Глава 1

               Накахару Чюю ніколи не можна було назвати щасливчиком, доля щоразу підкидала нові виклики. Йому відмовляли, посилаючись на невеликий досвід у сфері фото, лаяли за нібито погано виконану роботу, дозволяли грубість в його сторону, через що виникали сварки та «розбіжності в поглядах». І хоч він від початку розумів, що легко не буде, проте все більше починав сумніватись в собі. Навіть зараз, сидячи в барі, в очікуванні на друга, він випив декілька келихів дорогого вина(можливо останніх, які міг собі дозволити) і подумки прощався з професією.

—     Агов, нащо почав без мене?

      Знайомий голос роздався десь за спиною, це був Тачіхара. Не зволікаючи, він одразу сів поруч.

—     Мені, будь ласка, віскі з льодом.

            Озвучивши бармену своє замовлення, він підпер голову долонею й з хвилину оглядав фотографа. Все було гірше, ніж здавалось на перший погляд: Чюя понуро сидів, схилившись над келихом та, без блиску в очах, розглядав напій, не помічаючи нічого навкруги. Врешті, не втримавшись, Мічізо спробував почати перший.

—     Що, знов не пощастило?

—     М’яко кажучи.

—     По тобі можна складати інструкцію… Ні, писати книгу: «Як не варто влаштовувати кар’єру фотографа».  

—     Ха-ха, дуже смішно, сміюсь і плачу.

            Гнітюча атмосфера пробирала до кісточок кожного разу, коли вони збирались через проблеми на роботі. Частіше за все, через проблеми на роботі Накахари. Мічізо це було вже не в новинку, але ставало дедалі важче витягати друга з такого стану, як зараз.

—     Слухай, чув сьогодні від клієнтки, що її знайомі влаштовують якийсь благодійний захід, шукають фотографів. Ти міг би…

—     Ні, я хочу зав’язати, — не дослухавши до кінця, Чюя різко перервав співрозмовника.

—     Гей, не жени одразу… — Тачіхара дещо розгубився, не в змозі пригадати, коли друг відмовлявся від зйомки, — так, не платять, проте це гарна можливість познайомитись з впливовими людьми, сподобатись організаторам… Де той палкий хлопчина, який, не чуючи усіх деталей, одразу відгукувався на пропозицію заради можливості впіймати «той самий кадр»?

—     Помирає на дні келиха, — в підтвердження своїм словам Накахара зробив декілька великих ковтків вина.

—     Як песимістично… Пропоную парі, — згадавши про свій напій, Мічізо схопився за склянку, піднімаючи ту в повітря, — якщо після цього заходу в тебе з’являються клієнти – віддаю тобі триста тисяч єн, а якщо ні, то можеш йти й більше не повертатись в цю сферу.

            Завмерши на кілька секунд, фотограф повільно підняв погляд на друга, намагаючись зрозуміти, в який момент той вдарився головою. Він знав, що в Тачі не було таких проблем з фінансами, як в нього, але це все одно звучало дико.

—     Гаразд.

            Потиснувши одне одному руки, хлопці продовжили випивати вже в розслабленій обстановці. Всі були в виграші від такої угоди: Тачі поверне мотивацію другу і дасть йому можливість знайти нових клієнтів, Чюя ж отримає певну грошову суму, яка протримає його на плаву ще якийсь час.

            Пізніше Чюя, під пильним керівництвом Тачіхари, неодноразово почувши від того: «Ми заклалися в барі, тому маєш подзвонити!», зв’язався з організаторами заходу. Вислав на їх прохання портфоліо та чекав… Чекати довелось недовго, на ранок другого дня відповідь прийшла, йому дали зелене світло і він почав активну підготовку до заходу.

            День Х наступив швидше, ніж Накахара того очікував.

            Хлопець фотографував гостей, не цурався розмов, в надії справити гарне враження, йому навіть вдалось дати комусь свою візитівку для подальшої співпраці. Хоч половина часу, що була відведена на проведення заходу, пройшла спокійно, він ніяк не міг позбавитись відчуття, що щось піде не так.

—     Будь ласка, подивіться в камеру.

            Він звертався до дівчини, яка була не надто старша за нього самого, але вже мала певний вплив і відомість в шоубізнесі, не кажучи вже про завищене бачення себе.

—     Вибачте…

            Дівчина відповіла холодним зверхнім поглядом, вона уважно оглядала фотографа з голови до п’ят. Закотивши очі й тихо цокнувши, вона все ж погодилась позувати, як ніяк, їй треба було підтримувати репутацію святої.

            Загалом, такого роду «зіркам» з цією задачею допомагало відвідування благодійних заходів, особливо це стосувалось фото, які на наступний день облетять усі новини.

—     Щиро дякую! — Розвернувшись на не високому каблуці, він вже поспішив покинути компанію молодої пані.

            Чого-чого, а гіркий досвід навчив його поводитися з такими людьми обережно, бо потім не обберешся проблем.

—     Заждіть, ви що, навіть не покажете як вийшло?

            Завмерши на місці, Чюя стис в руках фотоапарат, обережно повертаючись і мило посміхаючись.

—     Що ви, покажу… — Ледве переборовши обурення, він, намагаючись не видавати власних емоцій, підійшов ближче, демонструючи невеличкий екран, — як вам?

—     Як мені?.. — Складалось відчуття, що в дівчини зараз роздуються ніздрі до нелюдських форм, настільки вона була незадоволена побаченим, — це суцільний жах! Ви взагалі до цього фотографували, чи так, прийшли побавитись? Перероблюйте.

            Чим більше дівчина говорила, тим більше в Чюї було бажання вилаятися, але згадавши про парі з другом, він зробив глибокий вдих та видих й зібрав усю волю в кулак.

            Повторна зйомка була довша за першу, хлопець ледве не стрибав навколо «моделі», роблячи ще більше кадрів, в надії, що щось та й сподобається.

            Проте, він не поспішав показувати усе, що назнімав. Навпаки, відібрав найбільш вдалі кадри, на його думку, і тільки тоді наважився продемонструвати остаточний результат пані, що закипала від злості поки очікувала, коли Накахара закінчить.

—     Ну і що це?! Ось тут помітні зморшки, а тут я наче не схудла, а навпаки набрала! — Кожне її слово супроводжувалось жестикуляцією рук, вона розмахувала ними так, що якби мала бажання, то могла роздути вогнище в пічці, — хто ти взагалі такий? Тебе з вулиці взяли за жалісливий вигляд?

—     Але… — В спробі перервати гнівну тираду, фотограф непомітно стиснув кулак. Можливо він ще не знає всіх тонкощів, проте й терпіти такі випади в його адресу не міг. Подумки повторюючи собі, що сваритись не можна, він продовжив, — я перепрошую, але…

—     Що ти там бурмочеш? Одне моє слово і тебе більше нікуди не візьмуть!

            Ситуація поступово виходила з-під контролю, коли інші гості почали цікавитись скандалом. Від спрямованих на нього поглядів та перешіптувань за спиною, Чюя відчував себе неначе в пастці, з якої нема виходу. Йому навіть здалось, що хтось почав насміхатись над ним, поки зірка продовжувала привселюдно поливати його брудом. В спробі не зірватись у відповідь, щоб не похитнути своє, і без того крихке, положення, він згадав, що йому радив робити психотерапевт в моменти, коли охоплює злість.

            «Один… Два… Три… Чотири…»

            Порахувати від одного до десяти спало на думку в першу чергу.

            Мовчання з його боку накаляло ситуацію й злило дівчину, навіть організатори, які прибігли на шум, не знали, що запропонувати та як вгамувати гостю.

            «П’ять… Шість… Сім…»

—     Чого мовчиш?! Сказати нічого у своє виправдання? Тільки й навчився, що клацати на дурнуваті кнопочки, не знаючи для чого вони взагалі.

            «Вісім… Дев’ять… Десять… Як же хочеться…»

            Тільки він набрав більше повітря в легені, як до них, крізь натовп, протиснувся високий парубок, приблизно одного віку з ним.

            Поява незнайомця дивно вплинула на дівчину – вона розцвіла, а увесь гнів наче зійшов нанівець.  Вона вважала, що цей хлопець зрозуміє її як ніхто інший з присутніх, вони вже бачились до цього і були знайомі. 

            Взявши хлопця під руку, зірка одразу почала тиснутись до нього, але йому наче було байдуже на її спроби привернути до себе більше уваги.

—     Ну і ну, що ж тут відбувається? Хіба можна так кричати під час проведення такого важливого заходу? — Похитавши головою, він зітхнув, — моя мила, що ж тебе так обурило?

—     Це все цей… Цей… Фотограф… — Дівчина одразу показала пальцем на Чюю, пригадавши, що взагалі відбувається, — абсолютний нуль.

            Накахара поки не розумів як ставитись до ще одного фігуранта суперечки, проте швидко зорієнтувався, коли на його адресу прилетіло чергове звинувачення.

—     Це брехня! Ця нено… Ця пані накинулась на мене просто так, знімки вийшли якісні.

—     Що? Ну ти чув, що він хотів сказати?!

—     Тихіше, будь ласка, тихіше… Дозволите поглянути?

—     Правильно, поглянь, в тебе, як у відомої моделі, набагато більше досвіду, ніж в цього. Зрештою, ти Дадзай Осаму.

            Дадзай, якого зараз так люб’язно представили, дружньо посміхнувся та простягнув руку, щоб взяти фотоапарат. Його цікавило тільки одне – робота хлопця, а не пусті лестощі.

—     Тч…

            Передавати свій скарб комусь він бажав в останню чергу, але погляди досі давили на нього, щоб ось так просто піти з позором і не спробувати довести свою правоту.

            Обережно знявши ремінь з шиї, він віддав камеру моделі, з помітною недовірою в очах дивлячись на цього «Дадзая Осаму».

            Для гостей це була чергова вистава, яку вони могли безплатно спостерігати. Якщо ж пощастить, і шум викличе резонанс, то хтось з них навіть зможе відкусити свій солодкий шмат, давши пару вдалих коментарів журналістам, звісно ж як «свідки конфлікту».

—     Гм, не бачу проблеми, знімки вийшли навіть занадто чудово, як для абсолютного нуля, — посміхнувшись, Дадзай дбайливо передав камеру назад в руки її власника, — схоже, ти доволі упереджено поставилась до фотографа без відомого імені, а ще намагаєшся зараз привернути увагу, користуючись брудними методами.

            «Це він так допомагає?..»  

            Фиркнувши, Накахара відвернув голову, не бажаючи зізнаватись, що частка правди в чужих словах була. Поки що він запам’ятовувався тільки як провальний фотограф, з яким не багато хто хоче мати справу, тому перерви в його кар’єрі трапляються занадто часто.

—     Та ти…  Ти!.. — Відступивши на крок назад, зірка гнівно подивилась на, здається, вже колишнього знайомого.

            За одну секунду Осаму з ідола перетворився на заклятого ворога в очах дівчини, і поки натовп з подивом дивився на них, гостя продовжувала злісно вигукувати прокльони. В адрес моделі також прилетіло декілька не дуже ласкавих висловів.

—     Ви ще згадаєте мене! Обіцяю вам!

            Це було останнє, що можна було почути. Дівчина, не чекаючи поки люди відійдуть, почала розштовхувати всіх, щоб скоріше покинути захід.

            Чюя спостерігав за цим з німим здивуванням, поки всі розходились і обговорювали поведінку скандалістки. Його рятівник також не став затримуватись, свою справу він зробив і тому пішов в сторону якогось білявого хлопця, що махав йому долонею і знервовано дивився по сторонах.

—     Гей, почекай! — Наздогнавши, він розгублено поглянув в чужі очі.

—     Гм? — Осаму зупинився на пів шляху, як тільки почув, що його хтось кликав, — ти щось хотів?

—     Так… Я хотів дізнатись нащо було казати при всіх «фотограф без відомого імені»? — Питання вирвалось швидше, ніж він встиг взагалі переварити все, що сталось.

            Дадзай з декілька секунд задумливо дивився на співрозмовника, поки коротко не засміявся.  

—     То це все, що тебе турбує? — Видихнувши, він заховав долоні в кишені та нахилився ближче до обличчя хлопця, порушуючи особисті кордони того, — на превеликий жаль, це правда, ти сам про це знаєш, тільки тема для тебе, схоже, болюча.

—     Що?.. Ти…

—     О, вибач, мені вже час, можеш не дякувати за допомогу, — випрямившись, на його обличчі знов засяяла доброзичлива посмішка, — як тебе звати?

—     Накахара Чюя…

—     Радий знайомству, Накахара Чюя. Бувай, — розвернувшись, він помахав рукою на прощання.

             «Хто сказав, що за таке я тобі подякую?..»

            Фотограф стояв на місці, кліпаючи очима і дивлячись як модель покидає приміщення. Однією фразою його повернули в кабінет психотерапевта, куди він ходив останні кілька місяців і, на жаль, безрезультатно. Чюя сподівався, що це ненадовго й от-от вони зійдуть з мертвої точки.

            Простояти увесь час, що лишався до закінчення, йому не дала одна з адміністраторок, яка швидко привела до тями одним проханням.

—     Пане Накахара, я розумію, що виникла неприємна ситуація, нам дуже шкода, але, будь ласка, поверніться до роботи…

            Вона, як і Чюя, були заручниками ситуації, їм була потрібна ця робота, нехай і на волонтерських засадах. Вони переслідували власні мотиви, перебуваючи тут. Тому, не бажаючи, підводити адміністраторку і програвати спір, парубок повернувся до своїх обов’язків.

                                                                        ***

            Всю дорогу від залу і до таксі Осаму провів у роздумах, зрідка з цього стану його виводив голос помічника, що нагадував про щільний графік на завтрашній день: лягти раніше, не забути зранку поснідати, бажано встигнути це взагалі зробити, відвідати декілька зустрічей, також фотосесію... Таке деколи нагадувало турботливу матусю, ніж помічника-менеджера.

—     Пане, дозвольте спитати…

            Коли розмова про справи нарешті скінчилась, Дадзай звернув увагу на Ацуші та кивнув головою, дозволяючи поставити питання.

—     Навіщо ви втрутились?

—     Розумієш… Ця дівчина вже давно зійшла з правильного шляху, підставляє фотографів, візажистів, стилістів… Цей хлопець був не першим і не останнім, кожного разу вона виходила сухою з води суто через миле обличчя та вміння маніпулювати публікою. Не те щоб це було чимось поганим, деколи такі навички потрібні, я сам таким користувався, але в розумній мірі…

            Накаджімі не часто доводилось бачити свого підопічного настільки серйозним, зараз від нього віяло самим благородством, якби не одне «але»…

—     …А ще той хлопець настільки короткий. Так кумедно виглядав, коли в нього пульсувала вена на скроні!

—     Пане Дадзай! — Зітхнувши, вони дійшли до таксі, Ацуші відчинив двері перед моделлю та м’яко посміхнувся. Все ж, Дадзай залишався собою в будь-якій ситуації, — прошу, сідайте.

            Дочекавшись, поки хлопець сяде в авто, Накаджіма акуратно зачинив за ним двері, сідаючи на переднє сидіння і повідомляючи водію адресу готелю.

—     Слухай-а-а-ай, Ацуші, пропозиція пана Морі в силі? — Він підсунувся ближче, поклавши підборіддя на спинку чужого сидіння і загадково поглянувши на менеджера. 

—     Га?.. Щодо зйомки? Так, він навіть сам писав листа... 

—     А старий не припиняє намагатися... — Видавши короткий смішок, він хитро посміхнувся, — напиши йому, що я згоден, але з однією умовою, яку ми обговоримо особисто під час зустрічі.

—     Щ-що? Але ж ви…

—     Знаю-знаю, просто зроби як кажу, довірся мені! І перенеси завтрашні зустрічі, можливо навідаємось до пана Морі.

—     Добре-добре… Як побажаєте…

            За роки роботи Накаджіма встиг звикнути до багатьох дивних вчинків чи рішень, але не коли це стосувалось Морі Огая. Зазвичай, коли мова заходила за цього чоловіка, Осаму в мить ставав відстороненим і не бажав навіть чути імені Морі, не те, що погоджуватись на пропозиції, які останній регулярно надсилав.

—     Чудово! Значить відсвяткуємо це в готелі! — Відкинувшись на спинку сидіння, Дадзай заклав руки за голову, заплющуючи очі. Зараз він мав надто безтурботний вигляд, як для того, хто повернувся в Японію вночі та вдень вже мав фотосесію, а ввечері взагалі був присутній на благодійному заході.

—     Пане Дадзай!