Голодомор 1932-1933 рр. через долю однієї людини - История и исторические личности курсовая работа

Главная

История и исторические личности
Голодомор 1932-1933 рр. через долю однієї людини

Голодомор 1932-1933 років як найтрагічніша сторінка в історії українського народу, передумови та причини початку. Демографічне становище в Україні в 1932-1933 роки. Розповідь очевидця суворих подій в тогочасному селі Клішківці - Є.Ф. Багметової.


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Міністерство освіти та науки України
Голодомор 1932-1933 рр. через долю однієї людини
Голодомор 1932-1933 рр. - найтрагічніша сторінка в історії українського народу. Тоталітарний комуністичний режим вдався до жахливої зброї масового знищення, якою виявився терор голодом. Упродовж двох років українське село було соціальною резервацією, де функціонувала безжалісна карально-репресивна система, яка супроводжувалася катастрофічними втратами сільського населення, ганебними для людини явищами канібалізму, фізичним покріпаченням великих груп людей. Та як не парадоксально, про найбільші людські втрати в історії України, причому порівняно недавно - всього 15-20 років назад ніхто не говорив, і не тому, що не хотіло знати, а тому, що йому забороняла це знати вчорашня тоталітарна система. Інформація про цей злочин була захована від людей, особливо від дослідників. Про страшні муки і переживання українського народу в 1932-1933 рр. написано вже багато, але дана тема і надалі залишається актуальною, адже, є ще багато в ній так званих «білих плям». Писали, свідчили, згадували передусім за кордоном. В Україні про голодомор говорити було заборонено. Дивом просочувалися, наче крізь сито цензури згадки про голодомор в творах М. Стельмаха, О. Гончара, В. Барка, який сам пережив голод і бачив на власні очі жахи канібалізму, відтворив народну трагедію в романі «Жовтий князь». Ніхто, крім організаторів голоду, не міг визначити його масштаби чи зрозуміти причини.
Історіографія. Після постанови ЦК КПУ "Про голод 1932-1933 років на Україні та публікацію пов'язаних з ним архівних матеріалів" стало можливим поступове розширення доступу до раніше затаємничених документів партії. Остаточного завершення цей процес набув після передачі партархівів у відання держави. Це перш за все, опубліковані в «Українському історичному журналі» документи і матеріали про голод в Україні[ 9]. Також необхідно згадати збірники документів «Голод 1932-1933 років на Україні: очима істориків, мовою документів» [ 10], «Колективізація і голод на Україні 1929-1933»[ 19]. У першу чергу, до джерел відносяться постанови, директивні листи, телеграми ЦК ВКП (б) та РНК СРСР, ЦК КП(б)У, ВУЦВК, які розкривають вироблення та реалізацію політики колективізації, хліозаготівель, репресивних методів їх проведення. Друга група - доповідні записки, інформації, спецповідомлення, листи про голод, масову смертність, випадки канібалізму [додатки 5-13]. До третьої групи належать листи, звернення людей до керівних органів особисто до «вождів»[ додаток 4].
Серед основних досліджень даної проблеми в Україні слід виділити праці виділити праці С.В Кульчицького [20,21]. У них охарактеризована здійснювана Сталіним у роки першої п'ятирічки соціально-економічна політика, складовою частиною якої стала суцільна насильницька колективізація сільського господарства.
Питання трагічної, статистики голодомору знайшли своє відображення в ряді збірників наукових праць з історії України [ 3,8].
Питанню голодомору в 90-х роках почали приділяти значно більше уваги, про це, зокрема, свідчать конференції присвячені «Пам'яті жертв радянського голодомору в Україні» [ 2, 5, 6,14,18,23,26,29].
Об'єктом дослідження є становище простого селянина в роки голодомору через призму життя однієї людини.
Предметом дослідження є Голодомор 1932-1933 років на Україні: його причини та демографічні наслідки.
Хронологічні рамки роботи. Дане дослідження охоплює період з 1929 по 1933 роки.
Мета роботи полягає в тому, щоб прослідкувати причини які призвели до голоду 1932-1933 років та визначити його головних винуватців.
Загальна мета роботи конкретизована у її завданнях:
визначити передумови та причини початку голодомору;
охарактеризувати тогочасне демографічне становище в Україні;
ознайомитися зі спогадами очевидця тих подій - Багметової Є.Ф.
Структура роботи. Дана пошуково-дослідницька робота складається із вступу, трьох розділів, висновку, списку використаних джерел та літератури та додатків.
Матеріали даного дослідження можна використовувати на уроках історії України в 10-му класі, під час проведення позакласних заходів по вшануванню жертв Голодомору.
Розділ 1. Передумови та причини початку Голодомору
Голодомор 1932-1933 років був апогеєм у антиселянській політиці більшовицької влади. Як відомо, радянська тоталітарна система вважала селян - цих одвічних трудівників і годувальників країни - консервативним, реакційним, а то й ворожим класом, який у найближчому майбутньому повинен був зникнути. На них навішували принизливі ярлики «куркуль», «підкуркульник», «дрібний буржуй», «контрреволюціонер»…
Внаслідок НЕПу з 1921 по 1928 роки економічна незалежність селян зросла, що звичайно було не вигідно новому господару Кремля - Йосипу Сталіну. Упродовж 1929-1932 рр. суцільна колективізація супроводжувалася примусовістю, конфіскацією селянського майна, оголошенням процесу розкуркулення, тотальними хлібозаготівлями, непосильними податками, штрафами, судовими процесами, депортацією селян та іншими репресивними заходами. Головна мета полягала в тому, щоб шляхом залякування примусити українське селянство зробити вибір або колгосп, або Соловки. Крім цього, для утворення великих колективних господарств потрібна була земля, засоби виробництва, реманент, худоба, зерно... Все це було, а отже, і відбиралося у селян, які не бажали добровільно віддавати своє майно.
Коли мова заходила про тотальні хлібозаготівлі репресивні заходи не обминали нікого. За нездачу товарного хліба державі „розкуркулювали” навіть колгоспи, не кажучи вже селянина-одноосібника, якого спіткала особливо тяжка доля. Для „розкуркулювання колгоспів” було проведено спеціальну операцію в її ході на 20 листопада 1932 року на Україні було заарештовано 766 працівників сільського господарства, в тому числі голів колгоспів, директорів радгоспів, керівників середньої ланки. Лише в листопаді 1932- січні 1933 рр. органи ДПУ УРСР ліквідували 1208 „контреволюційних колгоспних” груп, арештували 6682-х громадян [14.с.18] [додаток7]. Бачачи таку несправедливість селяни масово починають виходити з колгоспів [додаток 5]. Згортання НЕПу викликало незадоволення на селі і з 1929 року починаються селянські виступи, очолюють які особи з ідеологією українського національно-визвольного руху. В середині березня 1930 року голова ДПУ УРСР В.Балицький, повідомляючи вище партійне керівництво про значний розмах селянських повстань у Тульчинському окрузі (охоплено повстанням 15 з 17 районів), відзначав, що поряд з проголошенням націоналістичних гасел «Хай живе самостійна Україна!», повсталі співали петлюрівський гімн (авт. «Ще не вмерла Україна») [13. с.57-58 ]. До травня 1930 року сталінському режиму вдалося приборкати вогонь селянських повстань в Україні, зняти існуючу політичну напругу в українському селі, але в самому суспільстві досягти цього не вдалося. Особливо ж активізувалися виступи селян у період хлібозаготівельної кампанії 1932 р. За таких умов вище партійне керівництво країни не знайшло іншого шляху, як посилити репресивні заходи. Для цього 7 серпня 1932р. ЦВК СРСР схвалив Закон «Про зміцнення соціалістичної власності», власноручно написаний Й. Сталіним.
Як свідчать документи, лише в перший рік застосування цього закону було засуджено близько 300 тисяч громадян. З них близько 5% - до розстрілу, а 55% - до 10 років позбавлення волі.[ 14. с.17]
Надумана проблема «розкуркулення» мала за мету винищення найбільш заможного прошарку селянства, безпідставно зарахованих до куркулів. Якщо враховувати, що у 1929р. дві третини в Україні складало середняцтво, а серед 5 млн. селянських господарств так звані «куркульські» складали лише 73 тис (тобто 1,4%).[32. с.19] За грудневим рішенням ЦК КП(б) У і РНК УРСР запроваджувалося занесення сіл на так звані „чорні дошки” за невиконання хлібозаготівель.[додаток 8] У такі села припинявся завіз будь-яких товарів, заборонялася торгівля, припинялося всяке кредитування. На телеграму Сталіна 1 січня 1933р. ЦК КП(б)У і РНК УРСР 2 січня того ж року прийняли директиву про застосування суворих заходів щодо осіб, які приховували хліб (аж до розстрілу). [ додатки 9,10]
Засобом здійснення цього "нового порядку" в СРСР, у т.ч. і в Україні, стала насильницька колективізація. Адже з колгоспу владі значно легше було забрати хліб, ніж окремо з кожного селянського двору. Селянство повсюдно чинило опір колективізації, знижуючи накреслені сталінським керівництвом темпи. Влада вживала різні репресивні заходи: залякування, суд, розкуркулення, виселення, експропріація майна, ув'язнення, розстріли. Однак і це не допомагало. Тоді система розгорнула справді "последний и решительный бой" проти власного народу. Не бажаючи розголосу в світі і явної дискредитації диктатури при масовому застосуванні збройної сили проти непокірних, вона вдалася до "тихої", але не менш жорстокої зброї, яку застосовували здавна воюючі армії при тривалій облозі фортець і міст - голоду. Але якщо у більш давні історичні часи облогою охоплювалася одна фортеця чи місто і обложені могли здатися на милість переможця, дістати продовольство і врятувати своє життя, то безпощадна більшовицька система взяла в облогу все селянство, у першу чергу в Україні, і порятунку обложеним майже не було.
В технології голодомору найголовнішим засобом стали в руках влади грабіжницькі продрозверстівські хлібозаготівлі. Нещадна мітла хлібозаготівель почала масово вимітати селянський і колгоспний хліб уже з 1929 р., нарощуючи натиск з кожним роком, хоч при переході від індивідуального до колгоспного господарювання виробництво зерна зменшувалося.
Хлібозаготівельними кампаніями повністю керував ЦК ВКП(б) на чолі зі Сталіним, а на місцях - керівництво республіканських компартій, зокрема в Україні - ЦК КП(б)У і РНК УСРР на чолі з Косіором, Чубарем, Петровським та ін. Директиви, видані у Москві, майже слово в слово дублювалися в тодішній столиці України Харкові і накреслювалися заходи їх виконання.
Внаслідок такої політики селянство України перестало бути головним виробником власної товарної продукції, перетворилося на безправних рабів у одержавлених колгоспах.
Р озділ 2. Демографічне становище в Україні 1932-1933 роки
Встановити точні цифри небачених в історії людства масштабів жертв голодомору 1932-1933 років фактично неможливо. Фальсифікація йшла як зверху, з боку сталінського оточення, так і знизу, починаючи із статистичної інформації сільський рад. У ході здійснення хлібозаготівель 1932-1933 років слухняні виконавці московських директив допускали нечувані насильства, знущання і безпощадність щодо українських селян. Виконавши один план, колгоспи, а також одноосібники були примушені здавати зерно другий і третій раз. Здавши все люди були приречені на голодну смерть. Наче хижі вовки по селах ходили так звані «уполномоченные», яких прислали в Україну понад 112 тисяч, та їх сільські посібники, силою відбирали у селян зерно, картоплю, інші припаси. Селянам складно було купити десь хліб, бо базарна торгівля була обмежена або й заборонена, продовольчих карток, як у робітників, у селян не було, привезти продукти харчування х інших республік заборонялося. Виїхати чи просто втекти від голоду з України в інші республіки було складно, бо на кордонах з Росією і Білорусією стояли війська НКВС, які виловлювали втікачів і повертали назад. Мінімум споживання найелементарніших продуктів харчування на кожну людину з кожним днем знижувався. Люди поїли майже всю домашню худобу і птицю.
Вихолоджені люди, щоби вгамувати нестерпний голод, їли все, що мало найменший їстівний пожиток: макуху, висівки, кормові буряки, кукурудзяні качани і стебла, сушену солому, траву, жолуді, листя дерев, коріння, мох, поз'їдали котів, собак, дохлих коней, ворон, жаб, молюсків, нерідко отруївшись і конаючи в тяжких муках.
Особливо нестерпними були лютий-травень 1933 року, люди, зокрема діти, були вкрай виснаженні, ходили як тіні, чи лежали як колоди. Доведенні більшовицькою владою до втрати людської подоби і здорового глузду, окремі голодні вбивали подібних собі, чужих і своїх, особливо дітей та їли їх [додатки 6,13].
Не витримуючи мук голоду, люди мерли по всій Україні масово, щодня, щогодини, щохвилини скрізь: у хатах, на вулицях, у полі, на вулицях міст. Дехто кінчав життя самогубством. Трупи лежали днями, а то й тижнями. Чимало померлих рідні закопували просто на власних городах. Дехто рухався до кладовища своїм ходом, щоб там померти і бути похованим на цвинтарі.
Отже, розглянувши тогочасну картину становища українського села, зрозуміло, що важко визначити скільки ж померло людей внаслідок Голодомору. Тодішні демографи України робили спроби дати в деякій мірі об'єктивну картину втратам, викликаним голодомором. Але переписи населення 1937 і 1939 років викликали політичний скандал. Після того як демографи зробили об'єктивні розрахунки, прихильники Сталіна звинуватили їх у „некомпетентності і невідповідності займаним посадам, що призведо до недообліку населення”. Після такого висновку результати визнали недійсними і помістили в архів під грифом „Совершенно секретно”, а первинні картки обліку перепису 1937 року взагалі знищенні. Після невдалого перепису 1939 року на найвищому рівні було прийнято рішення про закриття Демографічного інституту Академії наук УРСР, як не потрібної ланки в радянській науці.
За переписом 1927 року в Україні проживало 32млн. людей, а за переписом 1939 року - 28 млн. Отже, за 12 років населення могло зрости десь на 7 млн. осіб, а його було менше на 4 млн.[5. с.14]
Всього за приблизними даними Голодомор забрав від 8 до 12 мільйонів жителів України, тобто помер кожен 4-5 житель України. В роки Другої світової війни загинуло близько 5,5 млн. українців або кожен шостий житель України.
Ось яких масштабів набув геноцид, державний злочин проти українського народу. Цим здійснювалась на практиці заповітна мета і мрія великодержавних шовіністів усіх часів „Україна - без українців”. Насамперед, Україна втратила мільйони людей - найцінніший скарб української нації. вимирали переважно українці, бо селяни в Україні завжди були переважно українці. Саме Голодомор 1932-1933 років є однією з причин того, що за ХХ століття число українців в Україні зросло всього у 1,8 рази, а число росіян в Україні - у 4,7 рази.
Р озділ 3. Доля однієї людини в контексті трагедії всього народу
В селі Клішківці Хотинського району Чернівецької області на даний час проживає лише одна людина, очевидець Голодомору 1932-1933 років - Багметова Євдокія Федорівна.
Є.Ф. Багметова (справжнє прізвище Багмет) народилася 5 січня 1924 року в селі Гензерівка Яготинського району Київської області в селянській родині. Дуся була третьою дитиною в сім'ї, де всього було п'ятеро дітей. Батьки належали до середняків, до колгоспу вступати не хотіли, але поставши перед вибором - колгосп чи Соловки, вибрали колгосп. З двору Федора Багмета забрали землю, коня та віз. Голодним для родини був вже 1931 рік. Саме в цей рік дівчинка пішла до школи, та тільки можна уявити яким може бути навчання на голодний шлунок. На весні 1932 року в школу ходило дуже мало дітей. До обов'язків чергових по класу входило повідомляти вчителям, хто вже більше ніколи на навчання не прийде.
По селі ходили «уполномочені», які нишпорили по хатах, хлівах, льохах, вимітаючи буквально все до зернини, забираючи навіть останню картоплину чи бурячок з дитячих рук, зварену страву з печі, схований у запічку вузлик чи горщик з мукою, зерном, квасолею чи горохом. Мама Оксана Кирилівна зробила для доньок іграшкові лялечки в які набила пшениці, але знайшовши їх розпороли і зерно забрали. Також, над піччю висіла люлька з молодшим братиком, в який мама сховала мішечок з мукою, теж знайшли та забрали. Найбільше запам'яталось, тоді ще маленькій дівчинці, що в основному це робили їхні ж сільські люди, яким за це влада віддавала певну частину награбованого. Голодні люди, щоб вгамувати нестерпне бажання, їли все, що бачили. На початку голоду це були кормові буряки, макуха, висівки, лушпиння з картоплі, проса. Першою в сім'ї померла бабуся, десь у травні 1932 року, потім брати, сестри, мати, останнім - батько. Людей не було кому хоронити, трупи валялись на вулиці, де їх збирали на загальну підводу і везли на кладовище. Як вона вижила не відомо.
В березні-квітні 1933 року декілька односельчан рушило на Київ, Євдокія подалася з ними. Йшли близько 2-3 днів, дівчинка ледве стояла на ногах. Була вона тоді маленькою і худенькою, як дійшла до Києва і нині не знає. По вулицям міста блукали такі ж голодні дітлахи та дорослі люди. Міські жителі отримували хліб по карткам, а голодні селяни із заздрістю дивились на них. Багато помирало людей просто на вулицях. Мала Дуся разом з іншими дітьми ходили просити милостиню. Їх спіймала міліція та завезла до дитячого розподільника, а звідти до дитячого будинку на вулицю Панську там і перебувала до 4 класу. Потім перевели на вулицю Обруцьку №21-23, де і навчалася до 10 класу в школі №61.
В дитячому будинку кожного дня їм на сніданок давали по шматочку хліба і чай; на обід - щось схоже на суп, пізніше десь з 1935 року давали кашу; на вечір - чай і хліб. На Панській вулиці було багато дерев, тож вони лазили на них та обривали листя, яке їли. В 1934 році дівчинка перехворіла на дезентерію та лікувалася в Октябрській лікарні. З собою Дуся мала єдину згадку про родину - фото матері, яке пронесла і зберегла через все життя [додаток 1].
По закінченню школи подалася до рідного села. З рідних живою була тільки старенька тітка Настя. В селі було багато приїжджих людей, яких сюди переселили з Росії та Білорусії. Повернувшись до Києва влаштувалася на роботу до дитячого будинку нянечкою. В 1946 році вступила до інституту іноземних мов на французьке відділення. За розподілом потрапила на Буковину, до 1962 року працювала в с. Санківці [додаток 2а]. Потім була робота в с. Грозинці, де 6 жовтня 1964 року вона народила доньку, але через відсутність власного житла, змушена була здати дитину до Чернівецького обласного будинку дитини, де та і перебувала до трирічного віку. Далі дитину відправили до Оршівського дитячого будинку. Євдокія Федорівна відвідувала дитину два рази на місяць. Весь час просила, щоб її перевели до с. Клішківці, де тоді діяв дитячий садок, щоб мати можливість забрати доньку. З 1969 року та до виходу на пенсію працювала в Клішковецькій середній школі [додаток 2б].
Зараз зі сльозами на очах вона згадує ті трагічні події та запитує, за що померли її рідні? За які ідеали та чиї провини ?
Ніколи й ніде українців не винищували з такою канібальською жорстокістю. Голодомор 1933 року в Україні забрав від восьми до дванадцяти мільйонів наших співвітчизників. І це в країні, де знаходиться третина чорноземів світу. Причому, була виморена голодом основна маса найактивніших селян-трудівників. Вижити в тому голодному пеклі було дуже і дуже важко, але все-таки вистояв і вижив наш український народ. Вижив, хоча страшний штучний голод задав непоправного удару життєвим силам української нації. Засобами найжорстокішого залякування і терору була здійснена спроба знищити вікові моральні засади і духовний досвід цілої нації. Відповідальність за ці злочини лягає на уряд СРСР і комуністичну партію.
Голодомор наніс непоправний удар по українському етносу, було підірвано основи української національної самосвідомості, моралі, побуту, культури, що складалися віками, особливо селян-хранителів духовного спадку нації. В могилу масово пішло найкоштовніше, що є в нації - гени розуму, здоров'я, досконалості фізичної та духовної, гени милосердя й справедливості, людяності й відваги, всіх людських чеснот і талантів. Цим саме обривався живий ланцюг поколінь українського народу, утверджувалась аморальність, подвійність мислення, непошанування національних і родинних святинь, безпам'ятство.
Голодомор був прологом до Другої світової війни. Гітлер, враховуючи величезні втрати в СРСР і Україні від голоду та репресій, вважав, що завоювати землі на Сході буде легко. Цей фактор був серйозним аргументом при підготовці його походу на Схід у наступні роки. Голодомор - фактично війна більшовицької держави проти селянства, утверджував у свідомості народу, зокрема молоді, думку, що селянином бути «непрестижно». Відбуваючи в місто, молоде покоління втрачає рідну моду, здорові одвічні традиції, через те й стоять нині пустками десятки тисяч хат у селах по всій Україні. Сьогодні йде розбудова нашої держави. Шлях цей важкий, але перспектива його очевидна. Накреслюючи стратегію на майбутнє, Україна обов'язково мусить враховувати історичний досвід, навіть негативний, щоб у прийдешньому не повторились помилки минулого. Цього вимагає сучасність і це наш обов'язок перед невинними жертвами Голодомору.
Список використаних джерел та літератури
1. Бадзьо Ю. Вигублювали не просто села: знищували українські традиції, українську мову, наш національний дух// Голос України - 1993.- 30 червня - с. 6.
2. Бажан О.Г. Міжнародні акції, пов'язані з ушануванням жертв голоду 1932-1933 років в Україні // Пам'яті жертв радянського голодомору в Україні: Матеріали наукової конференції (Чернівці, 24 вересня 1993р.) - Чернівці, 1994. - с. 68-69.
3. Безансон Ален. Ретроспектива безпам'ятства // Критика - 2003 - №12- с. 20-22.
4. Бойко Л. Розіп'ята душа на хресті всевишньої печалі // Українська мова та література - 2006-№ 6-8.- с. 11-18.
5. Ботушанський В.М. Голодомор 1932-1933 рр. - велика трагедія українського народу //Пам'яті жертв радянського голодомору в Україні: Матеріали наукової конференції (Чернівці, 24 вересня 1993р.) - Чернівці, 1994. - с. 6- 16.
6. Брицький П.П. Юрійчук Є.П. Драматична статистика демографії України в 30-х роках // Пам'яті жертв радянського голодомору в Україні: Матеріали наукової конференції (Чернівці, 24 вересня 1993р.) - Чернівці, 1994. - с. 20-25.
7. Веселова О.М. Висвітлення голоду 1932-1933 рр. у збірниках документів і матеріалів// Український історичний журнал - 2003- №5 - с. 101-125.
8. Голодомор в Україні: причини і наслідки (1932-1933) (спецвипуск)// Освіта - 1993 - №2.
9. Голод на Україні (1931-1933рр.) // Український історичний журнал - 1989.-№7- с.99-111.; - № 8- с.105-117; - №9 - с.110-121; - №11 - с. 78-90.
10. Голод 1932-1933 років на Україні: очима істориків, мовою документів. - К.: Політична література України, 1990. - 604 с.
11. Грабович Г. Голодомор і пам'ять // Критика - 2003- №12 -с. 10-13.
12. Граціоці Андреа. Усвідомлювання Голодомору // Критика - 2003- №12 - с. 18-20.
13. Гриневич Л.В. Сталінська «революція згори» та голод 1933 р. як фактори політизації української спільноти// Український історичний журнал - 2003-№5- с. 50-64.
14. Данилюк Ю.З. Хлібозаготівельна кампанія 1932 року і посилення політичних репресій в Україні // Пам'яті жертв радянського голодомору в Україні: Матеріали наукової конференції (Чернівці, 24 вересня 1993р.) - Чернівці, 1994. - с. 16-18.
15. Даниленко В.М., Кузьменко М.М. Науково-педагогічна інтелігенція в роки голоду// Український історичний журнал - 2003-№5- с. 145-155.
16. Єфименко Г.Г. Зміна векторів у національній політиці Москви в голодоморний 1933р. //Український історичний журнал - 2003-№5- с. 25-50.
17. Жулинський М. Голод 1932-1933 років: вимогливий погляд історії// Голос України - 2005 - 2 грудня. - с. 10-11.
18. Крачило М.П. Голодомор 1933 року Акт геноциду проти української нації // Пам'яті жертв радянського голодомору в Україні: Матеріали наукової конференції (Чернівці, 24 вересня 1993р.) - Чернівці, 1994. - с. 25-26.
19. Кривоніс В.М. Соціальні функції органів « правопорядку» в період голодомору 1932-1933 рр. в Україні// Український історичний журнал -2004- №1- с. 101-110.
20. Кульчицький С.В. Криза колгоспного ладу // Український історичний журнал -2003- №5 - с. 5-25.
21. Кульчицький С.В. Хто змусив В.Щербицького визнати голод 1933 року? // Історія України - 2004 - №40- с. 6-8.
22. Кубинський В. Слово «Голодомор» увійшло у міжнародний лексикон як визначення трагедії українського народу // Урядовий кур'єр - 2004 - 17 квітня -с. 7.
23. Мак О. Голодомор з погляду шістдесяти років // Пам'яті жертв радянського голодомору в Україні: Матеріали наукової конференції (Чернівці, 24 вересня 1993р.) - Чернівці, 1994. - с. 32-36.
24. Мартін Тері. Про кожного з нас думає Сталін… // Критика -2003 - №12 - с. 14-18.
25. Масан О.М. Голодомор 1932-1933 рр. і українська громадськість Буковини// Пам'яті жертв радянського голодомору в Україні: Матеріали наукової конференції (Чернівці, 24 вересня 1993р.) - Чернівці, 1994. - с. 45-56.
26. Масан О.М. Голодомор 1932-1933 років свідчення «Часу» // Час -1993- 3 вересня - с. 4; 10 вересня - с.4; 1 жовтня - с.3.
27.Марочко В. Голодомор: біль і жах нашого життя // Культура і життя -1990- 23 вересня с.6.
28. Марусин Т.В., Скорейко Г.М. Національні аспекти проблеми Голоду 1932-1933 рр. в Україні // Пам'яті жертв радянського голодомору в Україні: Матеріали наукової конференції (Чернівці, 24 вересня 1993р.) - Чернівці, 1994. - с. 26-28.
29.Пиріг Р.Я. Документи з історії голоду у фондах архівосховищ України// Український історичний журнал - 2003 -№5- с. 82-101.
30. Рибалка І.К. Сталінщина й розселювання країни// Український історичний журнал - 1989 - №10.- с. 12-21.
Рис. 1 - Мати Багметової Євдокії Федорівни - Оксана Кирилівна (фото 1918-1920 років)
З повідомлення газети «Вісті ВУЦВК» про відмову комуністів виконувати хлібозаготівлю
Листопад - вирішний місяць хлібозаготівель
Викрити, розтрощити, вигнати геть з лав партії підсобників класового ворога. Геть!
...Колгоспи Снігурівського району (Одеська область), що закінчили молотити, здебільше припинили продавати хліб державі. Голова артілі «Дванадцятиріччя Жовтня» член партії Я-товенко заявив, що він зниження плану не потребує, бо однаково «хліба не здаватиме державі». У Карпівській сільраді комуністи з артілі «Третій вирішальний» категорично відмовились виконувати план. В організаціях Снігурівського району маємо таких комуністів, як Григорій Скок (бригадир), що служив у Григор'єва, його брат (член управи артілі), що добровільно служив у Петлюри.
«Я краще кину партквитка, а хліба не возитиму» - заявляє комуніст Бабенко, голова артілі «Хлібороб» (Солонянський район). Комуніст Віскорка одверто закликає не здавати хліба. Голова артілі «Світле життя» Манько заборонив далі перемолочувати солому, бо «все рівно примусять цей хліб відвантажувати на елеватор»...
Вісті ВУЦВК.- 1932.- 27 листсп. (Дніпропетровської області).
З листа 65-річного пенсіонера - інваліда І.М. Вовченка
Й. В. Сталіну про голодування і хворобу
Дорогой всесвитний вождь тов. Сталий!
Я обращаюсь и к тебе также с просьбой, горе и мученье заставляют. Я самый несчастньй в мире, больной лежу и пишу, нет сил.
Подкрепи и ты меня, пришли вина и сала, поддержите, товарищи, мои силы. Пусть я не умираю в завоеванной стране от голода, смерти нет, а кушать хочется.
Вовчєнко ЦДАЖР УРСР, ф. 1, оп. 8, сир. 114, арк. 72 зв. Оригінал. Рукопис.
Лист учнів Печірської школи Брацлавського району до ВУЦВКу про голодування 1 листопада 1931 р.
Ми, учні Печірської школи, Браславського району просимо у Вас допомоги, бо ми пропадаємо з голоду. Нам треба вчитися, а ми з голоду не можемо по світі ходити. Індивідуальні** і колгоспники - всі пухнемо з голоду, бо працювати ми не можемо, а хліб дають тільки тим, хто має трудодні. Скоро наближаються Жовтневі свята, нам треба радіти, а у нас з голоду в очах пожовкло, в шлунку болить від того сміття, яке ми зараз їмо, бо у нас забрали не тільки хліб до зерна, а й картоплю, квасолю і все що можна їсти. З картоплі роблять горілку, а ми їсти не маємо що. За одяг та взуття ми вже мовчимо, а просимо не губити нас голодом. Ми надіємося, що Радянська влада не дасть нам загинути і не буде нас годувати кулями замість хліба, як годували наших батьків царі. Ми віримо, що Радянська влада нам поможе і спасе нас від голодної смерті.
Просять учні Мильгота, Сіроха, Москалюк, Баран, Магдич, Пилипенко, Антонишина, Вістяк і інші***.
*Дата одержання листа в приймальні голови ВУЦВКу.
** Так іноді вільною мовою називали одноосібників.
*** 3 10 підписів під листом двоє прізвищ нерозбірливі.
З листа Г.І. Петровському від правління артілі «Незаможник» с. Тишківки Гайсинського району про тяжкий стан артілі та голодування колгоспників 25 листопада 1931 р.
При цьому вищеозначене правління просить з'ясувати справу колгоспного господарювання на 1932 рік. Того, що у нас мається, тільки що [на] 25.XI.- 31 р., а для тяглової сили фуражу, зокрема зерна, немає ні одного кіло, а все ж таки мається 135 голів робочої худоби. Село, як Тишківка - перше в Гайсинському районі суцільної колективізації. Коли візьмемо по посіву весняного посіву, колгосп нашого села зразковий, вся робота проходила здільно, що дало блискучі зразки та наслідки як посіву, так і уборки та будівництва 1931 р., а також виконання всіх зобов'язань перед Радвладою та Компартією. План хлібозаготівлі виконано на 26 вересня 1931 р. теж, по виконанню наш колгосп перший Гайсинського р-ну. І дальша картина нашого колгоспу: господарств об'єднує 196, причому в ньому їдаків 700 душ... *.Ну і дайте висновок, що ж далі буде, коли в 1929 р., як було в нас 25% колективізовано населення, то план хлібозаготівлі був наданий 4000 пудів, а в цьому році 95%, то план наданий 8077 пудів. Значить, як для суцільного колективізованого села, то план надано в 219%. Із висновків цього, коли в нас був уповноважений з ВУК, який категорично заявив, що коли немає хліба, то ще треба забрати картоплю. коли мається 10 пудів чи 5 пудів, то не рахуючись зі складом його сім'ї, а лишити йому не більше, як 2 пуда картоплі. Значить видно з цього, що це вже зовсім їдуть на село не службовці радвлади, а це ті пси, яких наняв капітал, і сказав їм гавкати, тому що він заявив, що мужикові дай 5 пудів картоплі і 5 пудів хліба, то він обснується як павук і нікому нічого не скаже, а так - забери від нього все, то він мовчати не буде, а буде шукати вихода. Але ж нехай рада ВУКУ подумає, якого вихода буде шукати голодна людина, в той час як вона цілком 14 років за існування радвлади корилася і з представни-кових слів видно, що до того докорилась, що повинна загинути від голодної смерт
Голодомор 1932-1933 рр. через долю однієї людини курсовая работа. История и исторические личности.
Эссе Мое Отношение К Мусору
Курсовая работа по теме Разработка управляющей программы для станка с числовым программным управлением
Сочинение: Моя семья и наша победа
Дипломная работа по теме Устройство и принцип работы растрового электронного микроскопа
Угрозы Экономической Безопасности Предприятия Курсовая
Курсовая работа: Проектирование и исследование механизмов аллигаторных ножниц
Эссе Свет
Реферат по теме Административно-правовые формы и методы деятельности органов управления
Сократите Дробь 10m8n3 15m4n4 Контрольная Работа
Курсовая работа по теме Почвенно-климатические условия северной лесостепи Зауралья и их влияние на засоренность посевов кукурузы
Реферат по теме Житие и страдание святой великомученицы Варвары
Любовная Лирика Ахматовой Сочинение
Реферат: Постиндустриальное общество
Напиши Небольшое Сочинение Эссе
Сочинение На Тему Чудный Дом
Кальвин Сочинения Скачать
Отчет По Производственной Практике Дневник Прохождения Практики
Реферат: Капитальный ремонт скважин
Автореферат На Тему Архівні Фонди Нан України Як Джерело З Вивчення Розвитку Української Академічної Історичної Науки (1944–1956)
Реферат: Машиностроение и металлургия Оренбургской области. Скачать бесплатно и без регистрации
Государственная метрологическая служба - Государство и право реферат
Формы соучастия в современном российском уголовном праве - Государство и право курсовая работа
Гражданские правоотношения - Государство и право реферат