Герой нашого часу

Парадокс нерозв’язний: чим менше одна культура спілкується з іншою, тим менша ймовірність того, що обидві будуть зіпсовані одна одною, але, з іншого боку, в таких умовах менш ймовірно, що відповідні емісари цих культур зможуть охопити багатство і значення власної різноманітності. Альтернатива неминуча: або я мандрівник у стародавні часи і стикаюся із приголомшливим видовищем, майже цілковито мені незрозумілим, і яке, можливо, дійсно починає провокувати у мені бажання глузувати чи гидувати, або я мандрівник у власному часі, що біжить навздогін зниклій реальності. У будь-якому випадку я невдаха ... бо сьогодні, поки я печалюсь серед тіней, я неминуче сумую за видовищем, яке зараз формується.

«Печальні Тропіки», Клод Леві-Строс

Клод Леві-Строс – людина, що створила антропологію як загальний фах, включаючи духовну відданість як у творчого художника, авантюриста або психоаналітика – але не літератора. Більшість його робіт є науковими, і він завжди був пов’язаний із академічним світом. Із 1960 р. він займав серйозну академічну посаду на недавно створеній кафедрі соціальної антропології у Колеж де Франс, де очолив великий і гарно забезпечений дослідний інститут. Однак його академічний авторитет і здатність до патронажу – це заледве відповідні міри того грандіозного положення, яке він займає сьогодні у французькому інтелектуальному житті. У Франції, де краще усвідомлення авантюр, ризик наявний у інтелекті, а людина може бути як фахівцем, так і предметом загального та інтелектуального інтересу і суперечок. Не минає й місяця у Франції без великої статті в серйозному літературному журналі або важливої публічної лекції, що вихваляє або засуджує ідеї і вплив Леві-Строса. Крім невтомного Сартра і практично мовчазного Мальро, він, мабуть, є найцікавішою інтелектуальною фігурою у Франції сьогодні.

Та Леві-Строс у США заледве відомий. Нещодавно тут була опублікована його збірка із сімнадцяти спорадичних есе по методам і концепціям антропології, випущена у 1958 р. під назвою «Структурна антропологія». Попереду ще один збірник есе, більш філософський за своїм характером, під назвою «Первісне мислення»; книга, опублікована ЮНЕСКО в 1952 році під назвою «Раса та історія», і блискучі роботи про системах споріднення первісних людей, «Елементарні структури спорідненості» (1949); і про тотемізм, «Тотемізм сьогодні» (1962). Деякі з цих творів припускають більш глибоке знайомство з антропологічною літературою і концепціями лінгвістики, соціології та психології, ніж знає звичайний освічений читач. Але було б дуже шкода, якби робота Леві-Строса, коли її остаточно переклали, залишилась би у колі вузько спеціалізованої авдиторії. Бо Леві-Строс зібрав, із вигідного антропологічного положення, одну з небагатьох цікавих і можливих інтелектуальних позицій – у найбільш загальному сенсі слова. І одна з його книг – шедевр. Я маю на увазі незрівнянні «Печальні тропіки», книгу, яка, одразу після публікації у Франції у 1955 р., стала бестселером, та після перекладу англійською і виходу тут у 1961 р.,  –  була ганебно проігнорована. «Печальні тропіки» –  одна з найбільших книг нашого століття. Автор у ній суворий, проникливий і сміливий у думках. Вона прекрасно написана. І, як усі великі книги, на ній стоїть абсолютно особиста печатка; вона говорить людським голосом.

З вигляду «Печальні тропіки» –  це запис або, скоріше, мемуари, написані через п’ятнадцять років після події, про досвід автора в «полі». Антропологи люблять порівнювати польові дослідження із випробуванням статевого дозрівання, яке дає певний статус членам деяких архаїчних спільнот. Суворе випробування Леві-Строса сталося у Бразилії перед Другою світовою війною. Народжений 1908 р. і будучи з інтелектуального покоління і кола, в яке входили Сартр, де Бовуар, Мерло-Понті і Поль Нізан, він вивчав філософію наприкінці двадцятих років і, як і вони, деякий час викладав у провінційному ліцеї. Незадоволений філософією, він незабаром залишив викладацький пост, повернувся в Париж, щоб вивчати право, потім почав вивчення антропології і у 1935 р. поїхав до Сан-Паулу, Бразилії, як професор з антропології. Із 1935 по 1939 рік – на час тривалих університетських канікул із листопада по березень, а потім і на більш тривалі періоди на рік і більше. Леві-Строс жив серед індіанських племен у глибині Бразилії. «Печальні тропіки» – це кочові, місіонерські записи про його зустрічі з цими племенами – вбивчими Намбіквара, Тупі-Кавахіб, яких доти ніколи не бачила жодна біла людина, матеріально прекрасними Бороро, ритуальними Кадувео, що створюють величезну кількість абстрактного живопису і скульптури. Та велич «Печальних тропіків» полягає не тільки в цьому делікатному репортажі, але і в тому, як Леві-Строс використовує свій досвід – аби розмірковувати про природу ландшафту, про значення фізичних труднощів, про міста у Старому Світі і Новому, про ідею подорожі, про заходи сонця, про сучасність, про зв’язок грамотності та влади. Ключ до книги – це шоста глава «Як я став антропологом», де Леві-Строс в історії власного вибору знаходить тематичне дослідження унікальних духовних небезпек, яким антрополог піддає сам себе. «Печальні тропіки» – надзвичайно особиста книга. Подібно до «Есе Монтеня» і «Тлумаченню сновидінь» Фройда, це інтелектуальна автобіографія, зразкова особиста історія, у якій розробляється цілісний погляд на становище людини і розглядається цілісна чуттєвість.

Переклад: Свиріпа Ольга, Щепанський Віталій