Ті, хто назавжди в серці КПІ

Сумні події, що розпочалися в 2014 році та переросли в повномаштабну війну росії проти України, віднесли у вирій багато талановитих людей, патріотів України, які не могли стояти осторонь у часи загрози. Молоді, перспективні науковці, справжні професіонали, які могли жити і творити, поклали свої життя за незалежність держави.

Спочивайте з миром, небесні янголи КПІ, ви назавжди залишитесь у великому серці спільноти КПІ!

сторінка 2 >>>

Сергій Анатолійович Бондарев

Народився 24 листопада 1981 року в місті Краматорськ, Донецької області.
Навчався в фізико-математичному класі. Після школи ступив до Донбаської Державної Машинобудівної Академії на факультет автоматизації машинобудування за спеціальністю інформаційні технології програмування.
Останні роки жив і працював у Києві у компанії GlobalLogic. Водночас навчався на факультеті інформатики та обчислювальної техніки КПІ ім. Ігоря Сікорського.

Загинув під час подій на Майдані 18 лютого 2014 року. Помер від чотирьох кульових поранень під час першого штурму біля Будинку профспілок.
Похований на кладовищі селища Чабани Києво-Святошинського району Київської області.

За громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народу, виявлені під час Революції гідності Сергію Бондареву присвоєно Звання Герой України з удостоєнням ордена “Золота Зірка” (21 листопада 2014, посмертно).

Українська Православна Церква нагородила Сергія медаллю “За жертовність і любов до України” (червень 2015, посмертно).

Павло Анатолійович Мазуренко

Народився 2 грудня 1971 року в місті Любар, Житомирської області. Згодом сім’я переїхала до Сакського району Криму.
1989–1995 навчався на Радіотехнічному факультеті КПІ ім. Ігоря Сікорського. Після завершення навчання працював у Києві інженером-програмістом.

Учасник Євромайдану. Ввечері 18 грудня повертаючись додому був жорстоко, по звірячому побитим (палицями, ногами) невідомими бандитами в чорній формі та бронежилетах і шоломах.

20 грудня відмовився від госпіталізації швидкою допомогою. Помер 22 грудня в реанімації Київської міської клінічної лікарні № 12 від двосторонньої пневмонії, за висновком судово-медичної експертизи.

За громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народу, виявлені під час Революції гідності Павлу Мазуренку присвоєно Звання Герой України з удостоєнням ордена “Золота Зірка” (21 листопада 2014, посмертно).

Українська Православна Церква нагородила Павла медаллю “За жертовність і любов до України” (червень 2015, посмертно).

Юрій Юрійович Поправка

Народився 11 вересня 1995 року в місті Києві.
Заочно навчався на факультеті соціології і права КПІ ім. Ігоря Сікорського.

Учасник Революції гідності. Одна з перших жертв війни на сході України. 19 квітня 2014 року тіло Юрія було знайдено в річці Казенний Торець біля смт Райгородок Донецької області з ознаками насильницької смерті разом з тілом горлівського депутата Володимира Рибака. За повідомленням прес-служби МВС, “причина смерті обох загиблих — комбінована травма тіла внаслідок тортур, з подальшим утопленням ще живих непритомних потерпілих”.

Похований 28 квітня 2014 року у селі Морозівка, Київської області.
За наявними у слідства даними, до тортур і вбивства цих людей причетні представники російського угруповання, яке захопило будівлю СБУ в місті Слов'янську.

За громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народу, виявлені під час Революції гідності Юрію Поправка присвоєно Звання Герой України з удостоєнням ордена “Золота Зірка” (20 лютого 2015, посмертно).

12 жовтня 2017 Київрада перейменувала вулицю Миколи Лебедєва в Дніпровському районі Києва, на честь Поправки Юрія.

Максим Михайлович Шаповал

Народився 6 липня 1978 року в місті Вінниця у родині військового льотчика.
Після закінчення школи обрав професію військового, як його батько й дід, закінчив Військовий інститут Національного технічного університету України та розпочав службу у військових частинах розвідки.

За час проходження служби брав участь у миротворчих операціях.
Згодом очолив спеціальний резерв Головного управління розвідки Міністерства оборони України.

З початку російської збройної агресії Максим Михайлович виконував завдання щодо захисту незалежності і територіальної цілісності України в зоні проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей. Був учасником найбільш важких боїв 2014–2015 років.

Незважаючи на високу посаду, Максим Михайлович більшість часу проводив зі своїм підрозділом в районі проведення АТО та особисто очолював розвідувальні групи спеціального призначення. Так, у травні 2014 року він командував групою, яка звільняла Донецький аеропорт, та був першим із тих мужніх та сильних духом воїнів, яких навіть ворог, вражений їх безстрашністю та стійкістю, прозвав “кіборгами”.
Максим Шаповал був справжнім професіоналом, офіцером з унікальними знаннями та навичками і головне – безмежно любив Україну.

Полковник Шаповал трагічно загинув 27 червня 2017 року внаслідок зухвалого терористичного акту, спланованого російськими спецслужбами.
Похований на Байковому кладовищі в столиці України.

За мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вагомий особистий внесок у зміцнення обороноздатності та безпеки держави, самовіддане служіння Українському народові Указами Президента України полковнику Шаповалу Максиму Михайловичу присвоєно військове звання генерал-майора, звання Героя України з удостоєнням ордена “Золота Зірка” (посмертно).

Максима Шаповал навічно зараховано до списків військової частини якою він командував, та внесено в Книгу Слави Головного управління розвідки Міністерства оборони України.

Олександр Вікторович Петрищук

Народився 27 лютого 1987 року в місті Чернівці.
У 2002 вступив до Львівського державного ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою імені Героїв Крут. По закінченні ліцею у 2005 році вступив на фізичний факультет Чернівецького національного університету, де провчився один рік і вирішив вступати до КПІ ім. Ігоря Сікорського. Обрав спецкурс із захисту інформації, дистанційно закінчив курси підготовки до вступу, займався з репетиторами, отримав направлення Управління СБУ в Чернівецькій області.
2006—2007 — студент спеціального факультету СБУ Військового інституту телекомунікації та інформатизації при Національному технічному університеті України “Київський політехнічний інститут”.
2007—2011 — студент, а потім курсант Інституту спеціального зв'язку та захисту інформації НТУУ “КПІ”. У 2011 р. здобув кваліфікацію фахівця із захисту інформації з обмеженим доступом в інформаційних та комунікаційних системах.
З 2011 року працював у Києві — на оперативно-технічних посадах в підрозділі “Альфа” Служби безпеки України.

24 червня 2014 року у складі технічної групи фахівців СБУ виконував завдання зі встановлення та налагодження телекомунікаційного обладнання в районі міста Слов'янська, з метою організації моніторингу простору, фіксації фактів порушення перемир'я в зоні проведення АТО. По закінченні робіт група мала повертатись у вертольоті армійської авіації Мі-8МТ. Одразу після зльоту з гори Карачун близько 17:10 вертоліт був збитий російськими терористами з переносного зенітно-ракетного комплексу, вибухнув і впав поблизу села Новоселівка.

За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, 08.08.2014 нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно).
Рішенням Чернівецької міської ради нагороджений медаллю “На славу Чернівців” (посмертно).
24 червня 2015 біля гори Карачун на місці падіння збитого терористами гелікоптеру Мі-8МТ встановили пам'ятний знак дев'ятьом загиблим захисникам.
24 травня 2017 у Чернівцях на фасаді будівлі ЗОШ № 27 відкрито меморіальну дошку на честь Олександра Петрищука.

Ігор Станіславович Шевченко

Народився 4 серпня 1981 року в місті Києві.
Після закінчення у 2003 році Військового інституту телекомунікацій та інформатизації КПІ ім. Ігоря Сікорського проходив військову службу на офіцерських посадах: начальника відділення штабу, начальника зміни та начальника групи відділу різних військових частин; офіцера та старшого офіцера відділу управління ГУР МОУ. Брав участь у миротворчих операціях у Республіці Ліберії та Косово. Учасник бойових дій.

Обставини загибелі: Загинув 10 лютого 2015 року під час обстрілу російськими бойовиками з боку Горлівки з РСЗВ “Смерч” аеродрому міста Краматорська, Донецької області.

За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни, нагороджений орденом “За мужність” III ступеня (посмертно).
Присвоєно військове звання полковник (посмертно).

Ігор Миколайович Павлов

Народився 28 травня 1968 року в місті Мензелінськ, Республіки Татарстан.
Служив строкову службу в Групі радянських військ у Німеччині. Військову освіту здобув у Київському вищому зенітному ракетному училищі, залишився в Україні.
1993 року склав присягу на вірність Українському Народові, служив на посаді курсового офіцера, начальника курсу факультету спеціального зв'язку, Київського військового інституту управління та зв'язку.
1999—2001 — слухач факультету підготовки фахівців оперативно-тактичного рівня Національної академії оборони України.
З 2001 року викладач кафедри тактико-спеціальної підготовки, Військового інституту телекомунікацій та інформатизації Національного технічного університету України “Київський політехнічний інститут”.
З 2008 року — начальник кафедри тактико-спеціальної підготовки Військового інституту телекомунікацій та інформатизації Національного технічного університету України “Київський політехнічний інститут”. Кандидат технічних наук, доцент.
З 2015 року Перший заступник керівника АТО на території Луганської та Донецької областей.

Загинув 9 лютого 2015 року. Під час маршу Артемівськ – Дебальцеве колона потрапила під обстріл поблизу села Логвинове — у верхній частині “дебальцівського виступу”.
Похований на Берковецькому кладовищі в столиці України.

За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, 15.05.2015 нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно).
20 січня 2016 року Наказом Міністра оборони України навічно зарахований до списків факультету захисту інформації Військового інституту телекомунікацій та інформатизації.

Юрій Іванович Артюх

Народився 4 серпня 1980 року в місті Києві.
Навчався у київській школі № 261, в старші класи ходив до школи №111. Перевівся задля можливості прослухати курси водіїв, та автослюсарів.
У квітні 2014 року добровільно пішов до військкомату. 14 травня направлений у зону проведення бойових дій командиром відділення, 12-го батальйону територіальної оборони “Київ”.
У середині серпня побував удома в п’ятиденній відпустці, склав сесію як студент-заочник механіко-машинобудівного інституту КПІ ім. Ігоря Сікорського та 18 серпня — у день народження батька — відбув назад на фронт.

Загинув виконуючи бойовий наказ, 2 вересня 2014-го о 15:00 під час артилерійського обстрілу в Луганську — Жовтневий район, мікрорайон Красний Яр.
Похований у місті Київ, кладовище “Лісове”.

За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни, 14 березня 2015 року нагороджений орденом “За мужність” III ступеня (посмертно).
У школі № 261 Юрію Артюху встановлено меморіальну дошку.

Владислав Романович Дюсов

Народився 25 березня 1994 року в місті Могилів-Подільський Вінницької області.
Студент факультету соціології і права КПІ ім. Ігоря Сікорського, залишалося 3 тижні до бакалаврського державного іспиту.

Учасник Революції Гідності. Учасник російсько-української війни – доброволець батальйону ОУН, брав участь у боях за Піски.
З весни 2015 року – боєць зенітної батареї окремого загону спеціального призначення “Азов”, Національної гвардії України.
31 травня 2015 року під час виконання бойового завдання, в селі Широкине, підірвався на “розтяжці”. Від важких поранень помер у лікарні.
Похований у місті Могилів-Подільський.

За особисту мужність, сумлінне та бездоганне служіння Українському народові, зразкове виконання військового обов'язку 15 вересня 2015 року нагороджений орденом “За мужність” III ступеня (посмертно).

Андрій Віталійович Єременко

Народився 5 серпня 1979 року в місті Києві.
У 1996 році закінчив середню школу № 222, що у Святошинському районі міста Києва. 2003 року з відзнакою закінчив факультет радіоелектроніки КПІ ім. Ігоря Сікорського, де й залишився працювати науковим співробітником. Роботи Андрія з радіоелектроніки на міжнародних наукових конференціях неодноразово визнавали найкращими.
Мобілізований у березні 2014 року до лав Збройних Сил України на посаду начальника обслуги зенітної ракетної батареї, 1129-го зенітно- ракетного полку.

Вранці 21 серпня 2014-го зазнав смертельного поранення під час артилерійського обстрілу терористами позицій зенітно-ракетної батареї.
Похований в Києві 26 серпня 2014-го.

За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни, 27 червня 2015 року нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно).

Володимир Вячеславович Кочетков-Сукач

Народився 9 жовтня 1971 року у Києві. У 1978—1988 роках навчався в київській школі № 165, протягом 1988—1994 — у КПІ ім. Ігоря Сікорського.
З перших днів брав активну участь у Революції гідності та Автомайдані. Був серед перших добровольців “Автоботів”, які протистояли сепаратистам у Маріуполі. Близько двох місяців воював у батальйоні “Азов”. Згодом почав конструювати і випробовувати безпілотники, зайнявся розшифровкою фотографій повітряної розвідки. Залучив до цієї справи друзів і об’єднав їх у групу “Аеророзвідка”.
15 березня 2015 року об 11:15 на передовій під час встановлення спецобладнання підірвався на міні з “розтяжкою” поблизу Красногорівки, Донецької області.
Похований на Лісовому кладовищі. Залишилася дружина Тетяна та четверо дітей.

За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові, 18 березня 2015 року нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно).

Вадим Володимирович Жеребило

Народився 7 жовтня 1993 року у місті Мена, Чернігівської області.
У 2009 році закінчив Менську школу ім. Т. Г. Шевченка. Того ж року вступив до Чернігівського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою. Студент зварювального факультету КПІ ім. Ігоря Сікорського.
Був активним учасником Революції Гідності. З початком військових дій на сході України пішов у лави добровольчого батальйону “Айдар”. Під час боїв був поранений, але від госпіталізації відмовився.

Загинув 31 січня 2015 року внаслідок розриву снаряду під час виконання бойового завдання по охороні ТЕЦ міста Щастя, Луганської області.
Похований у місті Мена Чернігівської області на центральному кладовищі.

За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни, 15 травня 2015 року нагороджений орденом “За мужність” III ступеня (посмертно).

Українська Православна Церква нагородила Вадима медаллю “За жертовність і любов до України” (посмертно).

Почесний громадянин Менського району (посмертно).

Олександр Васильович Кондратюк

Народився 23 березня 1983 року у смт Буча.
У 2001 році закінчив СЗОШ №9 у смт. Буча.
З 2005 по 2016 заочно навчався в КПІ ім. Ігоря Сікорського на хіміко-технологічний факультеті.
У 2016 році вступив на 5 курс факультету біотехнології і біотехніки.
З 2005 року працював в університеті учбовим майстром навчально-методичної лабораторії ФБТ.

У березні 2014 року під час першої хвилі мобілізації був призваний до лав Збройних Сил України. Брав участь у складі 72-ї бригади ЗСУ у бойових діях під селищем Зеленопілля, Луганської області. Після тяжкого захворювання тривалий час лікувався у Центральному військовому шпиталі МО України. Після лікування проходив курс реабілітації у Хмельницькому реабілітаційному центрі МО України.

Після демобілізації з 24.04.2015 року приступив до роботи в університеті.

1 квітня 2017 року в результаті серцевого нападу Олександр Кондратюк раптово пішов із життя. Похований у місті Буча.

Кондратюка Олександра Васильовича увічнено на Алеї пам’яті Героїв АТО м. Буча.

Федоренко Михайло Володимирович

Народився 21 листопада 1964 року.
Працював підсобним робочим господарського відділу КПІ ім. Ігоря Сікорського.

У січні 2015 року був мобілізований до лав Збройних Сил України.

Під час навчального збору в смт Черкаське, Дніпропетровської області, перед відправкою в зону АТО, 31 травня 2015 року раптово помер від тяжкого захворювання.

Дмитро Антонович Арсенович

Дмитро навчався на факультеті електроенерготехніки та автоматики КПІ в групі ЕК-зп 91.

З початком повномасштабного російського вторгнення пішов захищати Україну в лавах Національної гвардії. Загинув 26 лютого 2022 року в боях за Київ.

Старшого солдата Дмитра Арсеновича нагороджено орденом «За мужність» III ступеня посмертно.

Євген Вячеславович Петраш

2011 року після закінчення школи Євген вступив на факультет соціології та права КПІ. Навчання закінчив заочно.

У травні 2015 року пішов добровольцем на війну, залишивши батькам записку: «Я вас люблю, але мушу йти». Він поїхав на Донеччину захищати Україну, долучившись до полку спеціального призначення «Азов».

Отримав нагороди за оборону Маріуполя, відзнаку учасника АТО — добровольця, медаль «Захиснику Вітчизни».

У перший день повномасштабного вторгнення, 24 лютого, прибув у місце розташування полку «Азов» київської тероборони. 3 березня Євген у складі групи мав виявити передній край ворога біля селища Ворзель і закріпитись на позиції. Проте росіяни вже проривалися до Бучі, тому група отримала наказ затримати ворожі сили, щоб лінія оборони встигла закріпитись.

Під час тяжкого бою, який тривав понад 7 годин, групу Євгена намагалися взяти в оточення. Євген зазнав тяжкого поранення від міни. Залишившись на позиції, тримав периметр і загинув, виконавши свій обов’язок.

Артем Дмитрович Клімов

Артем — випускник магістерської програми «Врегулювання конфліктів та медіація» кафедри соціології КПІ ім. Ігоря Сікорського.

Він був старшим лейтенантом — окрім ФСП, завершив навчання у Національній академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного.

Загинув Артем у бою з окупантами під час повномасштабного російського вторгнення.

Артема Климова нагороджено орденом Богдана Хмельницького III ступеня посмертно.

Олександр Ігорович Антонюк

Стало відомо про загибель нашого студента Олександра Антонюка (гр. ЕС-з81, 4-й курс). Вічна памʼять герою!

Джіммі Гілл

Джеймс викладав у школі англійську мову й безплатно вів мовний клуб для студентів КПІ.

Він міг би виїхати з України після попереджень Посольства США напередодні вторгнення, але не захотів покинути свою дівчину. Вона потрапила в лікарню в Чернігові з важким захворюванням і потребувала допомоги й догляду.

Останній пост Гілла у Facebook датований 15 березня 2022 року. Через постійні бомбардування й облогу міста він був у відчаї.

Громадянин США Джеймс Вітні Гілл загинув 17 березня 2022 року в Чернігові від російського обстрілу, коли стояв у черзі по хліб.

Максим Євгенович Левін

Максим закінчив КПІ 2004 року й здобув освіту за фахом «Інженер компʼютерних систем» на кафедрі автоматизації проєктування енергетичних процесів і систем ТЕФ.

Відомий український фотокореспондент, документальний фотограф і оператор. Співпрацював з Reuters, BBC, TRT World, Associated Press, Hromadske, LB.ua.

Він висвітлював російсько-українську війну з 2014 року.
13 березня Максим поїхав документувати наслідки російської агресії в район Гути Межигірської. Пізніше стало відомо, що там розпочались інтенсивні бойові дії. Зв’язку з журналістом не було. 1 квітня його знайшли загиблим.

Фотожурналіста Макса Левіна нагороджено орденом «За мужність» III ступеня посмертно.

Олександра Ігорівна Анік’єва

Дівчина навчалася на кафедрі технології поліграфічного виробництва, проте російські окупанти не дали їй завершити навчання й побудувати успішну кар'єру.

З початком повномасштабного вторгнення росії в Україну Олександра пішла захищати Батьківщину зі зброєю в руках у лавах ТрО, а згодом — ЗСУ.

Вона мріяла стати мисткинею книги, нести гармонію та красу в цей світ. Нині вересень: у мирному житті Олександра готувалась би до нового навчального року й утілювала б творчі проєкти. Проте сталося інакше: у свої 19 вона загинула, захищаючи Батьківщину як стрілець ЗСУ.

Роман Михайлович Литвинюк

Роман Литвинюк закінчив Теплоенергетичний факультет у 1995 році. Після інституту працював у банківській сфері, де пройшов довгий шлях: від звичайного ІТ-фахівця до заступника директора Київської дирекції одного з найбільших банків України.

У 2015 році за власною ініціативою пішов до лав Збройних Сил України. Служив на офіцерський посаді - заступником командира батареї у складі 79 окремої аеромобільної бригади. У 2016 році був демобілізований та повернувся до роботи у банку.

24 лютого 2022 року Роман Михайлович прийшов до військового комісаріату. Потрапивши до складу 95-ї окремої десантно-штурмової бригади ЗСУ, служив на посаді заступника командира батареї самохідного артилерійського дивізіону. Загинув у результаті ворожого артилерійського обстрілу 5 травня 2022 року.

Володимир Володимирович Князев

Володимир 2005 року закінчив магістратуру факультету соціології і права КПІ за спеціальністю «Адміністративний менеджмент».

Він був лейтенантом підрозділу ТОР патрульної поліції України.

Номерний жетон Володимира Князєва розмістили на Меморіалі загиблим патрульним поліцейським у Києві, його ім’я та історія назавжди залишаться в Книзі Пам’яті патрульної поліції України.

Анатолій Миколайович Потайчук

Анатолій вступив до КПІ 2002 року, навчався на хіміко-технологічному факультеті.

Від початку широкомасштабного вторгнення пішов боронити Україну до лав ЗСУ. Загинув 27 червня в бою з російськими загарбниками на Харківщині.

Володимир Сергійович Герасим

Володимир вступив до КПІ 2014 року, навчався на кафедрі технології виробництва літальних апаратів.

Пішов добровольцем до лав Збройних Сил України в перші дні війни.

Щирий, чесний, шляхетний, він дуже любив Україну. Досліджував її історію: створив телеграм-канал «Освітня Криївка», обравши псевдо Максим Залізняк.

Володимир Герасим загинув на війні з російськими окупантами 12 липня. Тепер йому назавжди 27 років.

Задорожний Олег Борисович

Загинув під час виконання бойового завдання с. Довгеньке Харківська обл. Працював інженером І кат. кафедри ІСТ факультету інформатики та обчислювальної техніки.

Топіха Віталій Володимирович

Віталій — випускник факультету електроніки 2019 року.

У перші дні повномасштабної війни хлопець, не чекаючи повістки, вступив до лав ЗСУ. У боях на сході України Віталій отримав важкі поранення. Помер у шпиталі м. Дніпро 12 червня.

Ковальський Володимир Анатолійович

Володимир — випускник кафедри конструювання верстатів Механіко-машинобудівного інституту 2007 року.

Брав активну участь у Революції Гідності. 2015-го з посади інженера-конструктора пішов добровольцем на фронт. Служив військовим розвідником.

2016 року під час виконання бойового завдання в сірій зоні біля села Ясне на Донеччині підірвався на міні. Отримав важкі поранення, втратив обидві ноги.

Та вже за півтора місяця боєць став на протези. Тоді Володимир захопився спортом і брав участь у змаганнях серед адаптивних атлетів «Ігри героїв».

Загинув Володимир Ковальський 27 лютого 2022 року, захищаючи Бучу разом з місцевою теробороною. У нього залишилася дружина і шестирічний син.

Синюка Дмитро Миколайович

Дмитро Миколайович працював у навчальній лабораторії медичної електроніки факультету біомедичної інженерії з 2017 по 2020 рік.

Нітичук Володимир Вікторович

Є випускником видавничо-поліграфічного інституту 2006 року.

Сергієнко Олександр Анатолійович

Олександр закінчив КПІ, інженер за освітою, пізніше став програмістом.

Олександр пройшов строкову службу ще 2016 року. З 24 лютого — у лавах ЗСУ. Свій останній бій зустрів 9 вересня як справжній воїн, з гідністю і відданістю країні, яку любив.

КПІ ім. Ігоря Сікорського висловлює щирі співчуття рідним і друзям Олександра.

Іванов Андрій Анатолійович

Захищаючи Україну від російських загарбників, у боях під містом Бахмут загинув випускник зварювального факультету 2018 року Андрій Іванов.

Шиян Андрій Вікторович

Андрій захищав Україну від початку російсько-української війни. Після повномасштабного вторгнення знову став до боротьби в батальйоні «Свобода» Національної гвардії України.

«Ми познайомилися 2015-го. Навчалися в одному університеті — КПІ ім. Ігоря Сікорського. Потім працювали разом на політичному, громадському та інших напрямах. Організовували чимало патріотичних, просвітницьких і вишкільних заходів», — розповідає друг Андрія Єгор Желязков.

Андрій Шиян загинув 13 листопада 2022 року в бою з окупантами на гарячому Бахмутському напрямку.