Світло змін. Частина 1.

Коридором багатоповерхівки, що їх в народі називали "Гарлівками" повільно проповзав пронизливий холод. Комірник вочевидь знову забув підкинути дрів в підвальну піч, яка опалювала весь під'їзд і його квартири. Саме в одній з квартир цього під'їзду, не зважаючи на пізню ніч, освітлювану лише Зірками, що змушували кожного, хто на них гляне, затамувати подих від їх краси, горіло світло. Горіло воно і в кількох інших квартирах будинку, і в них теж, можливо, відбувалось щось цікаве, проте все це не було настільки важливо.

-Ти найкращий археолог, якого я знаю, мені не обійтись без тебе.

-Ніньє, я не можу. - Ніньє. Саме так, на іншомовний лад, звали науковця з ОКБ "ЖИД", одного з найвидатніших в ЗК.

-Подумай ще раз, ти ж просто… ти ж просто не маєш жодного права відмовлятись. - Науковець і неймовірний віртуоз в багатьох галузях стояв зараз в коридорі, так і не роззувшись і не роздягнувшись, хоч дискутували вони вже доволі довго.

-Ніньє, третя ночі! Ти маленький, чи шо? Ти ж знаєш і сам, я втомився від цього, я більше не працюю. Дай мені спокійно…

-Ні. Нізащо. Я не можу дивитись як ти день у день сидиш тут без діла і топиш все своє життя в алкоголі. А все через що? Через пару невдалих спроб? Подумай, просто подумай як багато ми могли б там знайти. Ми стоїмо на прозі найбільшого відкриття в історії. Гроші, слава? Все це лиш дрібниці порівняно з тим, що ми знайдемо там.

-Та з чого ти взяв що взагалі буде якась експедиція? Нема їм чого робити, як гроші на це виділяти. В Нью-Комптоні вже ніде бруківку класти, чи що?

-Я знаю це напевне. З своїх джерел. Цілковитим дурнем був би той, хто б таку експедицію не призначив, але ні Гарлі, ні Юка зовсім не дурні. Та й якби не було ніякої експедиції, я б поїхав туди, і тебе змусив би, будь певен.

-Що ти таке говориш? Я ж тобі не чорний археолог!

-Але експедиція буде. А значить і ти ніяким чорним археологом не будеш, а сумлінно служитимеш благу країни. - Ніньє зробив невелику паузу, ніби задумався, - І світу.

-Я не розумію твоєї впертості. Ну з чого ти так вирішив?

-Може за поріг впустиш?

-Мг, роззувайся, заходь. І все ж, це якась нісенітниця,… - Останні слова почесний керівник археологічних робіт Зоряного Королівства на прізвище Гаужвічка вже казав не Ніньє, а бурмотів собі під ніс, розвернувшись і попрямувавши на кухню.

Коли і гість увійшов, розмова продовжилась вже за столом.

-Слухай, а в мене є ідея. Ми обидва вперто стоїмо на протилежному. Давай ось як: Якщо завтра, а я переконаний, що це станеться вже завтр… - Він перервався і поглянув на годинник. - …тобто вже сьогодні. Так от, якщо сьогодні буде об'явлено про експедицію, а я знаю що так і буде, то ти погоджуєшся поїхати зі мною і набрати в команду компетентних людей. Те що керівником експедиції призначать мене, сподіваюсь, поза сумнівами?

-Поза. - З тяжким видихом вимовив Гаужвічка.

-Тож, ти згоден?

-Мг.

На знак закріплення згоди вони потисли руки.

-Чайку?

-Ет, скнара старий, в тебе ж завжди є щось поміцніше за якийсь чай. А зараз би нам щось таке, доречі, згодилося б.

-Твоя правда.

-А чому ти весь час сидиш на цій квартирі? Ти хіба не потрібен дружині й дітям? Чи може ви посварилися?

-Мені, - майже кожне речення Гаужвічки супроводжувалось або перебивалось тяжким видихом, як і зараз, - іноді потрібні спокій і самота. Щоб…

-Щоб заглибитись в себе і без кінця сумувати по своїх невдачах? - Ніньє відхилився на спинці стільця.

-Щоб тримати думки в порядку. І ні, ми не посварились.

Поки весь цей діалог відбувався, Гаужвічка видобував заховану за кухонним камодом заначку. Зараз вона вже стояла на столі і тепер ніщо не перешкоджало їх сумісному бажанню хильнути.

***

-А я казав! - Ніньє увірвався до свого товариша так само різко, як і вночі. Правда цього разу це було більш ніж очікувано, адже буквально щойно пролунала заява про призначення експедиції.

-Мг. Казав.

Гаужвічка знав, що програє парі щойно Ніньє його запропонуавав. Ще раніше він знав, що Ніньє має рацію. Але вигравати парі він не зовсім то й хотів.

***

-Вже завтра ввечері вони відправляться. Мені досі не віриться в це. - Голос Гарлі був спокійним, а обличчя просто випромінювало задоволення. Здавалось задоволення і душевного спокою в ньому стільки, що він ледь вміщував їх в собі.

Він сидів на звичайній собі лавочці біля ще не побудованої площі і споглядав синє небо. Юка стояла в кроці від нього, склавши руки за спиною.

-Датілірофка попросив дозволу додати до групи ще кількох монтанівців. Лишніми вони точно не будуть.

-Не будуть. - підтвердив Гарлі.

-Але я ще маю сьогодні повідомити його людям точку збору. Звідки відправляється експедиція?

-Як звідки? З першого причалу, з виглядом на субмарину-винуватицю всього цього добра.

-Символічно.

-Достобіса симовлічно.

-А знаєш, це непоганий привід відсвяткувати. Тим паче що приводів таких останнім часом все менше.

-Так. - Він був такий само спокійний і незворушний, слова тягнув і робив довгі паузи. - Я б не відмовився від невеличкого святкування.

-То давай завтра ввечері обмиємо початок експедиції в мене. Так затишніше, а особливо, - саме на цих словах Гарлі моментально зрозумів до чого вона хилить, - якщо з гарною музикою.

Юка б нізащо не втратила нагоди похизуватись своєю колекцією платівок і включити хочаб кілька з них бодай комусь. Платівки певно були найбільшою її пристрастю. Якби Юці дозволили забрати щось в позагробне життя, це вже напевно був би не шалкер п'ятизіркової текіли, обладунки або коштовності, це була б її колекція платівок.

***

-Якого… - Гаужвічка не знаходив в собі слів, він просто вказував пальцем вперед, на людей в формі.

Люди в формі саме грузили щось на корабель, кожен з них був при зброї. Проблема полягала лише в тому, що грузили вантаж і припаси ці люди в формі на їх дослідницький човен.

-Я думав до нас вже приставили солдафонів, хіба ні? - Висловився хтось з-заду, за що отримав несхвальний погляд, власне, солдафона, Лейтенанта ЗС ЗК "Їжачка", та і інші військовослужбовці, як було видно з лиць не сильно схвалювали такі репліки.

-Я поговорю з ними.

-О так, Ніньє, поговориш. Бажано щоб розмова закінчилась їх невідкладним, як це називають наші шановні колеги-охоронці, - Гаужвічка, обурення якого все нарощувалось, повернувся до солдатів, - відступом на вигідніші позиції. Я і пальцем не поворухну, якщо ці відправляться з нами. Нащо ми взагалі потрібні? Хай посилають свої війська захопити перший-ліпший клаптик землі, який там знайдуть і насолоджуються плодами чергової "Перемоги". Це просто нестерпно! Обурливо!

Міни солдатів ЗК ставали все промовистіші. Тепер в невдоволеному спогляданні науковців до своїх підопічних доєднався і сам майор "Соловей".

-Спокійно, Гаужвічка, доволі бризкати слиною навкруги, я розберусь.

-Мг.

Керівник експедиції рішуче направився вперед.

-Хто тут головний?

-Перед вами.

-Чи можу я дізнатись ім'я співбесідника?

-Ні. Мене цікавлять лише розмови по суті. Викладайте суть.

-Наш дослідницький склад дещо обурений тим, що ви вантажите щось на наш корабель.

-Це спорядження і припаси необхідні нам, аби доєднатись до експедиції. За скеруванням Юки, якщо цікаво.

-Весь вантаж вже розпланований, ми не можемо пожертвувати дослідницьким обладнанням чи чимось ще заради того, щоб взяти з собою кілька зайвих ящиків патронів чи гранат.

-Все задля вашої безпеки. Було б сумно, якби з квітом нації щось сталось. Та і корабель від незначного перевантаження не збідніє.

-Мені не подобається ваш тон. Нам вже надали достатню кількість військових ЗС ЗК, вам тут робити нічого.

-Надали ЗС ЗК, а тепер надають і ще трошки монтанівців. Наказ зверху, пані Юка.

-Та хоч би й сам архієпископ. Керівник експедиції - я. Я вирішую що і як буде відбуватись, а якщо раптом комусь зверху щось не сподобається - експедиція відміняється. Не їду ні я ні мою люди. Найкращі в ЗК люди. Без них на успіх експедиції сподіватись марно.

-Хто його зна як воно буде. Я якщо дозволите, звик виконувати накази. І звик до ієрархії, а в ній пані Юка від вас вища.

-Вітаю вас із цим. Ваше щастя, що я не маю наміру затримувати експедицію і розчаровувати пані Юку. Проте дещо я все ж маю окреслити. Головний тут - я. Щойно ваша нога ступить на борт ви підпорядковуєтесь мені. І нехай не дозволять Зірки вам хоч пальцем поворухнути без мого дозволу. Щойно ви поткнете носа куди не слід, щойно почнете діяти на власний розсуд, щойно дасте мені хоч найменший привід - одразу ж будете виключені з складу експедиції і відправитесь назад. Все зрозуміло?

Монтанівцю незрозумілого Ніньє по погонах звання знадобилось секунд п'ять мовчання, аби врешті вичавити з себе "так точно".

-На кораблі відперезентуєтесь мені особисто. Ви і ваші підлеглі.

Ніньє розвернувся і попрямував назад до своїх.

-То що? Ти їх прогнав?

-Ці монтанівці пливуть з нами.

-Що? Якого біса?

-Заспокойся.

-Ні! Я не буду…

-Будеш. Ти робитимеш, що тобі сказано, ви всі, - він звернувся як до науковців, так і до солдатів, - робитимете що сказано і вони робитимуть що сказано. Якщо хоч одне звено цього ланцюжка заважатиме іншому, я його позбудусь.

Майже всі військовослужбовці ЗС ЗК споглядали цю сцену не зводячи з лиць зловтішних посмішок.

-Дивлюсь ваші перемовини з "Монтаною" пройшли не дуже гладко. Тепер, за вашого дозволу, ми б теж хотіли переговорити з майором "Кувалдою" і його людьми. - Промовив майор Соловей.

Із отриманням дозволу всі солдати радісно попрямували назустріч монтанівцям.

-"Фембой"? І ти тут?

-"Монако"! Хлопці! Здоровенькі були.

-Що ти тут робиш? Ми думали ти в Крякені.

-Я і є в Крякені. Мене і ще пару хлопців звідти направили сюди.

-І що, скільки платять? Певно вже зо дві квартири в столиці маєш?

-Та де там, я от нед…

Науковці стояли з боку і спостерігали з кислими обличчями, аж поки не пролунав сигнал заходити на борт. Нікому з них це не подобалось, проте вони знали: поки Ніньє все контролює, нічого не станеться.

***

Їх маршрут пролягав великою судноплавною річкою, що крім ЗК також пролягала землями БР і частково Риму і виходила в міждпссне море. Звідти ще південніше, в море під Ктулху, а потім вузькою системою річок вони пересікали материк, випливали під Титанією і, оминаючи Кримську Імперію і Панцерштадт, виходили в океан. Там, після кількох днів плавання прямо на захід і знаходилась мета експедиції. На кораблі Ніньє, одразу ж після особистого знайомства з монтанівцями, усамітнився в каюті і вкотре сів за розглядання паперів субмарини. Він саме зупинився на графі "Вантаж". Аметисти, скалк, золоті яблука і яблука Нотча, коштовності і гроші, сокири, все це його мало хвилювало. Вже з тиждень він намагався зрозуміти чому яйця вказані не як їжа, а як зброя. Чи це була просто помилка? Хто зна. Більшість його товаришів по експедиції вважали саме так, проте він не був настільки впевненим. За цим мало стояти щось більше. Він відклав папери. Його і так очікувало ще більше тижня копання в документації, певно найкорисніше, чим можна було зайнятися на кораблі.

***

-Тож, за успіх експедиції.

Гарлі і Юка сиділи за столом, перед кожним з них був келих вина і апетитна вечеря, а також на столі стояли дві високих свічки.

-Оооооо, це та пісня, про яку я казав. - Почувши перші ноти наступної платівки, Гарлі жваво розвернувся до музичного блоку. Він також приніс з собою пару платівок і зараз саме заграла одна з них: Врангель - Унабомбер. - Тобі варто її пос… - Він розвернувся назад якраз вчасно аби побачити, як Юка залпом осушує свій келих і, навіть не думаючи торкатись до їжі, наповнює його ще раз. - Дідько… Якось ти зарізко починаєш.

-Не забувай з ким розмовляєш. Я заливалась горілкою і багато чим ще, коли тебе навіть в проекті не було.

-Дякую за чергове нагадування, що перед мною сидить біс-зна-скільки-річний мужик, який провів в енді якийсь окультний обряд і переродився в дещо іншому тілі, а не тендітна і ніжна дівчина.

-Я б радше сказала, що перед тобою сидять вони обидва. Я багато в чому змінилась із переселенням в нове тіло. В тому числі і психологічно. Ну гаразд, доганяй, бо моя рука так і тягнеться до келиха.

-А твоє нове тіло пристосоване до такого? Не думаю що ти встигла багато в ньому повипивати. Тим паче що броварство стало можливим лиш недавно.

-Зараз і перевіримо.

Гарлі щедро заїдав кожен ковток, Юка ж до їжі майже не торкалась. Вони жваво і з ентузіазмом обговорювали експедицію, музику, підвищення виходу продукту в цеху синтезу рослинного палива, і продовжували випивати. Щоки Гарлі майже одразу почервоніли, йому ставало жарко, а тим часом за Юкою він доволі швидко помітив порушення координації.

-Гадаю ми таки перевірили. Не думаю, що тобі варто пити ще.

-Ще келих лиха не зробить.

-Цілком може. Ти вже п'яна.

-Ти ще не бачив п'яних людей, наївний мій. - Вона підлила собі ще келих. - Я цілковито при собі, а це найважливіше.

-Твоє лице свідчить про зворотнє.

Гарлі не збрехав, її вираз обличчя зараз цілковито відображав всі випиті до цього келихи.

-Ти не на лице дивись, а слухай, що я кажу.

-Як хочеш. Тільки потім не кажи, що я тебе не відмовляв.

Через деякий час Юка неохоче визнала, що почувалася недобре і що їй краше було б прилягти, тож з цією метою обидва направились в спальню. Вони лежали в темряві, надто втомлені, аби продовжувати розмовляти. Мовчання було навіть в деякому сенсі затишним. Гарлі втратив почуття часу, він просто втупився в стелю і занурився в думки. Здавалось тут і не було нікого, лише він і його думки. Раптом плечем він відчув як Юка дрижить.

-Щось мені холоднувато. - Нагадала вона про своє існування.

-Мг. Зараз щось придумаємо.

Гарлі дістав з ящика ковдру, накрив її і невимушено обійняв.

-Знаєш, мене дещо хвилює. - Промовив він.

-Слухаю.

-Якщо ми дійсно знайдемо там якусь землю, що з нею робити потім, після досліджень? Ще одна автономія? Така-собі ідея. Але і просто залишити цю землю напризволяще не варіант.

-Тобто ти відкидаєш варіант, що там може бути населення?

-Не знаю, мені так не здається.

-А мені навпаки. Слухай, давай відкладемо це до завтра? Щось мені дуже хочеться спати.

-Гаразд, добраніч.

-Добраніч.

Щойно Юка заснула він пішов на кухню, включив світло і почав читати. В нього часто була при собі якась книжка. І часто були багато думок, які необхідно було обдумати. Це зайняло його аж до ранку. На ранок Юці якраз стала в пригоді її майже недоторкана вчорашня вечеря, аби не турбуватись про сніданок. Гарлі був не голодний. Після сніданку вони розпрощались, Гарлі поплентався до себе і, як завжди, багато думав.

***

-Пане Ніньє.

-Так?

-Земля. Ми прибули, за пару годин висадимось.

Новина змусила його вибігти на палубу і особисто споглядати як вони з кожною секундою наближувались до омріяних берегів. Що буде далі? Ніхто не знав. Ніньє вже змальовував собі сотні ситуацій. Ось він відкопує з землі ледь не весь минулий сезон. Ось він налагоджує контакт з місцевими і з перших рук дізнається розгадки всіх турбувавших його таємний. А ось по прибуттю він знаходить… абсолютно нічого. Ех, скільки ж всього йому ще належало або не належило знайти, розгадати і пережити.

Через кілька годин вони дійсно спустились на берег і тепер просувались лісом в сторону зазначеної точки, причому абсолютно мовчки. Раптом один з групи наважився порушити тишу

-Панове, як ви вважаєте, що потопило субмарину?

-Як це що? Вайпопокаліпсис, шторми, потвори, ще б вона не втонула. Та і чи це взагалі має якесь значення?

-Має, фундаментальне. І здається мені, що я знаю, що це було.

-І що ж?

-Ви помітили, що серед провізії було зазначено зачаровані золоті яблука?

-Ну помітили, та й що?

-Не тягніть вже. - Кілька людей одразу підганяло його.

-Це був Ктулху. Ктулху напав на субмарину аби забрати зачаровані золоті яблука.

Вся група поринула в абсолютну тишу. Раптом хтось із військових не витримав і пирскнув від сміху. Знову тиша. Серед цієї тиші Ніньє, котрий впринципі і впродовж всієї дискусії мовчав, виловив в натовпі Гаужвічку.

-Зізнавайся, де ти нарив цього безподібного кретина? Рукам якого нейрохірурга належить цей невдалий експеримент над мозком? Назви мені хоч одну причину прямо зараз не відправити цього ідіота плисти назад до ЗК в весловому човні. Я ж здається просив набрати компетентних людей, га?

-Спокійно, Ніньє, спокійно. Гуїм - людина дивна, але серед археологів один з найкращих. Та варто йому полізти кудись за межі своєї компетенції, що він любить робити - ось що виходить. Але ти розслабся, все в порядку.

-Краще б цьому дійсно бути так.

***

Вони очікували всього, та не того, що знайшли там. Це були не руїни стародавньої цивілізації, чи щось подібне, якраз навпаки. Вже пів години вони тинялись покинутими вулицями країни. Не древньої цивілізації, а справжньої сучасної країни. З кожною хвилиною лише пропадали сумніви в сучасності цього місця і все зрозуміліше ставало ще дещо: вони не знайдуть тут жодної живої душі.

-Я не розумію. Це точно це місце? Може це рештки якоїсь іншої неактивної країни?

-Або місто, збудоване на рештках того, що ми шукаємо.

Та відповіддю їх запитань різко стала знайдена ними структура. Це була імітація маяку, зроблена з незерської цегли і скла. Та більш цікавою для них була табличка із надписом "Аборигенам VКР від ПАДЛО".

Через кілька хвилин групового обмізковування знахідки, Ніньє на загальний подив виліз на "маяк" і почав декламувати.

Ніньє відкликав обох майорів вбік.

-Послухайте сюди. Мені відомо дещо більше ніж іншим. Тому я маю всі причини стверджувати, що країна може бути замінована, або якимось ще чином створювати небезпеку. Ви маєте обійти найближчі околиці і затвердити їх безпечність. А від завтра разом з групою моїх людей почнете обходити всю країну. Все зрозуміло?

-Так точно.

***

Діло йшло до ночі, вони розбили табір. Невелика кількість солдатів лишилась охороняти їх і саме вони були в розбитті табору надзвичайно корисні.

Вже втретє за невеликий термін до нього підходив хтось з його людей із запитаннями.

-Шеф, в своїй промові ви закликали не гаяти час, а зараз ми це і робимо. Чому?

-Якщо для тебе розбиття табору - гаяння часу, то можеш спати десь в лісі або полі, без харчування і надійного захисту.

-Ви зрозуміли, що я мав на увазі.

-Так, зрозумів. А тобі я б радив зрозуміти мене. Я відповідальний, в тому числі і за безпеку. На цьому годі, передай іншим мені не надокучати.

Замість слухняного розвороту і покидання місця діалогу, Ніньє побачив як співрозмовник відкриває рота, аби щось сказати.

-Ні. Я ж сказав, годі. Я не збираюсь це вислуховувати.

Після ще одної невдалої спроби вичавити з себе щось, підчас якої він знову був перебитий, бідолаха просто вказав пальцем за спину Ніньє. А подивитись там дійсно було на що. Це повертались військові. В око одразу западав їх поношений якимись загадковими обставинами вигляд. Від деяких досі летіли партікли золотих яблук, в руках деяких вже не було тотемів, а ще деяких тягли вже пораненими.

-Дідько. Що ж, сподіваюсь в тебе вже менше запитань стосовно гаяння часу. Рушай до решти, а я розберусь.

Частина 2, читати далі

ТРУХА ЗК | ПАДПІСАЦА

Автор тексту: HarleyQuinnSO2

Фотографії: Datilirofca

Нікому нахуй не потрібні, не взяті до уваги правки: Juka_28

Взяті до уваги правки: Sunevurs

Підорас: Datilirofca