Ґолем

Ґустав Майрінк (від народження Маєр) розділив свій День народження із іншим колегою за фахом – Едґаром Алланом По, народившись 19 січня 1868 року. Він був позашлюбною дитиною тогочасного державного міністра Карла Варнбюллера фон Геммінґена і акторки Марії Вільмельгіни Адельґайд Маєр. Мати виховувала хлопчика сама, однак їх спілкування було доволі прохолодним і помірним – більшу частину свого часу вона все ж приділяла своїй кар’єрі. Парубок навчався у гімназіях Мюнхена, Гамбурґа і Праги. В останньому місті Майрінк проживе близько 20 років і зробить його незмінним тлом своїх найпопулярніших творів.

У Празі він навчався в торговій академії і мав за мету стати банкіром. З 1900 року він потроху починає публікувати короткі сатиричні оповідання, які підписує прізвищем своєї матері. Чітко простежується його інтерес до містики і потойбічного, та й в житті в Ґустава одного разу трапилася подія, після якої він заприсягся собі вірити в долю і силу випадку. Байка це чи реальність, але епізод цей письменник змалював навіть у своєму автобіографічному оповіданні «The Pilot»: у віці 24 років він вирішив покінчити життя самогубством через нерозділене кохання. Він вже міцно схопився за свій пістолет, поки не почув за дверима дивне шарудіння: в шпарину між підлогою і дверима просунули брошуру із назвою «Життя після смерті». Вражений цією подією, він відмовився від свого задуму і поринув у відповідні вчення: коло його інтересів тепер займав містицизм, теософія, кабала і містичні східні вчення. Цікаво, що в цьому самому віці самогубством життя покінчить його син після отриманої травми на хребті. Ґустав також займався йогою, яка полегшувала його біль у спині.

1889 року засновує разом із колегою торговий банк «Маєр і Морґенштерн». І хоч справи банку можна назвати успішними, йому Ґустав приділяв мало часу, бо вів доволі світський образ життя (одного разу навіть брав участь в дуелі, бо один чолов’яга дошкуляв йому натяками і жартами про те, що Майрінк народився поза шлюбом). У 1892 році він одружується, але дуже швидко розчаровується в цьому шлюбі і намагається подати на розлучення – остаточно всі папери були підписані тільки у 1905 році через деякі юридичні нюанси. У 1903 році виходить його перша книга – «Der heisse Soldat und andere Geschichten» («Гарячий солдат та інші оповідання» – Майрінк писав німецькою). Цікаво, що за рік до цього на Майрінка написали наклеп у поліцію, причому з надзвичайно дивної причини – його звинувачували в тому, що його банківського успіху було досягнуто через…використання спіритизму та чаклунства! Ґустав два роки просидів у в’язниці, хоч його вину і не могли точно встановити (цікаво, які докази проти нього взагалі збирались надавати…?). Цей досвід він втілив у своєму романі «Der Golem», який є одним із найвідоміших у його літературній кар’єрі.

Після розлучення із першою дружиною він в тому ж році одружується вдруге – в подружжя народжується двійко дітей. Вони багато подорожують Європою і в цей час Ґустав продовжує видаватися у тому ж журналі, в якому тільки зачиналася його кар’єра і паралельно видає декілька збірок оповідань: «Orchideen: Sonderbare Geschichten» («Орхідея. Дивні оповідки») та «Wachsfigurenkabinett» («Музей воскових фігур»). У 1913 видає нову збірку, яка переважно містить твори із трьох попередніх. Творчість Ґустава не могла прогодувати велику родину, тож він почав працювати перекладачем – переклав німецькою 5 томів Чарльза Діккенса. Окрім світових класиків, також перекладав окультні тексти.

Справжньої слави Ґустав зажив завдяки двом своїм творам: «Der Golem» («Ґолем») та «Walpurgisnacht» («Вальпурґієва ніч»). Родина його батька, запропонувала йому взяти родинне прізвище тільки тоді, коли він став відомим – Ґустав відмовився. «Ґолем» – перший роман письменника, який він видав у 1915 році. Сюжет переносить нас у Прагу, де живе безіменний оповідач, який випадково одягає чужий капелюх. Справжнім власником капелюха є такий собі Атанасіус Пернат, каменеріз і реставратор, якого оповідач тепер щоночі бачить у своїх снах. Не потрібно бути літературознавцем чи провідцем, аби розуміти, що сюжет твору побудований на легенді про Ґолема – оживлену кабалістичним закляттям істоту із глини. Другий його роман «Fledermäuse» («Кажани») не зміг перевершити третього : «Вальпурґієва ніч» була видана у 1917 році й основні її події пов’язані із, власне, Вальпурґієвою ніччю  – ніччю, коли утворюється щілина між світом живих і мертвих. Сюжет у книзі доволі карколомний: має багацько персонажів і відносить до певних історичних подій. Зокрема, Ґустав розвинув і розширив звичну легенду про цю подію, давши їй космічний підтекст і зробивши її причиною світової війни та прийдешньої соціальної революції. «Ґолема» відзначив сам Лавкрафт у своєму славнозвісному есеї: за його словами, цей твір приголомшливо навіює нам темні чудеса і жахи та дозволяє з головою зануритися у атмосферу темної Праги.

Успіх цих двох творів дав йому змогу переїхати до Баварії і придбати там віллу, яку жартома називали «Домом останнього ліхтаря», точно як в його «Ґолемі». З тих пір Ґуставу не вдалося перевершити самого себе в літературному плані. Ближче до своєї смерті він також зацікавився буддизмом.

4 грудня 1932 року Ґустав Майрінк помер – до цього він страждав від проблем із хребтом та від діабету. Остаточно його підірвало вже вищезгадане самогубство сина: його Ґустав пережив всього на пів року.