Географія Сахари - География и экономическая география реферат
Теорія виникнення пустелі Сахари та її фізико-географічна характеристика: геологічна будова, стратиграфія і осадконакопичення, клімат, грунтовий покрив. Особливості поширення рослинності та видовий склад тваринного світу; народи, що населяють пустелю.
посмотреть текст работы
скачать работу можно здесь
полная информация о работе
весь список подобных работ
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Сахара здебільшого складена з грубоуламкового матеріалу. Лише 20% пустелі складають піски. Це свідчить про те, що в минулому це була гірська місцевість, яка завдяки інтенсивному фізичному вивітрюванню зрештою перетворилася на грубоуламковий матеріал.
Основні особливості Сахари визначаються пануванням дуже сухого континентального тропічного повітря. Заподій сухості -- і низхідні повітряні потоки над Сахарою. Тому вологі повітряні маси тут з'являються дуже рідко. Більша частина пустелі отримує менше 50 мм опадів на рік. У горах іноді випадає сніг.
У другій половині ХІХ століття вчені почали проявляти всі більший і більший інтерес до малюнків на стінах скель Північної Африки. Перші такі знахідки здавались якимось непорозумінням. Проте чим більше знаходилось таких древніх галерей, тім очевидніше було те, що зображення зробили стародавні мисливці.
На цих малюнках були зображені тварини савани, проте зовсім не було пустельних тварин, таких як верблюди, що з'явилися на малюнках лише в ІІІ столітті н.е. Відповідно більше 2 тисяч років назад морфологічно Сахара виглядала зовсім по іншому. На багато-численних малюнках, залишених у Сахарі її колишніми мешканцями, розгорнена грандіозна панорама географічної обстановки й історичних подій, що відносяться до останніх десяти тисяч років. Виявляється, що на місці теперішньої пустелі існувала родюча савана з багато численними річками, озерами, болотами, з багатим тваринним і рослинним світом.
Усі сумніви, щодо правдивості цих доказів, не були підтверджені. Більше того, археологи знайшли в цьому регіоні велику кількість кам'яних знарядь праці і сліди палеолітичних і неолітичних стоянок людей. Геологи і палеогеографи знайшли переконливі докази порівняно недавнього процвітання даного краю: долини висохлих рік, озерні котловини з залишками кісток носорогів і крокодилів.
Що тут сталося? Яка величезна катастрофа спустошила цей край, що охоплює третину континентові?
Підозра впала на вплив глобальних кліматичних ритмів. Висувалась теорія, що це пов'язано з періодичним посиленням і ослабленням сонячної активності. Інші вчені нагадували, що приблизно 10-12 тисяч років назад завершилася остання льодовикова епоха. Розтанули останні льодовики на півночі Євразії й у Північній Америці. Це мало бути основою для перебудови всієї кліматичної зональності.
Самі останні з знайдених малюнків, як виявилось, відносяться до початку післяльодовикової епохи. Відповідно тоді ніяких особливих кліматичних аномалій не спостерігалось. Проте ситуація всі більше погіршувалась. Приблизно три тисячоліття назад, судячи по малюнкам на стінах скель тут панували скотарські племена, згодом з'явились колісниці. А з третього століття нашої ери взагалі зникли зображення жирафів, слонів, страусів, проте на малюнках з'явилися верблюди.
Ще в середині ХІХ століття американський географ Георг Марш доказував, що Північна Африка в древні часи була надзвичайно родючою. Не було й тоді проблем з водою.
Якщо згадати, як відбувалося дослідження Сахари, починаючи з часів Геродота (2,5 тисячоліття назад), то виявляється певна закономірність: з часом проникати Сахару і перетинати її ставало дедалі тяжче, не дивлячись на успіхи цивілізації. Римські армії робили походи в самий центр Сахари. Арабські купці перетинали її вздовж і впоперек, при цьому каравани нараховували сотні, а іноді й тисячі людей, коней, верблюдів. Це означає, що оазиси зустрічались дуже часто і малі великі розміри. Крім того існують багато згадок про річки. Ібн-Батутта без особливих пригод дістався Тімбукту, і в цей час це було велике процвітаюче місто. А через декілька століть цей самий шлях виявився для європейців надзвичайно тяжким, а Тімбукту своїм виглядом відверто розчарував.
Чому відбулися такі перетворення? Невже Тімбукту був збудований у пустелі?
Зараз цілком впевнено можна сказати, що першопричиною опустелювання Сахари була господарська діяльність людини. Цей процес почався багато тисячоліть назад, ще в часи мисливців кам'яного віку. Мисливські племена завжди використовують вогонь для різних цілей: для загінного полювання, випалювання лісових масивів, у ритуальних цілях. Коли в сухий сезон підпалювали суху траву, починалися величезні пожежі. Судячи по знайденим слідам стоянок, територія Сахари, яку тоді займала савана, була досить таки густо заселена.
Поселення знаходились вздовж річок і озер. У цих місцях рослинність постраждала особливо сильно і не встигала відновлюватись. До того ж мисливці були знищували великих тварин, що в кінці кінців по екологічному ланцюгу привело до нашестя комах, а це негативно впливало на рослинність і грунти. Почалась ерозія земель. Дощі, а особливо зливи, посилювали ерозію: активізувався поверхневий стік, а грунтові води поступово збіднювалися, їх рівень знижувався. Сильні паводки змінювались меженню, під час яких річки дуже міліли, а ті і втрачались у пісках.
Тільки в ХХ столітті вчені дійшли висновку, що значні пісчані масиви вказують на те, що на цій території знаходились крупні річкові долини. Адже саме пісчані і кам'янисті грунти особливо легко піддаються ерозії. Грунти деградували, зносилися водами й вітрами. Саме таким чином розпочинається формування барханів.
Сахара -- не тільки найбільша пустеля світу, але чудовий геологічний музей. У різних її місцях можна зустріти виходи порід будь-якго віку , а деякі великі геологічні структури типову західно-африканського кратона були стійкими протягом 1500 млн. років. Рухливі піски вкривають лише п'яту частину площі пустелі, а рослинний покрив, за виключенням декількох сприятливих місць всюди бідний або відсутній.
Крім чітко помітних древніх геологічних формацій, нерідко в дуже гарному стані зустрічаються біологічні й археологічні зразки і більш пізніх епох. Наприклад в околицях самотньо стоячої гранітної гори Адрар-Боус, розташованої в північній частині пустелі Тенорі в Нігері, професор Десмонд Кларк і його колеги знайшли зазубрений кістяний накінечник, що належавши якомусь метальнику, що жили наприкінці кам'яного віку більш 7000 років тому. У підніжжя тієї ж гори знайдений майже цілий кістяк корови, прирученої в часи неоліту, тобто приблизно 5000 років тому.
Зустрічаючи з такою багатою викопною доісторичною спадщиною, мимоволі задаєшся питанням, коли ж Сахара вперше стала такою, якові ми її знаємо сьогодні? Народження Сахари не було ні раптовим, ні катастрофічною подією, вона не виникала з небуття, так сказати, ривками. Її наростаюче насування не було викликано доісторичними людьми, хоча місцями місцеві жителі внесли свій внесок у руйнування рослинного покриву, поклавши початок процесові, який триває і донині.
Найдавніші породи, що зустрічаються в Сахарі в наші дні, представляють собою усілякі формації докембрію. Найбільш молоді з них пережили порівняно невеликі деформації і зміни.
Докембрійський ландшафт в основному схований під могутньою товщею (в окремих випадках до 10 000 м) більш молодих порід і кристалічні породи виходять на поверхню тільки по окраїнах пустелі.
Однак по поширенню цих древніх порід фундаменті в наші дні важко судити про їхнє значення в геологічній історії Північної Африки. Фактично в картині субекваторіальних скидів, вулканізму й інших магматичних явищ відбитий вплив теологічних структур, що виникли приблизно 550 млн. років тому під час панафрикапскої орогенії, а в цілому ряді випадків протягом ще більш ранніх фаз горотворення.
Спроби датувати різні орогенні події, що привели до появи структур, що визначали картину осадконакопичення в Сахарі протягом 570 млн. років палеозою й у наступні періоди, нерідко виявляються невдалими. Порушення ж, викликані пізніми орогенічними рухами, часто приводять до того, що вік порід, що встановлюється способом радіометричного датування або палеомагнітного випробування, фактично говорить лише про те, коли в останній раз радіометричний годинник знову запускалися в хід від нуля. У цьому складається основна причина, що змушує об'єднувати великі ділянки магматичнних й метаморфічних порід в Північній Африці, що охоплюють часовий інтервал 3000 млн. років у комплекс порід фундаменту .
На початку фанерозою, після докембрію, тобто 570 млн. років тому, Сахара на більшій частині своєї площі складалася з широких ерозійних рівнин й вцілому мала нахил з півдня на північ. По розповсюдженню, залишених річками кембрію -- початку палеозою, можна установити, що в ландшафті Сахари були відсутні ізольовані області нагромадження опадів з пологими схилами й низьким рельєфом .
Коли 350--200 млн. років тому почалися герценські коливання земної кори, палеозойський покрив був зім'ятий й виник характерний горбистий рельєф. Розчленування кори на ділянці Єфіопсько-Аравійського куполу, що відмічалося на прикінці крейдового періоду, супроводжувалося загальним підняттям Східної Африки, розвитком тут вулканічної діяльності й рифтоутворенням. Інші рухи земної кори в мезозої й третинному періоді привели до появи височин Ахаггар, Аїр, Тібесті і Джебель-Мара, що супроводжувалося вигином вверх підстилаючи порід докембрійського фундаменту. У останні два мільйони років підняття земної кори, складкоутворення й вулканічна діяльність продовжувалися, а в ряді випадків посилювалась. Однак до кінця третинного періоду основні елементи ландшафту Сахари остаточно сформувалися, і четвертинний період характеризується загальним осушенням місцевості й швидкими змінами клімату.
На початку палеозою Сахара мала самий низький рельєф й незначну висоту над рівнем моря, й у результаті навіть порівняно слабкі рухи земної кори викликали суттєві зміни в процесі накопичення опадів. Слідуючи підняття суші, що почалося 450 млн. років тому, ознаменувало період зледеніння в Сахарі наприкінці ордовику . На породах з околиць сьогоднішніх гір Ахагар дотепер збереглися ще сліди льодовикового штрихування, зустрічаються іратичні валуни й морени, що з'явилися в цей драматичний період геологічної історії Північної Африки. Танення льодовикового покриву Сахари і супроводжувалося рядом наступів й відступів моря. Швидкий підйом рівня моря на початку силуру було глобальною подією, порівняним з післяльодовиковим підйомом рівня за останні 17 000 років. Наступ моря, викликані тектонічним прогином кори, були більше локалізованними в просторі й охоплювали більш довгі відрізки часу. Силурійське море у черговий раз відступило, й у девоні велика частина Сахари знову стала сушею. В карбоні продовжувалося нагромадження морських й континентальних відкладів, що покрили Північну Африку вапняками, аргелітами й пісковиками.
Герцинські рухи земної кори, особливо сильні в Західній Сахарі й Атласі, збіглися з утворенням Північної Атлантики, коли сформувалася нинішня континентальна окраїна Західної Сахари. Одним з результатів цих подій була складкоутворення і наступна ерозія палеозойських осадових порід, що залягали раніше більш-менш горизонтально. Уламковий матеріал був винесений ріками тріасу і більш молодими водостоками на північ. Збережені в піщаниках і аргіллітах мезозою скам'янілі стовбури дерев нерідко зустрічаються в тому положенні, в якому вони росли, що свідчить про швидкість поховання лісових ділянок Північної Сахари під наносами, які ріки енергійно переміщували з південних і східних районів.
Слідом за утворенням Південної Атлантики і поділом Африканської і Південно-Американської плит наприкінці мезозою пішов ряд нових наступів моря. При одному з них значна частина Центральної Сахари була затоплена дрібним екваторіальним морем, з якого виступали гори Ахаггар і стабільний західно-африканський кратон. У наші дні горизонтальні шари пісковиків і вапняків, що відповідають цим морським і неморським мезозойським формаціям, утворять великі, покритим гравієм рівні поверхні, що називаються хамадами; за віком і зовнішнім виглядом вони нагадують кам'янисті плато сучасної Австралійської пустелі.
Підняття земної поверхні в середині третинного періоду ознаменувало настання чергової фази повсюдної ерозії на великих нагір'ях і в їх околицях. Велика частина сильно вивітреної мантії була знесена з пагорбів Південної Сахари. Піщаний уламковий матеріал з гір, розташованих у Сахарі і на її окраїнах, був перенесений великими ріками в замкнуті осадові басейни, створені рухами кори в третинному періоді. До кінця третинного періоду в басейні озера Чад уперше з'явилися рухливі пустельні піски. А наприкінці третинного періоду рослинність у Сахарі вже скрізь цілком пристосувалася до посушливих умов . Сахара перетворилась у пустелю.
Вулканізм і інші магматичні процеси.
Підйом поверхні в третинному і четвертинному періодах у місцях, де нині розташовуються великі гірські масиви Ахаггар, Тібесті і Джебель-Марра, супроводжувався великими виливами лави. Радіометричне визначення віку кільцевих комплексів або молодих гранітів Нігерії і Нігеру показує, що на півночі плато Лепеха ці комплекси з'явилися в середині палеозою і вони набагато древніше, чим їхні південні еквіваленти. Таке розходження у віках можна пояснити рухами Африканської плити в північному напрямку над одним або декількома гарячими вогнищами .
Третинні граніти Камеруну розташовані на лінії найменшого супротиву в земній корі, що видно також з ефузійних, або поверхневих, проявів вулканічної діяльності, що мали місце в третинному періоді. Це вулкани, що простягнулися від вулканічних островів Гвінейської затоки на північний схід через Судан. Інший ланцюг вулканів проходить з північно-заходу Лівії до Тібесті і перетинає камерунсько-суданський розлом приблизно на ділянці розташування вулкана Джебель-Марра в Західному Судані. Згідно Франсісу (1973), при утворенні Джебель-Марра на поверхню було вивержено приблизно 8000 куб. км матеріалу в порівнянні з приблизно 3000 куб. км на Тібесті. На ділянці масивів Ахаггар, Тібесті і Джебель-Марра вулканічна діяльність із третинного періоду до голоцену супроводжувалася (і, імовірно, випереджалася) значним підняттям порід фундаменту: на 500 м у районі Джебель-Марра і на 1000 м на нагір'ях Тібесті й Ахаггар. Безпосереднім результатом останнього підняття в кайнозої було утворення великих нагірних водозборів в умовах наростаючої посушливості. Саме про ріки, що колись текли з названих сахарських масивів, і треба сказати.
Сахара -- найбільша з жарких пустель земної кулі. Її площа, відповідна область із середньорічною кількістю опадів від 100 мм і менше, приблизно дорівнює території США. Це "мертве серце" Сахари простягається приблизно на 5150 км від берегів Атлантичного океану до узбережжя Червоного моря в Єгипті і Судані. Місцями в Лівії і Єгипті пустеля виходить до узбережжя Середземного моря. З півночі на південь Сахара простягнулася на 970-1300 км, причому найбільш вузька вона на атлантичному узбережжі. У кліматичному відношенні -- по сполученню максимальної тривалості сонячного сяйва у відсотках від можливого, високої температури, низької вологості повітря і відсутності дощів -- Сахара являє собою самий класичний приклад жарких пустель світу.
Влітку, коли сонце стоїть високо, температура повітря може досягати в них дуже високих значень, але зими холодні або дуже холодні Пустелі третього типу, називані прохолодними прибережними пустелями, знаходяться на західних берегах континентів у тропічних широтах. Найбільш яскраві приклади -- пустеля Наміб у південно-західній Африці й Атакама на узбережжя Перу і Чілі. Приатлантичну окраїну Сахари можна віднести до третього типу пустель, але, віддаляючись від узбережжя, Сахара набуває рис типової тропічної континентальної жаркої пустелі. Прохолодні прибережні пустелі тропічних широт відрізняються від типових жарких пустель типу Сахари як особливостями їхнього клімату, так і частково причинами появи. Один з факторів, що визначають характер і розміри прохолодних пустель, полягає в появі біля берега холодної води, все одно чи в вигляді спрямованого до екватора течії або апвелінгу холодних вод із глибин океану. Холодна вода в прибережній зоні сприяє утворенню хмарності і морських туманів, а також посиленню морських бризів, що дують убік берега, і помітному зниженню температури повітря в порівнянні з температурами пустель, що знаходяться в глибині континенту. При цьому і Наміб, і Атакама не менш сухі пустелі, чим центральна і східна частини Сахари. Але тільки в межах Сахари можна знайти приклади і жарких тропічних внутрішньоконтинентальних, і прохолодних прибережних пустель.
Клімат Сахари винятково простий у своїй сталості протягом року і навіть з дня в день. Лише до деяких інших районів світу настільки мало підходить поняття "погода" у тім значенні, у якому воно розуміється для помірних широт. Велику частину часу погода в Сахарі не міняється. Майже безупинно стоять сонячні дні і ясні ночі, коли місяць і зірки світять яскраво і чисто. Час від часу з'являються високі хмари або окремі купчасті хмари. Але тільки в рідких випадках хмарність підсилюється настільки, що йде слабкий дощ або вибухає злива. Трапляється, сильний вітер може підняти стільки пилу і навіть піску, що небо стає мутним і видимість різко погіршується.
Опади у виді дощу, граду, у деяких піднесених районах у виді рідких снігопадів, настільки епізодичні в часі і просторі, що стають великою подією, що запам'ятовується. З травня по вересень, коли сонце стоїть високо, триває жаркий сезон, а при більш низькому сонцестоянні настає відносно прохолодний сезон. Але навіть у період низького сонцестояння дні бувають теплі, а те і просто жаркі, так що такої зими, як у середніх широтах, тут не буває. Якоюсь мірою про зиму нагадують ночі і ранній ранок у холодний сезон, коли приблизно за годину температура може понизитися до нуля і навіть стати негативною. Навіть у самі жаркі місяці добова амплітуда температури досить велика, щоб ночі приносили бажаний відпочинок від спеки, що стояла протягом дня. Вкрай низька відносна вологість і частий вітер, що підсилюється, у денний час доби -- теж дуже важливі особливості погоди і клімату Сахари. Вони знижують "фізіологічну температуру" настільки, що денна температура в 40°С в Сахарі стає більш терпимою, чим температури 30--35°С у вологих тропіках.
Спека і сухість Сахари впливають на погоду і клімат у сусідніх районах. Гарячі сухі вітри, що дують з пустелі у визначені періоди року або поза сезоном по декілька днів, "експортують" спеку і сухість Сахари в райони Середземномор'я, на острови Атлантичного океану -- Канарські, Мадейру, Острови Зеленого Мису, а також у райони Гвінеї, розміщені по південній окраїні пустелі. Сухі вітри левече, сірокко, гіблі і хамсин можуть служити прикладами вищезгаданої погоди, що відзначається на півдні Іспанії, Італії і по всьому південному узбережжі Середземного моря . У країнах Західної Африки, розташованих на південь від Сахари, дує північно-східний пасат, іменований по-місцевому харматан. Він не припиняється більшу частину року і приносить із Сахари пил, високі температури і низьку вологість. Пил може випадати за сотні миль від Сахари в Атлантичному океані, а іноді, при сприятливих вітрах на висоті, досягати Англії і ФРН. У таких випадках тут спостерігалися "червоні дощі", що вимивали пил з хмар, або з'являвся тонкий наліт із дрібного червоного пилу пустелі.
Приземний тиск, вітри і повітряні маси над Сахарою.
Своєю посушливістю Сахара зобов'язана своєму місцю розташування протягом всього року з південної сторони висотної субтропічної струминної течії або безпосередньо під ним. Подібно системам приземного тиску і вітру, цей елемент циркуляції верхньої атмосфери мігрує із середньої зими приблизно на 30° п. ш. до середини літа над узбережжям північно-західної Африки, східним Середземномор'ям і потім, далі до півночі, над Туреччиною і Іраном. Більш північне положення течії над районами Близького Сходу пояснюється сильним спотворенням полів тиску і вітрів у верхніх шарах над Гімалайсько-Тібетським регіоном, що багато в чому визначає механізм індійського мусону.
У січні приземний тиск над Сахарою вище, ніж в прибережних районах Західної Африки, де ВТЗК проходить біля берега, і вище, аніж тиск в країнах, розміщених на узбережжі Середземного моря, над якими в цей період з заходу на схід переміщується серія циклонічних депресій. В липні ВТЗК і екваторіальна область низького тиску зміщуються на північ і середнє розміщення приблизно на 18 ? п. ш., на область Кахель, що лежить на південь від Сахари. В центральній і східній Сахарі розміщується область низького тиску з стійкими вітрами, що дують під деяким кутом до градієнту тиску між приземним субтропічним антициклоном, що є помітним в цей час тільки над Північною Атлантикою, і двома окремими центрами низького тиску над південно-західною Африкою і південно-центральною Сахарою. Обидві ці області низького тиску є "тепловими мінімумами", що розвиваються тільки в нижньому шарі атмосфери в результаті сильного нагрівання майже безхмарних в даний сезон названих районів Стійкість і сухість північно-східного пасату, що дує поперек Сахари значно зростають внаслідок величезної протяжності масивів суші Північної Африки і Євразії. Літом, коли пасат починає дути з північних районів Середземного моря і Близького Сходу, захоплене вітром повітря не має можливості набрати вологу, як це відбувалося б, якщо б пасат дув над океаном. Крім того значна частина повітря з'являється з верхніх рівнів ділянки осередку Гадлея. В даний сезон прибережні райони Північної Африки і значна частина Близького Сходу також потерпають від засухи, як і Сахара. Зимою, коли повітряна течія розміщується над Північною Сахарою далі на південь, ці прикордонні райони Сахари опиняються на північній стороні повітряної течії, і тому час від часу в них відмічається більш нестійка погода з циклонічними штормами, характерних для поясу західних вітрів помірних широт.
З півдня в літні місяці в Центральну Сахару можуть проникати самі різні маси повітря. Тепле вологе тропічне морське повітря південно-атлантичного походження тече на північ у вигляді південно-західного потоку в тилу ВТЗК і заповнює країни, що виходять до узбережжя Гвінейської затоки. Вітер, фактично південно-східний пасат, що змінив напрямок, часто називають гвінейським мусоном. Поблизу північної межі його поширення він являє собою досить малопотужний потік повітря, поверх якого розташовується гарячий і дуже сухе повітря харматану або північно-східного пасату. При цьому виникає інверсія температури, свого роду ковпак, що перешкоджає підйомові повітря і, відповідно, конденсації, утворенню хмарності і випаданню опадів на значній відстані на південь від ВТЗК, де дві конфронтуючі маси конвергують на поверхні. Випадкові і непостійні опади випадають улітку на південній окраїні Сахари тільки в тих випадках, коли ВТЗК переміщується особливо далеко на північ або коли тропічне погодне утворення такого типу, з котрим приноситься більшість опадів у райони західної Африки, створює нестійкість у верхній атмосфері, руйнуючи шар інверсії між нижніми південно-західними і верхнім північно-східним потоками повітря.
З деяких наявних тривалих рядів метеорологічних даних і з розрізнених спостережень мандрівників ясно, що на величезних просторах Сахари і на її семиаридних окраїнах максимальні температури повітря досягають украй високих значень -- більш 50°С. Відповідно до прийнятої практикою метеорологічних спостережень виміру температур виконуються в "тіні", що відкидається жалюзійним захистом вимірювальних приладів. У Сахарі взагалі рідко можна знайти укриття від сонця, і тому подібні виміри не настільки показові для фактичних температур, випробовуваних у самий жаркий час дня, як в інших місцях. Точно так само унаслідок відсутності рослинності і ґрунтової вологи значно вище виявляється температура поверхні землі.
З іншого боку, у більшості районів Сахари температура повітря по крайній мірі раз у році опускається нижче нуля. У табл. 1 приведені середні добові максимуми і мінімуми температури повітря для кожного місяця в п'ятьох показових пунктах, а також найвищі і найменші температури, що відзначалися коли-небудь, у кожнім місяці. Майже для всіх районів Сахари характерний виразний сезонний хід температури з найбільш високими значеннями в період з червня по серпень і найменші значення в грудні-лютому. Виключенням є прибережні райони Марокко, Західної Сахари і Мавританії, у яких найвищі середні добові температури й абсолютні максимуми відзначаються пізніше, у серпні-жовтні. Це типово приморська особливість ходу температури, посилена, однак, через спільний вплив холодної морської течії в середині літа і часто повторюваних жарких вітрів, що дують із суші восени. Сказане ілюструється значеннями температури для Вілья-Сіснероса в табл. 1.
Дані таблиці дозволяють помітити також стримуючу дія висоти, що виявляється в зниженні середніх добових і абсолютних максимумів температури в літні місяці в Таманрассете, розташованому на південно-західному схилі нагір'я Ахаггар у західно-центральній Сахарі. Відповідні значення температури тут істотно нижче, ніж у Більме і Дахле. Що стосується середніх добових і абсолютних мінімумів температури, то різниця між Таманрассете і цими двома більш низько розташованими пунктами виявляється набагато менше. Стримуючий вплив моря на кліматичні умови в районах Сахари, вихідних на береги Середземного моря, ілюструються значеннями температури для Ес-Саллума в Єгипті. Тут добові амплітуди температури в усі місяці менше, ніж в інших місцях, відокремлених від узбережжя, і негативні температури повітря не відзначалися. Такі умови характерні тільки для дуже вузької прибережної смуги. Абсолютні максимуми температури на цьому узбережжі виявляються дуже високими: в Ес-Саллуме всі місяці з березня по жовтень максимальна температура складає 40°С і більше. У цей період дує жаркий вітер хамсин, що несе сухе нагріте повітря з Центральної Сахари до Середземного моря.
В Сахарі, крім атлантичного і середземноморського узбережжя, відносна й абсолютна вологість повітря усюди низька, особливо на тлі звичайних тут високих температур. При відаленні від узбережжя відносна вологість рідко досягає 100% і буває такий лише в тих районах, де є яке-небудь місцеве джерело вологи, як, наприклад, в оазисах або в дельті і долині Нілу. У таких районах у зимовий період може спостерігатися ранковий серпанок або туман, що вказує на те, що відносна вологість досягла 100% або близьких значень. У самі теплі місяці відносна вологість у полуденні години звичайно буває нижче 20% і нерідко доходить до 5%. У табл. 2 приведені середньомісячні значення відносної вологості в ранкові і полуденні годинник у п'ятьох показових пунктах у Сахарі.
Табл. 2 Середньомісячні значення відносної вологості повітря (%)
Більш високі полуденні значення вологості в Дахле, порівняно з Таманрассетом і Більмою, імовірно, відбивають наявність місцевого джерела вологи -- зрошуваних земель. Набагато більш високі значення відносної вологості у Вілья-Сіснеросе і Ес-Саллуме свідчать про "подвійний" вплив моря, що служить джерелом атмосферної вологи і забезпечує зниження температури повітря. Відносна вологість є функцією як температури повітря, так і фактичного змісту водяної пари. Тому звичайно між значеннями відносної вологості і температури має місце зворотна залежність. Відповідно в дуже спекотні дні в Сахарі, коли відносна вологість може ставати нижче 20%, абсолютна вологість повітря, яку можна характеризувати по крапці роси або тискові водяної пари, може досягати таких же великих значень, як у звичайний сирий день у середині літа у Великобританії. Значення добового випаровування в Сахарі складають у середньому 5--8 мм, тобто порядку 1,8--2,9 м/рік. По максимальній оцінці діапазон сезонних змін складає від 4 мм/добу у прохолодні місяці до 11 мм/добу в жаркий період. При погоді, що сприяє випаровуваності, із сильним вітром, високою температурою і низкою відносною вологістю добові значення випаровування можуть перевищувати 20 мм.
Як уже говорилося, повітря над Сахарою велику частину року дуже сухе. По цій причині небо зазвичай безхмарне, якщо не вважати появи високих хмар перистої форми, часто зв'язаної із субтропічною течією, що є помітною на супутникових зображеннях. Здебільшого над Центральною Сахарою хмарний покрив займає в середньому не більш однієї восьмої частини неба, але на північній і південній окраїнах пустелі протягом місяців з більш високою імовірністю дощів хмари можуть покривати від однієї чверті до трьох восьмих частин неба. Виключенням є атлантичне узбережжя з його більш вологим повітрям: хмарний покрив тут протягом усього року займає в середньому від трьох восьмих до половини неба.
Хоча опади в Сахарі випадають рідко й у дуже незначній кількості, дощ являє собою один з деяких проявів погоди, якщо відрізняти її від клімату. Дощі і випадкові зливи надзвичайно цікаві з точки зору метеорології, вони -- благо, а іноді і лихо для жителів пустелі. Такі показники, як середньомісячні і середньорічні кількості опадів у настільки посушливому районі мало про що говорять. Кендрю відзначає, що в Ін-Салахе, розташованому в центрі Алжирської Сахари, велика злива трапляється в середньому один раз у 10 років. З такою же імовірністю сильні зливи випадають на більшій частині Лівійської і Єгипетської пустель, що навіть ще більш посушливі, чим Західна Сахара.
Рідкі, але сильні зливи зазвичай супроводжуються блискавками і громом, а також нетривалими шквалами вітру. Вітри штормової сили (понад 60 м/с) у Сахарі трапляються рідко, але зрідка можуть спостерігатися в будь-якому її районі. При такому вітрі починається потужна піщана буря, особливо неприємна і часто небезпечна, у випадку дуже високої температури повітря. Пил і піщинки, що змітаються з гарячої поверхні пустелі, сприяють ще більшому підвищенню температури повітря. Вони проникають під одяг, у багаж і намети, що додає людям, крім безпосереднього шкідливого впливу пилу на шкіру, очі і дихальні шляхи, додаткові муки.
Осушення Сахари наприкінці кайнозою з'явилося кінцевим результатом змін в циркуляції атмосфери, викликаних цілим поруч незалежних, але приблизно синхронних геологічних подій.
Повільне просування Африканської плити на північ у попередні сотні мільйонів років означало переміщення Північної Африки з вологоекваторіальних широт у сухі тропічні.
Підняття Тібетського нагір'я наприкінці третинного і четвертинного періодів сприяло виникненню струминної течії, що несе тепер у східному напрямку сухий, спадний з верхніх шарів повітря в пустелі Эфиопії і Сомалі.
Інший важливий фактор, на перший погляд не зв'язаний з розширенням кордонів Сахари наприкінці третинного і четвертинного періодів, -- поступове накопичення материкового льоду, спочатку в Антарктиці
Географія Сахари реферат. География и экономическая география.
Реферат по теме Социальная идентификация общества
Контрольная Работа Время 1 Класс
Рефераты: Конституционное право зарубежных стран
Контрольная Работа 9 Класс Тема
Реферат: Концепция эор модульной архитектуры по предмету «История», обеспечивающего реализацию образовательных программ основного общего и среднего (полного) общего образования в учреждениях общего, начального и среднего профессионального образования
Реферат: Судейская этика
Курсовая работа по теме Совершенствование организации работы нагревательных печей
Эссе Сколько Слов Русский
Реферат: Творчество Гомера
Курсовая работа: Федеративное устройство РФ
Реферат по теме Волейбол на Олимпийских Играх
Курсовая работа по теме Особенности планирования работы с персоналом в Муниципальном вечернем (сменном) общеобразовательном учреждении 'Вечерняя (сменная) общеобразовательная школа №5'
Реферат по теме Эйнштейн: изобретения и эксперимент
Диссертация Формирование Речи
Реферат: Закономерности и принципы процесса воспитания
Примеры Сочинений По Истории По Периодам
Классификация Преступлений В Уголовном Праве Курсовая
Прибыли И Рентабельность Курсовая
Реферат Экологические Ресурсы
Курсовая работа: Инновации и инновационная деятельность за рубежом
Калькулирование себестоимости продукции на предприятии - Бухгалтерский учет и аудит дипломная работа
Открытие и исследования ДНК - Биология и естествознание презентация
Порядок действий аудитора в ходе проверки - Бухгалтерский учет и аудит контрольная работа