Геополітичний конфлікт між Китаєм і Тайванем
Центр Цифрових Досліджень: Станіслав Домбик
2-3 серпня 2022 року членкиня Палати представників США Ненсі Пелосі в рамках дипломатичного турне по Південно-Східній Азії здійснила візит до Тайваню. Метою заходу була демонстрація його підтримки з боку Сполучених Штатів Америки в контексті висхідних напружень між Тайванем і Китаєм, який вважає острів своєю територією. Як наслідок, ця подія спровокувала міжнародний резонанс. Китай відповів на візит Пелосі засудженням та військовими навчаннями навколо Тайваню, розглядаючи її дії як втручання у внутрішні справи та порушення однокитайської політики. Надалі інцидент залишив слід на дипломатичних відносинах, підтверджуючи тривалі геополітичні напруження в регіоні.
Це неодноразовий приклад загострення політичних відносин у Східній Азії. Історичний конфлікт, що триває десятиліттями, є відображенням широкої боротьби за владу та вплив у регіоні. Сторона Китаю розглядає острів як частину своєї території, що повинна повернутись до «рідної гавані». З іншого боку, Тайвань продовжує справу нащадків, відстоюючи свою незалежність. Це стає каменем спотикання у двосторонніх відносинах. Сучасні геополітичні виклики та криза світової безпеки надали авторитарним режимам в Азії можливість діяти з більшою сміливістю та рішучістю.
Аналіз стратегічного положення Тайваню та Китаю, ролі останнього у глобальній економіці та безпеці допоможе зрозуміти наслідки як для східноазійського регіону, так і для всього світу. Ситуація вимагає дослідження можливих сценаріїв та підходів до їх вирішення, що й буде розглянуто в цій статті.
Гоміндан і комуністична партія: початок протистояння
Після завершення Другої Світової війни за мирним договором між США та Японією остання відмовилась від зазіхань на китайські території. Таким чином Тайвань увійшов до складу тоді єдиної Китайської Республіки — однієї із країн переможниць. Через деякий час спалахнув другий етап громадянської війни між національним урядом Гоміндану під керівництвом Чана Кайші та прихильниками комуністичної партії на чолі з Мао Дзедуном. Усвідомлюючи поразку, Чан Кайші зі своїми прихильниками втік до Тайваню, заснував уряд в екзилі та нарік новонабуту територію Республікою Китай (офіційна назва Тайваню).
Генеральний секретар Комуністичної партії Китаю Мао Цзедун, отримавши владу над материковою частиною, почав проводити радикальні реформи. Основними з них були «Великий стрибок вперед» і «культурна революція». «Великий стрибок вперед», розпочатий у 1958 році, спрямований на швидку індустріалізацію та колективізацію, призвів до голоду, що забрав мільйони життів. «Культурна революція», ініційована в 1966 році, була спрямована на боротьбу з буржуазними елементами в суспільстві. Вона супроводжувалась масовим насильством та переслідуванням невдоволених режимом. Попри вдосконалення, лібералізацію економіки та відкритість китайського ринку за правління наступників Мао Цзедуна, Китай залишається авторитарною країною, яка наголошує на невизнанні Тайваню як самостійного політичного суб’єкта.
Чан Кайші, лідер Гоміндану, запровадив антикомуністичну політику та планував відновити контроль над материковим Китаєм. Щоб не допустити просування комуністичної ідеології, він встановив авторитарний режим з обмеженням політичних свобод і суворим контролем громадського порядку. Попри політичні репресії, економіка Тайваню під його керівництвом розвивалась завдяки індустріалізації та модернізації сільського господарства.
Чан Кайші активно розширював зовнішньополітичні зв'язки. Зокрема відносини зі Сполученими Штатами Америки допомогли зміцнити міжнародне становище Тайваню. Чан Кайші активно брав участь у створенні Антикомуністичної ліги народів Азії та Всесвітньої антикомуністичної ліги, що функціонують сьогодні. Метою цих організацій є «протидія комуністичній агресії в Азії» та «об’єднання народів Азії і Тихого океану в ім'я свободи, демократії та прав людини, зміцнення дружби та співробітництва, економічного розвитку, соціального добробуту й безпеки».
Після смерті Чана Кайші Китайська республіка продовжила демократичний курс. Другим президентом став його син, Цзян Цзін-го. Бувши міністром внутрішніх справ Тайваню за часів правління свого батька, він виявив себе як демократичний лідер. На противагу авторитарному стилю правління Чана Кайші Цзян Цзін-го провів важливі демократичні реформи та посилив боротьбу з комуністичними настроями. Прикладом успішних заходів проти ворожої ідеології є придушення кількох спроб «червоних» заколотів. Він обирався на посаду президента двічі поспіль до своєї смерті в 1988 році.
Його наступником став колишній віцепрезидент Лі Денхуей, якого часто згадують як «батька тайванської демократії». Лі Денхуей продовжив курс демократичних реформ, який був започаткований Цзян Цзін-го. Надалі на президентських виборах перемагали голови Демократичної прогресивної партії. Нині ця керівна політична сила виступає за незалежність острова від Китайської Народної Республіки.
Роль «політики одного Китаю» для обидвох сторін
Після закінчення громадянської війни обидві сторони конфлікту почали наголошувати на тому, що саме вона є легітимним урядом своєї держави, а її суперник — частина країни. Спочатку «політика одного Китаю» грала на користь уряду Чана Кайші. Завдяки їй місце Китаю у Раді Безпеки ООН займала саме Республіка Китай, яку багато країн Заходу вважали остаточним китайським державцем. Гоміндану сприяла активна боротьба «демократичного світу» проти «країн соціалістичного табору» у часи «холодної війни». У країнах Азії країнами соцблоку були КНДР, Радянський Союз, комуністичний В’єтнам, «червона» Камбоджа.
Однак у 1970-х роках геополітична карта світу зазнала змін. ООН, усвідомлюючи, що Чан Кайші не має змоги представляти мільйони мешканців материкового Китаю на міжнародній арені, у 1971 році офіційно визнала Пекін представником Китаю. У результаті Тайвань був виключений з організації. Із цього моменту КНР поступово набирала міць на світовій арені.
З 1978 року Китай розпочав політику економічної відкритості, залучаючи іноземні інвестиції і технології, що значно сприяло його швидкому розвитку. США через необхідність нових можливостей для торгівлі та потребу в розвитку співпраці в 1979 році офіційно встановили дипломатичні відносини з Пекіном. Відкриття Китаю для зовнішнього світу продовжувалося через створення спеціальних економічних зон, які стали двигунами економічного зростання. Відтепер Комуністична партія Китаю (КПК) використала «політику одного Китаю» як фундамент для зовнішньої політики, позиціонуючи Тайвань як від’єднану частину.
Зміни в регіоні вплинули на політику Тайваню. Від самого початку Чан Кайші мав на меті якнайшвидше повернути весь Китай під свій контроль. Але після смерті політичного діяча Гоміндан реформував орієнтир щодо відносин із Китаєм. Традиційно націоналістична партія притримувалась концепції «єдиного Китаю». Однак, за її умовами, Піднебесна об’єднається мирним шляхом під протекторатом Тайваню.
Поступово відносини між суперницькими країнами почали налагоджуватись. Тайвань поліпшив правила відвідувань туристів та інвестицій у Китай, а в 1991 році було оголошено завершення громадянської війни. Під час президентства лідерів Гоміндану, наприклад Ма Їнцзю, активно розвивались економічні та дипломатичні зв'язки з Китаєм, що супроводжувались укладенням низки торговельних угод.
Водночас 28 вересня 1986 року група активістів в установчому засіданні в гранд-готелі «Юаньшань» заснувала Демократичну прогресивну партію, яка в парламенті виступає за зміцнення «тайванізації». Тобто за відокремлення тайванської національної ідентичності від китайської, відстоювання більшого ступеня формальної незалежності Тайваню від Китаю. Ця партія скептично ставиться до зближення з Китаєм, побоюючись втрати суверенітету та впливу Китаю на внутрішні справи Тайваню.
Вперше Демократична прогресивна партія стала панівною у травні 2000 року, коли державу очолив Чень Шуйбянь. У 2004-му році під час його другого терміну президентства був прийнятий «закон проти від’єднання», який розв’язав руки Тайваню у використанні радикальних рішень для протидії Китаю. Під час президентства Цай Інвень (2016-2024 рр.) Тайвань значно обмежив офіційні контакти з Китаєм і зосередився на зміцненні відносин із країнами Заходу, особливо зі США. Наприклад, президентка Цай Інвень користувалась послугами впливових лобістів. У 2016-му році колишній сенатор США Боб Дойл організував телефонну розмову з тодішнім президентом Дональдом Трампом, що порушило дипломатичну практику між двома наддержавами.
У 2024-му році перемогу отримав прем’єр-міністр та кандидат від Прогресивної демократичної партії Лай Цінде. Ключовою метою його політики є продовження підтримки демократичних країн та зміцнення Збройних сил Китайської Республіки. Це означає посилення напруженості в Південно-Китайському регіоні.
Змагання США та Китаю за Тайвань
Співпраця між Китаєм та США почала стрімко розвиватись із 1979 року у сфері торгівлі та міжнародних відносинах. Паралельно Сполучені Штати налагоджували неофіційні зв’язки з Тайванем. Спершу був заснований Американський інститут у Тайвані в 1979 році задля підтримки Тайбею. Того ж року 10 квітня був підписаний «Закон про відносини з Тайванем», націлений на розвиток економічних, культурних та військових зв'язків між країнами. Як зазначав сенатор Баррі Ґолдвотер, США прийняли закон «з метою підтримки миру, безпеки та стабільності в західній частині Тихого океану та сприяння зовнішній політиці Сполучених Штатів через продовження комерційних, культурних та інших відносин між народом Сполучених Штатів та народом Тайваню і для інших цілей». Таким чином Америка отримала нового торговельного партнера і своєрідний фундамент для розповсюдження свого впливу на регіон.
Після десятиліття від розпаду Радянського Союзу Китай став регіональною наддержавою із потужним військовим та економічним потенціалом. Ця держава дає новий виток геополітичної конкуренції, що триває досі. Особливо це спостерігається в аспектах військової присутності у Південнокитайському морі та кібербезпеки. Прикладом є політика Сі Цзіньпіна, який очолив пост Генерального секретаря ЦК КПК 15 листопада 2012 року. Його агресивна зовнішня політика полягає у торговельній експансії в Індійському океані у вигляді «Перлинної нитки» та розповсюдженні впливу на сусідні країни, Південнокитайське море, країни Африки та Південної Америки.
Політика щодо Тайваню проявляється у жорсткій позиції, що базується на принципі «одного Китаю» та включає дипломатичні, військові та економічні заходи. Сі Цзіньпін послідовно застосовує дипломатичний тиск, щоб зменшити міжнародне визнання Тайваню та його участь у глобальних організаціях, а також збільшує військову присутність біля острова для демонстрації сили. Економічно Китай використовує взаємозалежність із Тайванем, щоб впливати на його політику, а китайські державні медіа активно розповсюджують пропаганду, спрямовану на об'єднання. Ймовірне захоплення Тайваню надасть можливість диктувати свої умови та збільшити військову та економічну присутність у регіоні.
Мета США в Індокитаї полягає у розширенні свого впливу та формуванні комплексної політики протидії Китаю. Вона включає військове співробітництво, економічні ініціативи, дипломатичну підтримку та реагування на кризи. США проводять спільні військові навчання, інвестують у розвиток інфраструктури, критикують порушення прав людини і надають гуманітарну допомогу відповідно до своїх стратегічних і демократичних намірів.
Для США Тайвань відіграє ключову роль у встановленні переваги в регіоні. Наразі вони грають значущу роль у світовій економіці, будучи великим експортером капіталу, особливо в Південно-Східну Азію, де за останні п'ять років інвестиції сягнули 36 млрд доларів. Тайвань виробляє більшість передових у світі напівпровідників та мікросхем, які є критично важливими для глобальної економіки. Ці компоненти є основним сировинним матеріалом для секторів, які генерують приблизно 5,6% від загальної доданої вартості світової економіки, що складає майже 6 трлн доларів. Великий внесок у цю галузь робить Taiwan Semiconductor Manufacturing Co., яка має клієнтів із ринковою капіталізацією близько 7,4 трлн доларів. Головними постачальниками є Apple та інші компанії у всьому світі. Сполучені Штати залежні від тайванських фірм-виробників чіпів. Це посилює їх мотивацію захищати Тайвань від нападу Китаю. Крім того, Тайванська протока є одним із найбільш завантажених морських шляхів у світі, що підкреслює стратегічне географічне значення Тайваню. Підсумовуючи, ми отримуємо потужного союзника країн Заходу зі зростаючою економічною могутністю. Патріотизм тайванців та курс на незалежність дещо дратує однополярний Пекін. Відчуваючи загрозу, він не буде сидіти склавши руки.
Імовірність війни та її наслідків
На тлі світової кризи ООН та сміливості авторитарних режимів у всьому світі мирне врегулювання суперечок між Китаєм та Тайванем стає все віддаленішим. Експерти наголошують, що збройний конфлікт може розпочатися до 2049 року. Перемога Прогресивної демократичної партії на виборах, військове напруження в Тайванській протоці, «політика одного Китаю», а також історичні, політичні та економічні фактори є передумовами «судного дня» для обох країн.
Якими будуть наслідки? Сполучені Штати та держави, які вже виявили свою підтримку Тайваню через політичну та військову допомогу, можуть втрутитись у випадку збройного конфлікту. Це може призвести до нестабільності в регіоні. Потенційні людські втрати як Тайваню, так і материкового Китаю можуть перевищувати мільйони осіб. Є декілька варіантів розгортання ймовірного протистояння.
По-перше, довготривалий конфлікт. Гірський ландшафт, по якому важко пересуватись, та вузькі протоки річок, які легко підірвати, незламність населення та знання своєї землі допоможуть Тайваню вистояти перед ворогом. Крім того, допомога західних партнерів значно віддалить Китай від перемоги, змушуючи його піти на мирні переговори.
По-друге, швидка експансія Тайваню. Командування Народно-визвольної армії Китаю, аналізуючи військові дії Росії під час так званої «СВО», зробить висновки та захопить Тайвань за добу. Пекін матиме військову та економічну перевагу в Індокитаї, що змусить сусідні країни переглянути свою безпеку. Це також може спричинити перерозподіл впливу в регіоні між великими світовими державами, зокрема США, які можуть відчути необхідність зміцнення своїх позицій в Азійсько-Тихоокеанському регіоні.
З урахуванням проаналізованих історичних, політичних та економічних чинників можна стверджувати, що стримувальні сили з обох сторін ускладнюють можливість переходу до відкритого конфлікту. Збереження нинішнього статусу між Китаєм та Тайванем сприяє міжнародній стабільності та економічній взаємозалежності, знижуючи ризики великомасштабної конфронтації. Важливу роль відіграють економічні зв'язки Тайваню зі світовими ринками, особливо у високотехнологічних галузях, де регіон є провідним гравцем. Міжнародне право та політичні альянси, зокрема із США, створюють додаткові бар'єри до ескалації конфлікту. Одночасно гуманітарні ризики та потенційні наслідки для цивільного населення обох регіонів посилюють міжнародні побоювання та підтримку мирного вирішення спору. Ці обставини підкреслюють важливість дипломатії та міжнародної співпраці в збереженні стабільності та запобіганні конфлікту в регіоні.
Використані джерела:
1) https://www.bbc.com/russian/features-38930026
2) https://www.bbc.com/russian/news-62397939
3)https://www.cfr.org/backgrounder/china-taiwan-relations-tension-us-policy-biden
4) https://www.youtube.com/watch?v=CW8k4y_Wbfg&t=2s
5)https://www.cfr.org/article/why-china-would-struggle-invade-taiwan
6) https://www.youtube.com/watch?v=1vXlMzAS_fQ&t=1s
7) https://www.epravda.com.ua/rus/news/2024/01/9/708544/
8) https://www.bbc.com/russian/articles/c99ek0wny71o
9)https://news.stanford.edu/2022/08/10/explaining-issues-u-s-china-taiwan/
10)https://www.csis.org/analysis/reunification-taiwan-through-force-would-be-pyrrhic-victory-china
12) https://www.bbc.com/russian/news-62397939