Що я робив на Games Gathering 2024

Що я робив на Games Gathering 2024

Nerd Campfire

Games Gathering – це конференція, присвячена розробці відеоігор та створенню відеоігрового контенту. І хоч значна частина конференції була саме про ґеймдев як такий, я їхав туди в першу чергу як людина, що зацікавлена у цьому медіа більше з творчої сторони, аніж зі сторони бізнесу.

Через це, напередодні конференції, я навіть переживав, чи достатньо цікавою вона буде для мене із таким майндсетом. Проте, мої хвилювання виявились марними, адже тут я зустрів купу приємних та цікавих людей, зміг поспілкуватись із багатьма інді розробниками та контент кріейторами, а також зіграв у цікаві демо-версії майбутніх українських інді-ігор.

І якщо ви читаєте мене достатньо довго, то знаєте, що останній пункт завжди мене приваблював навіть самим процесом пошуку маленьких та душевних проєктів у розробці. Саме тому, більшу частину часу я провів на Indie Blast.

Indie Blast

Це зона, де можна було пограти у демоверсії проєктів у розробці, поспілкуватись із розробниками цих проєктів напряму, обмінятись контактами та надати свій фідбек. Тож давайте я розповім вам, чим же я займався на тому Games Gathering 2024!


Echoes of the Sun

Це був перший стенд, до якого я підійшов. Не тільки тому, що у розробці бере участь мій хороший IRL друг, а і тому, що мені подобається концепція.

По своїй суті це пазл від першої особи з елементами платформінґу, у якому ви граєте дівчинкою, що змушена знайти своїх батьків після того, як їхню цивілізацію атакували загарбники. Ціллю цієї атаки було захоплення магічної технології, що за допомогою рун збирає енергію сонця для промислових та побутових цілей. В процесі атаки, з невідомих причин, вибухає сонце, і його осколки падають на землю. Один із таких осколків виявляється живим та вирішує використати дівчинку для того, щоб набратись зібраної людьми енергії та повернути колишню силу. Дівчинка ж за допомогою цього осколка може вирушити на пошуки батьків. Тому, хоч вони й не мають причин дружити, змушені терпіти одне одного, кожен для своєї цілі.

Що цікаво, нічого із того що я вам щойно розповів не було у демо. Все це я випитав у розробників, адже демоверсія була націлена саме на презентацію ґеймплейної частини гри. У своєму ядрі, це пазл, де більшість часу ви будете вирішувати просторові головоломки, що базуються на проведені сонячних променів у потрібні місця. В основному, за допомогою дзеркал, але не тільки. Найочевиднішим натхненням у плані ігрового процесу є для мене The Talos Principle.

Я грав саме у VR версію гри, і враховуючи приємну лоуполі стилістику та чудовий звуковий супровід - це був доволі атмосферний досвід. Звісно, і у звичайну версію я теж зіграв, але у VR гра здалась мені значно атмосфернішою.

Мій перший VR експіріенс, до речі

Дизайн головоломок мені сподобався як мінімум тому, що по ньому видно, як розробники очікують певних дій від гравця, при цьому без слів та тексту. І це завжди приємно.

У демо були деякі проблеми із левел дизайном в одному із моментів дослідження, але поговоривши із розробниками я виявив, що ці проблеми з'явились внаслідок видалення раніше присутніх елементів на рівні. Та і я ставлю також на те, що граючи на конференції, де кругом постійно хтось ходить та говорить, дуже важко зануритись у гру до кінця і я просто заблудився. Але в цілому мені сподобалось.

Якщо розробники додадуть більше інтерактивного оточення, гарно поставлять наратив та діалоги, продумають сайд активності та додаткові точки інтересу, то це може стати дуже імерсивною пазл-пригодою!

Посилання на гру в Steam: Echoes of the Sun


Daily Dose of Dopamine

Це була друга гра, до якої я підійшов. На це було дві причини: великий яскравий стенд із загадковою абревіатурою та цілий стіл розфарбованих мініатюр ворогів, що плануються у грі.

DDoD виявилась кооперативним ізометричним шутером у постапокаліптичному сетингу, де дивний фіолетовий туман заражає і заставляє мутувати все, до чого торкається. Зразу скажу, гра дуже гарно виглядає і має деталізоване оточення, але при цьому дещо незграбні анімації (особливо ближнього бою). Зроблена вона на UE5 і це йде їй на користь.

Я виконав пару квестів, вбив боса і ще трішки побігав по локації. Дуже помітно що світ процедурно згенерований і часто немає якоїсь логіки в плані навігації. По суті це просто будівлі із дорогами, де розставлені тумани та вороги. Але воно і зрозуміло, це дуже раннє демо, а гра ще навіть повною мірою не анонсована.

Особисто мені не вистачило атмосфери, горор елементів та якоїсь осмисленості оточення. Тому я поділився із розробниками фідбеком стосовно того, що можна було б для цього змінити і як саме. Я вважаю, що із таким візуальним та звуковим дизайном можна зробити цікаву гру з густющою атмосферою. Інше питання, чи та атмосфера взагалі потрібна у кооперативному шутері. Побачимо.

Посилання на сайт гри, де ви також можете зіграти у демо: DDoD


Fear of Faith

Біля цього стенду я взагалі опинився за дивних обставин. Я просто йшов по території конференції, як чувак із довгим волоссям і бородою, підозріло схожий на мене, зупинив мене зі словами "о, Outer Wilds!", показуючи пальцем на мою футболку. Ми, як два однакових NPC, переглянулись, оцінили відмінний відеоігровий смак одне одного і потисли руки.

Він розповів мені, що у нього на конференції буде лекція в кінці дня, де він розповідатиме про кооперативні горори як феномен, і про гру у цьому жанрі, яку він розробляє. Навіть пообіцяв мем про Outer Wilds. Ну і хто я такий, щоб на неї не піти після такого?

Лекція була чудова, багато жартів та мемів у поєднанні з аналізом жанру горорів в цілому, та зокрема соціального стелсу.

Що ж до самої Fear or Faith - це планується така собі суміш Phasmophobia та Lethal Company, із фокусом на те, щоб розгадати особливості поведінки монстрів, їхні слабкості, не зійти у процесі з розуму. Поки по грі особливо нічого немає, крім ранніх футажів, які ви можете подивитись у телеграм каналі розробника.

А для додаткового зацікавлення тримайте пару скріншотів:


The Demons Told Me To Make This Game

З цим проєктом я також познайомився в одному із лекційних залів під час інді-пітчингу, де розробники мали змогу презентувати свої ігри видавцям. Із всіх презентацій The Demons Told Me To Make This Game зацікавила мене найбільше, й ось чому: це напівкомедійна лавкрафтіанська візуальна новела про часову петлю, де ви у ролі новонародженого демона будете спілкуватись із колоритними персонажами та намагатись використати їх у своїх цілях. Ну і не дати їм померти, бо тоді використовувати буде нікого.

Признаюсь чесно, я не фанат візуальних новел, але я все ж граю у тих представників жанру, яким є що запропонувати гравцю в ігромеханічному плані. У випадку TDTMTMTG (не знаю чи ця абревіатура має право на життя), розробники із команди Haunted Dude надихались в основному такими іграми як Disco Elysium, Twelve Minutes та Slay the Princess і серією комедійних книг у жанрі космічного горору John Dies at the End. Хоча потім, коли я спілкувався із розробниками, програміст пожартував про таймлуп у Outer Wilds, що також говорить про його відмінний відеоігровий смак та одне із потенційних джерел натхнень.

Ну і звісно ж, після такого пітчу я прийшов до їхнього стенду зіграти у демо. 

Перш за все, мені дуже подобається те, що головний герой ототожнюється із гравцем задля імерсивності, Дарк Вісп, у роль якого вживається гравець, теж не знає ні персонажів, ні законів світу і буде розбиратись у цьому по мірі того, як у цьому розбирається гравець. Цікаво, що і контроль над світом гри у нас обмежений. Ми можемо спостерігати за подіями та нашіптувати персонажам ідеї стосовно того, що вони мають зробити у тій чи іншій ситуації. Їх можна намовляти робити як вигідні для них речі, на які їм не вистачає духу, так і ті, що суперечать їхнім поглядам, та навіть можуть їх вбити.

Цікаво й те, що у персонажів є приховані особливості, навички та риси характеру, про які не тільки не знає гравець, а й інколи самі персонажі.

Спроба змусити персонажа робити щось, чого він не хоче робити, зазвичай ініціює мінігру, складність якої буде варіюватись залежно від того, наскільки сильно персонаж цього не хоче.

У демо була лише мінігра із "наперстками", де треба встигнути очима за правильною картою і відгадати де саме вона захована. Але розробники розповіли, що планують зробити кожному персонажу свою унікальну мінігру на переконання.

Мені подобається стиль наративу та комбінація хтонічності із комічністю. У демо діалоги читались легко та давали достатньо інформації для занурення. Класно, що у таймлайні є події, які відбуваються паралельно, і поки я був з одним персонажів, другий вже встиг десь померти. І тоді мені довелось по суті відмотатись назад у часі та пройти його гілку, щоб цього не допустити. В цілому, задум гри мені здався схожим по духу із Ghost Trick, хоч розробники й сказали, що не грали у неї (пограйте).

Здалось цікавим і те, що деякі персонажі у грі тісно знайомі із надприродним, на відміну від гравця, що веде до цікавих діалогів з демонами. Тон таких діалогів мені дещо нагадав серію Shin Megami Tensei, бо у демо мені буквально вдалось вмовити персонажку назвати демонів бридкими, на що демони відповіли їй щось типу "НЄ, ТИ БРИДКА!".

В цілому ж, я був у захваті від демо, та особливо від спілкування із розробниками. Взагалі, всі учасники команди були настільки приємні у спілкуванні, що я ледве не розплився там по підлозі. Помітно, що вони горять своєю ідеєю, відкриті до фідбеку і спілкування та просто милі класні люди! Це був приємний досвід, сповнений посмішок, жартів та розуміння.

Я та чудова команда Haunted Dude

Слідкувати за The Demons Told Me To Make This Game та Haunted Dude можна за посиланнями на їхній діскорд у Linktree команди.


Якось так і пройшов насичений перший день Games Gathering 2024


Back to Hearth

Ще на перший день конференції я неодноразово проходив повз стенд із цією грою, і кожен раз думав "а це хіба не та гра, що у мене вже у бажаному лежить деякий час?". І так, це виявилась саме та гра!

З командою розробників цієї та наступної гри у цьому тексті взагалі цікава історія. Справа і тому, що саунд дизайнер та Unity розробник Podoba Interactive раніше працювали над відомим у вузьких колах горором No One Lives Under the Lighthouse та маловідомим абстрактним симулятором ходьби Museum of Monoliths. І хоч Back To Hearth не є горором чи інтерактивним музеєм, мені здається що якоюсь мірою вона має схожу ДНК із вищезазначеними іграми.

Back To Hearth - це дослідницька сюжетно-орієнтована гра, у якій вам доведеться лагодити закинуті будинки після того, як їх спустошило щось, що низвають Лихом. Ваша особитість, до слова, у сюжеті невідома. При цьому, розробники натякнули мені, що вона дуже важлива для наративу і мене це сильно заінтригувало.

Ґеймплейно ж гра доволі медетативна і затишна, але з потужним присмаком суму. Адже по суті, відновлюючи домівки та їхні околиці, ми бачимо людські історії, їхнє минуле, їхній побут та навіть в якійсь мірі сенс їхнього буття.

Я вважаю, що це оригінальний спосіб вести наратив, який розповідає історію не просто через оточення, а через взаємодію із ним гравця. Адже багато деталей цих людських історій з'являються саме після того, як гравець щось ремонтує. На мене це справило приємне враження, бо помітно як розробники придумали цікаву ідею для гри і кругом ції ідеї вибудовують імерсивний ігровий досвід.

І є щось одночасно тепле та сумне у тому, щоб розпалювати вогнище та повертати затишок у зруйновані оселі. Я не знаю чому, але я проходив демо мейже зі сльозами на очах, хоч я і не впевнений, що гра намагалась цього досягти.

Я був вражений, наскільки потім приємно було ділитись фідбеком із розробниками. Тільки настільки милі та затишні люди могли почати створювати щось таке чуттєве, як Back To Hearth. Мені аж не хотілось йти від їхнього стенду, так мені сподобалось наше спілкування.

Круто було і те, що вони задавали мені питання, а не лише відповідали на мої. Деякі питання навіть були на основі фідбеку попередніх гравців, що дуже круто, бо показує те, наскільки вони беруть все сказане до уваги, та роздумують над можливими змінами.

Але найбільше мене розчулила наступна ситуація. Одна із розробниць запитала, чи не здається мені, що у оточенні бракує життя. На що я відповів, що я вважаю це доречним, адже це закинуті домівки і це чиясь історія, чиєсь минуле. Але сказав, що якщо їм бракує життя на локаціях - то вони могли б додати у одну із домівок, наприклад, самотнього котика, який все ще чекає на власників, і якого можна буде нагодувати та погладити, що по суті теж в якійсь мірі буде поверненням затишку у дім. І моє серце просто розтануло від того, що я побачив як з проступаючими сльозами на очах розробниця взялась записувати цю ідею у блокнот. Саме ця тепла інтерація буде асоціюватись тепер у мене із грою. І поки такі чудові ігри роблять такі чудові люди - я буду продовжувати вірити в україніський інді ґеймдев!

Я та чудова команда Podoba Interactive

До речі, демоверсія доступна на сторінці гри у Steam: Back To Hearth

Слідкувати за студією можна у твіттері Podoba Interactive


Blessed Burden

Це другий проєкт, який розробляють Podoba Interactive і скажу чесно, на конференції я встиг лише поговорити про нього із командою. У саму демоверсію я зіграв уже дома, бо вона також доступна в Steam.

Blessed Burden - це платформер від першої особи із елементами горору, у якому вам доведеться спуститись у найглибші глибини у ролі останнього священника, що зміг пережити релігійний апокаліпсис, і шукає спосіб переродити світ.

Стилістична складова гри мене приємно вразила. Я люблю релігійну тематику, і мені подобається, коли розробники роблять із нею щось цікаве. І у цьому випадку, наскільки я зрозумів, граючи за священника нам доведеться спуститсь у саме пекло та знайти Книгу Реліквій, яка містить секрет вселенського масштабу.

Хоч у грі є таймер в кінці рівня, що показує за скільки часу гравець його пройшов, вона не спонукає спішити пробігати всі пастки, і навіть має на рівнях 5 артефактів, які можна зібрати. Це, підозрюю, щоб зачистити рівень повністю і можливо навіть вікдрити справжню кінцівку, хто зна.

Платформінґ у демо простий і приємний. Але значно більше мені подобається архітектура. Гігантські монолітні стіни, закривавлені пастки, велетенських розмірів споруди. Є у цьому якийсь моторошний хтонічний вайб зустрічі із незбагненним. А я любитель всякого незбагненного та невимовного, тому я був більш ніж задоволений місцевими оточенням та атмосферою.

Залюбки слідкуватиму за проєктом!

Демоверсію ви можете знайти на сторінці гри у Steam: Blessed Burden


Hollow Home

На конференції я не встиг зіграти у всі представлені демоверсії, але просто не міг собі дозволити не зіграти у Hollow Home. Тому вона стала останнім зіграним мною проєктом за тих два дні.

Це наративно-орієнтована рпг про підлітка, який переживає повномасштабне російське вторгенння в Україну, а згодом навіть окупацію рідного міста.

І так, розробники не приховують що вони дуже люблять Disco Elysium.

Починається гра за день до повномасштабного вторгнення. Граючи за Максима, чотирнадцятилітнього хлопця, доводиться спочатку прожити безтурботний день. Поспілкуватись із подругою, сусідами, пограти в аркаднорму залі, стикнутись із гопніком, сходити в магазин. На деякі інтеракції у грі тратяться очки дії. І у перший день очків дій на все вистачатиме та можна просто мирно лягти спати в очікуванні завтрішнього дня. Але завтра все не буде так просто.

Вас будить повітряна тривога. Почалось.

Чи то я за час проходження демо занадто занурився у ігровий процес, чи то розробники справді вдало вибудували наратив, але мені стало не по собі на цьому моменті. Він видався мені якимось занадто натуралістичним. Діалог із матір'ю Макса в ніч повномасштабного вотргення здався мені таким знайомим. Звісно ж він не був точно таким, як мій діалог із батьками в цю ніч, але майже у кожному слові я відчув міні-тригер тих спогадів.

І мені здається, що це дуже вдало зроблений момент, адже гра в першу чергу орієнтована на вестернів, щоб розповісти їм про те, що ми переживали 24 лютого.

Весь наступний день у грі проходить дуже заклопотано. Адже потрібно запастись їжею, зняти грошей із банкомату, купити ліків бабусі вашої подруги, набрати ванну води та заклеїти скотчем вікна. І вгадайте що? Магазин закритий, готівки у банкоматі немає, а в аптеку гігантська черга у якій ніхто не спішить пропускати навіть дитину. Цей ігровий день теж зроблений цікаво, адже гравець постійно стикається із обманом очікуванням і бачить як його плани потрохи розвалюються один за одним. А такі, здавалося б, прості дії як накупити їжі, розгалужуються на багато інших дій.

Знову ж таки, мені було вельми не по собі, адже я по суті переживав це в друге.

Ігромеханічно гра не є копією Disco Elysium достеменно. Адже у Hollow Home менеджмент ресурсів буде значно пріоритетніший, що видає другу сторону натхнення розробників - This War of Mine.

Також, було прийнято рішення відмовитись від перевірок навичок в стилі настільно-рольових ігор. Розробники замінити їх на дещо іншу систему статів, де вам просто стають доступні та недоступні конкретні дії, залежно від показників конкретних характеристик. Характеристики ці залежать як від прокачки, так і від одягу, у який на даний момент одягнутий Максим.

Демо Hollow Home було найдовшим із зіграних мною на конференції та зайняло у мене приблизно півтори-дві години. Щоправда, було трішки сумно, коли розробники сказали що я лише другий гравець, який пройшов демоверсію повністю. Але я розумію, що в людному місці складно присвятити стільки часу якійсь грі і не відволікатись.

Наступних пів години я провів у спілкуванні із командою розробників. Сподобалось, що вони були відкриті як до порівняння гри із її очевидним натхненням, так і до критики та фідбеку. У розмові помітно було також, що тема повномасштабного вторгнення була вибрана далеко не просто так, і вони справді із обережністю відносяться неї.

Вони також признались, що дуже хочуть знайти видавця, щоб реалізувати у грі повне озвучення діалогів та портувати її на всі платформи. Тримаємо кулачки.

Сторінка гри у Steam: Hollow Home.



Якось так пройшли моїх два дні на Games Gathering 2024.

Звісно, крім Indie Blast я був також на цікавих та не дуже лекціях, спілкувався із іншими контент кріейторами, та просто насолоджувався перебуванням у такому насиченому відеоіграми просторі.

Із цікавих мені лекцій, крім раніше озвученої, були також:

  • Лекція від Марії Стрільчук, проджект менеджера української локалізації Cyberpunk2077, де вона дуже цікаво розповіла про те, як вони перекладали деякі неоднозначні моменти, із якими проблемами стикнулись, та в цілому, як пройшов весь процес локалізації. А ще на Q&A сесії після неї мені вдалось задати кілька провокативних (як викрикнули із залу) питань про локалізаційні підходи команди. Сподобалось, що ні я, ні Марія не вважали це питання провокативним і приємно його обговорили.
  • Дуже видовищна лекція від актора озвучки Майка Боді про те, як потрібно записувати озвучування відеоігрового персонажа для прослуховування на роль. Він розказав і в цілому про процес пошуку акторів на такі ролі, про умови прослуховувань та прямо під час лекції показав реальний кейс прослуховування, на якому він озвучував п'ять реплік заготовленого наперед персонажа гри із мінімумом контектсу. Він пояснював, як потрібно ставити голос в залежності від умов. Розказував, як розпізнати контекст фраз не знаючи до кого і в яких умовах звертається персонаж у конкретних репліках. Та поділився трюками, які можна використовувати для того, щоб вухо менеджера, який буде прослуховувати сотні схожих записів, зачепилось саме за ваш.
  • Також була ще одна цікава, в теорії, подія, на яку я хотів потрапити: дискусійна панель "Український ґеймдев майбутнього". Чому в теорії? Бо на ділі це виявилась та ще нудятина, де замість того щоб піднімати цікаві теми і дискутувати із залом, спікери просто бухали прямо на сцені, жартували крінжові жарти, і говорили інколи такі сумнівні тейки, що хотілось крикнути їм щось образливе і вийти із залу. Найіронічніше у цій "дискусійній панелі" було те, що у всього залу що зібрався, було лише три-чотири питання в кінці події. Добре, що на розмови про крутість NFT від шизоїда який розробляє мобільні free-to-play гоночки час був. Сором.


Так, Games Gathering 2024 закінчився для мене на такій, дещо сумній, ноті.

Але відрефлексувавши всі події тих двох днів я зрозумів, що поки якісь дядьки на сцені говорили про майбутнє українського ґеймдеву, воно насправді створювалось двома поверхами нижче. Де молоді яскраві люди, повні ідей, власними руками будують наше з вами майбутнє української відеоігрової індустрії! А наша роль - підтримувати їх у цьому та купувати якісні українські відеоігри!


Більше текстів у моєму телеграм каналі.

Report Page