вся партія працювала над цим питанням.

Та вони навіть не бажали надавати допомогу. Сталін та його прибічники розуміли, що чим більше голодуватимуть селяни, тим більше дорогоцінностей отримають торгзіни, а згодом — і держскарбниця. Вони були зацікавлені в голодуванні мільйонів. А коли це переросло в масові смерті, не сильно переймалися. Ліс рубають — тріски летять. Ціль виправдовує засоби. Це були їхні кредо.

Підсумки

Голод 1932–1933 років був результатом планомірної політики більшовиків зі знищення українського народу. Катастрофу спричинив не збіг негативних факторів. Її корінь — у неефективних економічній та політичній системах, єдиним завданням яких було будівництво нового світу, попри людські страждання. Коли ідеологія затьмарює здоровий глузд, крах стає питанням часу.

Більше статей і дрібка мемів у телеграм-каналі «Українських студентів за свободу», підпишіться.

Обговорити публікації ви можете в нашому публічному чаті.